Chapter Text
Нечасто Гаррі думав про те, що хтось, хто стоїть поруч із Драко Мелфоєм, може дратувати його більше, ніж сам Драко Мелфой.
Гаррі з неприязню спостерігає, як чоловік навпроти різко відкидає волосся з обличчя. Воно чорне, кучеряве й надто блискуче, щоби бути таким від природи. Гаррі ненавидить це. Він ненавидить обличчя, на яке воно спадає, мильно-блакитні зіниці, що не відриваються від своєї цілі, засмаглу шкіру, вкриту веснянками, які Гаррі вважає радше жахливими, аніж милими. Його підборіддя виразне, зуби ідеальні, а руки довгі та великі, але нігті завеликі для його пальців, і це трохи покращує самопочуття Гаррі.
Сміховинна рука з величезними нігтями лягає на плече Драко Мелфоя, коли вони вдвох заходять до Великої зали, прямуючи до столу восьмого курсу, і надто близько, як на Гаррі. Чоловік нахиляється до вуха Мелфоя, так близько, що світле волосся торкається його носа, і від цього Гаррі ледь не лусне.
— Ти витріщаєшся. — тихо каже йому Герміона.
— Ні. — шепоче він у відповідь.
— Доволі наполегливо, взагалі-то.
— Стулися. — каже він без злоби й зітхає. Він відриває погляд від них двох, від їхнього гротескного прояву публічної симпатії, щоб натомість ляснути себе долонями по обличчю. Вони вже тут, уже за столом, і Гаррі не знає чому, але він ненавидить це.
Щось у цій парочці зводить його з розуму.
Річ не в тім, що вони обидва чоловіки. Гаррі ніколи не мав проблем із тим, що чоловікам подобаються чоловіки, а жінкам — жінки, відколи він дізнався про можливість цього. Його ніколи не турбували поцілунки Діна із Шеймусом, він ніколи не замислювався над ним, наскільки це недоречно чи огидно, бо для Гаррі це не так. Але це… ця близькість, інтимний шепіт, знайомі хапання за плече, що тривають уже два тижні… Від усього цього Гаррі стає фізично погано.
Сніданок ще ніколи не виглядав таким неапетитним.
Він відсуває від себе тарілку й замислюється, чи це не тому, що він незнайомець. І він дійсно має на увазі буквально незнайомця; минуло два тижні семестру, а Гаррі навіть не знає імені цього чоловіка. Він абсолютно впевнений, хоча, вочевидь, намагається переконати всіх у школі в протилежному, що цей хлопець ніколи не навчався на їхньому році. Йому подобається думка, що він міг би досить впевнено назвати кожного з їхніх однокласників (якби йому дали достатньо часу), але він ніколи не бачив цього чоловіка. Ніколи. В. Своєму. Житті.
Це не дає йому спати ночами, тому що більше ніхто не вважає це проблемою. Коли вони з Мелфоєм увійшли до Великої зали в перший день після літа, Гаррі подумав, що перед ним дуже дорослий на вигляд сьомикурсник, але ні, він навіть був на уроках, які вони відвідували разом. Він проводив вечори в спільній кімнаті восьмого курсу, з ними, наче це було само собою зрозуміло, що йому належить ділити зручне крісло перед каміном із Мелфоєм. Він спав у гуртожитку восьмого курсу, заради всього святого, і Гаррі не одразу зрозумів, що вони навіть ділили одну кімнату. Як Макґонеґел це дозволила, він не розумів.
— Все ще витріщаєшся, друже. — каже Рон. Гаррі тільки стогне у відповідь. Він навіть не усвідомлював, що дивиться крізь пальці.
— Можливо, він просто перевівся. — припускає Герміона. — Можливо, він навчався, скажімо, у Бобатоні. Мелфой знає французьку, може, він просто допомагає йому влаштуватися, перекладає чи щось таке.
Гаррі обертається, щоби подивитися на неї.
— Мелфой знає французьку?
Вона закочує очі.
— Більшість заможних чистокровних родин знають. Паркінсон, Забіні й Мелфой мають там маєтки. Вони говорили про те, щоби поїхати туди на різдвяні канікули.
