Луїджі Ноно
Луїджі Ноно | |
---|---|
італ. Luigi Nono | |
Народився | 29 січня 1924[4][5][…] Венеція, Італія[4][7] |
Помер | 8 травня 1990[1][2][…] (66 років) Венеція, Італія[8][7] |
Поховання | Цвинтар Сан Мікелеd |
Країна | Італія Королівство Італія |
Діяльність | композитор класичної музики, диригент, музичний педагог, музикант, композитор |
Alma mater | Венеційська консерваторія і Падуанський університет |
Вчителі | Gian Francesco Malipierod |
Відомі учні | Гельмут Лахенман, Mauricio Sotelod, Martinho Lutero Galatid, Mercè Capdevila i Gayad і Alexandros Kalogerasd |
Знання мов | італійська[9][10] |
Членство | Академія мистецтва НДРd і Баварська академія витончених мистецтв |
Напрямок | класична музика XX століття |
Жанр | опера |
Magnum opus | No hay caminos, hay que caminar... Andrej Tarkovskijd, Hay que caminard, Caminantes... Ayacuchod і The first raind |
Родичі | Sandro Fugad |
У шлюбі з | Nuria Schoenberg Nonod |
Діти | Silvia Nonod |
Нагороди | |
IMDb | ID 0634655 |
Сайт | luiginono.it |
Луїджі Ноно (італ. Luigi Nono; 29 січня 1924 — 8 травня 1990) — італійський композитор, відомий своїм радикальним підходом як у музиці, так і у соціумі.
Цей розділ потребує доповнення. (лютий 2016) |
Походив з заможної венеціанської сім'ї. Отримав освіту як правознавець, одночасно вивчаючи композицію. Будучи студентом захопився радикальними політичними ідеями і тенденціями музичного авангарду. Зокрема, це була важлива зустріч з поетом Гарсія Лорка, на вірші якого Ноно написав кілька пісень і хорових творів.
В 1950 брав участь у літніх музичних курсах в Дармштадті, в ході якого він зустрівся з Булезом і Штокгаузеном. Обидва композитори мали величезний вплив на Ноно. Того ж року відбулася прем'єра першого твору Ноно — оркестрових варіацій на теми Арнольда Шенберга. У 1952 році Ноно став займатися електронною музикою. Того ж року став членом комуністичної партії Італії. У 1954 році він познайомився з дочкою А. Шенберга Нурією, на якій одружився через рік.
З більш ніж 60 робіт, які залишив Ноно, більшість мають інноваційний і часто революційний характер. У творі Il Canto Sospeso (1956) текст написаний не речення за реченням, навіть на слово за слово, а лише з поділом на склади. 1960 року Ноно написав перший електронний твір — «Приношення Еміліо Ведове» (Omaggio a Vedova), з цього часу електронна музика зайняла одне з головних місць в творчості композитора.
Того ж року Ноно написав свою першу оперу — «Нетерпимість» (Intolleranza). Сам композитор описує зміст цієї опери як «пробудження гуманістичної свідомості людини (шахтаря-емігранта), який, збунтувавшись проти потреби, шукає сенс і „гуманну“ основу життя. Переживши випробування ненавистю і насильством, він знову знаходить зв'язок між собою і такими ж, як і він, людьми і разом з ними гине в повені.» В опері також використовуються фрагменти з «Репортаж з петлею на шиї» Ю. Фучика, з листів страчених учасників Опору, з «Лівого маршу» Маяковського, з поеми «До нащадків» Б. Брехта.
Соціальну спрямованість має друга опера Ноно — «Під палким сонцем любові» (Al gran sole carico d'amore, 1975). Її героїні — революційні діячі минулого і майбутнього, зокрема Луїза Мішель, Роза Люксембург, Айде Сантамарія, До тексту опери включені вислови Маркса, Леніна, Че Гевари, Кастро.
У вісімдесятих роках Ноно звернувся до звукових експериментів, заснованих на звуках традиційних інструментів, які внаслідок обробки що приймають незвичайні барви. В ці роки була написана третя опера Ноно — «Прометей», в якій задля ефекту розпливчатості, безмірності і невизначеності передбачена система гучномовців, що розміщуються в різних кінцях залу.
Наприкінці життя, під впливом Джачінто Шельсі повернувся у бік містичної музики, продовжуючи експерименти з просторовою локалізацією джерел звуку. Серед останніх творів — «Немає доріг…треба йти… Андрію Тарковському» (No hay caminos, hay que caminar… Andrei Tarkovski), звернене до відомого російського режисера. Твір написаний для семи незалежних один від одного оркестрів, розведених у просторі.
- AA. VV., Nono, a cura di Enzo Restagno, EDT, Torino 1987 — ISBN 88-7063-048-X
- Luigi Nono, Carteggi contenenti politica, cultura e partito comunista italiano, a cura di Antonio Trudu, Olschki, Firenze 2008 — ISBN 978-88-222-5727-7
- Житомирский Д. В., Леонтьева О. Т., Мяло К. Г. Западный музыкальный авангард после второй мировой войны. М., 1989. С.149-166
- Ноно Л. Интервью // Современное буржуазное искусство: Критика и размышления. М., 1975.
- Ноно Л. Музыкальная власть // Современное буржуазное искусство: Критика и размышления. М., 1975.
- Ноно Л. У нас общие цели // Советская молодежь (газета ЦК ЛКСМ ЛатССР). 1973.21-22 авг.
- ↑ а б http://www.archiviolastampa.it/component/option,com_lastampa/task,search/Itemid,3/action,detail/id,1303_02_1990_0118_0033_18967533/
- ↑ а б http://ricerca.repubblica.it/repubblica/archivio/repubblica/1990/05/10/il-poeta-del-suono.html?ref=search
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б Ноно Луиджи // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Encyclopædia Britannica
- ↑ а б Archivio Storico Ricordi — 1808.
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118588559 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ CONOR.Sl
- офіційний сайт [Архівовано 23 червня 2022 у Wayback Machine.]
- www.myspace.com
- Nono's il prometeo: a revolutionary's swansong [Архівовано 15 грудня 2010 у Wayback Machine.]
- Nono's 'Quando stanno morendo': cries, whispers and voices celestial' [Архівовано 26 червня 2004 у Wayback Machine.]
- Пол Ґрифитс. Політика (Кардью, Ржевський, Ноно) (2010) [Архівовано 25 червня 2020 у Wayback Machine.]
- Народились 29 січня
- Народились 1924
- Уродженці Венеції
- Померли 8 травня
- Померли 1990
- Померли у Венеції
- Поховані на цвинтарі Сан-Мікеле
- Випускники Падуанського університету
- Лауреати Берлінської художньої премії
- Італійські композитори
- Виконавці Deutsche Grammophon
- Композитори академічної музики XX століття
- Композитори додекафонії та серіалізму