Гепатит C

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гепатит C
Електронний мікрознімок вірусу гепатиту C (масштаб = 50 нм)
Електронний мікрознімок вірусу гепатиту C (масштаб = 50 нм)
Електронний мікрознімок вірусу гепатиту C (масштаб = 50 нм)
Спеціальністьінфекційні хвороби
Симптоминудота[1], жовтяниця, блювання[1], перевтома, біль у животі, артралгія, анорексія, асцит, цироз печінки, злоякісна пухлина, гепатит[1], портальна гіпертензія і голова медузи
ПричиниВірус гепатиту C
Метод діагностикибіохімічний аналіз крові, біопсія печінкиd, ПЛР і ІФА
Веденняпротивірусні препарати і трансплантація печінки
Препаратирибавірин[2][3], glecaprevir/pibrentasvird[3], ledipasvir/sofosbuvird[3], софосбувір[3], elbasvir/grazoprevird[3], sofosbuvir/velpatasvird[3], боцепревір[3], телапревір[3], simeprevird[3], ритонавір[3], пегільований інтерферон альфа-2b[3], пегільований інтерферон альфа-2а[3], ombitasvir/paritaprevir/ritonavird[3], даклатасвір[4][3], біциклол[5], simeprevird[6], рибавірин[7], grazoprevird[8] і ледіпасвір[9]
Частота22% (Єгипет), 48% (Пакистан), 32% (Китайська Народна Республіка)
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-111E50.2
МКХ-10B17.1, B18.2
OMIM609532
DiseasesDB5783
MedlinePlus000284
eMedicinemed/993 ped/979
MeSHD006526
SNOMED CT186643004
CMNS: Hepatitis C у Вікісховищі

Гепати́т C (також — вірусний гепатит С) — інфекційне захворювання, яке спричинює вірус гепатиту C (HCV)[10] і уражає як печінку, так й інші внутрішні органи та тканини лімфоїдного та нелімфоїдного походження (зокрема, кістковий мозок, щитоподібну залозу тощо) — так звана позапечінкова локалізація вірусу. Інфекція часто перебігає безсимптомно, але хронічна її форма призводить до утворення фіброзу в печінці і в кінцевому результаті до цирозу, чи первинного раку печінки (гепатоцелюлярної карциноми). Зараження відбувається парентерально, від прямого попадання вірусу з крові у кров, під час внутрішньовенного вживання наркотиків, чи при переливанні крові, внаслідок погано стерилізованого медичного обладнання. Вірус зберігається в печінці у близько 85 % інфікованих. Стандартно гепатит C лікують за допомогою противірусної терапії, і до 95 % людей, що проходять таке лікування, видужують, але доступ до діагностики та лікування є низьким.

За деякими оцінками, 130—170 млн людей у світі інфіковані гепатитом C з приблизно 1 млн нових випадків зараження на рік. За оцінками ВООЗ, у 2022 році приблизно 242 тисячі людей померли від гепатиту С, переважно від спричинених ним цирозу та гепатоцелюлярної карциноми.

Початок наукових досліджень HCV припадає на 70-ті роки XX ст., існування вірусу гепатиту C доведено на генетичному рівні в 1989 році[11]. Гепатит С заражає тільки людей і в експерименті шимпанзе[12]. На сьогодні не відомо про наявність цієї хвороби у інших тварин. Вакцину проти гепатиту С поки що не створили.

Гепатит C часто не має симптомів, але хронічна інфекція може спричинити прогресуючий фіброз печінки, а за кілька років — цироз. При прогресуванні цирозу виникає печінкова недостатність, може іноді розвиватися цироз-рак печінки. Через розширення вен стравоходу та шлунку ймовірне виникнення смертельної кровотечі.

Пегільовані інтерферони і рибавірин — були десятки років стандартними ліками проти гепатиту С. Але в останні роки їх все більше заміщають у лікуванні гепатиту С нові препарати прямої противірусної дії, які в основі своїй є інгібіторами протеази і полімерази. Хворі на цироз чи рак печінки потребують трансплантації печінки, але після трансплантації вірус, як правило, повертається.[13] Станом на 2017 рік хворобу вважають виліковною, адже за новими схемами лікування видужують більше 95 % пацієнтів, тоді як при лікуванні рибавірином і препаратами інтерферону цей відсоток ледь досягав 50.

Етіологія

[ред. | ред. код]

Вірус гепатиту C — це дрібний вірус з одноланцюговою РНК, що має оболонку.[13] Він є членом роду hepacivirus родини Flaviviridae.[14] Розрізняють сім основних генотипів HCV (1-7).[15] У Сполучених Штатах генотип 1 спричиняє 70 % випадків, генотип 2 — 20 %, а кожен із решти генотипів — 1 %.[16] Генотип 1 також найчастіше зустрічається у Південній Америці та Європі.[13] В Україні переважають генотипи 1 і 3.