— Байдуже. — бурчить він. — Якщо його перевели, значить, не просто так. А якщо його вигнали? Вигнали за використання темної магії абощо? І він весь час тусується з Мелфоєм. Вони можуть… — він збивається. Він сам у це не вірить. Він знає, що Мелфой не стане на цю стежку знову, знає надто добре після того, як бачив його поведінку на суді. Він покінчив із Темрявою. Психічно і фізично.
— Я впевнена, що Директорка буде дуже вдячна за те, що в неї є ти й робиш за неї всю важку роботу. — каже Герміона, закочуючи очі. — Гаррі, я кажу це, бо я твоя подруга й люблю тебе: облиш це.
Тож він вирішує так і зробити. Герміона рідко в чомусь помилялася, і він достатньо обізнаний, щоб зрозуміти, що тут хибити вона не почне. Він живе своїм життям, зосереджується на тому, щоб вчасно виконувати домашнє завдання, ігнорує Мелфоя, і настирливий голос у потилиці, який твердить йому, що не варто цього робити.
Минуло два тижні жовтня, коли Гаррі вперше за, здається, цілу вічність бачить Мелфоя, який стоїть на самоті. Сонце вирішило сідати все раніше й раніше, і тому єдине світло, що освітлює обличчя Мелфоя, - це вогонь від ліхтарів по всій лоджії, світло місяця, схованого за темними хмарами.
Гаррі теж сам. Рон і Герміона вирішили піти спати десь годину чи дві тому, Гаррі вже не пам’ятає, але він залишився в бібліотеці, поки не закінчив своє есе по зіллях. Намагання відволіктися від чоловіка, що був перед ним, вочевидь, не дало бажаного результату.
— Мелфой. — каже він, і чоловік ледь не вистрибує зі шкіри. З якоїсь причини він розслабляється, коли його очі зупиняються на ньому, і в них з’являється впізнання.
— Поттер. — відказує він і складає руки на грудях.
Гаррі міг би залишити все як є. Мабуть, так і треба було б. Але понад місяць роздумів нагромадилися за один раз, і віг просто не може нічого із собою вдіяти. Він каже:
— Ти сам по собі.
Це звучить дивно. Він знає, що це звучить дивно, але все одно вимовляє це, і з усіх сил намагається не скривитись після цього. Мелфой повертає голову, щоби подивитися на нього.
— Так, так і є. Молодець, гадаю, це найкраще зауваження, яке ти висловив за останні роки.
— Це неправда. Останнім часом я дуже спостережливий, — каже він йому. — Я помітив, що ти не залишався наодинці з початку року. Де він?
Чоловік просто підіймає брову.
— У вбиральні. Ти не проти?
— Е-е… так. Напевно. І ти просто стоїш… Чекаєш на нього?
— Навряд чи було б етично піти, коли я сказав, що почекаю, чи не так? — фиркає Мелфой. Усе ще дратує, думає Гаррі. Усе ще Драко Мелфой.
У цю мить таємничий чоловік повертається, звужені й суворі очі дивляться на нього. Він виглядає… розлюченим, думає Гаррі. У нього в голові починає паморочитися. Може, цей чоловік просто загрозливо власницький? Він дивиться на Мелфоя, на його невиразний незручний вираз обличчя, і задається питанням… Чи можливо, що цей чоловік його кривдить?
Він миттєво вирішує, що будь-яка ненависть, яку він, можливо, відчував до цього чоловіка, розвіялася. Він не ненавидить його; він зневажає його.
— Добрий вечір. Я Гаррі. — каже він йому. Він простягає руку, а чоловік просто дивиться на неї, тримаючи руки по боках.
— Чого ти хочеш від Драко? — запитує він його, і Гаррі не може стриматися, щоб не розсміятися.
— Вибач, що? Нічого. Ми просто розмовляли, якщо ти не проти. — він починає нервувати, і він це дуже добре розуміє. Це не допомагає його серцебиттю, що прискорюється, коли він бачить, як чоловік, який досі не представився, хапає Мелфоя за плече й розвертає до себе. Вони вдвох починають відходити від Гаррі, не кажучи більше жодного слова.
