Очікує на перевірку

Ту-4

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ту-4
Ту-4
Призначення:Стратегічний бомбардувальник
Перший політ:19 травня 1947
Прийнятий на озброєння:1949
Знятий з озброєння:середина 1960-х
Розробник:КБ Туполєва, Казанське авіаційне виробниче об'єднання імені С.П. Горбунова, Aviakord і Державний космічний науково-виробничий центр імені М. В. Хрунічева
Виробник:КБ Туполев, СРСР
Всього збудовано:1296
Модифікації:Ту-70
Ту-75
Ту-80
Ту-85
Конструктор:А. М. Туполєв
Екіпаж:11 осіб
Крейсерська швидкість:350 км/год
Максимальна швидкість (МШ):570 км/год
Дальність польоту:5100 км
Практична стеля:15000 м
Швидкопідйомність:4,6 м/с
Довжина:30,177 м
Висота:13,1 м
Розмах крила:43,13 м
Площа крила:232 м²
Кут стрілоподібності крила по лінії ¼ хорд:90°
Шасі:триколісне з носовою стійкою, шасі прибирається після взльоту
Споряджений:47 850 кг
Двигуни:ТРДДФ НК-32
Тяга (потужність):4 x 25000 кгс
Внутрішнє бомбове навантаження:11 930 кг
Керовані ракети:2 барабанні ПП з 6 СКР Х-55 та Х-55М
2 барабанні ПП з 12 КР малої дальності Х-15 КАБ різних типів до КАБ-1500,
ядерні бомби, міни

Ту-4 у Вікісховищі

Ту-4 (виріб «Р», за класифікацією НАТО: «Bull» — Бик) — поршневий радянський стратегічний бомбардувальник, перебував на озброєнні авіації далекої дії ВПС СРСР з 1949 року до початку 1960-х рр. Літак є копією американського бомбардувальника В-29, відтворений методом зворотної розробки. Водночас його конструкція, обладнання, аж до інтер'єру гермокабіни, були скопійовані з американського зразка, за винятком гарматного озброєння, гвинтомоторної групи силової установки і радіостанції. Радянські двигуни мали потужність 2400 к.с замість 2200 к.с. в оригінала. Гарматне оборонне озброєння (10 швидкострільних гармат калібру 23 мм замість 12 кулеметів калібру 12,7 мм у В-29) значно підвищило обороноздатність радянської «суперфортеці». В СРСР літак Ту-4 був останнім серійним важким бомбардувальником з поршневими двигунами.

Дальність Ту-4 — 5100 км не була міжконтинентальною, тому він належав до класу дальніх бомбардувальників. Аж до середини 1950-х рр., коли в СРСР ще не були розгорнуті ескадрильї важких стратегічних бомбардувальників нового покоління, основну ударну міць складали Ту-4, оснащені системою дозаправки паливом у повітрі і здатні завдати удари по передових базах США в Західній Європі, в тому числі в Англії.

Освоєння серійного виробництва літаків Ту-4 забезпечило перехід радянського важкого літакобудування в найкоротші терміни на новий, вищий технологічний рівень. Починаючи з Ту-4, всі елементи обладнання в радянському літакобудуванні були зведені в системи. На Ту-4 встановлена перша в СРСР і в світі система дистанційного керування, розроблена Всесоюзним заводом № 118 (нині ВАТ Московський науково-виробничий комплекс «Авіоніка» імені О. В. Успенського).

Історія

[ред. | ред. код]

Наприкінці Другої світової війни СРСР відчув необхідність створення стратегічних бомбардувальників. Хоча на початку війни ВПС СРСР мали спроектований чотиримоторний Пе-8, але до 1945 року було побудовано лише 93 літаки, конструкція яких вже була застаріла. США регулярно проводили бомбові нальоти на Японію із тихоокеанських баз, використовуючи B-29. Йосип Сталін наказав розробити подібний бомбардувальник.

