| dbo:abstract
|
- بدأت العصور الوسطى في رومانيا مع انسحاب المغول، آخر السكان المهاجرين للأراضي التي تشكل رومانيا الحديثة، بعد غزوهم لها في 1241- 1242. انتهى عهد ميشيل الشجاع (1593- 1601) الذي تمكن، لفترة قصيرة في عام 1600، من حكم الأفلاق وإمارة البغدان وترانسيلفانيا؛ الإمارات الثلاث التي وُحدت أراضيها بعد ثلاثة قرون تقريبًا لتشكيل رومانيا. كانت بانات وكريشانا وماراموريش وترانسيلفانيا، التي تُعد اليوم مناطق في رومانيا غربي جبال كاربات، جزءًا من مملكة المجر خلال تلك الفترة. وقُسمت إلى عدة أنواع من الوحدات الإدارية، مثل «المحافظات» و«المقاعد». وخضع رؤساء المحافظات في ترانسيلفانيا «الكونتات» لمسؤول ملكي خاص يسمى فويفود، ولكن نادرًا ما عوملت المقاطعة كوحدة مستقلة، منذ أن أُدير مقعدي زيكيلس وسكسون ترانسيلفانيا بشكل منفصل. أُعفي الفلاحون الرومانيون في المملكة، كونهم من الكنيسة الأرثوذكسية الشرقية، من العشر، وهي ضريبة كنسية يدفعها عامة الروم الكاثوليك. ومع ذلك، فقد النبلاء الرومانيون ببطء قدرتهم على المشاركة في الحياة السياسية، إذ اتبع ملوك القرن الرابع عشر سياسةً مؤيدةً للكاثوليكية بشغف. وازداد وضعهم سوءًا بعد عام 1437 عندما شُكل ما يسمى ب «اتحاد الدول الثلاث»، وهو تحالف من النبلاء المجريين والسيكيليس والساكسونيين، من أجل سحق انتفاضة فلاحي البوبلنا. أُنشئت الأفلاق، أول دولة مستقلة في العصور الوسطى بين جبال كاربات ونهر الدانوب السفلي عندما أنهى باساراب الأول (1310- 1352) هيمنة ملك المجر بانتصاره في معركة بوسادا عام 1330. وحقق بوغدان الأول (1359- 1365)، أحد نبلاء ماراموريش، والذي قاد ثورة ضد الحاكم السابق الذي عينه الملك المجري، استقلال إمارة البغدان، شرقي جبال كاربات. ومع ذلك، نادرًا ما استمر استقلال أي منهما، إذ أصبحت إقطاعية العديد من الدول لهما جانبًا مهمًا من دبلوماسيتيهما. أجرى ملوك الأفلاق في العصور الوسطى، ميرتشا العجوز من الأفلاق (1386- 1418) وشتيفان الكبير من إمارة البغدان (1457-1504) عمليات عسكرية ناجحة ضد الأتراك العثمانيين على الرغم من تأييدهما للدولة العثمانية منذ عام 1417، ولإمارة البغدان منذ عام 1456. كان بيع الإهاب والحبوب والعسل والشمع إلى الإمبراطورية الرومانية المقدسة والبندقية وبولندا، واستيراد الحرير والأسلحة والسلع المصنعة الأخرى من هذه المناطق على نطاق واسع تجارة مهمةً في الإمارتين، ولكنها بدأت في الانخفاض بعد العقود الأخيرة من القرن الخامس عشر، لتصبح الدولة العثمانية السوق الرئيسي للمنتجات الرومانية بحلول نهاية القرن السادس عشر. أصبحت ترانسيلفانيا، جنبًا إلى جنب مع المقاطعات المجاورة، دولًا مستقلةً تحت السيادة العثمانية بعد ضم العثمانيين لأراضي مملكة المجر المركزية إلى دولتهم في عام 1541. وأدى سقوط المملكة إلى حرمان الأفلاق وإمارة البغدان من حليفهم الرئيسي في النضال ضد الإمبراطورية العثمانية. انضم ميشيل الشجاع من الأفلاق إلى التحالف المناهض للعثمانيين، والذي بدأه البابا كليمنت الثامن، في عام 1594؛ ثم انقلب على ترانسيلفانيا وإمارة البغدان، حيث حكم الأمراء المؤيدين لبولندا والعثمانيين، بعد سلسلة من الانتصارات على العثمانيين. غزا ميشيل الشجاع ترانسيلفانيا في عام 1599 واحتلها، ثم غزا إمارة البغدان في العام الذي تلاه. كان اتحاد الدول الثلاث بمثابة نموذج مثالي للأجيال اللاحقة التي عملت على توحيد الأراضي التي تشكل رومانيا اليوم، على الرغم من انهياره بعد أربعة أشهر من بداية غزو ميشيل الشجاع. (ar)
- La Plena Edad Media en Rumania comenzó con la retirada de los mongoles, la última de las poblaciones migratorias en invadir el territorio de la Rumania moderna, después de su ataque de 1241-1242. Y la época medieval terminó con el reinado de Miguel el Valiente (r. 1593-1601), quien logró, durante un corto tiempo en 1600, gobernar los tres principados de Valaquia, Moldavia y Transilvania, cuyos territorios se unirían unos tres siglos más tarde para forma Rumania. Durante la mayor parte de ese período, el Banato, Crişana, Maramureş y Transilvania, ahora regiones de Rumania al oeste de los Cárpatos, formaron parte del Reino de Hungría. Se dividieron en