— Ти трохи застарий для нього, не думаєш? — Гаррі гукає їм услід. — Я не знаю, чому ти тут, прикидаєшся, ніби ти з нашого року, але ти виглядаєш дуже дивно. Якщо, знаєш, хочеш бути в курсі.
Мелфой продовжує йти ще кілька секунд після того, як чоловік поруч із ним зупиняється. Він кидає стривожений погляд назад на Гаррі, а потім, очевидно, перехоплює погляд невідомого чоловіка й мовчки хитає головою. Частина Гаррі хоче засміятися, хоче змусити цього виродка розвернутися і зробити йому щось, сказати щось в обличчя. Інша половина Гаррі боїться, хоча й не за себе. За Мелфоя. У що він себе втягнув? Чи зміг би він запобігти цьому, якби сказав щось у перший тиждень, сповнений підозр?
— Це не твоя справа, Поттер. — каже йому Мелфой. Тоді Гаррі бачить, як він знову наближається до чоловіка, і розрізняє в його шепоті щось схоже на: «… не він, Фацер! Давай просто…»
Але чоловік… Фацер? здається, не хоче його слухати.
— Чому ви так до мене причепилися, пане Поттер? — запитує він, і Гаррі не може не насупитися через цю формальність. Він бачить, як Фацер розвертається, надимаючи груди, наче намагається стати якимось небезпечним звіром. Гаррі мало б бути незручно, але він надто зосереджений на тому, щоб непомітно дотягнутися до своєї палички в кишені мантії. Фацер продовжує, — У жодного в школі не має проблем із моєю присутністю. Тільки у вас. Хоча мені достеменно відомо, що ви в минулому переслідували Драко. Трохи дивний збіг обставин, чи не так?
Гаррі може лише стояти й дивитися на нього якусь хвилину. Що він хотів цим сказати? Гаррі спадає на думку лише одне, що могло б мати сенс, але він не може навіть скласти слова до купи, щоб належним чином від цього оборонитися. Він відчуває, як жар повзе по шиї до обличчя, як щоки починають палати від сорому. Одна справа, коли хтось із друзів жартує про це. Зовсім інша справа, коли хлопець Мелфоя звинувачує його в цьому… не те щоб це було правдою.
— Я… — починає він. Його очі зустрічаються з очима Мелфоя, сірими і звуженими від розгубленості, і він, здається, не може знайти кінця своєму реченню.
— Я так і думав, — бурчить Фацер і йде до нього. Гаррі ледь не випускає чарівну паличку, коли чує: — Ми йдемо до Директриси.
Гаррі моргає.
— Зачекай. Що?
Фацер бере його за руку й починає вести коридором, Мелфой тупотить позаду.
— Залиш його в спокої. — вимагає він. — Фацере, будь ласка, будь розсудливим і вислухай мене. Хоч раз?
— Облиш, Драко. Чим швидше ми відведемо його до Макґонеґел, тим швидше я зможу забратися звідси.
Гаррі хмуро дивиться на нього, висмикує руку з хватки Фацера і витягує чарівну паличку. Він цілиться виключно в старшого чоловіка, але вираз обличчя Мелфоя показує вдвічі більший страх. Гаррі спостерігає, як він ковтає повітря, перш ніж повернути погляд до впевненого в собі чоловіка перед ним. Він шукає причину, щоб кинути в нього закляттям.
— Я б цього не робив, пане Поттер. — каже йому Фацер. На його дурнуватому обличчі з’являється ідіотська посмішка, і Гаррі хоче її стерти.
— Скажи мені, що тут відбувається. — каже він, важко дихаючи з кожним словом.
— Непорозуміння. — відповідає Мелфой, його голос дещо благальний. Гаррі не розуміє, до кого він звертається. — Фацере, я ж казав тобі кілька тижнів тому: Поттер нічого про це не знатиме!
— Знатиме, якщо це його рук справа, — відказує Фацер. — Опустіть паличку.
Гаррі цього не робить.
— Яка справа? Не знатиме про що?
— Пане Поттер, — чує Гаррі з коридору, і його серце враз підскакує. — Опустіть, будь ласка, свою чарівну паличку.
