Discourse of war (some methodological issues)

Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України Українське бюро лінгвістичних експертиз НАН України Мова і війна: динаміка мовної системи і мовна політика Київ 2024 УДК 81'3 ББК 81 DOI: 10.61913/burago-publishing-house-23.6 Відповідальний редактор: Б.М. Ажнюк Рецензенти: Г.П. Мацюк, В.П. Пономаренко Рекомендовано до друку вченою радою Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України (протокол № 5 від 04.04.2024 р.). Мова і війна: динаміка мовної системи і мовна політика. Монографія. К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2024. 616 с. ISBN 978-966-489-678-5 Війна як особливий соціальний контекст впливає на когнітивну діяльність людей і виражальні засоби української мови. Воєнне протистояння насамперед актуалізує експресивно-оцінні номінації. В українському публічному просторі актуальною ідеологемою, що справляє вплив на лінгвопрагматичні параметри мовлення, стало екзистенційне заперечення ворога. Воно продиктоване загрозою, що нависла над існуванням української держави й самого українства як етнополітичного концепту. Унікальним з перспективи довоєнних часів явищем є широке використання в публічному просторі вульгаризмів і обсценізмів по відношенню до держави-агресора, її політичного керівництва, армії і т. ін. У монографії висвітлюються також питання, пов’язані з проблемами імплементації Україною міжнародних зобов’язань у сфері мовної політики, та застосування лінгвістичної теорії для розв’язання завдань лінгвоюридичного характеру, зокрема аналізу використання мови для вчинення злочинів проти основ національної безпеки, таких як виправдовування дій держави-агресора, заклики до посягання на територіальну цілісність України і т. ін. ISBN 978-966-489-678-5 © Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, 2024 -2- ЗМІСТ 1. Богдан Ажнюк. Мовне життя в координатах воєнних наративів ............................ 4 2. Олександр Тараненко. Російсько-українська війна і українська мова ..................... 12 3. Богдан Ажнюк. Семіотичне конструювання публічного простору: війна і мова ... 88 4. Віктор Бріцин. Мова в час війни: функціонування й мовні проскрипції .............. 123 5. Міхаель Мозер. Європейська хартія регіональних або міноритарних мов під час російської війни в Україні ................................................................................................ 190 6. Галина Яворська. Дискурс війни (кілька методологічних питань) .......................... 211 7. Надія Кісс, Іванна Цар. Кримські татари в умовах війни та вимушеної міграції: мовна політика та мовна поведінка ................................................................................. 229 8. Тетяна Черниш, Сергій Єрмоленко. Науки й дисципліни історико-філологічного циклу в добу великої війни .............................................................................................. 267 9. Леся Ажнюк. Вербальний злочин як об’єкт лінгвістичної експертизи .......... 309 10. Laada Bilaniuk. Subtitles and standards: Language ideologies in Ukrainian news videos on social media ............................................................................................... 362 11. Тетяна Кузнєцова. Мовні атитюди в українському дискурсі (2014–2023 рр.) ..... 383 12. Оксана Михальчук. Мова і територія: соціолінгвістичні параметри мовної ідентичності ....................................................................................................................... 411 13. Леся Мушкетик. Питання мови та освіти у середовищі нацменшин Угорщини . 454 14. Тетяна Космеда. Тенденції в перейменуванні товарних знаків у період російсько-української війни: мовний «смак» епохи і її «несмак» ................................ 476 15. Тетяна Полякова. Лексема майдан у суспільно-політичному дискурсі: історія функціонування, сучасна динаміка, передвоєнний період ........................................... 509 16. Аліна Гончаренко. Псевдоросіянізми в українській мові ........................................ 