Географія Південного Судану

Географія Південного Судану
Географічне положення Південного Судану
Географічне положення
Континент	Африка
Регіон	Східна Африка
Координати	8°00′ пн. ш. 30°00′ сх. д. / 8.000° пн. ш. 30.000° сх. д. / 8.000; 30.000
Територія
Площа	644 329 км² (42-ге)
Морське узбережжя	0 км
Державний кордон	6018 км
Рельєф
Тип	рівнинний
Найвища точка	гора Кіньєті (3187 м)
Клімат
Тип	субекваторіальний
Внутрішні води
Найдовша річка	Білий Ніл ( км)
Найбільше озеро	[[_]] ( км²)
Інше
Природні ресурси	гідроенергія, родючі ґрунти, золото, алмази, вуглеводні, деревина, будівельні матеріали, залізні руди, руди кольорових металів, слюда, срібло
Екологічні проблеми	браконьєрство

Південний Судан — східноафриканська країна, що знаходиться в центрі континенту і не має виходу до моря . Загальна площа країни 644 329 км² (42-ге місце у світі)^[1]. Площа країни трохи більша за площу території України.

Офіційна назва — Республіка Південний Судан, Південний Судан (англ. Republic South Sudan, South Sudan; араб. جنوب السودان‎ — Джануб ес-Судан)^[2]. Назва країни вказує на її географічне положення та історичне минуле, як частини Судану. Топонім Білад ас-Судан (араб. البلاد السودان‎) буквально означає Країну чорних, і спочатку застосовувався до сахельського регіону, північної частини Центральної Африки^[3]. До проголошення незалежності розглядались й інші варіанти назви держави. Азанія, етимологія невідома, але назва стосується різних частин Східної Африки. Згідно з однією з версій, назва виводиться від арабського «аджам» — іноземець, не араб. Інші дослідники пов'язують із грецьким дієсловом «азайнен» — висохнути, сохнути^[4]. Нільська Республіка, від назви ріки Ніл, яка виводиться від давньогрецького Нейлос (грец. Νεῖλος) невідомого значення. Стародавньою єгипетською мовою Ніл називався Ḥ'pī або iteru, що означає Велика ріка^[4]. Республіка Куш, від назви стародавнього царства, яке існувало з IX по IV століття до н. е. на території Північного Судану^[4]. Джувама, як конструкт від назви трьох великих південносуданських міст Джуби, Вау і Малакаля^[4].

Південний Судан — східноафриканська країна, що межує з шістьма іншими країнами: на півночі — з Суданом (спільний кордон — 2158 км, згідно з розмежуванням 1956 року, остаточні делімітація і демаркація кордонів — питання майбутніх домовленостей), на сході — з Ефіопією (1299 км), на півдні — з Кенією (317 км), Угандою (475 км) і ДР Конго (714 км), на заході — з ЦАР (1055 км). Загальна довжина державного кордону — 6018 км^[1]. Країна не має виходу до вод Світового океану^[5][6].

Час у Південному Судані: UTC+3 (+1 година різниці часу з Києвом)^[7].

• 
  Геологічна карта Південного Судану (англ.)
• 
  Геологічна карта Південного Судану (серб.)
• 
  Нафтові площі Судану
• 
  Карта родовищ країни

Надра Південного Судану багаті на ряд корисних копалин: золото, алмази, нафту (до громадянської війни тут видобувалось 85 % суданської нафти), вапняк, залізну руду, мідь, хром, цинк, вольфрам, слюду, срібло^[8].

Середні висоти — дані відсутні; найнижча точка — дані відсутні; найвища точка — гора Кіньєті (3187 м) у горах Іматонг на півдні країни.

• 
  Рельєф Південного Судану
• 
  Рельєф Південного Судану
• 
  Супутниковий знімок поверхні країни
• 
  Карта Судану, 2007 рік (англ.)
• 
  Гора Лотукі
• 
  Гірський масив Іматонг

Територія Південного Судану лежить у субекваторіальному кліматичному поясі^[9]. Влітку переважають екваторіальні повітряні маси, взимку — тропічні^[10]. Влітку вітри дмуть від, а взимку до екватора. Сезонні амплітуди температури повітря незначні, зимовий період не набагато прохолодніший за літній^[10]. Взимку відзначається сухий сезон^[10]. Атмосферні опади регулярні більшу частину року, і тільки 2-4 місяці практично не буває дощів. Річна кількість опадів коливається від 700 мм на півночі до близько 1400 мм на південному заході. Основна частина дощів припадає на травень-жовтень.

