Луїджі Ноно

Луїджі Ноно
італ. Luigi Nono
Народився	29 січня 1924(1924-01-29)[4][5][…] Венеція, Італія[4][7]
Помер	8 травня 1990(1990-05-08)[1][2][…] (66 років) Венеція, Італія[8][7]
Поховання	Цвинтар Сан Мікелеd
Країна	Італія  Королівство Італія
Діяльність	композитор класичної музики, диригент, музичний педагог, музикант, композитор
Alma mater	Венеційська консерваторія і Падуанський університет
Вчителі	Gian Francesco Malipierod
Відомі учні	Гельмут Лахенман, Mauricio Sotelod, Martinho Lutero Galatid, Mercè Capdevila i Gayad і Alexandros Kalogerasd
Знання мов	італійська[9][10]
Членство	Академія мистецтва НДРd і Баварська академія витончених мистецтв
Напрямок	класична музика XX століття
Жанр	опера
Magnum opus	No hay caminos, hay que caminar... Andrej Tarkovskijd, Hay que caminard, Caminantes... Ayacuchod і The first raind
Родичі	Sandro Fugad
У шлюбі з	Nuria Schoenberg Nonod
Діти	Silvia Nonod
Нагороди	Берлінська художня преміяd (1990)
IMDb	ID 0634655
Сайт	luiginono.it
Медіафайли у Вікісховищі

Луїджі Ноно (італ. Luigi Nono; 29 січня 1924 — 8 травня 1990) — італійський композитор, відомий своїм радикальним підходом як у музиці, так і у соціумі.

Цей розділ потребує доповнення. (лютий 2016)

Походив з заможної венеціанської сім'ї. Отримав освіту як правознавець, одночасно вивчаючи композицію. Будучи студентом захопився радикальними політичними ідеями і тенденціями музичного авангарду. Зокрема, це була важлива зустріч з поетом Гарсія Лорка, на вірші якого Ноно написав кілька пісень і хорових творів.

В 1950 брав участь у літніх музичних курсах в Дармштадті, в ході якого він зустрівся з Булезом і Штокгаузеном. Обидва композитори мали величезний вплив на Ноно. Того ж року відбулася прем'єра першого твору Ноно — оркестрових варіацій на теми Арнольда Шенберга. У 1952 році Ноно став займатися електронною музикою. Того ж року став членом комуністичної партії Італії. У 1954 році він познайомився з дочкою А. Шенберга Нурією, на якій одружився через рік.

З більш ніж 60 робіт, які залишив Ноно, більшість мають інноваційний і часто революційний характер. У творі Il Canto Sospeso (1956) текст написаний не речення за реченням, навіть на слово за слово, а лише з поділом на склади. 1960 року Ноно написав перший електронний твір — «Приношення Еміліо Ведове» (Omaggio a Vedova), з цього часу електронна музика зайняла одне з головних місць в творчості композитора.

Того ж року Ноно написав свою першу оперу — «Нетерпимість» (Intolleranza). Сам композитор описує зміст цієї опери як «пробудження гуманістичної свідомості людини (шахтаря-емігранта), який, збунтувавшись проти потреби, шукає сенс і „гуманну“ основу життя. Переживши випробування ненавистю і насильством, він знову знаходить зв'язок між собою і такими ж, як і він, людьми і разом з ними гине в повені.» В опері також використовуються фрагменти з «Репортаж з петлею на шиї» Ю. Фучика, з листів страчених учасників Опору, з «Лівого маршу» Маяковського, з поеми «До нащадків» Б. Брехта.

Соціальну спрямованість має друга опера Ноно — «Під палким сонцем любові» (Al gran sole carico d'amore, 1975). Її героїні — революційні діячі минулого і майбутнього, зокрема Луїза Мішель, Роза Люксембург, Айде Сантамарія, До тексту опери включені вислови Маркса, Леніна, Че Гевари, Кастро.

У вісімдесятих роках Ноно звернувся до звукових експериментів, заснованих на звуках традиційних інструментів, які внаслідок обробки що приймають незвичайні барви. В ці роки була написана третя опера Ноно — «Прометей», в якій задля ефекту розпливчатості, безмірності і невизначеності передбачена система гучномовців, що розміщуються в різних кінцях залу.

Наприкінці життя, під впливом Джачінто Шельсі повернувся у бік містичної музики, продовжуючи експерименти з просторовою локалізацією джерел звуку. Серед останніх творів — «Немає доріг…треба йти… Андрію Тарковському» (No hay caminos, hay que caminar… Andrei Tarkovski), звернене до відомого російського режисера. Твір написаний для семи незалежних один від одного оркестрів, розведених у просторі.

• AA. VV., Nono, a cura di Enzo Restagno, EDT, Torino 1987 — ISBN 88-7063-048-X
• Luigi Nono, Carteggi contenenti politica, cultura e partito comunista italiano, a cura di Antonio Trudu, Olschki, Firenze 2008 — ISBN 978-88-222-5727-7
• Житомирский Д. В., Леонтьева О. Т., Мяло К. Г. Западный музыкальный авангард после второй мировой войны. М., 1989. С.149-166

• Ноно Л. Интервью // Современное буржуазное искусство: Критика и размышления. М., 1975.
• Ноно Л. Музыкальная власть // Современное буржуазное искусство: Критика и размышления. М., 1975.
• Ноно Л. У нас общие цели // Советская молодежь (газета ЦК ЛКСМ ЛатССР). 1973.21-22 авг.

• офіційний сайт [Архівовано 23 червня 2022 у Wayback Machine.]
• www.myspace.com
• Nono's il prometeo: a revolutionary's swansong [Архівовано 15 грудня 2010 у Wayback Machine.]
• Nono's 'Quando stanno morendo': cries, whispers and voices celestial' [Архівовано 26 червня 2004 у Wayback Machine.]
• Пол Ґрифитс. Політика (Кардью, Ржевський, Ноно) (2010) [Архівовано 25 червня 2020 у Wayback Machine.]