Географія Алжиру

Географія Алжиру
Географічне положення Алжиру
Географічне положення
Континент	Африка
Регіон	Північна Африка
Координати	28°00′ пн. ш. 3°00′ сх. д. / 28.000° пн. ш. 3.000° сх. д. / 28.000; 3.000
Територія
Площа	2,38 млн км² (10-те)
• суходіл	100 %
• води	0 %
Морське узбережжя	998 км
Державний кордон	6734 км
Рельєф
Тип	здебільшого рівнини і плато, на півночі й півдні — гори
Найвища точка	гора Тахат (3003 м)
Найнижча точка	шотт Мельгір (-40 м)
Клімат
Тип	тропічний
Внутрішні води
Найдовша річка	Шеліфф (230 км)
Найбільше озеро	Шотт-Мельгір (5 515 км²)
Інше
Природні ресурси	вуглеводні, залізні руди, фосфати, уранові руди, руди кольорових металів
Стихійні лиха	землетруси, зсуви ґрунту
Екологічні проблеми	ерозія ґрунтів, перевипасання, опустелювання

Алжир — північноафриканська країна, що розташовується на північному заході континенту від середземноморського узбережжя на півночі, через гірський хребет Атласу до гірського масиву Ахаггар, що в центрі Сахари, на півдні . Загальна площа країни 2 381 741 км² (10-те місце у світі, 1-ше на континенті), з яких на суходіл припадає 2 381 741 км², а на поверхню внутрішніх вод — 0 км²^[1]. Площа країни майже у 3 рази більша за площу України, і майже в 3,5 рази більша за площу Техасу.

Офіційна назва — Алжирська Народно-Демократична Республіка, Алжир (араб. الجزائر‎). Назва країни походить від назви столиці країни, міста Алжир^[2][3]. Назва ж міста Ель-Джаза́їр з арабської перекладається як острови, оскільки уздовж узбережжя знаходилися чотири острови, що належали племені Бані Мазганнаї, на яких і було засновано місто 1525 року. До української мови назва прийшла з арабської через спотворену французьку^[1].

Алжир — північноафриканська країна, що межує з сімома іншими країнами: на сході — з Лівією (спільний кордон — 989 км) і Тунісом (1034 км), на півдні з Нігером (951 км) і Малі (1359 км), на південному заході — з Мавританією (460 км) і Західною Сахарою (41 км), на заході — з Марокко (1900 км). Загальна довжина державного кордону — 6734 км^[1]. Алжир омивається водами Середземного моря, крайня західна частина якого має власну назву — море Альборан. Загальна довжина морського узбережжя 998 км.

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)^[4]. Зона континентального шельфу і права на нього не заявлені^[5]. Виключна рибальська зона встановлена на відстань 32-52 морських миль від узбережжя^[1].

Алжир лежить між 37°05′23′′ і 18°58′05′′ паралелями північної широти, 8°40′00′′ меридіаном західної і 5°21′00′′ меридіаном східної довготи.

Крайні пункти:

• крайня північна точка — мис Бугарун 37°05′23″ пн. ш. 7°12′48″ сх. д. / 37.08972° пн. ш. 7.21333° сх. д. / 37.08972; 7.21333 у провінції Скікда;
• крайня південна точка — 18°58′5″ пн. ш. 3°21′27″ сх. д. / 18.96806° пн. ш. 3.35750° сх. д. / 18.96806; 3.35750 безлюдне місце на південь від Тінзаутена, провінція Адрар;
• крайня західна точка — 27°40′00″ пн. ш. 8°40′01″ зх. д. / 27.66667° пн. ш. 8.66694° зх. д. / 27.66667; -8.66694 західний кордон уздовж меридіана;
• крайня східна точка — трифінія Лівії, Алжиру і Нігеру 23°30′00″ пн. ш. 12°00′00″ сх. д. / 23.50000° пн. ш. 12.00000° сх. д. / 23.50000; 12.00000 у провінції Таманрассет.

Час в Алжирі: UTC+1 (-1 година різниці часу з Києвом)^[6].

Надра Алжиру багаті на ряд корисних копалин: нафту, природний газ, залізну руду, фосфати, уранові руди, свинець, цинк.