• 
  Сонячна радіація (англ.)
• 
  Кліматична карта Південного Судану (за Кеппеном)

Південний Судан є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою^[11].

Станом на 2012 рік в країні налічувалось 1 тис. км² зрошуваних земель^[1].

• 
  Гідрографічна мережа Південного Судану
• 
  Міст через Білий Ніл у Джубі
• 
  Водоспад Русумо на Білому Нілі
• 
  Болото Судд під час посухи з космосу

Річки країни належать басейну Середземного моря Атлантичного океану — басейн річки Ніл; на півдні присутні безстічні області.

Великі площі у Південному Судані займають болота. Найбільше болото країни — Судд, у середній течії Нілу, одночасно є найбільшим болотом континенту.

Увесь Південний Судан укритий лісами, які діляться на дві частини. Це — мусонні (тропічні) ліси — на півдні (загалом 25 % території країни); екваторіальні — на крайньому півдні (5 %). Уздовж річок ростуть галерейні ліси. У них можна зустріти червоне дерево, один з видів тика, ліану Ландольфа (каучуконос). Відроги Центральноафриканського плоскогір'я і Ефіопського нагір'я покриті гірськими лісами.

• 
  Папірус

Дуже мало відомо про мікрофлору Південного Судану. Уперше список був підготовлений Сей Тарром (Saj Tarr) і опубліковано 1955 року Товариством мікологічного інституту в Кью (Суррей, Велика Британія). У список з 383 видів і 175 родів були включені всі мікроорганізми, що спостерігалися в той час в межах країни. Багато з опублікованого залишається актуальним для Південного Судану й зараз. Більшість зареєстрованих видів були пов'язані з хворобами сільськогосподарських культур. Істинне число видів мікрофлори в Південному Судані, ймовірно, значно вище. За часів незалежності нічого не відомо про статус збереження мікробіологічних організмів у Південному Судані, хоча, як і тварини і рослини, вони могли зазнати змін в результаті зміни клімату, забруднення та інших загроз.

З погляду зоогеографії територія країни належить до Східноафриканської підобласті Ефіопської області^[10]. До місць проживання диких тварин в країні належать луки, високогірні плато й покоси, лісисті й трав'янисті савани, заплави річок і болотисті місця. На території саван живуть слони, жирафи, антилопи канни, західні канни, орикси, леви, гієновидні собаки, буйволи і топі (місцева назва «тянь»). Частина видів тварин є ендемічними, як от біловухі коби і суданські козли. Після отримання незалежності мало що відомо про біловухих кобів і топі, чиї міграцій були легендарними до громадянської війни.

• 
  Рибальство в районі Судду

Дослідження популяції перебування диких тварин у Південному Судані почалися 2005 року Товариством охорони дикої природи (англ. Wildlife Conservation Society, WCS) у партнерстві з урядом напівавтономного на той час Південного Судану і показали, що популяції диких тварин хоча і зменшилися, але все ще зберігають свою значущість. Так величезна популяція в 1,3 млн голів антилоп на південному сході країни практично не зазнала змін.

У країні створено національні парки: Південний, Німуле, Бома (англ. Boma National Park). Заповідні та охоронні території Південного Судану є другими у світі за величиною міграції диких тварин. Дослідження Всесвітнього фонду дикої природи показали, що Національний парк Бома на захід від ефіопського кордону, а також болотистий район Судд (Sudd) та Південний національний парк неподалік від кордону з ДР Конго є унікальними природними утвореннями для проживання великих популяцій конгоні, африканської антилопи коб, топі, буйволів, слонів, жираф, і левів. Регіон Бома-Джонглей має у своєму складі національний парк Бома із розлогими пасовищами і заплавами, Бандінгіло (англ. Bandingilo National Park), Судд (англ. Sudd National Park) і заповідник Зераф (англ. Zeraf), територія якого охоплює великі площі боліт і сезонно затоплюваних лук.

• 
  Карта природоохоронних територій країни

За даними Всесвітнього фонду дикої природи, кілька екорегіонів в Південному Судані потребують міжнародного захисту: Східно-Суданська савана (East Sudanian savanna), Північно-Конголезький лісостеп (Northern Congolian forest-savanna mosaic), Судд, Сахель і Східно-Африканські передгірні ліси (East African montane forests)^[12].

