Війна

Але відколи це все в нас завертілося: війна з варварами, поразка у Вірменії та перемоги без кінця-краю — немає нікого, хто не писав би історію. Всі у нас переважно Тукидіди, Геродоти й Ксенофонти: скидається на те, що правдивим був вислів «Війна — мати всього», якщо за одним махом вона наплодила ще й стількох істориків.^[1] — З твору «Як писати історію». Розділ 2.

Ἀλλ᾽ ἀφ᾽ οὗ δὴ τὰ ἐν ποσὶ ταῦτα κεκίνηται, ὁ πόλεμος ὁ πρὸς τοὺς βαρβάρους καὶ τὸ ἐν Ἀρμενίᾳ τραῦμα καὶ αἱ συνεχεῖς νῖκαι, οὐδεὶς ὅστις οὐχ ἱστορίαν συγγράφει, μᾶλλον δὲ Θουκυδίδαι καὶ Ἡρόδοτοι καὶ Ξενοφῶντες ἡμῖν ἅπαντες, καὶ ὡς ἔοικεν, ἀληθὲς ἄρ᾽ ἦν ἐκεῖνο τό «Πόλεμος ἁπάντων πατήρ», εἴ γε καὶ συγγραφέας τοσούτους ἀνέφυσεν ὑπὸ μιᾷ τῇ ὁρμῇ.^[2]

Бачиш ту гору велику?
Ми єї знесем в долину!
Бачиш ті поля безкраї?
Ми їх стопчем за годину!

Бачиш те велике місто?
Ми єго за день зруйнуєм!
Бачиш пастушка там, вдалі?
Ми єго не нагодуєм…^[3] — «Навесні перегляд войска…» («Думки і образки», збірка «Поезії» (1895)).

Війна — не пригода. Війна — хвороба. Як тиф.

Війна — це горе в збільшеному масштабі^[4].

Війна — це продовження політики іншими засобами.^[5]

Війна — це нормальний стан людини.

La guerra es el estado normal del hombre. [1]

Війна — це мистецтво брехні. Тому, якщо ти вправний, придурюйся невмілим. Якщо ти діяльний — корч із себе млявого. Якщо ти близько — вдавай, що далеко, а якщо далеко — вдавай, що близько. Якщо ворог жадібний — спокуси його жаданим об’єктом. Якщо хаотичний — захопи його. Якщо ворог діє ефективно — будь обачним. Якщо супротивник могутній — уникай його. Якщо його легко розгнівити — вдавайся до провокування. Якщо знаєш про низьку самооцінку нападника — роздмухай його зухвалість. Якщо ворог відпочив — виснаж його. Якщо в його лавах злагода — посій там ворожнечу. Нападай на супостата там і тоді, де й коли він неготовий. З’являйся там, де на тебе не чекають.

Війна буде повторюватися до тих пір, поки питання про неї буде вирішуватися не тими, хто помирає на полі бою.

Війна однаковою мірою обкладає даниною чоловіків і жінок, але з одних висотує кров, з других — сльози^[4].

Війна війною, а обід за розкладом.

А раптом війна, а я заморений^[6].

Війна є лихо та злочин, що укладає в собі всі лиха і всі злочини.

Війна приємна тільки тим, хто не зазнав її.

Війна – як усяка погранична ситуація, як усяке екзистенційне випробування – містить у собі все. Тому все на часі. Будь-які рефлексії з приводу себе самих. Які ми? Як ми змінюємось і чому? Я хочу сказати, що на світ і буття слід дивитися максимально широко. Якщо хтось каже «Тепер війна, і не слід відволікатися на якісь «цивільні справи», бо мовляв «усе для фронту і все для перемоги», то це означає, що його вже у цій війні переможено^[7].

Війни прокляті матерям.

Війна не вирішує ніяких проблем; перемога діє так само згубно, як і поразка^[8].

Державний діяч, який бачить, що війни не уникнути, і не має рішучості вдарити першим, винний у злочині проти своєї країни.

Думаю, навіть той, хто може бути зацікавлений у будь-яких військових діях, з яких вміє отримувати вигоду, скаже, що немає нічого більш жахливого, огидного і нелюдського на планеті Земля, ніж війна. Яка завгодно. Це безпросвітне зло. Мені хочеться, щоб кожен житель нашої планети мав навички «війни з самим собою». Вибухів, осколків та жертв в ній немає, але перемогу неможливо не помітити. Вона в дії. У вчинках, в думках, у ставленні до свого життя й оточуючих. ^[9]

Є дороги, якими не треба пересуватись, є ворожі армії, на які не треба нападати, є міста, що їх не варто брати, є місця, за які не слід змагатися, є накази, яких не належить виконувати.

Європа була континентом, звідки почалися дві світові війни. Тому гаслом її повоєнної перебудови стало «Більше ніколи».^[10]

…Життя і війна тривали одночасно, водночас залежні і незалежні одне від одного. ^[11]

Захоплення військовими діями може перетворитися на залежність. Війна це наркотик.

Знову війна. Знову нікому не потрібні, нічим не викликані страждання, знову брехня, знову загальне одурення, озвіріння людей.

Люди, десятками тисяч верст відокремлені один від одного, сотні тисяч таких людей, з одного боку буддисти, закон яких забороняє вбивство не тільки людей, але тварин, з іншого боку християни, які сповідують закон братерства та любові, як дикі звірі, на суші та на морі шукають один одного, щоб убити, закатувати, скалічити найжорстокішим чином.

Що це таке? Уві сні це чи наяву? Здійснюється щось таке, чого не повинно, не може бути, хочеться вірити, що це сон, і прокинутися.