Епідеміологічні особливості

[ред. | ред. код]
Поширеність гепатиту С по всьому світі у 1999 році
Роки життя, скориговані за непрацездатністю для гепатиту C у 2004 році на 100 000 населення.
   no data
   <10
   10—15
   15—20
   20—25
   25—30
   30—35
   35—40
   40—45
   45—50
   50—75
   75—100
   >100

Відомо, що 130—170 мільйонів людей, а це складає ~3 % від населення світу, живуть із хронічним гепатитом C.[17] Щорічно інфікується 3—4 мільйони осіб, а більше 350 000 людей помирає від хвороб, пов'язаних із гепатитом С.[17] У XX ст. ці показники значно виросли як через ВВН, так і через застосування внутрішньовенного лікування та нестерильного медичного обладнання.[18]

У США налічується близько 2 % хворих на гепатит C,[16] і щорічно додається від 35 тис. до 185 тис. нових випадків хвороби. На Заході показники впали з 1990 року завдяки більш ретельній перевірці крові перед переливанням.[19] У США від HCV щорічно помирає від 8 тис. до 10 тис. осіб. Прогноз говорить про те, що показник смертності виросте, бо інфіковані через переливання, яке було зроблене до перевірки крові на HCV, захворіють і помруть.[20]

Показники інфекції вищі у деяких країнах Африки та Азії.[21] У перелік країн із високими показниками входять: Єгипет (22 %), Пакистан (4,8 %) та Китай (3,2 %).[17] Такий високий рівень захворюваності у Єгипті пов'язаний із вже припиненим масовим лікування шистосоматозу, для якого використовувалися недостатньо стерилізовані скляні шприци.[18]

Механізм передачі

[ред. | ред. код]

Головний механізм передачі інфекції — гемоконтактний. Найпоширеніший шлях передачі у розвинутих країнах — це внутрішньовенне введення наркотиків (ВВН). У країнах, що розвиваються, основними методами передачі є переливання крові та небезпечні медичні процедури[22] Причина передачі у 20 % випадків невідома,[23] але у більшості з цих випадків найбільш імовірною причиною є ВВН.[24]

Внутрішньовенне введення наркотиків

[ред. | ред. код]

ВВН називають найпоширенішим фактором ризику гепатиту C у багатьох частинах світу.[25] Аналіз статистики 77 країн показав, що у 25 із них 60—80 % випадків гепатиту С припадає на населення, що вживає наркотики внутрішньовенно, включаючи США[26] та Китай.[25] У 12 країнах показник перевищив 80 %.[26] Не менше 10 мільйонів наркозалежних, які вживають наркотики внутрішньовенно, інфіковані на гепатит C: Китай (1,6 мільйона), США (1,5 мільйона) та Росія (1,3 мільйона) мають найвищі показники.[26] Показники гепатиту C серед ув'язнених у США у 10-20 разів перевищують рівень захворюваності серед загального населення; дослідження пояснюють цей факт надмірно ризикованою поведінкою, такою як ВВН і татуювання нестерильними засобами.[27][28]

Ризик у системі охорони здоров'я

[ред. | ред. код]

Переливання крові, продуктів крові та пересадка органів без перевірки на вірус гепатиту C (HCV) створюють значну небезпеку зараження.[16] У США було запроваджено комплексну перевірку у 1992 році. До того часу вірус гепатиту C знаходився приблизно в 1 з 200 одиниць крові,[29] тоді як після 1992 року лише 1 з 10 000—10 000 000 одиниць крові містив вірус.[23][24] Цей малий ризик зараження викликаний тим, що існує період 11—70 днів, який проходить між зараженням потенційного донору крові та його позитивним аналізом на HCV.[23] У деяких країнах і досі кров не перевіряють на HCV через високу вартість аналізу[18]. В Україні тестування крові донорів на вірус гепатиту C почалося з 2000 року.

Особа, яка зазнала поранення від уколу голки, якою користувався інфікований на HCV, має 1,8 % шансів заразитися на гепатит C.[16] Ризик збільшується, якщо голка — порожниста, а рана — глибока.[18] Існує ризик попадання слизу в кров, але він малий. Нульовий ризик спричиняє попадання крові на непошкоджену шкіру.[18]

Лікарняне обладнання також є чинником передавання гепатиту C у випадку повторного використання голок та шприців, багаторазового використання медичного інструментарію, крапельниць чи нестерильного хірургічного обладнання.[18] Незадовільні стандарти медичного та стоматологічного обслуговування — головна причина розповсюдження HCV у Єгипті, країні з найвищими показниками цієї інфекції у світі.[30]

Статеві зв'язки

[ред. | ред. код]

Гепатит C може передаватись статевим шляхом ймовірно казуїстично.[31] Хоча існує взаємозв'язок між ризикованими статевими відносинами та гепатитом C, невідомо, чи хвороба передається через вживання наркотиків, про які не згадується, чи через сам статевий акт.[16] Докази підтверджують, що гетеросексуальні пари не піддаються ризику, якщо не мають статевих відносин з іншими людьми.[31] Ризик зараження викликають статеві акти, що проходять із травмами анального каналу, наприклад, анальне проникнення або дії, що призводять до інфекцій, які передаються статевим шляхом, включаючи ВІЛ або герпес.[31] Уряд США рекомендує використовувати презервативи для попередження гепатиту С лише громадянам з численними статевими партнерами.[32]

Татуювання та пірсинг

[ред. | ред. код]

Татуювання збільшують ризик зараження гепатитом C у 2—3 рази.[33] Це відбувається через застосування нестерильного обладнання чи повторного використання барвників.[33] Татуаж або пірсинг, зроблений до середини 80-х років XX ст. або виконаний непрофесійно, вважається особливо небезпечним через недостатнє дотримання технологій стерильності. Ризик також збільшується при нанесенні татуювання великого розміру.[33] Близько половини ув'язнених використовують повторно нестерильні засоби для татуювання.[33] Дуже рідко татуювання у ліцензованих салонах має прямий зв'язок із зараженням інфекцією HCV.[34]

Контакт із кров'ю

[ред. | ред. код]