varios tipos de unidades administrativas, como «» y «sedes». Los cabezas de los condados de Transilvania o "condes" estaban subordinados a un funcionario real especial llamado voivoda, pero la provincia rara vez se trataba como una sola unidad, ya que los asientos de sículos y sajones se administraban por separado. En el reino, los campesinos rumanos, al ser ortodoxos, estaban exentos del diezmo (tithe), un impuesto eclesiástico que pagaban todos los plebeyos católicos romanos. Sin embargo, los nobles rumanos perdieron lentamente la capacidad de participar en la vida política, ya que los monarcas del siglo XIV siguieron una política ferviente a favor de los católicos. Su situación empeoró aún más después de 1437, cuando se formó la llamada «Unión de las Tres Naciones», una alianza de los nobles húngaros, los sículos y los sajones, para aplastar el . Valaquia, el primer estado medieval independiente entre los Cárpatos y el bajo Danubio se creó cuando Basarab I de Valaquia (ca. 1310-1352) puso fin a la soberanía del rey de Hungría con su victoria en la batalla de Posada en 1330. La independencia de Moldavia, al este de los Cárpatos, la logró Bogdan I (r. 1359-1365), un noble de Maramureş, quien encabezó una revuelta contra el exgobernante que fue designado por el monarca húngaro. La independencia de los dos principados, sin embargo, rara vez fue segura, y el vasallaje a varios estados se convirtió en un aspecto importante de su diplomacia. Aunque Valaquia rindió homenaje al Imperio otomano desde 1417 y a Moldavia desde 1456, sus dos monarcas medievales, Mircea el Viejo de Valaquia (r. 1386-1418) y Esteban el Grande de Moldavia (r. 1457-1504) llevaron a cabo exitosas operaciones militares contra los turcos otomanos. El comercio de los dos principados con otras partes de Europa comenzó a disminuir después de las últimas décadas del siglo XV. Antes de esto, la venta de pieles, cereales, miel y cera al Sacro Imperio Romano Germánico, Venecia y Polonia, y la importación de seda, armas y otros productos manufacturados de esas áreas se había generalizado, pero a finales del siglo XVI el Imperio otomano se convirtió en el principal mercado de productos rumanos. Transilvania, junto con los condados vecinos, ganó el estatus de un estado autónomo bajo la soberanía otomana después de que los territorios centrales del Reino de Hungría fueran anexionados por los otomanos en 1541. La caída del reino también privó a Valaquia y a Moldavia de su principal aliado en la lucha contra el Imperio otomano. En 1594, Miguel el Valiente de Valaquia se unió a la alianza anti-otomana iniciada por el papa Clemente VIII. Después de una serie de victorias sobre los otomanos, se volvió contra Transilvania y Moldavia, donde reinaban príncipes propolacos y prootomanos. Invadió y ocupó Transilvania en 1599 y Moldavia en 1600. Aunque la unión personal de los tres principados fracasó cuatro meses después, sirvió como un ideal para las generaciones posteriores que trabajaron por la unificación de las tierras que ahora forman Rumania. (es)
- The Middle Ages in Romania began with the withdrawal of the Mongols, the last of the migrating populations to invade the territory of modern Romania, after their attack of 1241–1242. It came to an end with the reign of Michael the Brave (1593–1601) who managed, for a short time in 1600, to rule Wallachia, Moldavia, and Transylvania, the three principalities whose territories were to be united some three centuries later to form Romania. Over most of this period, Banat, Crișana, Maramureș, and Transylvania – now regions in Romania to the west of the Carpathian