Actions

Work Header

Останній смертежер-2. Різдвяна метушня

Chapter Text

— Пані Герміелю, — пролунав з вулиці крик доброго десятка дитячих голосів, від якого Герміеля прокинулася, а Драсько забурчав і потягнув ковдру на себе.

— Мелфюку, підйом, — зашипіла Герміеля, штовхаючи Драська в бік.

— Що таке? — сонно пробурмотів він і розплющив одне око.

— Колядники, — коротко відповіла вона. Драсько розплющив обидва ока і здивовано витріщився на Герміелю, яка швидко вдягалася, однією рукою намагаючись пригладити неслухняне волосся.

— Мелфюку, так і будеш лежати? — запитала Герміеля трохи роздратовано. — Або вдягайся, або ходи в іншу кімнату.

Драсько набурмосився, але все ж таки підвівся з ліжка і почовгав босими п’ятами по підлозі. Він не був до кінця впевнений, що може сидіти разом із Ґрейнджеренко і слухати привітання для господаря і господині, не будучи господарем. Герміеля б звісно сказала, що це софістика. Саме тому Драсько вирішив нічого їй не казати. Тим паче що йому зараз найменше хотілося вибиратися з-під теплої ковдри. Краще було сидіти в іншій кімнаті в цій ковдрі.

Почувся скрип дверей, що відчинялися.

— Хто це з самого ранку прийшов? — награно здивовано запитала Ґрейнджеренко. Драсько спочатку здивувався цьому питанню, адже Ґрейнджеренко чудово знала, хто прийшов і навіщо, але потім зметикував, що, можливо, це якась подоба гри. Та й узагалі, не його це справа і не йому судити.

— Пані Герміелю, можна колядувати? — пролунав хор невпевнених голосів, і Драсько порадів, що пішов в іншу кімнату. Якби він був там, він би немилосердно реготав, дивлячись на перелякані пики. Звісно, він потім наслухався від Ґрейнджеренко, але сам момент був би безцінним. Драсько навшпиньки прокрався до дверей, прочинив їх і визирнув у щілину.

До хати увійшли десятеро дітей, з яких дев’ятеро були учнями Герміелі, а одна дівчинка тримала за руку маленького братика, котрий ніяк не міг витягнути пальці з рота. Іванко, мабуть, як найвідповідальніший, тримав палицю з Вифлеємською зіркою.

— Ну що, колядуйте, — Герміеля відійшла в інший кінець кімнати й склала руки на грудях, дивлячись, як діти шикуються в рівний ряд і переморгуються.

Ґрейнджеренко кивала, дивлячись на приготування, і коли діти заспівали, вона легенько помахувала рукою, ніби диригувала. Коли вони доспівали й поклонилися, Ґрейнджеренко захлопала й висипала в мішок цілу миску льодяників і пляцків. Останні Драсько проводив тужливим поглядом.

— Молодчинки мої, — вона потріпала кожного по голові. — Ну, в добру путь .

— Дякуємо, пані Герміеля, — хором відповіли діти й рядочком, як прийшли, покинули хату.

— А скажи, Драську, які вони молодці в мене, — усміхнулася Ґрейнджеренко, заходячи в кімнату, де Драсько сховався від підростаючого покоління.

— Що це було? — запитав він, загортаючись у ковдру. — Ти знала, що вони прийдуть?

— Авжеж знала, — засміялася Ґрейнджеренко. — Вони попросили, щоб я була першою, у кого вони колядуватимуть. Це дуже важливо з педагогічного погляду , щоб перший досвід був позитивним.

— Тобто, зажди, — Драсько був остаточно збитий з пантелику.

— Ну так, ми вчили з ними колядки цілий місяць, — сказала Ґрейнджеренко. — Мелфюку, я ще легко відбулася. Спочатку вони просили, щоб я пішла з ними.

Драсько закотив очі.

— Хоча, напевно, треба було піти з ними і проконтролювати, щоб їх ніхто не образив.

— Та треба було піти, — роздратовано пробурмотів. Драсько. — Тоді ти б не віддала їм пляцки.

— Драську? — Вона сплеснула руками. — Повірити не можу! Тобі що, шкода для дітей якихось нещасних пляцків?

— По-перше, не якихось, Ґрейнджеренко, а твоїх пляцків із маком, про які говорять усі Чарівні Вуйки. По-друге, мені не було б шкода, якби ти не висипала їм усі пляцки. Ти могла віддати половину, але ні! Ти віддала все.

Герміеля подивилася на Драська, який нагадував зараз скривджену дитину.

— Драську, ти серйозно зараз? — вона набурмосилася і суворо подивилася на нього. — Якщо ти продовжиш у такому дусі, я невдовзі захочу перевірити твоє домашнє завдання.

Вона саме такий і мала вигляд: мила добра перша вчителька, яка пояснить, що помилка виявилася не дуже серйозною, і тепер хоче допомогти її виправити.

— Ти справді думав, що я можу залишити тебе без ласощів? — запитала Герміеля, відчинила шафку й дістала звідти повну миску пляцків.

— Ґрейнджеренко, я тебе обожнюю, — Драсько сів за стіл, щільніше закутавшись у ковдру. — Мені половина Чарівних Вуйок заздрить через те, що я свої пляцки можу їсти тричі на день.

— А ти й поїси їх тричі, бо після сніданку я тебе про дещо попрошу.

— Ну, якщо за це дають пляцки, — розпливчасто промовив Драсько, вмочуючи пляцок прямо в глечик зі сметаною. Криволапик із явним несхваленням простежив за його рухами і настовбурчив вуса.

