Михайло Васильович Савчин, д.ю.н., проф., директор НДІ порівняльного публічного права та міжнародного права Ужгородського національного університету Сучасні тенденції конституціоналізму та авторитаризм Розкривається структура вітчизняного конституціоналізму на тлі посилення тенденцій авторитаризму та явищ глобалізації та регіоналізації у праві. Дається характеристика конституційного права у правовій системі, співвідношення національного суверенітету із наднаціональністю у праві, забезпечення правової безпеки та застосування зарубіжного права з метою вироблення єдиних стандартів і підходів у юридичних рішеннях, а також взаємозв’язок із деліберативною демократією, економічними свободами та правами людини. Зроблено висновок, що ключовим у розумінні тенденцій сучасного конституціоналізму є правова традиція, яка полягає у відтворенні та примноженні сталих правил і процедур на основі старих. Ключові слова: авторитаризм, конституціоналізм, наднаціональність, національний суверенітет, права людини. Savchyn Mykhailo. Modern Tendencies of Constitutionalism and Authoritarianism. It reveals the structure of domestic constitutionalism against the background of strengthening authoritarian tendencies and phenomena of globalization and regionalization in the law. Describes the constitutional law in the legal system, interaction of national sovereignty with supranationality in the law, ensuring legal security and the application of foreign law in order to develop common standards and approaches in judicial decisions, and the relationship with deliberative democracy, economic freedom and human rights. It is concluded that the key to understanding the trends of modern constitutionalism is a legal tradition that is sustainable reproduction and multiplication of rules and procedures based on the old rules. Key words: authoritarianism, constitutionalism, supranationality, national sovereignty, human rights. Вступ або Топік основних проблем. Тепер на фоні подій посилення авторитарних тенденцій у Туреччині, Угорщині, Словаччині та в Польщі створюється враження кризи конституціоналізму та згортання процесів лібералізації. Я би ці проблеми сформулював наступним чином: 1) Чи є конституційна система ієрархічною? чи вона має горизонтальну структуру? як це виглядає з точки зору соціальної взаємодії? 2) Мереживні структури та влада: про що нам каже приклад Мексики та приклад організації АТО? 3) Багаторівневий конституціоналізм та організація публічної влади; 4) Чи достатньо конституційних інструментів для транскордонного співробітництва? 5) Конституційна система і правило Solange: критерії легітимності делегування частини суверенних повноважень держави наднаціональним інститутам; 6) Міжнародний мир і безпека у світлі прецедентів Уганди, колишньої Югославії та дії Будапештського меморандуму; 7) Стратегічне просування та формування глобального права чи інтерсуб’єктна взаємодія на рівні судових рішень та конвергенція засобів захисту прав людини? Всі ці питання є викликами для сучасного конституціоналізму і зачіпають його серцевину – гарантії прав людини та обмеження свавілля влади. Адже конституціоналізм базується на розумінні безпеки, правової визначеності та недопущення довільного чи свавільного застосування права. Багато що тут пов’язано із пострадянським праворозумінням, яке насправді викривлює конституційні цілі і навіть часто виступає їх антитезою. 1. Конституційне право у правовій системі. Місце конституційного прав у правовій системі можна трактувати із засад верховенства конституції та цінностей конституціоналізму, в основі якого лежать свобода, рівність та гідність людини. Конституційне право також взаємодіє із зовнішнім середовищем – міжнародним правом та в останні часи із наднаціональним правом. Конституція та публічне право. Конституція має визначальний вплив на публічне право, оскільки надає гідної легітимації та процесу здійснення публічної влади. Предмет конституційного регулювання можна представити у вигляді своєрідної конституційної пентаграми: 1) гарантії прав людини і основоположних свобод; 2) моделі легітимації влади та її обмеження правами людини; 3) моделі національного суверенітету та контролю народу над владою; 4) владні відносини та забезпечення балансу повноважень; 5) співвідношення конституційного та