Середні висоти — 800 м; найнижча точка — шотт Мельгір (40 м нижче рівня моря); найвища точка — гора Тахат (3003 м). Алжир займає центральну частину Атлаських гір і пустелі Сахара, на його території знаходяться гори Ахаггар і низовина Шотт-Мельгір. На півночі гірської частини розташований невисокий гірський хребет Тель-Атлас, що простягається на півночі, вздовж узбережжя прорізують нечисленні бухти і долини. Телль-Атлас підноситься над рівнем моря більш ніж на 1830 м і має у своєму складі масиви Тлемсен, Велику і Малу Кабілію, Меджерду. Південна частина Телль-Атласу являє собою високе плато середньою висотою 1070 м. Розташований далі на південь Сахарський Атлас (абсолютні висоти до 2330 м) підіймається на висоту 150 м над рівнем плато і потім знижується убік Сахари на 300 м. Найбільш піднесеною частиною Сахарського Атласу є гірські системи Ксур, Амур і Улед-Наїль. Центральна височинна частина Алжиру — плато Тадемаїт, навколо якого піщані пустелі — Великий Західний і Великий Східний Ерги. На південному сході Алжиру— гірська область Ахаггар, де поблизу південного кордону розташована найвища вершина країни — гора Тахат (2908 м). Середня відмітка висот у Сахарі — близько 460 м над рівнем моря. Велику частину Сахари займають кам'янисті (гамади) і галечникові пустелі (реги), приблизно 1/4 частину території займають — піщані пустелі (ерги).

• 
  Рельєф Алжиру
• 
  Гіпсометрична карта Алжиру
• 
  Рельєф Алжиру
• 
  Супутниковий знімок поверхні країни
• 
  Карта країни (англ.)

• 
  Гора Тахат
• 
  Гірський масив Ахаггар
• 
  Ландшафти Ахаггару
• 
  Останці на плато Тассілі

Більша частина території Алжиру (пустеля Сахара) лежить у тропічному кліматичному поясі^[7]. Увесь рік панують тропічні повітряні маси^[8]. Спекотна посушлива погода з великими добовими амплітудами температури^[8]. Переважають східні пасатні вітри. Північна частина країни, найбільш населена, лежить у субтропічному кліматичному поясі^[7]. Влітку переважають тропічні повітряні маси з ясною тихою антициклонічною погодою, взимку — помірні з похмурою дощовою досить вітряною циклонічною^[8]. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів, можливе випадіння снігу^[8]. Кількість атмосферних опадів на узбережжі від 500 до 1000 мм, у пустелях — не більше 200 мм.

• 
  Сонячна радіація (англ.)
• 
  Кліматична карта Алжиру (за Кеппеном)
• 
  Кліматограма міста Алжир (північ)
• 
  Кліматограма міста Таманрассет (південь)
• 
  Сніг у горах Кабілії

Алжир є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою^[9].

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 11,67 км³^[1]. Найдовша річка країни — Шеліфф (700 км — річище, 230 км — постійний водотік).

Станом на 2012 рік в країні налічувалось 5700 км² зрошуваних земель^[1].

• 
  Місток через річку Шеліфф у місті Ес-Шеліфф
• 
  Гірський потік у горах Атлас
• 
  Річка Суммам
• 
  Вед Аб'яд

Річки країни належать басейну Середземного моря Атлантичного океану і течуть на північ з північних схилів Атласу. Більша частина внутрішньої території належить до безстічних областей Сахари.

На узбережжі рослинність середземноморського типу (маквіс), на більш зволожених схилах гір — ліси з коркового і вічнозеленого дуба, алеппської сосни, в інших частинах Алжиру — напівпустельні й пустельні формації.

Земельні ресурси Алжиру (оцінка 2011 року):

• придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 17,3 %,
  • орні землі — 3,1 %,
  • багаторічні насадження — 0,4 %,
  • землі, що постійно використовуються під пасовища — 13,8 %;
• землі, зайняті лісами і чагарниками — 0,6 %;
• інше — 82 %^[1].

зоогеографічно територія країни належить до Середземноморської підобласті Голарктичної області, середземноморське узбережжя і гори Атлас — до Середземноморської провінції, пустеля Сахара — до Сахаро-Аравійської провінції^[8].

• 
  Національні парки Алжиру

Алжир є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища:

• Конвенції про біологічне різноманіття (CBD),
• Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC),
• Кіотського протоколу до Рамкової конвенції,
• Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD),
• Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES),
• Конвенції про заборону військового впливу на природне середовище (ENMOD),
• Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів,
• Конвенції з міжнародного морського права,
• Монреальського протоколу з охорони озонового шару,
• Міжнародної конвенції запобігання забрудненню з суден (MARPOL),
• Рамсарської конвенції із захисту водно-болотних угідь^[10][1].

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: землетруси у гірських районах Атласу; зсуви ґрунту і повіді у сезон дощів^[1].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

• ерозію ґрунтів через перевипасання та екстенсивне тваринництво;
• опустелювання;
• забруднення вод скиданням неочищених побутових стоків, відходів нафтопереробки, інших промислових викидів;
• води Середземного моря поблизу узбережжя забруднені нафтовими плямами, мінеральними добривами, що потрапляють з полів;
• недостатні запаси питної води.