Mountains – were part of the Kingdom of Hungary. They were divided into several types of administrative units, such as "counties" and "seats". The heads of the Transylvanian counties or "counts" were subordinated to a special royal official called voivode, but the province was seldom treated as a single unit, since the Székely and Saxon seats were administered separately. In the kingdom, Romanian peasants, being Orthodox, were exempt from the tithe, an ecclesiastical tax payable by all Roman Catholic commoners. However, Romanian noblemen slowly lost the ability to participate in political life, as the 14th-century monarchs pursued a zealous pro-Catholic policy. Their position became even worse after 1437 when the so-called "Union of Three Nations", an alliance of the Hungarian noblemen, the Székelys, and the Saxons, was formed in order to crush the Bobâlna peasant uprising. Wallachia, the first independent medieval state between the Carpathians and the lower Danube was created when Basarab I (c. 1310–1352) terminated the suzerainty of the King of Hungary with his victory in the battle of Posada in 1330. The independence of Moldavia, to the east of the Carpathians, was achieved by Bogdan I (1359–1365), a nobleman from the Voivodeship of Maramureș, who led a revolt against the former ruler who was appointed by the Hungarian monarch. The independence of the two principalities, however, was rarely secure, and vassalage to multiple states became an important aspect of their diplomacy. Although Wallachia paid tribute to the Ottoman Empire from 1417, and Moldavia from 1456, their two medieval monarchs, Mircea the Old of Wallachia (1386–1418) and Stephen the Great of Moldavia (1457–1504) conducted successful military operations against the Ottoman Turks. The two principalities' trade with other parts of Europe began to decrease after the last decades of the 15th century. Before this the sale of hides, grain, honey, and wax to the Holy Roman Empire, Venice, and Poland, and the import of silk, weapons and other manufactured goods from these areas had been widespread, but by the end of the 16th century the Ottoman Empire became the main market for Romanian products. Transylvania, together with the neighboring counties, gained the status of an autonomous state under Ottoman suzerainty after the central territories of the Kingdom of Hungary had been annexed by the Ottomans in 1541. The fall of the kingdom also deprived Wallachia and Moldavia of their main ally in the struggle against the Ottoman Empire. In 1594, Michael the Brave of Wallachia joined the anti-Ottoman alliance initiated by Pope Clement VIII. After a series of victory over the Ottomans, he turned against Transylvania and Moldavia where pro-Polish and pro-Ottoman princes were reigning. He invaded and occupied Transylvania in 1599, and Moldavia in 1600. Although the personal union of the three countries collapsed four months later, it served as an ideal for later generations working for the unification of the lands that now form Romania. (en)
- Sfuggendo alla tradizionale classificazione dell'età di mezzo come periodo storico compreso tra il 476 e il 1492, il Medioevo in Romania iniziò con il ritiro dell'esercito romano e delle amministrazione dalla Dacia provincia negli anni 270 e terminò con la dipartita dell'influente sovrano Stefano III di Moldavia nel 1504. Nell'arco temporale oggetto d'esame si susseguì una lunga, variegata e tumultuosa serie di popoli, la maggior parte dei quali controllava solo due o tre delle quasi dieci regioni storiche che oggi formano la Romania. Nella tarda antichità, la società e