міжнародного права, конституційного та наднаціонального права. Ця пентаграма відображає класичне уявлення про конституційне право як вертикальні відносини між приватними особами та державою. Із цього конструкту виводять формулу вертикальної структури прав людини як правомірного домагання індивіда до держави захисти порушене право з боку третіх осіб чи забезпечення рівного доступу до матеріального чи духовного блага. Слід підкреслити, що взаємодія горизонтальних та вертикальних інститутів та структур є часто проблематичною. Класичним прикладом цього можна вважати наслідки спецоперації в Мексиці проти основного картелю «Сіналоа», зокрема внаслідок арешту його провідника Альфреда Бельтран Лейви (Ель-Мочомо) у 2008 році цей картель розпався і спровокував виток воєн між наркокартелями за сфери впливу в країні, які втратили єдиний координаційний центр і федеральним військам та спецслужбам це лише ускладнило боротьбу із наркотрафіком. Такі невдачі лише сприяють зростанню авторитарних тенденцій в організації державної влади. Конституція та приватне право: доктрина “горизонтального ефекту”. Такий погляд на конституційне право є новелою для вітчизняного правознавства, хоча він має понад півстолітню історію, адже він сформульований у ході судової практики. Доктрина горизонтального ефекту конституції має значення для розуміння прямої дії конституційних положень у законодавстві, управлінні та правосудді. Так, німецький Федеральний конституційний суд, підкреслюючи на неприпустимості застосування засад свободи договору всупереч заходів щодо денацифікації та подоланні спадщини правління нацистів, наголосив на тому, що положення як публічного, так і приватного права мають бути наповнені конституційними цінностями і принципами, які складають «об'єктивну цінність для правової системи» (Luth Case). Так само, Верховний Суд США підкреслюючи цінність свободи вираження поглядів для американської правової системи орієнтує суди та органи влади насамперед на змістовний аспект правозастосування: «Судовий аналіз виходить не з форми, у якій була здійснена державна влада, а незалежно від такої форми з визначення того, чи була вона фактично здійснена» (New York Times Co. v. Sullivan ). Верховний Суд Ізраїлю, наголошуючи на обґрунтованість встановлення податків, звернув увагу на відповідність їх змісту конституційних засад, які складають своєрідну «нормативн[y] парасольк[y], розкрит[y] над всім законодавством» (Kibbutz Hatzor v. Assessing Officer case, 1985). Така судова практика створює нормативну основу для запобігання авторитарних інтенцій у діяльності держави та попередженню ухвалення авторитарних та популістських рішень. Інтернаціоналізація конституційного права та конституціоналізація міжнародного права. Тут коротко буде окреслено двосторонній рух, який характеризує зворотній вплив один на одного конституційного та міжнародного права. Така взаємна проникливість обох систем ґрунтується на дії принципів права, які мають універсальний характер; водночас, у міжнародному праві вони закладають лише мінімальні стандарти захисту прав людини, а тому їхній зміст з точки зору верховенства конституції може верифікуватися. У разі, якщо національний досвід надає більш широкі матеріальні та процесуальні засоби захисту вони певною мірою імплементуються у міжнародне право. Тому у цьому процесі ми спостерігаємо різнопорядковий взаємний вплив конституційного та міжнародного права. Згідно із уявленнями про вертикальну структуру права як правомірні вимоги індивіда до публічної влади діяти належним чином і здійснювати певні обв’язки виходить така картина. Існує тенденція розвитку права у сторону захисту прав людини, які протистоїть дилема тероризму. Сам тероризм є антитезою прав людини, оскільки є цілеспрямованою діяльністю, направленої проти гідності та безпеки особи, адже нагнітання атмосфери страху та безпорадності у суспільстві має за мету дискредитація як державних, так і міжнародних інститутів. Тобто подолання умов для тероризму є необхідною підставою для утвердження прав людини, хоча тероризм виправдовується як інструмент проти вестернізації незахідних типів суспільств. Насправді, природа людини є універсальною, індивід однаковою мірою наділений гідністю і він є носієм прав і свобод, що не залежить від типу суспільства. Тип суспільства