Гаррі опускає. Не через якусь повагу до цього Фацера , а через його абсолютну безмежну повагу до професорки Макґонеґел. Він пітніє, коли повертається, щоби подивитися на неї, його паличка тепер спрямована вниз, але не повернута до кишені.
— Пані Директорко. — каже він, напівпривітавшись.
— Директрисо. — вторить Фацер. Усмішка з його обличчя зникає, натомість з’являється суворий, рішучий погляд. — Я лише намагався привести до вас пана Поттера.
— Я це бачу. — каже Макґонеґел, підходячи до них ближче, її стиснуті губи напружені від гніву, а слова звучать коротко. — Можу я запитати, чому саме?
— Я вважаю, що він…
— Ви вважаєте, що за всім цим стоїть Гаррі Поттер? Дозволите нагадати вам про все, що Гаррі зробив для нас за останній рік? Я гадала, що ви принаймні дасте йому презумпцію невинуватості.
Фацер лише кліпає на неї.
— Звичайно… Але я подумав, що його поведінка…
— Його поведінка, коли йдеться про нашого пана Мелфоя, ніколи не була, так би мовити, нормальною. — перебиває вона, і Гаррі відчуває, як його обличчя знову червоніє. Якимось чином, він досі не розуміє, що відбувається. Вона продовжує, — У всякому разі, до цього ви нічого не згадували про пана Поттера. Я гадала, що вам потрібно більше доказів, ніж поведінка однієї ночі, перш ніж розкидуватися подібними звинуваченнями, Авроре Фацер.
Гаррі повертає голову. З якоїсь причини він спершу дивиться на Мелфоя, а тоді повертається до Фацера.
— Авроре?
— Директорко, будь ласка. — каже Мелфой, виступаючи вперед уперше відтоді, як вона дала про себе знати. — Я ж казав вам, що не… не хочу…
— Я знаю, пане Мелфой. Але, здається, пан Поттер знову вплутався у справу.
— Хто-небудь пояснить мені, що відбувається? — рішуче запитує Гаррі, зустрівшись із гнівним поглядом Мелфоя.
— Ти ніколи не можеш просто не лізти не у свої справи, так? — шипить він. — Чому ти постійно пхаєш свого носа…
— Пане Мелфой! — бурчить Макґонеґел. З її вуст виривається маленьке зітхання. — Я розумію, чому ви цього не хотіли. Але пана Поттера несправедливо звинуватили, і я вважаю, що він має право знати, у чому саме.
Мелфой виглядає так, ніби хоче заперечити, але не наважується. Вона продовжує:
— Ми можемо обговорити це, але не тут. Авроре Фацер, пане Мелфой, пройдіть за мною до мого кабінету. Пане Поттер, я пропоную вам піти освіжитися і заспокоїтися. А тоді можете прямувати за нами.
Мелфой кидає на нього колючий погляд, коли вони втрьох прямують коридором, залишаючи його самого. Він не дурний — він розуміє, що вона просто хотіла поговорити з Фацером і Мелфоєм наодинці. У його голові крутиться стільки різних запитань, що він не впевнений, яким із них задатися в першу чергу, але на перший план виходить лише одне… то вони не були разом?
Раптом груди Гаррі наповнює полегшення, і це останнє, що він мав би відчувати в цій ситуації, але воно там . Воно є, і він розлючений і розгублений, і не знає чому.
Він прямує до вбиральні навпроти, щоб зробити те, що йому сказали, знявши окуляри, перш ніж хлюпнути кількома жменями води в обличчя. Глибоко вдихає. Він відчуває, як прохолода води заспокоює його шкіру, сповільнюючи швидкість, з якою кров почала розливатися по тілу. Він дивиться на своє відображення в дзеркалі й намагається не думати про те, чому він такий радий, що Фацер не трахається з Мелфоєм щоночі.
Коли він виходить із вбиральні і прямує до кабінету, його шкіра суха, але з кучерів усе ще капає на обличчя. Він не переймається тим, щоб їх прибрати, тож залишає як і є, і краплі стікають йому на скроні. Мелфой, звісно, одразу це помічає.