Речі для особистого догляду, такі як бритви, зубні щітки, засоби для манікюру та педикюру, можуть контактувати з кров'ю. Ділитися ними ризиковано через можливість зараження на HCV.[35][36] Людям потрібно уважніше ставитись до порізів, подряпин та інших кровотеч.[36] HCV не розповсюджується через звичайні контакти, наприклад, обійми, поцілунки чи спільне використання кухонного приладдя.[36]

Передача від матері до дитини

[ред. | ред. код]

Передача гепатиту C від інфікованої матері до дитини відбувається менше, ніж у 10 % випадків вагітності.[37] Немає таких засобів, які б зменшували цей ризик.[37] Інфікування може відбутися під час вагітності або ж під час пологів.[23] Довгі роди можуть сприяти більшому ризикові зараження.[18] Немає доказів того, що грудне вигодовування сприяє розповсюдженню HCV; однак, інфікована мати повинна уникати грудного вигодовування за наявності тріщини чи кровотечі у сосках[38] або за високої концентрації вірусу в крові.[23]

Клінічні прояви

[ред. | ред. код]

Гостра форма

[ред. | ред. код]

При гепатиті C її відмічають лише у 15 % випадків зараження.[39] Симптоми дуже часто помірні та нечіткі, включаючи знижений апетит, втому, нудоту, біль у м'язах та суглобах, а також втрату ваги.[16] В окремих випадках гострої інфекції розвивається жовтяниця.[24] Гостра інфекція минає без лікування у 10-50 % хворих, а у молодих жінок набагато частіше, ніж у решти населення.[24]

Хронічна форма

[ред. | ред. код]

У 80 % інфікованих розвивається хронічне запалення[26]. У більшості симптоми мінімальні або ж і зовсім відсутні протягом перших десятиліть хвороби,[40] хоча хронічний гепатит C може асоціюватися з утомою.[14] Гепатит C — перший чинник цирозу та раку печінки серед інфікованих людей протягом багатьох років.[13] 10-30 % інфікованих через 30 років набувають цирозу[13][16]. На цироз часто хворіють інфіковані вірусом гепатиту B чи ВІЛом, алкоголіки, особи чоловічої статі[16]. Ризик набути раку печінки у хворих на цироз збільшується у 20 разів, щорічний показник — 1—3 %.[13][16] Ризик для алкоголіків зростає у 100 разів.[41] Гепатит C спричиняє цироз у 27 % випадків та у 25 % — рак печінки.[18]

Цироз печінки призводить до високого кров'яного тиску у судинах печінки (портальна гіпертензія), накопичення рідини у черевній порожнині, швидкої появи синців та кровотечі, варикозного розширення судин, що особливо небезпечно при формуванні такого процесу в шлунку та стравоході, жовтяниці (пожовтіння шкіри), а також до ушкодження головного мозку у вигляді печінкової енцефалопатії[19]. Через порушення метаболічної функції пенічки, можливий розвиток гепаторенального синдрому.

Асоціація з іншими хворобами

[ред. | ред. код]

Гепатит C також асоціюють із синдромом Шегрена, зі зменшеною кількістю тромбоцитів, хронічним захворюванням шкіри, цукровим діабетом ІІ типу та неходжкінськими лімфомами.[42][43]

Діагностика

[ред. | ред. код]
Серологічний профіль ВГС-інфекції.

Діагностичні аналізи на HCV включають: аналіз на антитіла HCV, ELISA, Вестерн-блот та кількісний аналіз РНК HCV.[16] Полімеразна ланцюгова реакція може виявити РНК HCV протягом 1-2 тижнів після інфікування, тоді як значно більше часу може піти на формування та прояв антитіл.[19]

Хронічний гепатит C — це інфікування вірусом гепатиту C, що продовжується більше шести місяців, залежно від наявності його РНК.[40] Через те, що хронічна інфекція зазвичай не проявляється симптомами протягом десятиріч,[40] медики зазвичай виявляють її в ході аналізу функції печінки чи під час стандартної перевірки крові осіб групи високого ризику. Аналізи не розрізняють гостру та хронічну інфекції.[18]

Специфічна діагностика

[ред. | ред. код]

Аналіз на гепатит C звичайно починають з аналізу крові для виявлення наявності антитіл до HCV, застосовуючи іммуноферментний аналіз.[16] Якщо результат буде позитивним, то проводиться повторний аналіз для підтвердження результатів іммуноаналізу та визначення ступеня тяжкості.[16] Аналіз на рекомбінантний іммуноблот підтверджує іммуноаналіз, а полімеразна ланцюжкова реакція РНК HCV визначає ступінь важкості.[16] У разі, якщо РНК не виявлено, а іммуноблот — позитивний, це означає, що особа вже мала інфекцію, але позбулась її завдяки лікуванню чи без усякого втручання; якщо ж іммуноблот негативний — іммуноаналіз неправильний.[16] Для того, щоб отримати позитивний іммуноаналіз, треба досліджувати інфекцію від шести до восьми тижнів.[14]

Ферменти печінки дуже мінливі під час початкової стадії інфікування;[40] у середньому їхня кількість починає зростати на сьомому тижні інфікування.[14] За ферментами печінки досить важко визначити ступінь важкості хвороби.[14]

Біопсія

[ред. | ред. код]

Біопсія печінки може визначити ступінь пошкодження печінки, але процедура ця ризикована.[13] Біопсія виявляє такі типові зміни, як лімфоцити у тканині печінки, лімфоїдні фолікули у портальній тріаді та зміни у жовчних протоках.[13] Існує велика кількість аналізів крові, що визначають ступінь пошкодження та знижують потребу у біопсії.[13]

