Ту-4

Ту-4
Ту-4
Призначення:	Стратегічний бомбардувальник
Перший політ:	19 травня 1947
Прийнятий на озброєння:	1949
Знятий з озброєння:	середина 1960-х
Розробник:	КБ Туполєва, Казанське авіаційне виробниче об'єднання імені С.П. Горбунова, Aviakord і Державний космічний науково-виробничий центр імені М. В. Хрунічева
Виробник:	КБ Туполев, СРСР
Всього збудовано:	1296
Модифікації:	Ту-70 Ту-75 Ту-80 Ту-85
Конструктор:	А. М. Туполєв
Екіпаж:	11 осіб
Крейсерська швидкість:	350 км/год
Максимальна швидкість (МШ):	570 км/год
Дальність польоту:	5100 км
Практична стеля:	15000 м
Швидкопідйомність:	4,6 м/с
Довжина:	30,177 м
Висота:	13,1 м
Розмах крила:	43,13 м
Площа крила:	232 м²
Кут стрілоподібності крила по лінії ¼ хорд:	90°
Шасі:	триколісне з носовою стійкою, шасі прибирається після взльоту
Споряджений:	47 850 кг
Двигуни:	ТРДДФ НК-32
Тяга (потужність):	4 x 25000 кгс
Внутрішнє бомбове навантаження:	11 930 кг
Керовані ракети:	2 барабанні ПП з 6 СКР Х-55 та Х-55М 2 барабанні ПП з 12 КР малої дальності Х-15 КАБ різних типів до КАБ-1500, ядерні бомби, міни
Ту-4 у Вікісховищі

Ту-4 (виріб «Р», за класифікацією НАТО: «Bull» — Бик) — поршневий радянський стратегічний бомбардувальник, перебував на озброєнні авіації далекої дії ВПС СРСР з 1949 року до початку 1960-х рр. Літак є копією американського бомбардувальника В-29, відтворений методом зворотної розробки. Водночас його конструкція, обладнання, аж до інтер'єру гермокабіни, були скопійовані з американського зразка, за винятком гарматного озброєння, гвинтомоторної групи силової установки і радіостанції. Радянські двигуни мали потужність 2400 к.с замість 2200 к.с. в оригінала. Гарматне оборонне озброєння (10 швидкострільних гармат калібру 23 мм замість 12 кулеметів калібру 12,7 мм у В-29) значно підвищило обороноздатність радянської «суперфортеці». В СРСР літак Ту-4 був останнім серійним важким бомбардувальником з поршневими двигунами.

Дальність Ту-4 — 5100 км не була міжконтинентальною, тому він належав до класу дальніх бомбардувальників. Аж до середини 1950-х рр., коли в СРСР ще не були розгорнуті ескадрильї важких стратегічних бомбардувальників нового покоління, основну ударну міць складали Ту-4, оснащені системою дозаправки паливом у повітрі і здатні завдати удари по передових базах США в Західній Європі, в тому числі в Англії.

Освоєння серійного виробництва літаків Ту-4 забезпечило перехід радянського важкого літакобудування в найкоротші терміни на новий, вищий технологічний рівень. Починаючи з Ту-4, всі елементи обладнання в радянському літакобудуванні були зведені в системи. На Ту-4 встановлена перша в СРСР і в світі система дистанційного керування, розроблена Всесоюзним заводом № 118 (нині ВАТ Московський науково-виробничий комплекс «Авіоніка» імені О. В. Успенського).

Наприкінці Другої світової війни СРСР відчув необхідність створення стратегічних бомбардувальників. Хоча на початку війни ВПС СРСР мали спроектований чотиримоторний Пе-8, але до 1945 року було побудовано лише 93 літаки, конструкція яких вже була застаріла. США регулярно проводили бомбові нальоти на Японію із тихоокеанських баз, використовуючи B-29. Йосип Сталін наказав розробити подібний бомбардувальник.

США двічі відмовляли постачати СРСР бомбардувальники В-29 за ленд-лізом^[1]. Проте під час 1944 року літаки В-29 чотири рази здійснювали аварійні посадки на радянській території. Один із літаків зазнав катастрофи; екіпаж врятувався, стрибнувши з парашутами. Відповідно до японсько-радянського пакту про нейтралітет СРСР був нейтральний в тихоокеанській війні, тому бомбардувальники були інтерновані. США вимагали повернення бомбардувальників, але СРСР відмовився повернути їх^[2]. Три літаки B-29 були доставлені до ОКБ ім. Туполєва. Із них один літак B-29 був розібраний, другий служив для польових випробувань та тренувань, а третій залишився як зразок для зворотної розробки. Четвертий B-29 був повернутий до США разом з екіпажем після оголошення війни СРСР проти Японії (через два дні після атомного бомбардування Хіросіми), відповідно до Ялтинської конференції.