— О, чесний і безкорисливий Драсько, — засміялася Герміеля. — Ти ще вчора хотів сніг прибрати.

— А, це, — відмахнувся Драсько і взяв ще один пляцок. — Приберу, звісно.

— І краще з цим упоратися до обіду, бо потім ми підемо до Фірася і понесемо йому вечерю.

— І я буду найщасливішою людиною в Чарівних Вуйках, задоволено вимовив Драсько. Герміеля потягнулася до нього, щоб поцілувати, але була перервана стуком у двері.

  — Можна колядувати, господине? — пролунав із двору голос Сірка.

— Зараз я йому дам господиню, — прогарчав Драсько, скидаючи ковдру. Він одягнувся майже так само швидко, як одягалася Герміеля зранку.

— Ну, колядуй, — майже гримнув Драсько і відчинив двері. На порозі стояв Сірко, а за спиною в нього тупцювала пара міцних хлопців.

— Добрі колядники, — засміялася з-за плеча Драська Герміеля. — Сірко, чому без шапки?

— Загубив десь, — пробурмотів переляканий Сірко. — Можна колядувати?

— Ну проходьте, коли вже прийшли, — пробурмотів Драсько і зробив крок убік. Повз нього бочком протиснулися Сірко з друзями, встали посеред кімнати й завмерли. Герміеля знову відійшла до стіни, склала руки на грудях і посміхнулася так само як посміхалася своїм учням.

— Коляд-коляд-колядниця, — невпевнено завів Сірко таким жалібним голосом, що маленький Іванко порівняно з ним був просто-таки спікером Міністерства Магії. Драсько відвернувся до стіни і зігнувся навпіл від беззвучного сміху. Він щиро намагався не слухати Сірка та його друзів, бо інакше він би розреготався на весь голос, що не схвалила б Ґрейнджеренко. Коли колядники закінчили свою жалісливу пісню, Драсько з полегшенням видихнув, навіть особливо не ховаючись, а Герміеля кинула в підставлений мішок кілька монет і жменю цукерок.

— Щастя, миру, достатку вашому дому, пані Ґрейнджеренко, — Сірко широко посміхнувся.

— Агов, Сірку, то ось же твоя шапка, — простягнув один із його друзів, і всі присутні розвернулися на голос.

— А звідки вона тут? — з підозрою запитав Драсько і примружився. — Ось так підеш допомогти Фірасю з хмизом, а тут уже шапки чужі лежать.

— Драську, — склала руки в молитовному жесті Герміеля, — ти все не так зрозумів.

— Не був я тут учора, — Сірко підняв руки. — Ми вчора колядувати ходили, і ця шапка безглузда в мене просто з голови зникла.

— І як це вона могла зникнути? — глузливо запитав Драсько.

— Могла і зникла, ось тобі хрест! — хором вигукнули супутники Сірка і для більшої переконливості перехрестилися.

— То я заберу? — запитав Сірко і потягнувся до шапки.

— Забирай, звісно, — Герміеля слабко посміхнулася.

— Забирай і йди, — Драсько запнувся, добираючи слова, — і йди колядуй.

— Дякую, пане Мелфюк, — Сірко схопив шапку і вискочив із хати. За ним так само квапливо ретирувалися і його друзі.

— Отже, пані Ґрейнджеренко, я вас слухаю, — виголосив Драсько, щойно за горе-колядниками зачинилися двері.

— Це все Марися й Орися, — зітхнула Герміеля. — Вони вмовили мене пустити їх поворожити. У Орисі мама була проти ворожінь, а батько Марисі вважає, що рано їй поки про наречених думати. Загалом, я віддала їм на поталу свою хату. Ну, ти знаєш: дзеркало, свічки, «Ряжений мій, суджений, прийди до мене вечеряти» і таке інше. І зрештою вони мали побачити наречених. В ідеальному випадку наречений мав залишити якийсь подарунок. І ось, будь ласка, Орисі залишили цю шапку.

— Ґрейнджеренко, ти з глузду з'їхала? — розреготався Драсько. — Ти розумієш, що зараз сказала? По-твоєму виходить, що Сірко — суджений твоєї Орисі.

Герміеля з хвилину роздивлялася Драська так, наче бачила його вперше в житті, а потім розреготалася на всю горлянку.

— Так, мабуть, — простогнала вона крізь сміх. — Ти бува, не пам’ятаєш, на який час це пророцтво? На найближчий рік?

— Якщо чесно, я на заняттях у Трелоненко спав. У кращому разі робив письмові завдання для Макеґонової, — зізнався Мелфюк.

— Який жаль, — награно зітхнула Герміеля. — У будь-якому разі, ми це дізнаємося рано чи пізно.

Драсько видихнув із полегшенням. Він не так давно зізнався сам собі, і поки що не готовий був зізнатися в цьому Ґрейнджеренко, але він боявся, що одного жахливого ранку вона згадає про всі гріхи родини Мелфюків і зробить вибір на користь якогось іншого хлопця. Наприклад, того ж Сірка: той хоч і дурнуватий, але ж не колишній Смертежер.

— Ґрейнджеренко, — обережно покликав він. — А кого побачила ти?

Герміеля сіпнулася. Вона не мала наміру казати Мелфюку, що бачила його в дзеркалі, і вже тим паче — що він залишив їй родинну коштовність.

— Я, — вона натягнуто посміхнулася, — я не ворожила. Сам знаєш, як я ставлюся до ворожінь.

Драсько відчув, як із плечей звалилася гора.

— От і славно. Так, де лопата для снігу? — він ляснув у долоні. — Ти казала, впоратися потрібно до обіду.