la cultura subirono cambiamenti fondamentali: gran parte della popolazione si spostò in Dacia nei latifondi fortificati dei signori locali, molto più sicuri rispetto alle città ridotte in degrado dopo il ritiro romano. La Scizia Minore, l'altra provincia romana situata nel territorio dell'attuale Romania, seguì lo stesso processo 400 anni dopo. Le trasformazioni si fecero sentire anche a livello socio-culturale: i recipienti sottili ed elaborati realizzati sui torni da vasaio scomparvero e la ceramica fatta a mano divenne dominante a partire dal 450, mentre i riti di sepoltura cambiarono più di una volta dalla cremazione all'inumazione e viceversa, fino a quando la prima divenne dominante entro la fine del X secolo. I Germani dell'est, nello specifico i Goti e i Gepidi, i quali avevano adottato uno stile di vita sedentario, furono i primi nuovi arrivati dopo l'abbandono delle terre ad opera dei romani. I Goti dominarono la Moldavia e la Valacchia dagli anni 290, così come parti della Transilvania dagli anni 330. Il loro potere crollò sotto gli attacchi dei nomadi unni nel 376; insediatisi in Europa orientale e centrale dal 400 circa, la loro unione si disintegrò nel 454. Da allora in poi, le regioni ad ovest dei Carpazi (Banato, Crișana e Transilvania) e l'Oltenia rimasero sotto il dominio dei Gepidi. Nel giro di un centennio, le terre a est delle montagne assursero a importanti centri di riferimento degli Anti e degli Sclaveni; gli idronimi e i toponimi di origine slava dimostrano altresì la presenza dei Protoslavi nelle regioni a ovest dei Carpazi. Gli Avari, una popolazione nomade di lingua turcica, sottomise i gepidi nel 568 e dominò la pianura pannonica fino all'800 circa. Nel frattempo, i bulgari avevano già stabilito un potente impero nel 670 che includeva la Dobrugia e altri territori lungo il Basso Danubio: la Bulgaria adottò ufficialmente la variante ortodossa del cristianesimo nell'864. Un conflitto armato scoppiato tra il Primo impero e i nomadi ungari costrinse i secondi a partire dalle steppe pontiche e diede il via, intorno all'895, alla conquista del bacino dei Carpazi. La descrizione del loro processo di occupazione è compiuta dalle Gesta Hungarorum, redatte comunque qualche secolo dopo, ma l'opera risulta importante per gli storici rumeni in quanto compie il primo riferimento a terre governate da un duca di etnia rumena, tale Gelou. La stessa fonte menziona pure la presenza dei Siculi, in Crişana, intorno all'895. I primi riferimenti medievali nelle regioni che ora formano la Romania al popolo rumeno, un tempo conosciuti come valacco, risale ai secoli XII e XIII. Da quel momento, i riferimenti ai Valacchi si fanno più comuni, e permettono di comprendere che essi si erano concentrati a sud del Basso Danubio. Il Banato, la Crişana e la Transilvania finirono accorpati al Regno d'Ungheria nell'XI secolo: queste regioni furono oggetto di intendi saccheggi da parte dei nomadi Peceneghi e Cumani, i quali dominavano le pianure a est delle montagne. I monarchi ungheresi incoraggiarono l'immigrazione di coloni dall'Europa occidentale in Transilvania a partire dal 1150. I discendenti di coloro che giunsero, conosciuti come sassoni di Transilvania dall'inizio del Duecento, ricevettero dei privilegi collettivi nel 1224. A causa dell'insediamento dei sassoni nei territori che prima occupavano, i siculi furono trasferiti nelle zone più orientali del regno. L'emergere dell'impero mongolo nelle steppe eurasiatiche nei primi decenni del XIII secolo ebbe effetti duraturi sulla storia della regione. I mongoli soggiogarono i Cumani nel 1230 e distrussero