— Тобі справді треба було вмиватися, Поттер? — запитує він, дивлячись, як той заходить до кімнати. — Я не розумію, чому ти так через це переживаєш.
— Та замовкни, — Гаррі витріщився на нього. На докірливий погляд Макґонеґел він додає: — З усією повагою.
Гаррі обирає місце поруч із Мелфоєм, а не з Фацером, бо має намір затаїти на нього образу, доки не з’ясує, що, у біса, відбувається. В одну мить Макґонеґел змахує чарівною паличкою, і килим під ним перетворюється на додаткове місце. Він опускається на нього.
— Пане Мелфой дозволив мені розповісти вам про ситуацію, — каже йому Макґонеґел, і в її голосі чується прохання . — Якщо ви дасте слово, що нікому про це не розповісте. Навіть міс Ґрейнджер чи панові Візлі.
Це може бути важко. Але він киває, вдаючи, ніби не думає про те, як пояснити їм обом усе так, щоб Герміона на нього не кричала.
— Дуже добре. — вона прочищає горло. Руки Мелфоя все ще складені на грудях. — Перед початком семестру, у середині серпня, я отримала досить тривожну сову. Вміст листа, який вона принесла, був, і я не скажу це пом’якшено, страшенно жорстоким.
— До вас? — Гаррі остовпів. У його голові пронеслися всілякі версії: чи не підозрювали вони, що Мелфой відправив того листа? Чи не тому вони призначили йому Аврора, щоб стежити за його діями та переконатися, що він не повернеться до своїх темних справ?
Вона із жалем хитає головою.
— До пана Мелфоя.
Він обертається, щоби подивитися на Мелфоя, який лише знизує плечима. Так, ніби це не має великого значення.
— Виявилося, я не єдина, хто отримала листа з погрозами. Чи не так, пане Мелфой?
— Так. — чує Гаррі відповідь крізь зуби. — Хоча перші з моїх прибули пізніше в серпні. Без сумніву, вони зрозуміли, що не зможуть достукатися до Директорки, і натомість вирушили прямо до джерела.
— Гаразд, — каже він, не відриваючись від розповіді. — Але що в них писалося? Чого вони хотіли?
— Здається, у моєму першому листі йшлося про те, що якщо я повернувся до Гоґвортсу цього року, то пізнаю смак власної гортані. — каже Мелфой, і ще й так безтурботно, що Гаррі хочеться його вдарити.
— Як я вже казала, страшенно жорстокі. — гуде Макґонеґел, і в її нахмурених бровах помітна тривога. — Але пан Мелфой був сповнений рішучості повернутися до школи, попри погрози. Я повідомила про це Міністерство, і змогла переконати їх дозволити Аврору Фацеру наглядати за ним.
— Це смішно. — мовить Гаррі. — Вам довелося їх переконувати? Треба було провести ціле розслідування!
Мелфой пирхає.
— Я і не знав, що ти так переймаєшся.
— Не тому, що це ти. Будь-хто, хто отримує подібні погрози, повинен бути надійно захищений.
Фацер хмуриться на нього.
— Він захищений.
— Що, тому що ти дихав йому в потилицю щосекунди? Мені здалося, що саме від тебе його треба було захищати. Що вже говорити про те, як ти привернув до себе увагу.
— О, то ти б міг впоратися із цим набагато краще? — запитує Фацер, і в його словах просочується сарказм. Навіть Мелфой хмуриться, коли він це каже, бо… Справді? Він що, був на іншій планеті протягом останнього десятиліття?
— Фацере. — каже Макґонеґел. — Я була б вдячна, якби ви виявили трохи поваги до моїх учнів. Пане Поттер, вас це теж стосується. Аврор Фацер робить нам послугу.
— Ну, тоді він не повинен. Він має рацію. Я міг би впоратися краще, ніж він. — Гаррі дивиться на нього, не звертаючи уваги на вираз обличчя Мелфоя. Він повертається до Макґонеґел. — Я серйозно, професорко. Без образ на стрес, під яким перебуває Мелфой, але я сумніваюся, що хто б це не був, що він гірший за Смертежерів.
Вона піднімає на нього брову.
— Ви пропонуєте зайняти місце Аврора?