Але ні, це не сон, а страшна реальність.

Опять война. Опять никому не нужные, ничем не вызванные страдания, опять ложь, опять всеобщее одурение, озверение людей.

Люди, десятками тысяч верст отделенные друг от друга, сотни тысяч таких людей, с одной стороны буддисты, закон которых запрещает убийство не только людей, но животных, с другой стороны христиане, исповедующие закон братства и любви, как дикие звери, на суше и на море ищут друг друга, чтобы убить, замучить, искалечить самым жестоким образом.

Что же это такое? Во сне это или наяву? Совершается что-то такое, чего не должно, не может быть, — хочется верить, что это сон, и проснуться.

Но нет, это не сон, а ужасная действительность.

Завжди є гроші для війни. Але ніколи не має грошей на мир і на людей^[12].
 

Коли мене запитають
що таке війна
я без роздуму відповім:
імена.
Чорне море соняхів
прийми мене
я втомився чекати. ^[13]
 

На війні, як правило, гинуть або боягузи, або непідготовлені. Якщо людина не готова — вона не виживає.^[14]

Навіть переможна війна — це зло, яке повинно бути припинено мудрістю народів.

Не існує жодної війни, про яку було б написано всю правду^[15].

Нам необхідно, щоб війни по можливості не давали територіальних вигод: це перенесе війну на економічне підґрунтя, в якій нації в нашій допомозі побачать силу нашого переважання, а також стан речей віддасть обидві сторони в розпорядження нашої інтернаціональної агентури, яка має мільйони очей, поглядів, які не обмежені ніякими межами. Тоді наші міжнародні права зітруть народні в звичному значенні права і будуть правити народами так, як цивільне право держав править відносинами своїх підданих між собою.

Не йдіть війною проти закону, прийміть закони проти війни.

Несправедливість, притаманна першим людям, — ось де витоки війни та необхідності ставити над собою начальників, які визначали б права кожного і вирішували б усі суперечки.

— Ось гине даремно козацька сила: нема війни!^[16]

Посилати людей на війну ненавченими — означає зраджувати їх.

Принципи військового мистецтва вкрай прості, цілком узгоджуються зі здоровим глуздом... тут не потрібно ні вченості, ані глибокої науковості, навіть не потрібно надзвичайних якостей розуму. Само ведення війни - справа важка...

Там, де закінчується дипломатія, починається війна^[4].

Той, хто здобув сто перемог у ста поєдинках — не герой; геройство — підкорити антагоністське військо взагалі без боротьби. І тому неперевершена військова стратегія — зруйнувати плани й стратегії супротивника, дещо слабша — атакувати ворожі союзи та сув’язі; ще гірша — нападати на армію ворога; і найгірша — кидатися на укріплені мурами міста.

У війни — не жіноче обличчя.

У войны – не женское лицо.^[17]

У мирний час сини ховають батьків, у воєнний — батьки синів.

У цілій історії людства війни є сумним спомином і трагічними подіями, а при тому свідоцтвом про нашу грізність, яка проявлялася у злобі, ненависті, самолюбстві, загарбництві і жорстокості. Слабші народи зі своїми Божими дарами мусили не раз криваво боротися з хижими наїзниками. Поневолені народи змагалися деколи століттями, щоб могли в мирі і справедливості жити свобідно на своїй землі. Загроза війни постійно, як та тінь йшла по історичних дорогах усіх народів.
Є природне право на оборону — чи то для поодинокої особи, чи для народу. Застосування цього права, на жаль, відбуватиметься, поки людство не збагне великої правди, що всі ми — Божі діти, і що «тут, на землі, не маємо постійного місця, а до вічності прямуємо» (див. Євр. 13, 14)^[18].

Хоч як нелюдяною є кожна війна, то народ, який шанує себе, і свідома своєї приналежности до нього людина, мають не тільки право, але й обов'язок в обороні найшляхетніших вартостей людства — волі, справедливости, національної незалежности, ісповіді віри в Бога, своєї рідної Христової Церкви і Божого миру між народами світу зробити все, щоб відкрити шлях для встановлення Божого закону на своїй землі^[19].

Ця війна покладе край війнам. І наступна — теж.

Щоб Бог дарував перемогу, солдати повинні битися.^[20]

Виграно війну, але не мир.

Я ще ніколи не бачив ознак май­стерності й переможності в довгій кампанії. Не було ще країни, яка б виграла від тривалої війни.

Якби людина вміла задовольнятися тим, що має, а не зазіхати на надбання сусіда, вона б завжди насолоджувалась світом і свободою.

Як може віруючий християнин або навіть не віруючий, але весь мимоволі пройнятий християнськими ідеалами братерства людей і любові, яким натхненні твори філософів, моралістів, художників нашого часу, як може така людина взяти рушницю або стати до гармати й цілитися в натовпи ближніх, бажаючи вбити їх якомога більше?

Якби мені людина сказала: «Какая разніца» – і потім перейшла на українську мову, я б повірив, що для неї справді нема різниці. Але «какая разніца» кажеться як виправдання, щоб ніколи і за жодних обставин не переходити на державну мову цієї країни. Це якась орвелянська формула, коли правда – це брехня, любов – це ненависть, а війна – це мир.

Він розсудить численні народи і розв'яже проблеми, що торкаються могутніх далеких народів. Вони перекують мечі на лемеші, а списи на серпи. Не підійме меча народ на народ, і більше не будуть учитися воювати. Тоді кожен сидітиме під своєю виноградною лозою та під своїм фіговим деревом, і ніхто не буде їх лякати, бо це прорік своїми устами Єгова, Бог військ.^[21] — Про Царство Боже. Михея 4:3-4.