565 -3- Галина ЯВОРСЬКА Національний інститут стратегічних досліджень, Київ, Україна Електронна пошта: galina.yavorska@gmail.com https://orcid.org/0000-0001-7731-4786 ДИСКУРС ВІЙНИ (КІЛЬКА МЕТОДОЛОГІЧНИХ ПИТАНЬ) Вступні зауваження Війна породжує зміни в існуванні людей і спільнот, впливаючи на мову як один з основних вимірів індивідуальної та соціальної екзистенції. Змінюючи довкілля, сприйняття простору і часу, модифікуючи форми та способи задоволення базових людських потреб, воєнні дії безпосередньо позначаються на процесах пізнання та комунікації. Війна руйнує не лише людські життя, фізичне та культурне довкілля, а й концептуальні схеми розуміння подій, які також зазнають змін – від ледь помітних до радикальних. Водночас ситуацію війни супроводжують творчі сплески, оцінити наслідки яких можна буде в тривалій часовій перспективі. З одного боку, війна – це розрив тяглості. З іншого, вона оживлює архетипи та сплячі метафори, повертаючи їм буквальний сенс. Поява нових мовних фактів і явищ під час російсько-української війни, а також способів і форм її дискурсивного представлення, створюють можливість сформулювати в зв’язку з цим кілька методологічних питань. Перше питання стосується оцінки зв’язку мови і культури в широкому розумінні, разом з її соціальною реалізацією. Друге пов’язане із можливостями і обмеженнями у застосуванні критичних підходів до вивчення дискурсивних практик, а саме Критичного аналізу дискурсу, і доцільністю ширшого використання у цій царині Теорії мовних дій (Speech Act Theory). І, нарешті третя проблема – це вплив війни на процеси когнітивної метафоризації, що дозволяє зафіксувати - 211 - нетривіальні семантичні зсуви, спричинені змінами тілесного досвіду в умовах війни. Пропонований список зачіпає різні аспекти впливу цієї війни на динаміку мовної і соціокультурної реальності. У фокусі нашої уваги – процеси мовної (семіотичної) репрезентації фізичного й концептуального вимірів війни. Завдання цього насамперед – сформулювати питання і проілюструвати теоретичну та практичну доцільність їх постановки, а не подати готові відповіді. Аксіологічна рамка зв’язку мови і суспільства: від золотої доби минулого до бажаного майбутнього Зв’язок мови і соціокультурної реальності, як відомо, становить невичерпну тему. У найзагальнішому плані проблема полягає в тому, чи цей зв’язок працює в один бік – від дійсності до мови, чи йдеться насправді про двоспрямовану взаємодію. Сучасна наука схиляється до другої відповіді і намагається встановити, яким чином взаємодія відбувається, які тут існують можливості й обмеження. До загальних проблем належить також оцінка взаємодії мови і культури, тобто чи є це явище позитивним чи негативним? Таке питання ставлять досить рідко, і воно може виникати лише за умови визнання наявності двоспрямованого впливу між мовою та культурою. Адже уявлення про мову як відбиток дійсності не передбачає застосування аксіологічного підходу в силу пасивного характеру такого процесу, що відбувається начебто поза участю суб’єкта. Якщо ж мова не просто відбиває соціокультурну реальність, а вибудовує і конструює її, оцінки, на нашу думку, доречні. Позитивний погляд на зв’язку між мовою і культурою був засадничим для початкових стадій дослідження проблеми і базовим для формування культурної антропології та етнолінгвістики. Інтерес до реконструкції архаїки й опису традиційної культури переважав у дослідницьких парадигмах, що брали початок від доби Романтизму. Згодом ситуація змінилася, значною мірою - 212 - внаслідок розширення наукової перспективи в підході до культури. У фокус зацікавлення потрапили, разом із традиційними, також сучасні багатовимірні мікро- і макроспільноти, і крім архаїки та збереження культурної спадщини розпочався опис змін соціокультурних норм та практик відтворення суспільної тяглості (освіта, право та ін.). Відповідно до розширення предметної сфери та залучення нових соціальних і етнокультурних теорій поступово з’ясувалася невідповідність вихідної аксіологічної рамки, що передбачала, подекуди за замовчуванням, розгляд