— Ні. — одразу ж відповідає Мелфой.
— Я маю на увазі, що принаймні не кидався б на людей зі звинуваченням без причини.
Фацер стогне.
— Без причини? Ти рознюхував про…
— Я був стурбований. Не моя вина, що ти вирішив, що найкращим прикриттям буде вдавати із себе аб’юзивного хлопця Мелфоя.
Мелфой зблід.
— Що?
— Як я вже казав, привертаючи до себе більше уваги.
— О, а якби ти так само залишався зі мною, це не привернуло б ніякої уваги? — запитав Мелфой. — Навпаки, привернуло б більше. Це нереально, Поттер.
— Але ніхто не подумав би, що я буду тебе захищати. Ми могли б просто сказати, що… що Директорка вирішила зробити з нас приклад для єдності між факультетами. Якщо ми будемо спілкуватися один з одним, то в кінці року нам підвищать оцінки. Щось на кшталт того.
— До речі, про оцінки, — додає Макґонеґел. — Боюся, що мушу згадати про ваші. Цього року ви досягли успіхів, пане Поттер, але наглядати за паном Мелфоєм - справа не з легких. Ваші оцінки можуть постраждати. Не кажучи вже про те, що пан Мелфой узяв на два більше предмети для НОЧІ, ніж ви; ви втратите свої вільні години.
Мелфой кліпає на неї.
— Ви ж не можете серйозно розглядати…
— Мені байдуже. — перебиває Гаррі і гнівно тицяє пальцем у Фацера. — І йому байдуже, чи добре він захищає Мелфоя.
Вона випускає один довгий видих.
— Мушу зізнатися, події сьогоднішнього вечора змусили мене засумніватися в тому, наскільки серйозно ви ставитеся до цієї ролі, Фацере. Ви не можете кидатися на кожного, хто ставить під сумнів ваше становище тут. І подумати тільки, що Гаррі міг… Що ж. Я очікувала кращого від вас, від професіонала.
Фацер підводиться, і так швидко, що Гаррі й Мелфой підскакують.
— Я розумію, коли мене відсторонюють, Мінерво. — каже він, і Гаррі відчуває кислий присмак у роті. — Якщо ви думаєте, що цей… хлопець може впоратися краще за мене, то так тому й бути. Я залишуся для вас контактною особою в Міністерстві і продовжу розслідувати звідти. Якщо, звісно, мені довірятимуть.
На мить Гаррі замислюється, чи професорка збирається попросити його залишитися. Її широкі очі кілька секунд не зводять із нього очей, перш ніж вона киває і каже йому:
— Я це дуже ціную, Фацере. Дякую вам. Я неодмінно згадаю про свою… вдячність під час наступної зустрічі з Міністром.
Він киває їй, потім Мелфою і йде, не кинувши жодного погляду на Гаррі.
Коли двері за ним зачиняються, Макґонеґел каже:
— Ну, він був досить грубим.
Мелфой залишається на своєму місці, втупивши погляд у стіл перед собою, з міцно стиснутою щелепою. Він нічого не каже протягом решти часу, поки вони спілкуються, не коментує деталей того, як вони перехоплювали листи, як досліджували почерк, і чому вони були так впевнені, що їх надсилав саме учень.
— О, звісно. — каже Макґонеґел, коли їхній час у її кабінеті добігає кінця. Тепер вони всі стоять, прямуючи до дверей. Вона відчиняє їх для них обох. — Я не жартувала, коли казала, що це буде постійне спостереження. Гадаю, якщо я зараз скажу ельфам, ваші особисті речі перенесуть до кімнати пана Мелфоя до того часу, як ви повернетеся до спалень.
— О, — промовляє Гаррі, бо він проґавив цю частину. Після повернення на восьмий рік студенти ділили крило між собою, оскільки мало хто з них повернувся. Кожен із них мешкав у кімнаті лише з одним однокурсником, а не з п’ятьма, як раніше. Гаррі жив із Діном, і той принаймні не ставитиме зайвих запитань. Рон би розлютився . Він прочищає горло. — Так. Жодних проблем. Дякую, професорко.