Обстеження категорій ризику

[ред. | ред. код]

Лише 5—50 % інфікованих у США та Канаді здогадуються про свій стан.[33] Обстеження рекомендовано особам із групи високого ризику, куди входять татуйовані.[33] Також обстеження слід зробити особам із збільшеними ферментами печінки, оскільки це часто є єдиною ознакою хронічного гепатиту.[44] Регулярне обстеження у США не рекомендується.[16]

Лікування

[ред. | ред. код]

HCV спричиняє хронічний перебіг у 50—80 % інфікованих.[45][46] У рідкісних випадках особи позбавляються від інфекції без лікування.[24] Хворим на хронічний гепатит C слід утриматись від споживання алкоголю та ліків, токсичних для печінки,[16] а також їм слід пройти вакцинацію від гепатиту A та гепатиту B.[16] Хворим на цироз печінки слід зробити комплекс досліджень для виявлення можливого раку печінки.[16]

Ліки

[ред. | ред. код]

Станом на 2017 рік ведення пацієнтів з хронічним вірусним гепатитом С в Україні регламентоване уніфікованим клінічним протоколом первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги «Вірусний гепатит С у дорослих»[47] та аналогічним уніфікованим протоколом для дітей.[48]

Мета лікування — одержання стійкої вірусологічної відповіді через 12 або 24 тижня після завершення терапії (тобто не виявляння вірусу у крові пацієнта високочутливими методами ПЛР).

Лікування HCV-інфекції у дорослих

[ред. | ред. код]

До початку лікування HCV-інфекції пацієнт повинен пройти необхідне для вибору протоколу лікування лабораторне обстеження. Зокрема, необхідне кількісне визначення типу і підтипу вірусу за допомогою ПЛР з високою чутливістю, визначення стану функцій печінки та інших важливих захворювань за допомогою біохімічних аналізів крові, тестування на можливі ко-інфекції (гепатит B, ВІЛ, рівень імуноглобуліну G до вірусу гепатиту A), деякі інші обстеження (ЕКГ, визначення можливої вагітності у жінок тощо). Також обов'язково оцінюється спосіб життя пацієнта та здійснюється його корекція.

Станом на вересень 2017 року в Україні можуть бути застосовані схеми лікування із застосуванням пегільованого інтерферону з рібавіріном, або схеми з використанням препаратів прямої противірусної дії (боцепревір, даклатасвір, дасабувір, ледіпасвір, омбітасвір, паритапревір, рибавірин, ритонавір, симепревір, софосбувір, телапревір). При призначенні препаратів враховується анамнез попередніх спроб лікування. Остаточне рішення про обрання певної схеми має бути прийнято лікарем, який відповідає за клінічні рішення щодо лікування.

Ефективність лікування залежить від багатьох факторів: генотипу вірусу, готовності пацієнта до співробітництва з лікарем (ретельне дотримання рекомендацій), наявності супутніх захворювань, наявності або відісутності попередніх спроб лікування тощо.

Лікування із поєднанням пегільованого інтерферону та рибавірину протягом 24—48 тижнів на сьогодні вважається недостатньо ефективним, асоційованим з серйозними побічними ефектами та не може бути рекомендованим як лікування першої лінії.

За останні роки для корегування деяких ускладнень лікування, для дієтотерапії застосовуються харчові продукти, виготовлені особливим чином, мультінутріентні функціонально-пептидні комплекси «Грінізація». Згідно з фірмою-виробником і публікаціями дослідників, у технології «Грінізація» відсутні хімічні і термічні фактори деструктуризації, що дозволяє уникнути денатурації білків, збільшити їх біодоступність, зберегти їх глобулярний стан з повним збереженням регуляторних пептидів, ядерних ДНК та їх функціональних властивостей. Застосування в клінічній практиці рекомендовано Міністерством охорони здоров'я України у березні 2010 року[49]

Дослідження перспективних ліків

[ред. | ред. код]

Численні додаткові противірусні препарати знаходяться на різних етапах клінічної розробки: від I фази до етапу отримання реєстраційного посвідчення. Перспективні препарати прямої противірусної дії включають інгібітори NS3/4A протеази (наприклад, асунапревір, гразопревір, совапревір, ведропревір), інгібітори NS5A (наприклад, ДАК, GS-5816, елбасвір, ACH-3102 і саматасвір) та ненуклеозидні (наприклад, беклабувір і GS-9669) і нуклеотидні інгібітори NS5B полімерази (наприклад, MK-3682 і ACH-3422).[47] Науковці з Університету Саутгемптона визначили окремий білок[50], який відповідає за реплікацію вірусу гепатиту C, що може стати головною основою для нової терапії.

Неефективні методики та ліки з не доведеною ефективністю

[ред. | ред. код]

Прихильники альтернативної терапії заявляють про користь у лікуванні гепатиту C наступних засобів: розторопша, женьшень та колоїдне срібло.[51] Однак, жоден з цих засобів не показав покращення у лікуванні гепатиту C, так само, як і їхній вплив на вірус не доведено.[51][52][53] Також відсутні жодні докази противірусної ефективності різноманітних гепатопротекторів та гомеопатичних засобів.