зв’язку мови і культури винятково в позитивних термінах. Як зазначає Єжи Бартмінський, «ключовою ідеєю народної культури була ідея взаємної допомоги та підтримки, гармонійної взаємодії з людьми, тваринами, рослинами, з цілим усесвітом» [Bartmiński]. Натомість при переході до аналізу соціальних реалій сучасного світу такий погляд на традиційну культуру в дусі ностальгії за минулою «золотою добою» зіткнувся з суперечливими і далекими від гармонії явищами. Позитивну оцінку зв’язку мови і культури заступила критика, спрямована на реформування й покращення незадовільного стану справ. Позитив не зник, однак перемістився з минулого до бажаного майбутнього. На цьому останньому постулаті ґрунтується діяльність у сфері мовної політики і мовного планування, спрямована на виправлення стану речей, наявних у мовних ситуаціях, та на розвиток літературного стандарту. Можна сказати, що ідеальний стан справ для соціолінгвістики посунутий здебільшого в майбутнє, що узгоджується, зокрема, з деонтичною модальністю норми. У цьому пункті соціолінгвістика цілком корелює з так званими критичними підходами у соціології та соціальній філософії ХХ століття. Зокрема нормативна критична теорія Франкфуртської школи експліцитно спрямована на впровадження позитивних соціальних трансформацій [Horkheimer 1992], і на цій же теорії ґрунтується Критичний аналіз дискурсу (Critical Discourse Analysis), про який детальніше йдеться нижче. - 213 - Повертаючись до питання оцінки зв’язку мови і культури, підкреслимо, що світоглядний вибір між орієнтацією на традицію або на майбутнє у контексті реальної війни набуває нових, неочікуваних рис. В умовах, коли війна руйнує минуле, матеріальне і концептуальне, і різко обмежує плановане майбутнє, обидві орієнтації виявляються рівною мірою екзистенційно значущими. Показовим є приклад з підривом 6 червня 2023 р. російськими військовими дамби Каховської ГЕС, що мало катастрофічні наслідки для людей і для екології. Водночас у березні 2024 р. на цій території зафіксоване водопілля, що деякими дослідниками й екоактивістами усвідомлюється як повернення до традиційного, природного стану речей, і як відновлення історичного Великого Лугу. Пор.: «За відсутності штучного регулювання рівня води, сьогодні ми можемо спостерігати на території колишнього Каховського водосховища ті самі процеси, що відбуваються на природних, незарегульованих людиною заплавах річок. Весняні водопілля відбувалися на цих землях ще до побудови ГЕС тисячі років» (експерт Української природоохоронної групи, молодший науковий співробітник Інституту зоології ім. І. Шмальгаузена НАН України Григорій Коломицев) [У Каховське водосховище…]. Наразі наслідки підриву дамби і знищення Каховського водосховища у фізичному та економічному вимірах оцінити важко, однак на рівні дискурсивного осмислення маємо, безперечно, наратив повернення до гармонійного ідеалу минулого. Щодо ідеалу солідарності, то російсько-українська війна породила в українському суспільстві величезний волонтерський рух, як втілення взаємодопомоги і взаємної підтримки. Ми спостерігаємо, як цей ідеал, притаманний традиційній народної культури, в умовах війни поширився в Україні на національний рівень, якщо скористатися пропонованим Бартмінським [Bartmiński] розрізненням типів культур. Відомо, що війна змінює не тільки природний, а й мовний ландшафт. Зміни мовної ситуації в Європі після Першої світової війни по гарячих слідах у монографії «Les langues dans l'Europe nouvelle» описував Антуан Меє, - 214 - пов’язуючи їх із виникненням нових державних утворень та нових літературних мов. Цікаво, що у першому виданні його книжки (1918) наведено деякі дані про мовну політику Української Центральної Ради щодо ролі української мови. Наскільки можна зрозуміти, цей фрагмент у другому виданні 1928 р. зник. Загалом факт збільшення кількості літературних ідіомів внаслідок змін на політичній карті Меє оцінював скептично, вважаючи що воно, зрештою, стоїть на заваді цивілізаційній єдності Європи. Він підкреслював парадокс слов’янських мов, чия лінгвістична єдність