molti insediamenti in tutto il Regno d'Ungheria nel 1241 e nel 1242, costituendo una tappa significativa nella storia rumena. Dopo tale parentesi storica, vide la luce tra i Carpazi e il Danubio inferiore la Valacchia, il primo Stato medievale indipendente, istituito da Basarab I (1310 circa-1352). Questi mise fine alla sovranità del re ungherese con la sua vittoria nella battaglia di Posada, nel 1330. L'indipendenza della Moldavia, a est dei Carpazi, la raggiunse invece da Bogdan I (1359-1365), un nobile di Maramureș che guidò una rivolta contro il vecchio sovrano nominato dal monarca magiaro. L'indipendenza dei due principati, tuttavia, appariva difficile da preservare e il vassallaggio assunse un ruolo predominante nella politica dacia. Sebbene la Valacchia avesse reso omaggio all'impero ottomano dal 1417 e alla Moldavia dal 1456, i due rispettivi monarchi medievali, Mircea il Vecchio (1386-1418) e Ștefan III cel Mare (1457-1504) condussero comunque operazioni militari contro i turchi, terminate tra l'altro spesso con delle vittorie. A livello economico, il commercio dei due principati con altre mete europee iniziò a diminuire dopo gli ultimi decenni del XV secolo: prima di tale momento storico, la vendita di pellame, grano, miele e cera al Sacro Romano Impero, Venezia e alla Polonia, così come l'importazione di seta, armi e altri manufatti di queste aree erano invece molto diffusi. Nelle terre sottoposte alla corona ungherese, si assistette, nei secoli finali del Medioevo, ad una serie di cambiamenti. Si verificò in primis una frammentazione religiosa dei contadini rumeni, con quelli di fede ortodossa esenti dalla decima, una tassa ecclesiastica imposta invece a tutti i cittadini cattolici. In campo politico, gli aristocratici rumeni persero lentamente la capacità di partecipare alle scelte decisionali, poiché i monarchi del XIV secolo iniziarono ad agire in una zelante ottica filo-cattolica. La loro posizione peggiorò ulteriormente dopo il 1437, quando fu formata la cosiddetta Unione delle tre nazioni (Unio Trium Nationum), un'alleanza dei nobili ungheresi, siculi e sassoni, per reprimere la grande rivolta transilvana di Bobâlna. Stefano III di Moldavia, detto il Grande, garantì una maggiore stabilità e fece vivere una grande stagione storica alle terre sottoposte al suo dominio fino alla sua morte, avvenuta nel 1504. A seguito di tale evento, la Romania odierna visse anni incerti, alternati da quiete e conflitti, fino alla soppressione delle entità indipendenti o semi-indipendenti esistenti ad opera degli ottomani tra 1529 e 1530. (it)
- Pierwsze państwa na terenach dzisiejszej Rumunii powstały jako wspólnoty wiejskie, jednoczące się w celach obronnych i handlowych. Miały charakter rolniczy, tzn. utrzymywały się z uprawy ziemi. Nazywane były ţări (państwo – królestwo, od łac. terra – ziemia). Zarządzane były przez kniaziów (rum. cneaz) lub sędziów (rum. jude, od łac. iudex). Historycy naliczyli ok. dwudziestu ţări na terenach dzisiejszej Rumunii i Mołdawii. Jedno z nich wysłało nawet swoich przedstawicieli na drugi Sobór Lyoński w 1274 roku. W swoim traktacie geograficznym, zatytułowanym Descriptio Moldaviae (wydanym w 1716 r.), Dymitr Kantemir (1673–1723) podał nazwy tych przedpaństwowych jednostek: , Kimpolung i Vrancea, które przetrwały jako nazwy geograficzne do czasów Kantemira. Niektóre ze wspólnot wiejskich płaciły haracze różnym napływowym, koczowniczym plemionom (Pieczyngowie, Połowcy), których wodzowie usiłowali przejściowo tworzyć swoje królestwa na ich terenach. Opisywane powyżej stosunki polityczno-gospodarcze były typowe dla większości