Прогноз

[ред. | ред. код]

Сучасні схеми противірусного лікування (даклатасвір/софосбувір, омбітасвір/паритапревір з ритонавіром та дасабувіром, ледіпасвір/софосбувір, симепревір/софосбувір) — всі призводять до стійкої вірусологічної відповіді у понад 96 % пацієнтів без досвіду лікування пацієнтів з 1-м генотипом. Показник стійкої вірусологічної відповіді склав лише 46,9 % для пег-інтерферону з рибавіріном, 77,3 % для софосбувір/рибавірин, 80,5 % для симепревір/пег-інтерферону з рібавіріном і 83,1 % для комбінації асунапревір/даклатасвір. Слід пам'ятати, що після лікування вірус гепатиту С може перебувати в латентному стані у макрофагах, лімфоцитах та гепатоцитах і не визначатися у периферичній крові, тому у майбутньому існує невисокий ризик рецидиву інфекції.

При хронічному перебігу гепатиту С за відсутності лікування близько 20 % хворих протягом 20 років матимуть цироз печінки, а 5 % — первинний рак печінки (найімовірніше — гепатоцелюлярну карциному). Якщо пацієнт, інфікований вірусом гепатиту С, зловживає алкогольними напоями, у нього цироз печінки може розвинутися вже за 5—7 років. Швидке формування цирозу печінки також характерне у випадку мікст-інфекції вірусів гепатиту С та В. Після формування цирозу печінки 10-річне виживання хворих становить близько 50 %.[54](рос.)

Профілактика хвороби

[ред. | ред. код]

Станом на вересень 2017 року дозволених до клінічного застосування вакцин проти гепатиту С не існує, тому профілактика наразі полягає у недопущенні контакту з інфікованими біологічними рідинами, використанні медичного інструментарію однократного застосування, ретельній дезінфекції обладнання, що контактує з кров'ю тощо. Поєднання профілактичних заходів, таких, як програми із заміни голок та лікування зловживання алкоголем і наркотиками, знижують ризик розповсюдження гепатиту C серед осіб, які вживають наркотики внутрішньовенно, приблизно на 75 %.[55]

Перевірка донорів крові є питанням національного рівня, як і дотримання універсальних заходів безпеки у закладах системи охорони здоров'я.[14] У країнах, де існує дефіцит стерильних шприців, медикам слід надавати перевагу пероральному застосуванню ліків, мінімізувавши кількість ін'єкцій.[18]

Вакцини знаходяться у розробці та деякі вже показали обнадійливі результати.[56]

У листопаді 2014 року було повідомлено про успішне завершення І фази клінічних випробувань вакцини проти гепатиту С на 15 здорових добровольцях вченими Оксфордського університету (Велика Британія). Механізм дії вакцини полягає у стимуляції Т-клітинної відповіді на антигени вірусу гепатиту С. У часописі Science Translational Medicine дослідники повідомили, що дві дози вакцини, введені з інтервалом у 8 тижнів, індукували сильну імунну відповідь у добровольців, яка зберігалася протягом наступного 6-місячного періоду спостереження, причому імунна відповідь добровольців була порівнянна з тією, що є у людей, у яких відбулася елімінація ВГС природним шляхом.[57](англ.)

Історичні відомості

[ред. | ред. код]

У середині 70-х років XX ст. Харві Джеймс Альтер, Голова відділу інфекційних захворювань Управління трансфузійної медицини Національного інституту охорони здоров'я, та його дослідницька група показали, що випадки захворювання на гепатит після переливання крові сталися не через вірус гепатиту A чи B. Незважаючи на це відкриття, усі спроби міжнародних досліджень виявити конкретний вірус не були успішними протягом наступного десятиріччя. У 1987 році Майкл Хоутон, Цуй-Лім Чо (Qui-Lim Choo) та Джордж Ко (George Kuo) з Chiron Corporation, співпрацюючи з д-ром Д. В. Бредлі (D.W. Bradley) з Центрів контролю та профілактики захворювань, використали новий підхід молекулярного клонування для визначення невідомого організму та розроблення діагностичного аналізу.[58]

У 1988 році Харві Альтер підтвердив вірус, перевіривши його наявність у ряді аналізів зразків гепатиту, що відносився не до А та В форм. У квітні 1989 у двох статтях журналу Science було опубліковане відкриття HCV.[59][60] Це відкриття привело до значного покращення діагностики хвороби та поліпшення антивірусного лікування.[58] У 2000 році докторам Олтеру та Хоутону була присуджена Нагорода Ласкера за клінічні медичні дослідження за «новаторську роботу, що призвела до відкриття вірусу, який викликає гепатит C, та за розроблення методів обстеження, які знизили в США ризик зараження через переливання крові від 30 % у 1970 році до фактично нуля у 2000 році.»[61]

Хірон подав заяву на отримання декількох патентів стосовно вірусу та його діагностики.[62] Конкурентна заявка на патент від компанії CDC була відкликана у 1990 році після сплати Хіроном 1,9 млн дол. США компанії CDC та 337 500 дол. США — Бредлі. У 1994 році Бредлі подав позов проти Хірона з наміром анулювати дію патенту, включити себе до списку спів-винахідників та отримати компенсацію збитків і право на безвідсотковий прибуток. У 1998 році він відкликав позов, програвши перед цим апеляційний суд.[63]

Суспільство та культура

[ред. | ред. код]

Всесвітній альянс з боротьби з гепатитами запровадив Міжнародний День боротьби з гепатитами, що проходить щорічно 28 липня.[64] Економічні збитки від гепатиту C є істотними як для хворого, так і для суспільства. У США середні витрати на захворювання протягом життя хворого складали 33 407 дол. США у 2003 році,[65] з витратами на трансплантат печінки виходить близько 200 000 дол. США за даними на 2011 рік.[66]

