Львів

Львів є справді унікальним містом, яке має свій голос та свій затишок. Хоч народилася я на Тернопільщині, дуже люблю Львів. Мені здається, я люблю кожен його камінчик. Це місто для людей, і кожен львів’янин повинен берегти цю спільну цінність, а розпочати потрібно з малого, наприклад, не смітити. А далі розвивати цю здатність до загостреного відчуття справедливості і таким чином провадити безперервну боротьбу зі злом, не мовчати, а знайти спосіб протидії. Бо якщо дивитись на зло і мовчати – це називається ганебне мовчання^[1].

Музичний Львів завжди мав цікаву історію, цікавих викладачів. Це була і українська освіта, і польська – до 1939 року. Було дуже багато професійних українських і польських викладачів, і після війни деякі з них залишились працювати у Львові і займатися композицією. Тут слід назвати Людкевича, Колессу, Максимовича, Барвінського, Солтиса. Після 1945 року була така ідея, щоб прислати до Львова викладачів з інших міст, серед них приїхали такі професіонали як Арсеній Котляревський, Лазар Едельман та ін. Тому Львів був позитивним містом у контексті розвитку музики, і досі таким залишився^[2].

Тут розбещений натовп празних євреїв — вигнанців цілого світу, — тут — майже їх земля обітована. Саме вони, спокійно дрімаючи на міських бруках, заробляють своєю запобігливістю більше, ніж інші купці.^[3]

Площа Ринок схожа на алею Діаґон, «Промінвестбанк» на Ґрінготс, головний корпус Львівського університету імені Франка чимось подібний на Гоґвортс, перон залізничного вокзалу – на платформу 9¾… Мене, мабуть, підсвідомо потягнуло перекладати Гаррі Поттера, бо деякі місця у Львові справді подібні до тих, що слугують тлом до подій Поттеріани^[4].

Полякам боліла втрата своєї влади, поразка армії, атмосфера національної ненависти між ними й місцевими українцями була така, що не могло бути надії на мир і приязнь… З євреями місцеві люди теж не надто приятелювали, але це не була активна ворожнеча — тільки байдужість. Власне, всі три народи жили кожний окремим життям, наче їх поділяли скляні стіни.^[5] — спогади про 1940 рік

Саме у випадку Львова… й музичного життя, війна принесла деякі сприятливі можливості до самовияву. Раніше, за Польщі, наш доступ до радіомовлення був близький до нуля. Те саме можна сказати й про виконавські можливості для симфонічної оркестри. Львівська оперна сцена українській музиці була недоступна. Щойно в змінених війною обставинах, тобто за радянських і німецьких часів — обминаючи політичне та суспільно-економічне становище, відкрились деякі щілини в суцільному мурі обмежень і заборон… За радянських часів кожна платівка і кожне сказане слово мусило проходити цензуру. Тепер ми мали вільну руку у виборі тем, їхнього музичного оформлення та словесного висвітлення. Німці цим просто не цікавились…^[6]

Квартири з туалетом на дворі чи на балконі. Житло на рівні пивниці з бульбою. Старі «польські» кахльові п'єци. Старі «польські» вмивальники. Високі вуличні водяні колонки з довгими закрученими на кінці важелями. Конячі «яблука» на бруківці після вуйкової фіри. Квітковий годинник на початку Личаківської. Бабці-«парашутистки». Виставки учнівської творчості у вітринах на львівських проспектах.
…
«Колгоспники-брехунці». Радіоприймач «Латвія», обшитий жовтою парчею, з назвами столиць на шкалі і зеленим оком індикатора. Таємничі (для власників Sony чи JVC) назви: «Селга», «Спідола», ВЕФ. Замість невтомних «дюраселів» — батарейки «Крона». Синьо-червоно-зелена плівка на чорно-білому телеекрані. Вінілові платівки «на 33 оберти». «Дніпро» та «Юпітер». Чеський журнал Melodie. «Lato z radjem». Radio Luxemburg. Молодіжна студія «Ритм» із Варшави. «Бітли» на чорно-білих фотокопіях, куплених у класі за 30 копійок. «Олійні» портрети зірок диско на торбинках із мішковини.

Хлопчача війна між сусідніми дільницями. Вуличні демонстрації фанатів «Карпат». Танці під ВІАу «Газі», «Енерго» чи «Ляпі». «Барахолка» та «скупка». Міліцейські «луноходи». Хто бачив, той згадає, хто не застав — хай повірить.

У порівняльному есеї про Львів і Київ «Мала інтимна урбаністика» я намагався через одне слово «рогуль» описати свій стан розчарування Львовом. Я ж стільки зусиль доклав, аби жити у ньому, і беріг у свідомості якийсь світлий образ легендарного міста, а тут потрапив нарешті — і раптом виявив, що Львів переповнений рогулями. Вони й зруйнували це місто.^[8] — «Ти що, з лісу?» («Жлобологія»)

Місто Лева перетворюється на місто Зозулі: намагаються підкинути своє сміття іншим містам.^[9] — Про сміттєву кризу у Львові.

Не можна ділити Україну на «східняків» і «західняків», «донецьких» і «бандерівців». Ми є єдиними, хоч деякі ментальні відмінності я відчуваю. За них страшенно люблю Західну Україну, Львів.^[10]

Сивий Львове! Столице моєї мрії,
 Епіцентре моїх радощів і надій,
 Вибухає душа, я тебе розумію,
 Але Львове, хоч трішки мене зрозумій.
 Я до тебе прийшов із захопленням сина
 Від степів, де Славута легенду снує,
 Щоби серце твоє одчайдушне левине
 Краплю сили вдихнуло у серце моє.

Я закохався в місто Львів,
Його довершеність казкову…
Не вистачить, напевне, слів
Щоб описати все довкола.

Шалений Львів, безкрайнє небо.
Такий красивий, давній Львів…
І надзвичайно мало треба,
Щоб закохатися без слів
У цей чарівний, дивний Львів.

Старовинне місто Лева
стережуть при брамі леви.
Кам’яні вони й гривасті,
в них розкриті люті пащі.
Та ці леви не страшні —
вірте, дітки, ви мені!
Місто Лева — загадкове,
побуваємо у Львові!^[11]