— Ні, дякую вам, Поттере. Я думаю, що це дуже великодушно з вашого боку, що ви відклали своє дитяче суперництво вбік. Ми скористаємося приводом, який ви вигадали, про міжшкільну єдність. Ви мали рацію щодо уваги, яку привернула присутність невідомого Аврора. Може, так злочинець розслабиться, і ви зможете швидше його ідентифікувати. Справді, Гаррі. — люб’язно каже вона. — А тепер біжіть, ви обидва. Пане Мелфой, будьте обережні. Побачимося завтра за сніданком.
Вони ввічливо прощаються і виходять із її кабінету, йдучи пліч-о-пліч у мовчанні коридорами. Раз чи двічі він задумується, чи не сказати йому щось, можливо, навіть вибачитися за те, що йому довелося пройти через усе це. У певному сенсі Гаррі міг зрозуміти гнів того, хто б це не був: Мелфой зробив багато поганого, ніхто не знав цього краще за Гаррі. Але час минав, і Гаррі бачив його на тих засіданнях. Він бачив жаль у його очах і сліди сліз на його щоках. Це не можна було підробити. Мелфой може бути повним покидьком, але Гаррі ніколи не бачив у ньому зла.
Він саме збирався відкрити рота, коли вони виходять у коридор, що веде до спільної кімнати восьмого курсу. Це його остання можливість зробити це, перш ніж їм доведеться зіткнутися з кимось або з будь-яким із їхніх запитань. Але йому не дають цього зробити - його притискають спиною до стіни, а передпліччя Мелфоя затискає просто під шиєю. Він так близько, надто близько, Гаррі сліпо це усвідомлює, і не може втриматись, щоб на секунду не зупинити погляд на рожевих губах хлопця.
— Я не знаю, у яку гру ти тут граєш, Поттер, але це моє життя, з яким ти це робиш. — гарчить він і не дає Гаррі вставити і слова, перш ніж продовжує. — Мені байдуже, чи ти якийсь залежний від слави, чи уваги, чи, може, просто намагаєшся врятувати людей. Але це я мав вирішувати, хто це робитиме, а не ти! Ти вирішив, що ти кращий за кваліфікованого аврора, і всі тобі повірили? І Директорка тобі за це дякує? — він хитає головою, злість видніється в блискучих очах. — Якщо ти дозволиш мені здохнути, Поттер, я заберу тебе із собою.
Якби він сказав це ввічливіше, можливо, Гаррі побачив би помилку у своїх діях. Якби він сказав це м’якше, можливо, Гаррі щиро вибачився б. Можливо, пообіцяв би зробити все можливе, щоб убезпечити його.
На жаль, він сказав це як Мелфой.
Гаррі хмуриться, б’є чоловіка по гомілці достатньо сильно, щоб відволікти його, і міняє їх місцями. Йому не потрібно тримати Мелфоя, натомість він опирається руками на стіну по обидва боки від його голови. Його не турбує, що Мелфой може спробувати побитися з ним, адже він знає, що по м’язах вони один одному не рівня. Мелфой і так надто худий - може, це наштовхне його на думку їсти більше. Крім того, вираз його обличчя сповнений достатнього шоку, щоб Гаррі зрозумів, що він не ворухнеться.
— Послухай мене, — каже Гаррі. — Мені шкода, що я не дав тобі висловитися, гаразд? Але якщо ти хоч на секунду подумав, що я міг вчинити так, що я піддав би твоє життя небезпеці заради якоїсь уваги? — його погляд пильно втуплюється у два сірих ока, що перед ним. Мелфой не відводить погляду, дивлячись прямо у відповідь. — Ти мене ні хріна не знаєш. І ти не помреш.
Гаррі відштовхується від нього, прямує до входу й чекає, доки не почує звук кроків, перш ніж зайти всередину. У спільній кімнаті нікого немає, тож Гаррі не доведеться стикатися з прискіпливими поглядами чи допитливими запитаннями. Коли вони потрапляють до кімнати Мелфоя в гуртожитку (тепер уже їхнього гуртожитку) його речі справді вже перенесли.
Вони не обмінюються жодним словом. Вони навіть не обмінюються поглядами.