У Канаді витрати на антивірусне лікування склали більше 30 000 канадських доларів у 2003 році,[67] тоді як у США такі витрати складали 9.200—17.600 доларів США у 1998 році.[65] У багатьох частинах світу люди неспроможні отримати лікування через відсутність страхового покриття або ж через відмову страхової компанії відшкодувати вартість антивірусного лікування.[68]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Disease Ontology — 2016.
  2. ↑ NDF-RT
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Drug Indications Extracted from FAERS — doi:10.5281/ZENODO.1435999
  4. ↑ Inxight: Drugs Database
  5. ↑ Inxight: Drugs Database
  6. ↑ Inxight: Drugs Database
  7. ↑ Inxight: Drugs Database
  8. ↑ Inxight: Drugs Database
  9. ↑ Inxight: Drugs Database
  10. ↑ Ryan KJ, Ray CG (editors), ред. (2004). Sherris Medical Microbiology (вид. 4th). McGraw Hill. с. 551–2. ISBN 0838585299.
  11. ↑ Houghton M (November 2009). The long and winding road leading to the identification of the hepatitis C virus. Journal of Hepatology. 51 (5): 939—48. doi:10.1016/j.jhep.2009.08.004. PMID 19781804.
  12. ↑ Shors, Teri (8 листопада 2011). Understanding viruses (вид. 2nd). Burlington, MA: Jones & Bartlett Learning. с. 535. ISBN 9780763785536. Архів оригіналу за 16 грудня 2013. Процитовано 25 вересня 2012.
  13. ↑ а б в г д е ж и к Rosen, HR (23 червня 2011). Clinical practice. Chronic hepatitis C infection (PDF). The New England journal of medicine. 364 (25): 2429—38. PMID 21696309. Архів оригіналу (PDF) за 15 грудня 2012. Процитовано 7 лютого 2014.
  14. ↑ а б в г д е Dolin, [edited by] Gerald L. Mandell, John E. Bennett, Raphael (2010). Mandell, Douglas, and Bennett's principles and practice of infectious diseases (вид. 7th ed.). Philadelphia, PA: Churchill Livingstone/Elsevier. с. Chapter 154. ISBN 978-0443068393.
  15. ↑ Nakano T, Lau GM, Lau GM, Sugiyama M, Mizokami M (December 2011). An updated analysis of hepatitis C virus genotypes and subtypes based on the complete coding region. Liver Int. doi:10.1111/j.1478-3231.2011.02684.x. PMID 22142261.
  16. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф Wilkins, T; Malcolm, JK, Raina, D, Schade, RR (1 червня 2010). Hepatitis C: diagnosis and treatment. American family physician. 81 (11): 1351—7. PMID 20521755. Архів оригіналу за 9 серпня 2019. Процитовано 7 лютого 2014.
  17. ↑ а б в WHO Hepatitis C factsheet. 2011. Архів оригіналу за 12 липня 2011. Процитовано 13 липня 2011.
  18. ↑ а б в г д е ж и к л Alter, MJ (7 травня 2007). Epidemiology of hepatitis C virus infection. World journal of gastroenterology : WJG. 13 (17): 2436—41. PMID 17552026.
  19. ↑ а б в Ozaras, R; Tahan, V (2009 Apr). Acute hepatitis C: prevention and treatment. Expert review of anti-infective therapy. 7 (3): 351—61. PMID 19344247.
  20. ↑ Colacino, ed. by J. M.; Heinz, B. A. (2004). Hepatitis prevention and treatment. Basel: Birkhäuser. с. 32. ISBN 9783764359560. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 7 лютого 2014.
  21. ↑ al.], edited by Gary W. Brunette ... [et. CDC health information for international travel : the Yellow Book 2012. New York: Oxford University. с. 231. ISBN 9780199769018. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 7 лютого 2014.
  22. ↑ Maheshwari, A; Thuluvath, PJ (2010 Feb). Management of acute hepatitis C. Clinics in liver disease. 14 (1): 169—76, x. PMID 20123448.
  23. ↑ а б в г д Pondé, RA; Mikhaĭlova, A (2011 Feb). Hidden hazards of HCV transmission. Medical microbiology and immunology. 200 (1): 7—11. PMID 20461405.
  24. ↑ а б в г д Chronic Hepatitis C Virus Advances in Treatment, Promise for the Future. Springer Verlag. 2011. с. 4. ISBN 9781461411918. Архів оригіналу за 14 жовтня 2014. Процитовано 7 лютого 2014.
  25. ↑ а б Xia, X; Luo, J, Bai, J, Yu, R (2008 Oct). Epidemiology of HCV infection among injection drug users in China: systematic review and meta-analysis. Public health. 122 (10): 990—1003. doi:10.1016/j.puhe.2008.01.014. PMID 18486955.
  26. ↑ а б в г Nelson, PK; Mathers, BM, Cowie, B, Hagan, H, Des Jarlais, D, Horyniak, D, Degenhardt, L (13 серпня 2011). Global epidemiology of hepatitis B and hepatitis C in people who inject drugs: results of systematic reviews. Lancet. 378 (9791): 571—83. doi:10.1016/S0140-6736(11)61097-0. PMID 21802134.
  27. ↑ Imperial, JC (2010 Jun). Chronic hepatitis C in the state prison system: insights into the problems and possible solutions. Expert review of gastroenterology & hepatology. 4 (3): 355—64. PMID 20528122.
  28. ↑ Vescio, MF; Longo, B, Babudieri, S, Starnini, G, Carbonara, S, Rezza, G, Monarca, R (2008 Apr). Correlates of hepatitis C virus seropositivity in prison inmates: a meta-analysis. Journal of epidemiology and community health. 62 (4): 305—13. PMID 18339822.