лише визначає певні форми інституціоналізації та процесуалізації прав людини. Субсидіарність визначає тип людської ініціативності та консолідації суспільства, його солідаризації. Також із сибсидіарністю пов’язано питання ідентичності та конституційної ідентичності зокрема. Так, громадянство сприяє гомогенності нації як політичного союзу, організованого у державу, однак на засадах субсидіарності тут вирішальне значення має ідентичність, як індивідуальна, так і суспільна. Ідентичність відіграла вирішальну роль про зростанні акцій масового протесту під час Революції гідності в Україні. За механізмом ідентичності, описаного Лоренсом Кольбергом, можна судити про запровадження ступенів самостійності регіонів як простих унітарних утворень, чи то автономій, чи то суб’єктів федерації. Ці процеси залежать від інституційних компонентів верховенства права, парламентського та судового конституційного контролю. Верховенство права визначає формальні та змістовні якості правових явищ і процесів, які мають бути пронизані повагою до прав людини. Вічна дилема конституціоналізму пов’язана із співвідношеннями юдикатури та парламентаризму зумовлена елітарними його характеристиками, адже конституція захищає меншість від свавільних дій більшості, адже завжди існує небезпека атаки прав меншості більшістю, яка може навіть при цьому спиратися на формальний закон. Звідси – виправдання судового конституційного контролю чи то у децентралізованій (США), чи то у централізованій формі (континентальна Європа). Також маємо унікальні британську систему із збалансованими доктринами Sovereignty of Parliament та Common Law і нідерландську частково кодифіковану конституцію, невід’ємну частину якої складають контрольні процедури та courtesy rules парламенту при відсутності судового конституційного контролю. Горизонтальна структура конституціоналізму зумовлена станом світового ринку та глобалізації. Адже дещо більше десятка країн світу мають більший ВВП, аніж валовий дохід транснаціональних компаній Apple, General Motors, Google тощо. Тому ці компанії безумовно задають тон у політиці національних держав і впливають на стандарти додержання роботодавцями прав своїх працівників. Спостерігається конвергенція національних конституційних порядків через взаємне запозичення елементів та взірців юридичних конструкцій, принципів і рішень, а також через soft law різних міжнародних інституцій на кшталт Венеційської комісії чи Європейської конференції конституційних судів тощо. В останній час помітну роль відіграють суди у творенні глобального поля міжнародного конституційного права. Це у свою чергу запроваджує конкуренцію юрисдикцій, яка особливо рельєфно виражається у державах-членах ЄС. Специфічний вплив має кіберправо, оскільки запровадження електронного урядування забезпечує вільніший доступ до адміністративних послуг, водночас підіймаючи на новий рівень актуальності питання інформаційної безпеки, про що засвідчили навіть останні президентські вибори у США. Сьогодні формується мереживна структуру влади, яка поєднує в горизонтальні та вертикальні зв’язки ухвалення рішень, хоча доволі складним здається цей процес. Прикладом цього може слугувати складнощі в організації антитерористичної операції на Сході України весною-влітку 2014 року, коли необхідно було поєднувати вертикальні інституції Збройних сил та Служби безпеки із переважно горизонтальними структурами добровольчих батальйонів. Також невдалим прикладом застосування горизонтальної структури управління військом служить приклад Берестецької битви 1651 року, коли неузгодженість інтересів козацького війська із кримськими татарами Ісляма ІІІ Гірая, які покинули поле бою і зрадивши свого союзника, призвели до кривавої і відчутної поразки українського війська. 