вражає, а «цивілізаційна», тобто пов’язана з політичним статусом, майже не існує. У сучасних термінах ми б сказали, що це не стільки парадокс, як досить регулярний брак зв’язку між генетичними і соціолінгвістичними характеристиками. Взагалі Меє відкидав спрощену слов’янофільську романтичну концепцію слов’янської єдності, підкреслюючи домінування соціально-політичних (цивілізаційних) факторів порівняно з власне лінгвістичними для долі споріднених мов [Vaillant]. Мабуть, у ті часи важко було уявити, що сучасний політичний проєкт єдиної Європи у галузі мовної політики, засновуватиметься на близьких до Романтизму засадах мовного розмаїття, а не на принципах раціоналізму доби Просвіти, яких сягає корінням ідея об’єднаної Європи [Kulessa]. Цей приклад здається нам важливим, оскільки праця Меє, яку нині згадують не часто, зачіпає деякі ключові моменти у становленні європейських поглядів на функціонування мов. І, крім того, ілюструє принципову нестійкість оцінок мовної і соціальної реальності в позитивних чи негативних термінах, їхню відносність та залежність від ширшого й неоднородного контексту і, зрештою, від гранд-наративів, пов’язаних з універсальними парадигмами знання. Відносними виявляються й орієнтації на ідеали минулого й майбутнього, які теж здатні мінятися місцями у полі інтерпретацій. Що таке дискурс війни? - 215 - Термін дискурс війни у цьому розділі вжито на позначення загальні конфігурації публічних дискурсивних протиставлень, що виникають і формуються в контексті російсько-української війни. Термін уводить війну як вимір комунікації і задає перспективу, тобто ракурс погляду на смисли війни як історичної, соціальної, екзистенційної події. Дискурс війни став предметом вивчення відносно недавно і таких досліджень до останнього часу було небагато. Їхня кількість збільшилася після 2014 р., з початком російської агресії проти України, і помітно зросла, починаючи з 2022 р. Цей факт, крім очевидного зв’язку з соціальним контекстом, на наш погляд, пов’язаний іще з двома чинниками, зовнішнім і внутрішнім. Перший чинник стосується способів кваліфікації мілітарних подій у сучасному світі (збройний конфлікт, криза, війна). І, в першу чергу, в міжнародному праві, яке обмежує застосування терміна війна набором конкретних ознак, уникаючи, за можливості, самої назви війна за суто лінгвістичними причинами, оскільки це слово багатозначне, легко метафоризується й тому породжує правові суперечності [Dinstein]. Тенденцію до юридичної заміни англ. war на international armed conflict ілюструють за допомогою назв ключових міжнародних документів, Женевських Конвенцій, у яких зафіксована ця заміна (Protection of War Victims 1949 р. перетворюється у 1971 р. на Protection of International Armed Conflict Victims в додаткових протоколах до того ж документу) [Dinstein: 5–6]. Загалом такі заміни і дискусії навколо них пов’язані з намаганнями правників і, частково, політиків, відокремити метафоричні та повсякденнопобутові вживання назви війна від термінологічних. Хоча межа між ними, навіть у праві, не така тривка: війна з терором, що вважалася метафорою, перетворилася після 11 вересня 2001р. на юридично визнану. Отже, як бачимо, руйнівний напад великого масштабу у фізичній реальності призводить до реалізації метафори, переносне значення стає буквальним і термінологічним. І відбувається ця семантична зміна у сполуці війна з терором внаслідок - 216 - конкретного нападу літаків терористів на території США, з великою кількістю жертв. Другий чинник, назвемо його внутрішньонауковим, пов’язаний з аналізом дискурсу, дослідницьким напрямом, який виникає у 1960–1970 роки. Він спирається на ідеї Мішеля Фуко, застосовані ним і його послідовниками до опису інституційних соціальних практик (освіта, право, релігія, політика, тощо). Примітно, що аналіз дискурсу і соціолінгвістика виникають у руслі спільних ідей про характер зв’язку мови і суспільства як такого, що є незадовільним і потребує модифікацій. Обидва чинники, зовнішній і внутрішній, мають, зрештою, термінологічну природу – і в