• Африка
• Магриб

• Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
• Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
• Бєлозоров С. Т. Африка : фізико-географічний нарис. — вид. 2-ге, перероб. і доп. — К. : Радянська школа, 1957. — 232 с.
• Бєлозоров С. Т. Географія материків. — К. : Вища школа, 1971. — 371 с.
• Барановська О. В. Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.]. — Н. : Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя, 2013. — 306 с. — ISBN 978-617-527-106-3.
• Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2001—2004.

• Костів Л. Я. Фізична географія материків і океанів. Африка : навч.-метод. посібник. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2017. — 184 с. — ISBN 978-617-10-0374-3.
• Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. — В. : ЕкоБізнесЦентр, 1999. — 200 с.

• (англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.

• (рос.) Авакян А. Б., Салтанкин В. П., Шарапов В. А. Водохранилища. — М. : Мысль, 1987. — 326 с. — (Природа мира)
• (рос.) Алисов Б. П., Берлин И. А., Михель В. М. Курс климатологии [в 3-х тт.] / под. ред. Е. С. Рубинштейна. — Л. : Гидрометиздат, 1954. — Т. 3. Климаты земного шара. — 320 с.
• (рос.) Апродов В. А. Вулканы. — М. : Мысль, 1982. — 368 с. — (Природа мира)
• (рос.) Апродов В. А. Зоны землетрясений. — М. : Мысль, 2010. — 462 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01122-7.
• (рос.) Алжир // Африка: энциклопедический справочник [в 2-х тт.] / гл. ред. А. Громыко. — М. : Советская энциклопедия, 1986. — Т. 1. А-К. — 671 с.
• (рос.) Бабаев А. Г., Зонн И. С., Дроздов Н. Н., Фрейкин З. Г. Пустыни. — М.  : Мысль, 1986. — 320 с. — (Природа мира)
• (рос.) Браун Л. Африка. — М. : Прогресс, 1976. — 288 с. — (Континенты, на которых мы живем)
• (рос.) Букштынов А. Д., Грошев Б. И., Крылов Г. В. Леса. — М. : Мысль, 1981. — 316 с. — (Природа мира)
• (рос.) Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Южная Америка, Африка, Австралия и Океания, Антарктида. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 269 с.
• (рос.) Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Горы. — М. : Мысль, 1987. — 400 с. — (Природа мира)
• (рос.) Гвоздецкий Н. А. Карст. — М. : Мысль, 1981. — 214 с. — (Природа мира)
• (рос.) Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00177-9.
• (рос.) Каплин П. А., Леонтьев О. К., Лукьянова С. А., Никифоров Л. Г. Берега. — М. : Мысль, 1991. — 480 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00449-2.
• (рос.) Словарь современных географических названий / под общей редакцией акад. В. М. Котлякова. — Екатеринбург : У-Фактория, 2006.
• (рос.) Литвин В. М., Лымарев В. И. Острова. — М. : Мысль, 2010. — 288 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01129-6.
• (рос.) Лобова Е. В., Хабаров А. В. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 304 с. — (Природа мира)
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
• (рос.) Поспелов Е. М. Географические названия мира: Топонимический словарь. — М. : АСТ, 2001.
• (рос.) Страны Африки. Политико-экономический справочник / ред. В. Солодовников, В. Румянцев. — М. : Издательство политической литературы, 1969. — 318 с.
• (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и Главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
• (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

• (фр.) Marc Côte. L'Algérie : Espace et Société. — Paris : Masson, 1996. — 251 с. — ISBN 2225851468.

• Географічні карти Алжиру [Архівовано 11 жовтня 2017 у Wayback Machine.] на Вікісховищі.
• Карти Алжиру : [англ.] // Perry–Castañeda Library Map Collection. — Дата звернення: 21 листопада 2017 року.
• Algeria : [англ.] : [арх. 7 квітня 2019 року] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 10 November. — Дата звернення: 7 квітня 2019 року. — ISSN 1553-8133.
• Добірка публікацій про Алжир : [рос.] // «Вокруг света». — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.
• European Digital Archive on the Soil Maps of the world : [англ.] // European Soil data centre (ESDAC). — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.
• Mediterranean conifer and mixed forests (PA0513) : [англ.] // National Wildlife Federation. — .
• Barbary Macaque: Macaca sylvanus : [англ.] / C. Michael Hogan // Globaltwitcher.com. — .

Географія   Африка   Алжир