2. Національний суверенітет та наднаціональність у праві. Ідея національного суверенітету має складну еволюцію, яка у промодерному сенсі розпочинається із доповіді Пловдена, в якій він виділяє політичне і фізичне тіло короля. Це бачення природи королівських прерогатив, у свою чергу, має витоки у християнстві, яке трактує паству як тіло Христове. Транзитом від ідеї абсолютного суверенітету монарха Жана Бодена просвітник Жан Жак Руссо обґрунтовує тотальну ідею народного суверенітету як втілення загальної волі. Ти самим ідея суверенітету сакралізується, що у практичній площині має авторитарні інтенції і це навіть визнається у християнській етиці (Жан Мере). Однак такі речі є мало сумісними з конституційними цілями поваги до прав людини та обмеження влади, адже загальна воля не може утискати права його конкретного носія. На сьогодні національний суверенітет розмивається і цьому сприяють доктрина прав людини, явища транснаціональності та наднаціональності в праві. Як вже вище зазначалося, горизонтальна структура конституційного права свідчить про переважно спонтанне походження конституційних явищ і процесів – вони є продуктом практики та opinio juris. Тобто конституційні принципи і норми є продуктом цілої мережі узгоджених позицій акторів, які задовольняють з точки зору теорії ігор баланс інтересів та мають середньозважений корисний ефект для них. Тому мережа горизонтальних та вертикальних зв’язків між учасниками правовідносинами, які творять юридичні конструкції, що лягають в основу конституційних принципів і норм, визначають явище розмивання національного суверенітету. Тим більше, що верховенство влади як якісна характеристика явища суверенітету імпліцитно обмежується правами людини. Тому розпочну із природи наднаціональних об’єднань чи інститутів (НО). Згідно із тим же принципом суверенності права НО має пріоритет над правом його держав-учасниць. Це ґрунтується на сукупності певних делегованих повноважень у НО з боку держав-членів на засадах взаємної вигоди та забезпечення національних інтересів. Кожна держава-учасниця вимальовує свою стратегію і тактику участі в НО, на підставі яких ухвалюються рішення за принципом більшості. Правосуб’єктність НО складається у силу поєднання міжнародно-правового механізму утворення наднаціонального права та конституційно-адміністративного механізму втілення рішень НО. Відсутність останнього істотно звужує його правосуб’єктність і про це свідчить досвід Європейського Співтовариства із його трьома опорами відповідно до умов Маастрихтського договору (1993). У силу такої системи відносин складається багаторівневий конституціоналізм, який ґрунтується на субсидіарності, децентралізації влади та вирівнювання розвитку регіонів. Тут і виникає питання конституційної ідентичності, оскільки національні конституції мають все ж таки відповідати певним єдиними стандартам. Але питання полягає в глибині досягнення загальної згоди щодо змісту цих стандартів. Багаторівневий конституціоналізм ЄС та конституційний патріотизм. Багаторівневий конституціоналізм є викликом національній конституційній традиції, він виступає інколи антитезою національної правової ідентичності, що послужило джерелом приходу до влади у низці європейських країн крайніх правих та консерваторів. Ці чинники нагнітають невизначеність щодо шляхів подальшого розвитку національних правових систем, оскільки вони обплітаються мережею рішень та діяльності інституцій НО. Як реакція на поглиблення інтеграції Європейських Співтовариств у 1994 році німецький ФКС у Maastricht case сформулював доктрину Співтовариства як асоціації суверенних держав, що у подальшому було розвинуто у доктрині композитної конституції Європейського Союзу. Загалом, сьогодні багаторівнева структура ЄС базується принаймні на таких елементах: а) поділу влади по вертикалі та субсидіарності; б) поділу влади по горизонталі та забезпечення контрбалансів; в) когерентності, яка ґрунтується на узгодженні регіональних політики та вирівнювання розвитку регіонів; г) забезпеченні національних інтересів переважно через економічні інструменти та слабку інституційну спроможність політики безпеки. На сьогодні склалася композитивна структура конституціоналізму ЄС. Її основу, з одного боку, складає міжнародно-правовий механізм утворення та конституційно-адміністративний режим функціонування ЄС. З другого боку, Лісабонський договір заснований на повазі до національної конституційної традиції (28 національних конституцій і Лісабонський договір), про що йде мова у статті 6 Договору про функціонування ЄС. За таких умов конституційний патріотизм виступає як антитеза регіоналізації в Європі, тобто оформлення ЄС як регіональної потуги у значенні Фернана Броделя чи Іманула Валерстайна в якості світу-держави. Адже ставиться під сумнів ефективність інституцій ЄС, про що існують певні ґрунтовні підстави. Глобалізація