terenów ówczesnej Europy południowej, centralnej i wschodniej. Badania archeologiczne wskazują skłonność ówczesnej ludności do zamieszkiwania wokół niewielkich fortec (rum. codri), budowanych z ziemi, kamienia i drewna. Stanowiły one schronienie dla mieszkańców w razie inwazji nieprzyjaciela lub wojny . Od początku X wieku bizantyjskie, słowiańskie, węgierskie, zachodnioeuropejskie, a nawet orientalne źródła wspominają o wołoskich państewkach. W tym okresie nastąpił gwałtowny rozwój rolnictwa i handu. W 1261 roku Bizancjum nadało Genui pełnię praw handlowych dla obszaru Morza Czarnego. Porty na Dunaju i Dniestrze, jak Kilia czy Białogród (rum. Cetatea Albă) były wówczas ważnymi ośrodkami handlowymi, co zostało odnotowane przez genueńskiego kronikarza . Większość ţări rozpadła się w wyniku podbicia przez sąsiadów lub po śmierci przywódcy. (pl)
- Средние века в Румынии начались с уходом татаро-монголов, вторгшихся на территорию современной Румынии в XIII веке. Период средневековья подошёл к концу во время правления Михая Храброго (1593—1601), которому удалось на короткое время в 1600 году объединить Валахию, Молдавию и Трансильванию, три княжества, чьи территории спустя около трёх столетий сформировали Румынию. На протяжении большей части этого периода Банат, Кришана, Марамуреш и Трансильвания — теперь регионы Румынии к западу от Карпатских гор — входили в состав Королевства Венгрии. Они были разделены на несколько типов административных единиц, таких как «комитаты». Руководители Трансильванских комитатов («ишпаны») были подчинены королевскому должностному лицу (воеводе), но провинция редко воспринималась как единое целое, поскольку секеи и саксы управлялись отдельно. В королевстве румынские крестьяне, будучи православными, были освобождены от десятины, церковного налога, выплачиваемого всеми римско-католическими простолюдинами. Румынские дворяне постепенно утратили возможность участвовать в политической жизни, поскольку XIV веке монархи придерживались ревностной прокатолической политики. Их положение стало еще хуже после 1437 года, когда был сформирован так называемый «Союз трёх наций», венгерских дворян, секеев и саксов, для того чтобы подавить крестьянское восстание в Бобылне. Валахия, первое независимое средневековое государство между Карпатами и нижним Дунаем, была создана когда Басараб I (ок. 1310—1352) расторг сюзеренитет короля Венгрии благодаря победе в битве при Посаде в 1330 году. Независимость Молдавии была достигнута когда Богдан I (1359—1365) возглавил восстание против бывшего правителя, назначенного венгерским монархом. Независимость двух княжеств была, однако, недостаточно хорошо обеспечена, и вассальная зависимость от различных государств стала важным аспектом их дипломатии. Хотя Валахия платила дань Османской империи с 1417 года, а Молдавия с 1456 года, два их средневековых правителя, Мирча Старый Валахский (1386—1418) и Стефан Великий Молдавский (1457—1504) проводили успешные военные операции против османов. Торговля двух княжеств с другими частями Европы начала сокращаться после последних десятилетий XV века. До этого была широко распространена продажа шкуры, зерна, мёда и воска в Священную Римскую империю, Венецию и Польшу, а также импорт шёлка, оружия и других промышленных товаров из этих районов. К концу XVI века Османская империя стала основным рынком сбыта для румынской продукции. Трансильвания вместе с соседними странами получила статус автономного государства под сюзеренитетом Османской империи, после того как центральные территории Королевства Венгрии были аннексированы турками в 1541 году. Падение королевства также лишило Валахию и Молдавию их главного союзника в борьбе против Османской империи. В 1594 году Михай Храбрый Валахский присоединился к антиосманскому союзу, инициированному папой Климентом VIII. После серии побед над Османами, он повернулся против Трансильвании и Молдавии, где правили пропольские и протурецкие князья. Он вторгся в Трансильванию в 1599 году, а в Молдавию в 1600 году. Хотя союз трёх стран развалился спустя четыре месяца, он послужил идеалом для последующих поколений, стремившихся к объединению земель, которые сейчас образуют Румынию. (ru)