США двічі відмовляли постачати СРСР бомбардувальники В-29 за ленд-лізом[1]. Проте під час 1944 року літаки В-29 чотири рази здійснювали аварійні посадки на радянській території. Один із літаків зазнав катастрофи; екіпаж врятувався, стрибнувши з парашутами. Відповідно до японсько-радянського пакту про нейтралітет СРСР був нейтральний в тихоокеанській війні, тому бомбардувальники були інтерновані. США вимагали повернення бомбардувальників, але СРСР відмовився повернути їх[2]. Три літаки B-29 були доставлені до ОКБ ім. Туполєва. Із них один літак B-29 був розібраний, другий служив для польових випробувань та тренувань, а третій залишився як зразок для зворотної розробки. Четвертий B-29 був повернутий до США разом з екіпажем після оголошення війни СРСР проти Японії (через два дні після атомного бомбардування Хіросіми), відповідно до Ялтинської конференції.

Сталін дав розпорядження ОКБ ім. Туполєва клонувати B-29 за максимально стислі терміни, замість того, щоби продовжувати роботу над власним аналогом — Ту-10. Було задіяно орієнтовно 900 заводів та науково-дослідних інститутів, які завершили проектну роботу протягом першого року; виконано 105 000 креслень.

США використовували англійську систему мір (дюйм), тому листовий алюміній такої самої товщини, який би відповідав вимірам В-29, не продукувався в СРСР. Сплави також були незвичними й повинні були бути випущені до виробництва. Щоби компенсувати відмінності ОКБ Туполєва мав зробити великий реінжиніринг, щоби зменшити подальшу переробку. Незважаючи на це, прототип Ту-4 був лише на 340 кг тяжчий від B-29, різниця менше 1 %.

Варіанти Ту-4

[ред. | ред. код]

Оператори

[ред. | ред. код]
Китайський музей авіації, Ту-4.

СРСР СРСР

ВПС СРСР мали на озброєнні 1200 бомбардувальників Ту-4 у період з 1948 року до 1960 року[3]. У 1952 році СРСР почав виводити Ту-4 з озброєння і модифікувати їх на бомбардувальники Ту-16 (1956 р.) та на бомбардувальники Ту-95. Вилучені з фронтових ліній Ту-4 використовувалися для перевезення вантажів.

КНР КНР

У 1953 році Йосип Сталін передав Китаю 25 важких бомбардувальників Ту-4[4]. У 1966 році бомбардувальники були переобладнані турбореактивними двигунами АІ-20К. У 1988 році останній Ту-4 був знятий з озброєння.

Один прототип літака зараз демонструється в музеї ВПС Китаю біля Пекіна.

Тактико-технічні характеристики

[ред. | ред. код]

Технічні характеристики

[ред. | ред. код]

Льотні характеристики

[ред. | ред. код]
  • Максимальна швидкість:
    • біля землі: 435 км/год
    • на висоті: 558 км/год на 10250 м
  • Посадкова швидкість: 160 км/год
  • Практична дальність:
    • при максимальній злітній масі з 3000 кг бомб: 6200 км
    • при максимальній злітній масі з 9000 кг бомб: 4100 км
  • Практична стеля: 11200 м
  • Швидкопідйомність: 4,6 м/с
  • Час набору висоти: 5000 м за 18,2 хв
  • Довжина розбігу: 960 м
  • Довжина пробігу: 920 м

Озброєння

[ред. | ред. код]
  • Стрілецько-гарматне:
    • 4 × 2 × 20 мм гармати Б-20 Е (дві установки зверху, дві знизу)
    • 3 × 20 мм гармати Б-20 Е (у хвості)
    • Загальний боєзапас: 3150 патронів
  • Бойове навантаження: 11 930 кг (максимальне)
  • Керовані ракети: 2 × КС-1 (Ту-4К)
  • Бомби:
    • ядерна: 1 × РДС-3 (Ту-4А)
    • фугасні:
      • 2 × ФАБ-6000 або
      • 4 × ФАБ-3000 або
      • 8 × ФАБ-1500 або ФАБ-1000 або
      • 14 × ФАБ-500 або
      • 40 × ФАБ-250 або
      • 48 × ФАБ-100 або ФАБ-50

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Lend-lease: Aircraft Deliveries to the Soviet Union (англ.) . Архів оригіналу за 23 лютого 2018.
  2. SOVIET UNION IMPOUNDS AND COPIES B-29 (англ.) . Архів оригіналу за 5 серпня 2014.
  3. Первый советский стратегический бомбардировщик Ту-4 (рос.) . Архів оригіналу за 22 лютого 2018.
  4. Ту-4. Уголок неба (рос.) . Архів оригіналу за 13 лютого 2018.