та регіоналізація цілком розкрила інституційну та функціональну кризу ЄС. З інституційної точки зору є проблемним наявність трьох законодавчих інститутів – Європарламенту, Ради ЄС і Єврокомісії, що сприяє надмірній забюрократизованості ухвалення рішень. ЄС сьогодні доволі розбалансований функціонально, на що впливає міграційна криза та обмеженість компетенцій з фінансових та безпекових питань. Власне кажучи, міграційна криза є складовою безпекового питання, адже, як вже вище зазначалося, громадянства у конституційних демократіях забезпечує ідентичність та консолідацію суспільства. Вони мають бути якомога скоріше вирішені шляхом передачі частини повноважень національних держав відповідним інституціям ЄС. Концепція ФКС Solange і допустимі межі самообмеження суверенітету держави. Німецький ФКС у 1978 та у 1993 роках ухвалив рішення, якими вважають запровадженням концепту Solange (з нім. – до тих пір). Саме у цих рішеннях сформульовані критерії допустимих меж передачі повноважень державою НО. Загалом тенденція така, що малі держави-члени ЄС часто розглядають його органи як інструменти впровадження свого зовнішньополітичного курсу, оскільки не будучи у складі ЄС вони були б позбавлені можливості бути почутими на наднаціональному рівні влади. З іншого боку, верховенство права ЄС може істотно обмежити реалізацію національних інтересів саме малих держав-членів. Відповідно до концепту Solange саме основні права і свободи служать основним критерієм щодо визначення питання про збереження державного суверенітету, згідно з якими можна виділити такі інституціональні критерії: а) передача повноважень здійснюється настільки, наскільки це сприятиме забезпеченню прав людини; б) мають бути істотні підстави для обґрунтованості зовнішнього втручання лише у разі грубих та істотних порушень прав людини. Задля цього має бути забезпечено пряма дію норм правопорядку і його придатність забезпечити ефективний і дієвий захист основних прав, а також диференціацію владних функцій та засобів правового захисту. З процесуальної точки зору така передача має забезпечувати: а) гарантії участі громадян у виробленні наднаціональної політики; б) пропорційне представництва держав-учасниць та консенсусний механізм ухвалення рішень; в) ефективну та дієву діяльність суду наднаціональної інституції для тлумачення установчих договорів та захисту основних прав. За таких умов стандарт якості захисту прав людини встановлюється цією регіональною правовою системою і може перевищувати рівень гарантій згідно із положеннями міжнародного права, що породжує конкуренцію юрисдикцій. Ці питання вже були предметом розгляду Суду ЄС (його висновок від 18.12.2014 р.), який не визнав відповідним Лісабонському договору Договір про приєднання ЄС до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в силу існування власної системи правового захисту та преюдиціального запиту в рамках ЄС, визнавши водночас положення Конвенції та прецедентне право Європейського суду з прав людини сукупністю принципів права у сфері прав людини, які мають поважатися інститутами ЄС. Чи достатньо конституційних інструментів для транскордонного співробітництва? На рівні горизонтальної взаємодії між громадами, регіонами виникає питання про достатність інструментів транскордонного співробітництва (ТКС). Це доволі дражливе питання для багатьох країн і воно є малоактуальним для східних областей України у силу військової агресії Російської Федерації. Наразі ТКС тісно пов’язано із ступенем децентралізації влади та конституційною моделлю влади. На Європейському континенті між прикордонними територіями доволі розвинута мережа ТКС, що також впливає певним чином на динаміку ТКС областей України, які межують із державами-членами ЄС. Водночас, ТКС прикордонних областей України обмежені такими чинниками: а) неможливість передачі окремих повноважень інститутам ТКС; б) складність концентрації ресурсів на рівні ТКС; в) слабка децентралізація влади в Україні; г) проблема вирівнювання розвитку регіонів в Україні, що поглиблюється із військовими діями на Сході України. З точки зору багаторівневого конституціоналізму ТСК є інструментом вирівнювання розвитку регіонів, запозичення кращих практик належного урядування від сусідніх країн та забезпечення комплексного розвитку прикордонних територій з одночасним поглибленням процесу інтеграції. Як свідчить європейський досвід ефект ТСК поглиблюється у разі належності прикордонних територій різних країн до певних транснаціональних та наднаціональних об’єднань, у які вони інтегровані за спільністю інтересів. 