  29. ↑ Marx, John (2010). Rosen's emergency medicine: concepts and clinical practice 7th edition. Philadelphia, PA: Mosby/Elsevier. с. 1154. ISBN 9780323054720.
  30. ↑ Highest Rates of Hepatitis C Virus Transmission Found in Egypt. Al Bawaba. 9 серпня 2010. Архів оригіналу за 15 травня 2012. Процитовано 27 серпня 2010.
  31. ↑ а б в Tohme RA, Holmberg SD (June 2010). Is sexual contact a major mode of hepatitis C virus transmission?. Hepatology. 52 (4): 1497—505. doi:10.1002/hep.23808. PMID 20635398.
  32. ↑ Hepatitis C Group Education Class. United States Department of Veteran Affairs. Архів оригіналу за 9 листопада 2011. Процитовано 7 лютого 2014.
  33. ↑ а б в г д е Jafari, S; Copes, R, Baharlou, S, Etminan, M, Buxton, J (2010 Nov). Tattooing and the risk of transmission of hepatitis C: a systematic review and meta-analysis (PDF). International journal of infectious diseases : IJID : official publication of the International Society for Infectious Diseases. 14 (11): e928-40. PMID 20678951. Архів оригіналу (PDF) за 26 квітня 2012. Процитовано 7 лютого 2014.
  34. ↑ Hepatitis C (PDF). Center for Disease Control and Prevention. Архів оригіналу (PDF) за 8 червня 2015. Процитовано 2 січня 2012.
  35. ↑ Lock G, Dirscherl M, Obermeier F та ін. (September 2006). Hepatitis C —contamination of toothbrushes: myth or reality?. J. Viral Hepat. 13 (9): 571—3. doi:10.1111/j.1365-2893.2006.00735.x. PMID 16907842. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
  36. ↑ а б в Hepatitis C. FAQ – CDC Viral Hepatitis. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 2 січня 2012.
  37. ↑ а б Lam, NC; Gotsch, PB, Langan, RC (15 листопада 2010). Caring for pregnant women and newborns with hepatitis B or C. American family physician. 82 (10): 1225—9. PMID 21121533.
  38. ↑ Mast EE (2004). Mother-to-infant hepatitis C virus transmission and breastfeeding. Advances in Experimental Medicine and Biology. 554: 211—6. PMID 15384578.
  39. ↑ Maheshwari, A; Ray, S, Thuluvath, PJ (26 липня 2008). Acute hepatitis C. Lancet. 372 (9635): 321—32. doi:10.1016/S0140-6736(08)61116-2. PMID 18657711.
  40. ↑ а б в г Chronic Hepatitis C Virus Advances in Treatment, Promise for the Future. Springer Verlag. 2011. с. 103—104. ISBN 9781461411918. Архів оригіналу за 14 жовтня 2014. Процитовано 7 лютого 2014.
  41. ↑ Mueller, S; Millonig, G, Seitz, HK (28 липня 2009). Alcoholic liver disease and hepatitis C: a frequently underestimated combination. World journal of gastroenterology : WJG. 15 (28): 3462—71. PMID 19630099.
  42. ↑ Zignego AL, Ferri C, Pileri SA, Caini P, Bianchi FB (January 2007). Extrahepatic manifestations of Hepatitis C Virus infection: a general overview and guidelines for a clinical approach. Digestive and Liver Disease. 39 (1): 2—17. doi:10.1016/j.dld.2006.06.008. PMID 16884964.
  43. ↑ Louie, KS; Micallef, JM, Pimenta, JM, Forssen, UM (2011 Jan). Prevalence of thrombocytopenia among patients with chronic hepatitis C: a systematic review. Journal of viral hepatitis. 18 (1): 1—7. PMID 20796208.
  44. ↑ Senadhi, V (2011 Jul). A paradigm shift in the outpatient approach to liver function tests. Southern medical journal. 104 (7): 521—5. PMID 21886053.
  45. ↑ Torresi, J; Johnson, D, Wedemeyer, H (2011 Jun). Progress in the development of preventive and therapeutic vaccines for hepatitis C virus. Journal of hepatology. 54 (6): 1273—85. doi:10.1016/j.jhep.2010.09.040. PMID 21236312.
  46. ↑ Ilyas, JA; Vierling, JM (2011 Aug). An overview of emerging therapies for the treatment of chronic hepatitis C. Clinics in liver disease. 15 (3): 515—36. PMID 21867934.
  47. ↑ а б Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги «Вірусний гепатит С у дорослих» (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 11 вересня 2017. Процитовано 10 вересня 2017.
  48. ↑ Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги «Вірусний гепатит С у дітей» (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 11 вересня 2017. Процитовано 10 вересня 2017.
  49. ↑ Мультинутрієнтний функціонально-пептидний комплекс Грінізація в клінічній практиці (Методичні рекомендації) (російською) . Міністерство охорони здоров'я України. 2010. Архів оригіналу за 2 березня 2011. Процитовано 12 грудня 2010.
  50. ↑ Science Ukraine - "Вчені знайшли ефективний спосіб протидії розповсюдженню вірусу гепатиту С". Архів оригіналу за 22 травня 2015.
  51. ↑ а б Hepatitis C and CAM: What the Science Says [Архівовано 13 травня 2013 у Wayback Machine.]. NCCAM March 2011. (Retrieved 07 March 2011)