першому, і в другому випадку йдеться про словесні позначення, за якими стоять принципи категоризації дійсності: соціально-історичної у її фізичному вимірі (війна, збройний конфлікт тощо), і теоретико-методологічної, або ментальної, коли йдеться про дискурс. Якщо ж узяти до уваги, що дискурс – це діяльність, яка наповнює реальність сенсом, то дихотомія фізичного виміру війни і її дискурсивного осмислення перетворюється на показник семіотичної сутності розглядуваного явища. Недарма війна підвищує семіотичне напруження, активізує процеси семіотизації, коли звичайні слова і предмети раптово перетворюються на символи і знаки. Риторика війни Дискурс війни розглядаємо далі як вид політичного дискурсу. Серед різновидів публічного політичного дискурсу дискурсивні практики країн, що перебувають у стані війни, раніше як специфічний предмет дослідження в лінгвістиці і соціальних науках не виокремлювали. При цьому вияви дискурсивної конфронтації неодноразово були і є предметом детального аналізу, насамперед у дослідженнях мови пропаганди і маніпуляцій. У рамках найбільш інструментально придатного і теоретично розробленого Критичного аналізу дискурсу (CDA) накопичена велика кількість праць, присвячених виявам гендерної, расової та інших видів дискримінації, доповнених описами мови ворожнечі. - 217 - Найбільш показовою і солідною, наскільки нам відомо, є книжка 2013 р. [Hodges], присвячена дискурсам війни та миру. До складників воєнного дискурсу у ній відносять риторику закликів до зброї, дискурсивне конструювання соціальних ідентичностей. Найбільшу увагу у дослідженнях дискурсу війни надають неправомірному використанню мовних засобів, за допомогою яких дії, пов’язані з війною, сприймалися як доречні, розумні і виправдані. Завданням авторів цієї та інших подібних праць було кваліфікувати такі мовні засоби як інструменти агресії, обмежуючи їх потенційний вплив і, згідно зі спрямуванням нормативних критичних теорій, намагаючись модифікувати ситуацію у бік досягнення миру. Таке завдання можна розглядати як цілком гідне й правомірне, коли воно пов’язане винятково з риторикою агресора. Однак цей підхід втрачає виправданість і відгонить цинізмом, коли йдеться про сторону, що є об’єктом нападу в умовах масштабного воєнного конфлікту. Навіть більше, інверсія, спроба поміняти місцями нападника і жертву у цьому разі також не працює, оскільки від початку критичний аналіз декларує себе як спрямований на захист слабших. Однак, як показує збройне зіткнення між Ізраїлем і ХАМАС (2023 – цей час) питання моральної оцінки агресії загострюються в умовах браку однозначних критеріїв ідентифікації жертви. Очевидно, війна взагалі створює принципово інший контекст, порівняно з тими, що досліджуються в конфліктологічних студіях і працях, спрямованих проти дискримінації. Попередній висновок полягає в тому, що в часи війни застосування CDA демонструє теоретичну й етичну обмеженість – логіка боротьби з дискримінацією, в умовах війни РФ проти України і масових зафіксованих російських воєнних злочинів, не спрацьовує, а начебто морально бездоганні орієнтації на пацифізм і ненасильство, від початку притаманні CDA, здатні парадоксально перетворитися на засоби підтримки агресора. Натомість аналіз політичного дискурсу в рамках Теорії мовних дій (Speech Act Theory) дозволяє безоцінно розглянути специфіку дискурсивних вчинків в умовах війни, зокрема з погляду деяких комунікативних та когнітивносемантичних ефектів. - 218 - Дискурсивні практики російсько-української війни (фактор перспективи) Теорія мовних дій спирається на базову схему комунікативного акту як прототипового для опису мовної і, відповідно, дискурсивної, взаємодії. Головними чинниками комунікації, згідно зі схемою, є мовець (адресант) та слухач (адресат), а також зміст (тема) і мета повідомлення. Фізичний контекст і фактор часу впливають на варіативність та ефективність комунікативних практик, однак переважно не змінюють їхніх структурних, або інваріантних, ознак. Слід згадати і про фактор коду повідомлення, який є передумовою (не)розуміння між