3. Питання безпеки та застосування зарубіжного права. Правова безпека чи правова визначеність є невід’ємною складовою принципу верховенства права. У цьому аспекті йде мова про визначеність стосовно можливих обтяжень та обмежень, які призводять до посягання на сутнісний зміст прав людини чи негативних наслідків для динаміки розвитку національної правової системи і забезпечення національних інтересів. Забезпечення національних інтересів у глобалізованому світі та розумність і розсудливість при запозиченні зарубіжного досвіду є наріжними каменем правової визначеності задля формулювання правових стратегій і політики. Міжнародний мир і безпека у світлі Будапештського меморандуму. Будапештський меморандум був однією із складовою політики ядерного роззброєння в світі, яка почала запроваджуватися із колапсом Радянського Союзу. Адже за його умовами незалежна Україна як країна із третім за розміром ядерним арсеналом у світі на той час відмовлялася від ядерної зброї в обмін на гарантії суверенітету і територіальної цілісності. Перше, що впадає в око при аналізові Будапештського меморандуму непропорційність між поступками України та «гарантіями» Будапештського меморандуму. Адже ядерне роззброєння з економічної точки зору полягало лише у сприянні переважно нашим північно-східним сусідом у позбавленні від ядерного арсеналу або переміщення такого на його військові бази. Ніяких ні економічних програм, ні фінансової допомоги, яку так гостро потребувала країна, що переходила на рейки ринкової економіки так і не отримала. Хоча Джозеф Стігліц наголошував на неприпустимості моментальної лібералізації ринку при відсутності його інфраструктури – бірж та інших торгових площадок, економічних регуляторних інститутів, процедур і правил. Інституціональний компонент Будапештського меморандуму базується на Статуті ООН, який є недосконалим щодо попередження та уладнання конфліктів, прикладом чого є тривале протистояння Ізраїлю із арабським світом чи заморожені конфлікти на пострадянському просторі, ескалацією якого є проявом зовнішньополітичного курсу Кремля. Процедурний компонент базується на рішеннях РБ ООН та особливостях юрисдикції Міжнародного суду ООН (на його юрисдикцію має дати згоду країна, стосовно якої ініціюється розгляд справи), який проявився сповна – наш північно-східний сусід на засіданнях РБ ООН як його постійний член (із сумнівною легітимністю, оскільки Росію не можна беззаперечно вважати правонаступником Радянського Союзу, який, як відомо, розпався). За таких умов ми отримали відсутність прийнятної процедури чи алгоритму розв'язку потенційної кризи, яка вилилася у акт зовнішньої агресії Росії. Застосування зарубіжного права у діяльності конституційної юстиції. Для перехідних демократій, як і для сталих демократій є притаманним взаємний вплив у творенні єдиного транснаціонального простору конституційного права. Це пов’язано з тим, що незалежні судові установи схильні оперувати саме принципами права, оскільки спір про право супроводжується різним розумінням правових норм та конструкцій. Право на судовий захист заперечує ідею відмови судів від вирішення колізій та прогалин у законодавстві, оскільки така відмова є ніщо іншим як запереченням сутнісного змісту основного права. Таким чином, природа конвергенції судових юрисдикцій насамперед полягає у застосуванні загальних принципів права в якості інструмента аргументації судових рішень. З іншого боку, це породжує конкуренцію судових юрисдикцій, адже у залежності від особливостей національної правової системи суди по різному схильні зважувати конституційні цінності та принципи. Конкуренція юрисдикцій може виникати по різних лініях, наприклад: а) верховні суди та наднаціональні інституції (Суд ЄС); б) конституційні суди, які захищають верховенство конституції, та наднаціональні суди; в) конституційні суди, верховні суди та міждержавні суди (ЄСПЛ). Ці комбінації можуть варіюватися в залежності від конкретних обставин справи та правового стилю інтерпретації правових актів та юридичної аргументації рішень