  52. ↑ Liu, J; Manheimer, E, Tsutani, K, Gluud, C (2003 Mar). Medicinal herbs for hepatitis C virus infection: a Cochrane hepatobiliary systematic review of randomized trials. The American journal of gastroenterology. 98 (3): 538—44. PMID 12650784.
  53. ↑ Rambaldi, A; Jacobs, BP, Gluud, C (17 жовтня 2007). Milk thistle for alcoholic and/or hepatitis B or C virus liver diseases. Cochrane database of systematic reviews (Online) (4): CD003620. PMID 17943794.
  54. ↑ К чему может привести гепатит С?. Архів оригіналу за 13 вересня 2017. Процитовано 11 вересня 2017.
  55. ↑ Hagan, H; Pouget, ER, Des Jarlais, DC (1 липня 2011). A systematic review and meta-analysis of interventions to prevent hepatitis C virus infection in people who inject drugs. The Journal of infectious diseases. 204 (1): 74—83. PMID 21628661.
  56. ↑ Halliday, J; Klenerman, P, Barnes, E (2011 May). Vaccination for hepatitis C virus: closing in on an evasive target. Expert review of vaccines. 10 (5): 659—72. doi:10.1586/erv.11.55. PMID 21604986.
  57. ↑ Hepatitis C vaccine shows promise in early clinical trial. Архів оригіналу за 12 вересня 2017. Процитовано 11 вересня 2017.
  58. ↑ а б Boyer, JL (2001). Liver cirrhosis and its development: proceedings of the Falk Symposium 115. Springer. с. 344. ISBN 9780792387602.
  59. ↑ Choo QL, Kuo G, Weiner AJ, Overby LR, Bradley DW, Houghton M (April 1989). Isolation of a cDNA clone derived from a blood-borne non-A, non-B viral hepatitis genome. Science. 244 (4902): 359—62. doi:10.1126/science.2523562. PMID 2523562.
  60. ↑ Kuo G, Choo QL, Alter HJ та ін. (April 1989). An assay for circulating antibodies to a major etiologic virus of human non-A, non-B hepatitis. Science. 244 (4902): 362—4. doi:10.1126/science.2496467. PMID 2496467. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
  61. ↑ Winners Albert Lasker Award for Clinical Medical Research, The Lasker Foundation. Retrieved 20 February 2008.
  62. ↑ Houghton, M., Q.-L. Choo, and G. Kuo. NANBV Diagnostics and Vaccines. European Patent No. EP-0-3 18-216-A1. European Patent Office (filed 18 November 1988, published 31 May 1989).
  63. ↑ Wilken, Judge. United States Court of Appeals for the Federal Circuit. United States Court of Appeals for the Federal Circuit. Архів оригіналу за 19 листопада 2009. Процитовано 11 січня 2012.
  64. ↑ Eurosurveillance editorial, team (28 липня 2011). World Hepatitis Day 2011. Euro surveillance : bulletin europeen sur les maladies transmissibles = European communicable disease bulletin. 16 (30). PMID 21813077.
  65. ↑ а б Wong, JB (2006). Hepatitis C: cost of illness and considerations for the economic evaluation of antiviral therapies. PharmacoEconomics. 24 (7): 661—72. PMID 16802842.
  66. ↑ El Khoury, AC; Klimack, WK; Wallace, C; Razavi, H (1 грудня 2011). Economic burden of hepatitis C-associated diseases in the United States. Journal of Viral Hepatitis. 19 (3): 153—60. doi:10.1111/j.1365-2893.2011.01563.x. PMID 22329369.
  67. ↑ Hepatitis C Prevention, Support and Research ProgramHealth Canada. Public Health Agency of Canada. Nov 2003. Архів оригіналу за 22 березня 2011. Процитовано 10 січня 2012.
  68. ↑ Zuckerman, edited by Howard Thomas, Stanley Lemon, Arie (2008). Viral Hepatitis (вид. 3rd ed.). Oxford: John Wiley & Sons. с. 532. ISBN 9781405143882. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 7 лютого 2014.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Гепатит С в Україні: епідеміологічна характеристика та оцінка тягара.. — К.: 2018. — 111 с. Ел.джерело [Архівовано 22 серпня 2021 у Wayback Machine.] НСЗУ
  • Вірусні гепатити з парентеральним шляхом передачі: збудники, маркери інфекції, поширення та лабораторна діагностика: навч. посіб. — Суми: Сумський держ. ун-т, 2018. — 236 с.
  • Вірусні гепатити у схемах, таблицях та малюнках. Посібник з проблеми вірусних гепатитів для лікарів-інтернів та слухачів ФПДО / Герасун Б. А., Грицко Р. Ю., Ворожбит О. Б., Герасун О. Б. — Львів: Ліга-Прес, 2008. — 102 с., ілюст.
  • Вірусні гепатити. Енциклопедичний словник. Російсько-українське видання / Балаян М. С., Міхайлов М. І. За ред. Б. А. Герасуна. — Львів: ЛДМУ, 2000. — 572 с. : іл.
  • Ш. Шерлок, Дж. Дули Заболевания печени и желчных путей (пер. с англ.) (под ред. З. Г. Апросиной, Н. А. Мухина). — 1999, М. «ГЭОТАР, Медицина». — 864 с. ISBN 5-88816-013-Х (рос.)
  • Vinod K Dhawan Hepatitis C Updated: Jun 04, 2024. Medscape, Drugs & Diseases. Gastroenterology [1] (англ.)
  • WHO. Key facts. Hepatitis C. 9 April 2024 [2] (англ.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Це незавершена стаття про інфекційні захворювання.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гепатит_C&oldid=43787092