комунікантами і може спричинити розрив комунікації. На форми і зміст політичної комунікації і, загалом, на сферу публічного спілкування, яка нас цікавить, впливають цифрові технології й соціальні мережі – допис у соцмережах відомого політичного діяча миттєво перетворюється на факт офіційної політики, доповнюючи, а де в чому переважаючи за ефективністю інші жанри політичних висловів. З погляду характеристики учасників, політична комунікація є асиметричною – індивідуальний (про)мовець (адресант) і колективний слухач (адресат). Мовець у політичному дискурсі індивідуалізований як політичний лідер або особа, що має право виступати від імені держави – уряду, парламенту, чи іншого інституту, який символізує і втілює державну владу в конкретній країні. На відміну від індивідуального й індивідуалізованого політичного адресанта (президент, голова парламенту, очільник уряду та ін., кожен з яких має ім’я та портретні характеристики, постійно відтворювані ЗМІ), або політичних лідерів, що виступають як груповий адресант у разі спільних заяв, авдиторія, чи адресат – це сукупність людей, колективний суб’єкт (нація, народ, громадяни тощо). Фактично індивідуальний адресат у публічній політиці не існує. Для дослідження політичного дискурсу, тобто дискурсу влади, за вихідний пункт беремо позицію адресанта як суб’єкта, що говорить від імені держави. - 219 - Говорячи як представник країни, він визначає перспективу бачення війни. Водночас, говорячи як конкретний індивід, такий адресант має прерогативу визначати модальність свого повідомлення, його зв’язок з дійсністю [Chilton], водночас репрезентуючи власний досвід, який є частиною його образу. Таким чином владний суб’єкт отримує право на судження про те, що є реальним, а що ні. Дискурс війни структурований згідно з когнітивним фреймом бойового зіткнення (FramtNet), що складається з обов’язкових складників, таких як: 1. сторони конфлікту (противники), 2. предмет суперечки (проблема, яку передбачено розв’язати шляхом війни), 3. мета сторін, а також супровідних складників фрейму: 4. інтенсивність боротьби, 5. тривалість конфлікту, 6. інструменти, 7. способи та засоби ведення бойових дій, 8. просторова та часова локація і, нарешті, 9. кінцевий результат. Кожен з елементів цього фрейму в процесі конкретного конфлікту отримує кілька варіантів інтерпретації, при тому, що у фізичній реальності їм може відповідати один і той самий стан справ [Яворська 2016]. Конфлікт інтерпретацій: проблеми (не)розуміння Події війни в Україні не завжди зрозумілі для зовнішнього спостерігача з огляду на її суперечливі трактування учасниками, задіяними у війні, або іншими сторонами, зі своїми інтересами та засобами розуміння реальності. Основні варіанти у ставленні в світі до війни РФ проти України: (i) підтримка України, (ii) позірний нейтралітет, (iii) ворожість до України і підтримка РФ. Учасники війни (агресор, об’єкт нападу, партнери/союзники України, позірно нейтральні) формують власні варіанти інтерпретації подій, які не зовсім збігаються або прямо суперечать одна одній. Для України, починаючи з 2014 р., йдеться про міждержавний російськоукраїнський конфлікт за участі регулярних збройних сил обох сторін (війна). - 220 - З лютого 2022 р. з початком повномасштабного вторгнення РФ маємо нову фазу війни, конвенційний збройний конфлікт високої інтенсивності на території України, або регіональну війну. У 2014 р. незаконну окупацію Криму Росія подавала як «повернення території», яка належить їй за історичним правом. Натомість вторгнення і окупацію частини Донецької і Луганської областей Росія не визнавала, наполягаючи на версії «громадянського конфлікту» в Україні. Починаючи з лютого 2022 р. РФ називає війну проти України СВО («Спеціальна військова операція»), всіляко уникаючи не тільки слова війна, а й позначення України як воєнного противника. З моменту вторгнення до України у 2014 р. РФ тлумачить свої дії в Україні як конфлікт зі США та НАТО, які начебто воюють з Росією «руками України». Для Росії противник – це умовний Захід, який там розглядають як