судами. Прикладом цього може слугувати різний підхід до зважування цінностей демократії і прав людини Європейським судом з прав людини та Конституційним судом Литви у справі Паксаса, на якого діяла законодавча заборона балотуватися на парламентські вибори як особу, усунутої з посади президента у порядку імпічменту. Тому при вирішенні таких спірних питань і наданні пріоритету певним підходам в ухваленні юридичних рішень, вимоги поваги до гідності людини мають мати вирішальне значення для формування спільних юрисдикційної діяльності. Саме формулювання спільних підходів через судову практику може лягти в основу формування глобального права і такий спосіб формулювання є традиційним поряд із opinio juris як засобу формулювання юридичних конструкцій і правил. 4. Деліберативна демократія, економічні свободи та права людини. Дуже поширеною тезою у вітчизняній юриспруденції є міркування про корупцію як загрозу національній безпеці, звідси і правовій визначеності. Хоча насправді це не відповідає дійсності, адже корупція з точки зору економічного аналізу права за Ернандо де Сото чи Річардом Познером є лише трансакційними видатками, які компенсують надмірний формалізм у праві, відсутність верховенства права та гарантій прав і свобод людини, надаючи процесуальну економію в ухвалені рішень та доступ до ресурсів. Обґрунтованість втручання публічної влади у вільний і відповідальний вибір особи (те, що прийнято називати приватною автономією) є серйозною проблемою сучасної юриспруденції у силу інфляції законодавства та посилення ролі регуляторних органів (концепту Administrative State). Проблема полягає згідно із Юргеном Габермасом у гідності демократичної легітимації інститутів влади. Задля цих цілей відкриті і прозорі процедури формування органів влади є основою такої легітимації, особливо зважаючи на зростання ролі Administrative State та розширення регуляторної практики урядів та незалежних агентств держави. Так само з точки зору демократичної легітимації долається дилема юдикатури та парламентаризму, адже конституційні суди репрезентують відповідно до соціальних структур представників юриспруденції на посадах суддів, як і депутати парламенту – представників народу. Справа полягає в утвердженні цінностей res publica – мистецтва здійснення спільної справи та забезпечення політичної інтеграції нації. Звідси, республіканізм є ніщо інше як якість громадян, підзвітність і підконтрольність влади. Громадянство я розглядаю як інструмент ідентичності особи у її гідності та засіб політичної інтеграції нації. З цієї точки зору мультикультуралізм настільки допустимий, наскільки це дає змогу забезпечити політичну інтеграцію в суспільстві та безсторонність правил і процедур у рамках національної конституційної традиції. Якість громадян надає свій ефект якості політичного процесу як відстоювання ідентичності індивіда та його суспільної інтеграції. Принцип права заінтересованих осіб бути заслуханими та взяти участь у обговоренні владних рішень є чи не вирішальним для визначення правомірності процедури ухвалення правового акту органом влади. Це дає змогу запустити механізми підзвітності і підконтрольності влади, оскільки якість схвалюваних рішень не завжди релевантна більшості, головним тут виступає належна аргументація – тому критерієм механізму відповідальності влади є система комунікаційних зв’язків між громадянами та посадовцями, що дозволяє як брати участь в ухваленні рішень, так і відстоювати інтереси меншості та ставити питання про відповідальність посадовців. Економічна інфраструктура доволі тісно пов’язана із незалежним правосуддям. Адже в умовах економічного суспільства головним покликанням суду є гарантії права власності, додержання контрактів та стабільності економічних відносин. На це також спрямовані юридичні формули про неправомірність відмови у правосудді у разі наявності прогалин, колізій чи інших недоліків у законодавстві. Оскільки в Україні доволі складний процес становлення незалежного і безстороннього правосуддя, то іноземний інвестор намагається вводити інвестиції переважно у якості власника чи мажоритарного володільця пакету акцій у певній компанії. Так само, великий бізнес із іноземними інвестиціями, ставлячись із недовірою до вітчизняного правосуддя, схильний застосовувати засоби іноземної юрисдикції або