Сталін дав розпорядження ОКБ ім. Туполєва клонувати B-29 за максимально стислі терміни, замість того, щоби продовжувати роботу над власним аналогом — Ту-10. Було задіяно орієнтовно 900 заводів та науково-дослідних інститутів, які завершили проектну роботу протягом першого року; виконано 105 000 креслень.

США використовували англійську систему мір (дюйм), тому листовий алюміній такої самої товщини, який би відповідав вимірам В-29, не продукувався в СРСР. Сплави також були незвичними й повинні були бути випущені до виробництва. Щоби компенсувати відмінності ОКБ Туполєва мав зробити великий реінжиніринг, щоби зменшити подальшу переробку. Незважаючи на це, прототип Ту-4 був лише на 340 кг тяжчий від B-29, різниця менше 1 %.

• Ту-4 — базова модель
• Ту-4А — розроблений в якості носія атомних бомб
• Ту-4Р — розвідувальна модифікація
• Ту-4К — носій ракет КС-1
• Ту-4Д — десантна модифікація
• Ту-4Т — транспортний літак
• Ту-4ЛЛ — літак-лабораторія

 СРСР

• Військово-повітряні сили СРСР

ВПС СРСР мали на озброєнні 1200 бомбардувальників Ту-4 у період з 1948 року до 1960 року^[3]. У 1952 році СРСР почав виводити Ту-4 з озброєння і модифікувати їх на бомбардувальники Ту-16 (1956 р.) та на бомбардувальники Ту-95. Вилучені з фронтових ліній Ту-4 використовувалися для перевезення вантажів.

 КНР

• Повітряні сили Китайської Народної Республіки

У 1953 році Йосип Сталін передав Китаю 25 важких бомбардувальників Ту-4^[4]. У 1966 році бомбардувальники були переобладнані турбореактивними двигунами АІ-20К. У 1988 році останній Ту-4 був знятий з озброєння.

Один прототип літака зараз демонструється в музеї ВПС Китаю біля Пекіна.

• Екіпаж: 11 (командир, пілот, штурман, штурман-бомбардир, бортінженер, бортрадист, оператор РЛС, 4 стрільці)
• Довжина: 30,179 м
• Розмах крила: 43,047 м
• Висота: 8,460 м
• Площа крила: 161,7 м²
• Коефіцієнт подовження крила: 11,5
• Коефіцієнт звуження крила: 2,36
• Профіль крила: RAF-34
• База шасі: 10,44 м
• Колія шасі: 8,68 м
• Маса порожнього: 36 850 кг
• Нормальна злітна маса: 47 850 кг
• Максимальна злітна маса: 63 600 кг
• Обсяг паливних баків: 20 180 л (+ 3 х 2420 л додаткових бака в передньому бомбовідсіку)
• Силова установка: 4 × радіальних 18-циліндрових повітряного охолодження АШ-73ТК
• Потужність двигунів: 4 × 2400 к. с. (4 × 1790 кВт)
• Повітряний гвинт: чотирилопатевий В3-А3 або В3Б-А5
• Діаметр гвинта: 5,06 м

• Максимальна швидкість:
  • біля землі: 435 км/год
  • на висоті: 558 км/год на 10250 м
• Посадкова швидкість: 160 км/год
• Практична дальність:
  • при максимальній злітній масі з 3000 кг бомб: 6200 км
  • при максимальній злітній масі з 9000 кг бомб: 4100 км
• Практична стеля: 11200 м
• Швидкопідйомність: 4,6 м/с
• Час набору висоти: 5000 м за 18,2 хв
• Довжина розбігу: 960 м
• Довжина пробігу: 920 м

• Стрілецько-гарматне:
  • 4 × 2 × 20 мм гармати Б-20 Е (дві установки зверху, дві знизу)
  • 3 × 20 мм гармати Б-20 Е (у хвості)
  • Загальний боєзапас: 3150 патронів
• Бойове навантаження: 11 930 кг (максимальне)
• Керовані ракети: 2 × КС-1 (Ту-4К)
• Бомби:
  • ядерна: 1 × РДС-3 (Ту-4А)
  • фугасні:
    • 2 × ФАБ-6000 або
    • 4 × ФАБ-3000 або
    • 8 × ФАБ-1500 або ФАБ-1000 або
    • 14 × ФАБ-500 або
    • 40 × ФАБ-250 або
    • 48 × ФАБ-100 або ФАБ-50

• Ту-70 — пасажирський літак, модифікація Ту-4
• Boeing B-29 Superfortress
• Messerschmitt Me 264

• (рос.) Фотографії Ту-4 в музеї, Моніно [Архівовано 21 лютого 2018 у Wayback Machine.]