Ž (латиниця)

Ž ž
Латинська абетка
A	B	C	D	E	F	G
H	I	J	K	L	M	N
O	P	Q	R	S	T	U
V	W	X	Y	Z
Додаткові і варіантні знаки
À	Á	Â	Ã	Ä	Å	Æ
Ā	Ă	Ą	Ȧ	Ả	Ɐ	Ɑ
Ɓ	Ƀ	Ç	Ć	Ĉ	Ċ	Ȼ
Č	Ɗ	Ď	Ð,ð	Ɖ,ɖ	Đ,đ	È
É	Ê	Ë	Ē	Ė	Ę	Ě
Ə	Ɠ	Ĝ	Ğ	Ġ	Ģ	Ƣ
Ɡ	Ĥ	Ħ	Ì	Í	Î	Ï
Ī	Į	İ	I	IJ	Ĵ	Ķ
Ḱ	Ǩ	Ƙ	Ⱪ	Ļ	Ł	Ĺ
Ľ	Ŀ	LJ	Ñ	Ń	Ņ	Ň
N̈	Ɲ	Ƞ	Ŋ	NJ	Ò	Ó
Ô	Õ	Ö	Ǫ	Ø	Ő	Œ
Ơ	Ƥ	Ɋ	ʠ	Ŕ	Ř	Ɍ
Ɽ	ß	ſ	Ś	Ŝ	Ṡ	Ş
Š	Þ	Ţ	Ť	Ŧ	Ⱦ	Ƭ
Ʈ	T̈	Ù	Ú	Û	Ü	Ū
Ŭ	Ů	Ű	Ų	Ư	Ŵ	Ⱳ
Ẋ	Ý	Ŷ	Ÿ	Ɏ	Ƴ	Ẑ
Ẕ	Ȥ	Ⱬ	Ź	Ż	Ƶ	Ž

Ž, ž — літера розширеної латинської абетки, утворена буквою Z з додаванням гачека, що зазвичай позначає дзвінкий заясенний фрикативний [ʒ], який відповідає українській кириличній літері ж.

Це 42-я літера чеської, 46-та літера словацької, 25-та літера словенської абетки, 30-та літера хорватської, боснійської та те ж саме в латинських версіях сербської, чорногорської та македонської (як відповідник або транслітерація кириличної Ж). Це 27-а літера лужицької абетки, і вона з'являється в білоруській латинській абетці.

Це 27-а літера лужицької абетки, і вона з'являється в ХХ столітті в білоруській латинській абетці (замість Ż) та в історичному проєкті української латинки Їречека для позначення дзвінкого заясенного фрикативного [ʒ], тобто відповідає кириличній літері Ж (в «Абецадлі» Йосипа Лозинського використовується Ż).

Близько 1406 року «Ž» увійшла до чеської абетки за посередництва Яна Гуса («Чеська орфографія»^[1]). 1830 року Людевит Гай («Коротка основа хорвато-слов'янського правопису»^[2]) на базі латиниці для хорватської мови створив нову абетку («гаєвиця»), в якій, зокрема була й літера «Ž». Пізніше хорватська гаєвиця разом з літерою «Ž» була запозичена іншими народами — Боснії та Герцеговини, Сербії, Словенії, Чорногорії. Літера «Ž» присутня також в абетці словацької мови.

1901 року Йонас Яблонскіс опублікував у «Граматиці литовської мови»^[3] оновлену литовську абетку, в який також було додано літеру «Ž».

У 1920-і роки було модифіковано білоруську «латинку». Зокрема замість запозиченої з польської «Ż» для шиплячої [Ж] було запроваджено літеру «Ž».

У другій половині XX століття літера «Ž» з'являється також у латиській абетці.

В естонській та фінській мовах літера «Ž» використовується в словах іноземного походження, зокрема для передачі звуку [ж] в словах, запозичених з мов, що використовують не латинську графіку (зокрема, кирилицю). Наприклад, назва українського міста Житомир передається як Žõtomõr.

З 1989 по 2007 року літера «Ž» була представлена в абетці ліввікського діалекту карельської мови^[4]. Нова єдина абетка, запроваджена з 2007 року^[5], для всіх діалектів карельської мови також містить літеру «Ž».

2007 року було також затверджено нову абетку вепської мови, що містить літеру «Ž».

У 1990-і роки в туркменській мові було запроваджено нову абетку на базі латиниці з літерою «Ž».

Літера також використовується для передачі латинською абеткою кириличної ж у системах наукової транслітерації та ISO 9, тобто вживається в латинізаціях української, білоруської, македонської, болгарської, сербської та башкирської мов.

• Діакритичний знак
• Č — відповідає українській кириличній літері ч.
• Š — відповідає українській кириличній літері ш.