- A Idade Média na Romênia começou com a retirada dos mongóis (a última das populações migrantes a invadir o território da moderna Romênia) após o ataque de 1241–1242. Acabou com o reinado de Miguel, o Valente (1593-1601), que conseguiu, por um curto período de tempo em 1600, governar a Valáquia, a Moldávia e a Transilvânia, os três principados cujos territórios seriam unidos cerca de três séculos depois para formar a Romênia.Durante a maior parte desse período, Banato, Crişana, Maramureș e Transilvânia - hoje regiões da Romênia a oeste das montanhas dos Cárpatos - faziam parte do Reino da Hungria. Eles foram divididos em vários tipos de unidades administrativas, como "" e "assentos". Os chefes dos condados ou "ispanos" da Transilvânia eram subordinados a um oficial real especial chamado voivoda, mas a província raramente era tratada como uma única unidade, já que os assentos dos Székely e dos Saxões eram administrados separadamente. No reino, os camponeses romenos, sendo ortodoxos, estavam isentos do dízimo, um imposto eclesiástico pagável por todos os plebeus católicos romanos. No entanto, os nobres romenos perderam lentamente a capacidade de participar na vida política, como os monarcas do século XIV, que procuraram uma política pró-católica zelosa. A sua posição tornou-se ainda pior depois de 1437, quando a chamada "", uma aliança dos nobres húngaros, os Székelys e os saxões, foi formada para esmagar a . Valáquia, o primeiro estado medieval independente entre os Cárpatos e o baixo Danúbio foi criado quando Bassarabe I (c.1310-1352) terminou a suserania do rei da Hungria com a sua vitória na em 1330. A independência da Moldávia, a leste dos Cárpatos, foi alcançado por (1359-1365), um nobre de Maramureş, que liderou uma revolta contra o antigo governante que foi nomeado pelo monarca húngaro. A independência dos dois principados, no entanto, raramente era segura, e a vassalagem para vários estados tornou-se um aspecto importante de sua diplomacia. Embora a Valáquia tenha prestado homenagem ao Império Otomano de 1417 e à Moldávia a partir de 1456, seus dois monarcas medievais, Mircea, o Velho da Valáquia (1386-1418) e Estêvão, o Grande da Moldávia (1457-1504) realizaram operações militares bem-sucedidas contra os . O comércio dos dois principados com outras partes da Europa começou a diminuir após as últimas décadas do século XV. Antes disso, a venda de couros, cereais, mel e cera para o Sacro Império Romano, Veneza e Polônia, e a importação de seda, armas e outros produtos manufaturados dessas áreas tinha sido generalizada; mas, no final do século XVI, o Império Otomano tinha se tornado o principal mercado para os produtos romenos. A Transilvânia, juntamente com os condados vizinhos, ganhou o status de um estado autônomo sob suserania otomana depois que os territórios centrais do Reino da Hungria foram anexados pelos otomanos em 1541. A queda do reino também privou a Valáquia e a Moldávia de seu principal aliado na luta contra o Império Otomano. Em 1594, Miguel, o Valente da Valáquia, aderiu à aliança anti-otomana iniciada pelo Papa Clemente VIII. Após uma série de vitórias sobre os otomanos, ele se voltou contra a Transilvânia e a Moldávia, onde reinavam os príncipes pró-poloneses e pró-otomanos. Ele invadiu e ocupou a Transilvânia em 1599, e a Moldávia em 1600. Embora a união dos três países tenha desmoronado quatro meses depois, serviu como um ideal para as gerações posteriores que trabalharam pela unificação das terras que agora formam a Romênia. (pt)