екзистенційну загрозу. Коли в Україні говоримо про екзистенційну загрозу з боку РФ, маємо на увазі російський намір знищити Україну. Коли те саме позначення звучить з боку РФ, воно має принципово іншу семантику. Під час війни семантику визначає когнітивна і комунікативна перспектива, бачення з погляду конкретного учасника. Позиції противників бойового зіткнення є гранично поляризовані. Водночас, всупереч очікуванням, тут не йдеться про симетричну протилежність, радше про принциповий незбіг змісту базових фреймів. Крім того, неприхований намір РФ знищити Україну парадоксальним чином знімає проблему розуміння щодо нашого противника – коли все очевидно, інтерпретації зайві, або, згідно з юридичним принципом, interpretatio cessat in claris. Для партнерів і союзників України з НАТО та ЄС російсько-українська війна – це незаконна і неспровокована агресія РФ проти України, а також найбільш масштабний воєнний конфлікт у Європі після Другої світової війни. Проте, зважаючи на статус РФ як великої ядерної держави, західні країни діють вкрай обережно, намагаючись уникнути ескалації конфлікту. Надто довгий час Захід тлумачив цю війну як «Putin’s war» (війну Путіна), а інтенції - 221 - населення відокремлювали від намірів російської влади. Останнім часом стала зрозумілою помилковість такого підходу, бо в РФ населення підтримує війну. Загалом розбіжності інтерпретацій російсько-української війни з боку союзників і партнерів України створюють серйозні проблеми розуміння, що негативно відбивається на військовій допомозі. Ще більшою мірою нерозуміння позначається на відносинах з позірно нейтральними країнами. Проілюструємо цей пункт на прикладі розходжень у тлумаченні варіантів завершення війни Росії проти України. Перемога України vs поразка Росії Збройну агресію РФ проти України супроводжують розбіжності у розумінні опцій завершення конфлікту. Суперечливі інтерпретації перемоги/поразки сторін відбивають мінливу картину сучасних геополітичних розподілів і міжнародної нестабільності. Невизначені обіцянки партнерів підтримувати нас for as long as it takes змушують сумніватися, чи вповні усвідомлюють на Заході, що перемога або поразка у цій війні впливає на майбутнє Європи? Різне розуміння перемоги залежить від цілей учасників конфлікту. Для України перемога – це звільнення окупованих територій і гарантії подальшої безпеки, право на самостійну зовнішню політику, включно з приєднанням до ЄС і НАТО. Для Росії – це знищення України як суверенної держави і намір обмежити вплив США і НАТО. Кінцевою метою Москви є повернення до складу глобальних суперпотуг, тобто переформатування міжнародного порядку на свою користь. Для західних партнерів України мета – це недопущення прямого зіткнення РФ з країнами НАТО і елімінація можливості глобального ядерного конфлікту. Поразка Росії розглядається як стратегічна, така, що стримує можливість її входження до числа глобальних гравців, натомість ставлення до перемоги України зумовлюється поточними потребами деескалації. - 222 - Інтереси країн, що позиціонують себе щодо конфлікту як нейтральні (Китай, країни Глобального Півдня), варіюють, залежно від перспектив досягнення власних цілей у контексті російсько-української війни. Через це характер розв’язання воєнного конфлікту між Росією та Україною самостійного значення для них не має. Поза ризиками неконтрольованої ескалації, важить тільки час тривалості війни, чим довше – тим краще. Відповідно, для них на завершення війни прийнятна і перемога України, і її поразка, у діапазоні між компромісом і капітуляцією. Залежність України від допомоги західних партнерів вимагає узгодити з ними власну стратегію перемоги. Проблеми (не)розуміння між Україною і партнерами стають ключовими. Головна перешкода полягає в тому, що партнери спираються на логіку врегулювання конфліктів, яка домінувала в НАТО після завершення холодної війни. Залагодження конфліктів, також і військових, передбачають винайдення компромісу, коли «переможцями» виявляються обидві сторони. Для компромісу необхідні поступки обох сторін. Оскільки