2006 року президент тогочасної автономної області Південний Судан заявив, що уряд країни зробить все можливе, аби захистити і зберегти її флору і фауну, знизити наслідки лісових пожеж, зменшити скидання відходів і перешкодити забрудненню вод.

У фізико-географічному відношенні територію Південного Судану можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .

• Східна Африка
• Судан (регіон)

• Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
• Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
• Бєлозоров С. Т. Африка : фізико-географічний нарис. — вид. 2-ге, перероб. і доп. — К. : Радянська школа, 1957. — 232 с.
• Барановська О. В. Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.]. — Н. : Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя, 2013. — 306 с. — ISBN 978-617-527-106-3.
• Південний Судан // Гірничий енциклопедичний словник : [у 3-х тт.] / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
• Костів Л. Я. Фізична географія материків і океанів. Африка : навч.-метод. посібник. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2017. — 184 с. — ISBN 978-617-10-0374-3.
• Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. — В. : ЕкоБізнесЦентр, 1999. — 200 с.
• Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.

• (англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.
• (англ.) Burgess, Neil, Jennifer D'Amico Hales, Emma Underwood. Terrestrial Ecoregions of Africa and Madagascar: A Conservation Assessment. — Washington DC : Island Press, 2004. — 544 с. — ISBN 9781559633642.

• (рос.) Авакян А. Б., Салтанкин В. П., Шарапов В. А. Водохранилища. — М. : Мысль, 1987. — 326 с. — (Природа мира)
• (рос.) Алисов Б. П., Берлин И. А., Михель В. М. Курс климатологии [в 3-х тт.] / под. ред. Е. С. Рубинштейна. — Л. : Гидрометиздат, 1954. — Т. 3. Климаты земного шара. — 320 с.
• (рос.) Апродов В. А. Вулканы. — М. : Мысль, 1982. — 368 с. — (Природа мира)
• (рос.) Апродов В. А. Зоны землетрясений. — М. : Мысль, 2010. — 462 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01122-7.
• (рос.) Судан // Африка: энциклопедический справочник [в 2-х тт.] / гл. ред. А. А. Громыко. — М. : Советская энциклопедия, 1986. — Т. 2. К-Я. — 671 с.
• (рос.) Браун Л. Африка. — М. : Прогресс, 1976. — 288 с. — (Континенты, на которых мы живем)
• (рос.) Букштынов А. Д., Грошев Б. И., Крылов Г. В. Леса. — М. : Мысль, 1981. — 316 с. — (Природа мира)
• (рос.) Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Южная Америка, Африка, Австралия и Океания, Антарктида. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 269 с.
• (рос.) Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Горы. — М. : Мысль, 1987. — 400 с. — (Природа мира)
• (рос.) Гвоздецкий Н. А. Карст. — М. : Мысль, 1981. — 214 с. — (Природа мира)
• (рос.) Географический энциклопедический словарь: географические названия / под. ред. А. Ф. Трёшникова. — 2-е изд., доп. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — 585 с. — ISBN 5-85270-057-6.
• (рос.) Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00177-9.
• (рос.) Словарь современных географических названий / под общей редакцией акад. В. М. Котлякова. — Екатеринбург : У-Фактория, 2006.
• (рос.) Лобова Е. В., Хабаров А. В. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 304 с. — (Природа мира)
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
• (рос.) Поспелов Е. М. Географические названия мира: Топонимический словарь. — М. : АСТ, 2005.
• (рос.) Южный Судан // Страны Африки. Политико-экономический справочник / ред. В. Солодовников, В. Румянцев. — М. : Издательство политической литературы, 1969. — 318 с.
• (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и Главное управление геодезии и картографии ГУГК СССР, 1964. — 298 с.
• (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

• Вікісховище : Атлас Південного Судану.
• Карти Південного Судану : [англ.] // Perry–Castañeda Library Map Collection. — Дата звернення: 21 листопада 2017 року.
• South Sudan : [англ.] : [арх. 20 березня 2019 року] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 3 November. — Дата звернення: 21 лютого 2019 року. — ISSN 1553-8133.
• Судан Добірка публікацій про Південний Судан : [рос.] // «Вокруг света». — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.
• European Digital Archive on the Soil Maps of the world : [англ.] // European Soil data centre (ESDAC). — Дата звернення: 23 грудня 2017 року. — карти ґрунтового покрову Південного Судану.
• Южный Судан – Черная Африка, решившая отделиться от арабского мира : [рос.] : [арх. 20 березня 2019 року] // portalostranah.ru. — Дата звернення: 20 березня 2019 року.

Географія   Африка   Південний Судан