- Середньовіччя в Румунії почалося з відходом татаро-монголів, які вторглися на територію сучасної Румунії в XIII столітті. Період середньовіччя добіг кінця під час правління Міхая Хороброго (1593—1601), якому вдалось на короткий час 1600 року об'єднати Волощину, Молдавію і Трансильванію, три князівства, чиї території через приблизно три століття сформували Румунію. Протягом більшої частини цього періоду Банат, Кришана, Марамуреш і Трансільванія — тепер на захід від Карпатських гір — входили до складу королівства Угорщини. Вони були розділені на кілька типів адміністративних одиниць, таких як «комітати». Керівники Трансільванських комітатів («ішпани») підпорядковувалися королівській посадовій особі (воєводі), але провінція рідко сприймалася як єдине ціле, оскільки секеї і сакси керувалися окремо. В королівстві румунські селяни, як православні, були звільнені від десятини, церковного податку, що виплачувався усіма римо-католицькими простолюдинами. Румунські дворяни поступово втратили можливість брати участь у політичному житті, оскільки XIV столітті монархи ревно дотримувалися прокатолицької політики. Їхнє становище ще погіршилося після 1437 року, коли було сформовано так званий «Союз трьох націй», угорських дворян, секеїв і саксів, для того щоб придушити . Валахія, перша незалежна середньовічна держава між Карпатами та нижнім Дунаєм, була створена коли Басараб I (бл. 1310—1352) розірвав сюзеренітет короля Угорщини завдяки перемозі в 1330 року. Незалежність Молдови була досягнута коли Богдан I (1359—1365) очолив повстання проти колишнього правителя, призначеного угорським монархом. Однак незалежність двох князівств була недостатньо добре забезпечена, і васальна залежність від різних держав стала важливим аспектом їхньої дипломатії. Хоча Волощина платила данину Османській імперії від 1417 року, а Молдова від 1456 року, два їх середньовічних правителі, Мірча Старий Волоський (1386—1418) і Штефан Великий Молдавський (1457—1504) проводили успішні воєнні операції проти османів. Торгівля двох князівств з іншими частинами Європи почала скорочуватися після останніх десятиліть XV століття. До цього був поширений продаж шкір, зерна, меду і воску у Священну Римську імперію, Венецію і Польщу, а також імпорт шовку, зброї та інших промислових товарів з цих районів. До кінця XVI століття Османська імперія стала основним ринком збуту для румунської продукції. Трансільванія разом з сусідніми країнами отримала статус автономної держави під сюзеренітетом Османської імперії, після того як центральні території Королівства Угорщини анексували турки 1541 року. Падіння королівства також позбавило Валахію і Молдавію їхнього головного союзника в боротьбі проти Османської імперії. 1594 року Міхай Хоробрий Волоський приєднався до антиосманського союзу, ініційованого папою Климентом VIII. Після серії перемог над Османами, він повернувся проти Трансільванії і Молдови, де правили пропольські і протурецькі князі. Він вторгся до Трансільванії 1599 року, а до Молдавії 1600 року. Хоча союз трьох країн розвалився через чотири місяці, він став ідеалом для наступних поколінь, що прагнули до об'єднання земель, які зараз утворюють Румунію. (uk)
|
.png){kind=link}