третейського арбітражу, які користуються вагомим авторитетом та демонструють повагу до верховенства права та гідності людини. Кіберправо і права четвертого покоління. Часткове вирішення порушений вище проблем вирішує електронне урядування, яке може посприяти запровадженню стандартів прозорості у діяльності публічної влади. Запровадження електронного урядування дозволяє спростити надання адміністративних послуг і зробити їх доступнішими. При цьому виникає питання про захист персональних даних приватних осіб, оскільки при електронній фіксації фактів та обставин про певну особу, вони потенційно можуть стати миттєво доступними для третіх осіб і тут виникає небезпека зловживання з боку посадовців при оперуванні такими даними без відома цієї особи. Водночас кіберзлочини та зловживання через електронні мережі та засоби зв’язку засвідчують вразливість електронного урядування, яке може бути піддано хакерським атакам. Прикладами цього можуть служити кібератаки на Естонію в квітні 2007 року та на сервери Демократичної партії та державної установи в США влітку-восени під час президентських виборів 2016 року, які йшли переважно від серверів, підконтрольні Росії. Тому захист персональних даних приватних осіб, кібербезпека та відкритість процедур ухвалення рішень мають стати основою для сучасного електронного урядування, яке надає значну процесуальну економію при їх прийнятті. Гідність демократичної легітимації передбачає повагу прав меншин у контексті принципу недискримінації. Така вимога взаємного балансу базується на повазі до гідності людини, її свободи та вимог справедливості, як матеріальної, так і процесуальної. Зокрема, з питань біоетики виникає низка питань щодо забезпечення цілісності особи (individual integrity), фундаментальним принципом якого є заборона ‘medical experimentation without consent’ (здійснення медичних експериментів без згоди), основою чого є повага до гідності людини та її приватної автономії (можливості вільного, без стороннього тиску, вибору). Такими вимогам мають відповідати вирішення питань щодо трансплантології, природи організмів із наперед заданими властивостями. Однак тут значну роль відіграє процесуальна справедливість, яка включає право заінтересованих осіб бути заслуханими та вираження вільної волі особою щодо якого вживаються певні медичні заходи. Це передбачає наявність певних юридичних механізмів узгодження відповідної волі носія права та заінтересованих осіб, щоб за допомогою кваліфікованого юриста, який відповідає належним діловим і моральним якостям, ухвалювати рішення щодо здійснення певних медичних процедур чи методик лікування. З цієї точки зору виникне також питання щодо з’ясування змісту правил та процедур використання цифрових технологій у сприянні реалізації можливостей людини. 5. Висновки або Конституційне право і революція: континуїтет і дисконтинуїтет. Сучасний конституціоналізм є продуктом революцій, оскільки конституції переважно не поставали внаслідок дії «старого права», конституції є антитезою відносин феодалізму. Водночас Алексіс де Токвіль у «Старому порядку і революції» блискуче показав реальне співвідношення між еволюцією та революцією, надаючи перевагу саме еволюції. На мою думку, у цьому співвідношенні відіграє конституційна традиція, основу якої складають певна система соціальних цінностей та континуїтет. Таким чином, ключовим у розумінні тенденцій сучасного конституціоналізму є правова традиція (континуїтет) – відтворення і примноження сталих правил і процедур на основі старих. Революція у конституційному праві пов’язана із розривом зі “старим правом” або не-правом, заснованого на конфлікті цінностей та має вносити інновації, глибинні структурні зміни у право. Питання лежить у площині, у чім полягають інновації у праві, які би стверджували Революцію гідності? У контексті розвитку вітчизняного конституціоналізму я би виділив такі аспекти, які виражають інновації в праві: 1) реформування судової системи як необхідна умова захисту прав людини та органів національної безпеки; 2) забезпечення становлення реально діючого місцевого самоврядування та децентралізація влади; 3) розробка системи вирівнювання розвитку регіонів та узгодження регіональних політик; 4) визначення механізму передачі частини суверенних повноважень держави наднаціональним інститутам.