про поступки РФ у вигляді виводу військ з усієї міжнародно визнаної території не йдеться, про що Росія заявляє прямо, то компроміс звівся б до односторонніх поступок незаконно захопленими агресором територіями. Тобто він був би кроком до узаконення російських порушень міжнародних правил, уставу ООН і, зрештою, кроком у бік наростання глобального безпорядку. Уявлення про те, що всі війни завершуються за столом переговорів, стосовно російської війни проти України помилкове. Воно базується на неправомірних аналогіях та нерозумінні сутності конфлікту як екзистенційного для України і такого, що зачіпає життєві інтереси РФ. Перемога України передбачає унеможливити виконання політичних вимог противника (позбавлення України права на вибір зовнішньополітичного курсу, мовна політика, роззброєння). Настанова на примирення та компроміс наближується до настанови на поразку та очікувано не отримує внутрішньої суспільної підтримки у жодної зі сторін. - 223 - Два роки повномасштабної фази війни супроводжувалися змінами у наповненні когнітивного фрейму військового конфлікту. Варіанти наповнення й інтерпретації облігаторних складників фрейму (учасники, мета тощо) розглянуто вище. Однак із плином часу на перший план виходять супровідні компоненти, зокрема тривалість війни, зброя, способи та засоби ведення бойових дій, просторова та часова локація і, зрештою, кінцевий результат. У дискусіях навколо завершення російсько-української війни справжнім каменем спотикання є не українська перемога і способи її досягти, а поразка Росії. Намагання уявити поразку РФ, і тим більше майбутній світ без Росії, інколи постає як непосильне завдання, і це підриває тезу про перемогу України. Якщо Україна програє, європейський та глобальний світоустрій зіткнеться з непередбачуваними наслідками. А за поразкою РФ маячить образ розпаду великої ядерної держави – цей страх Росія підживлює постійним ядерним шантажем. Російські погрози подальшої ескалації війни за рахунок застосування ядерної зброї сприяють уявленням про начебто непереможність РФ. До цього додається постійно повторюваний аргумент про невичерпність російських ресурсів – людських, природних, економічних і, відповідно, військових. На цьому тлі виникають похмурі повоєнні сценарії майбутнього, де авторитарна Росія цілковито зберігає або посилює роль у світі, нав’язуючи агресивні і терористичні методи. В інформаційному полі подібні сценарії стають інструментом для збільшення невизначеності і слугують конкретній меті – знизити рівень допомоги Україні і перешкодити вступу України до НАТО. Цілі України і цілі РФ у війні є асиметричні. Україна воює за деокупацію власної території, а РФ має на меті продовжувати захоплювати і окупувати для того, щоб збільшити власну територію і розширити сферу впливу, та водночас зменшити геополітичну вагу Заходу. Працюючі домовленості нинішній РФ не потрібні. Так само не мають сенсу сподівання на те, що чергове гальмування вступу України до НАТО можна буде використати для перемовин про мир. На сьогодні обом - 224 - противникам потрібна перемога, яка для протилежної сторони перетвориться на поразку. Жодної опції win-win solution ця війна не передбачає. Відповідно усім учасникам, включно з партнерами, марно сподіватися уникнути ризиків шляхом спроб уповільнити розвиток воєнних подій. Такі дії тільки підсилять руйнівні процеси у глобальному безпековому середовищі і збільшать ймовірність військового зіткнення країн НАТО з РФ. Загалом у ході війни звужуються можливості раціональних дискурсивих інструментів інформаційної боротьби, таких як проблематизація ворожих наративів, спроба заміни їх власними наративами, тощо. Можна сподіватися на зміни у фізичній реальності війни на полі бою, які стимулюють далі зміни у світобаченні. Проте в ситуації зіткнення несумісних версій тих самих подій, факти втрачають роль остаточного доказу, а узгодженість з правдивим станом речей відходить на задній план. Тим часом, західні партнери, які солідаризуються з Україною риторично і практично, нерідко сфокусовані на Росії як на головному суб’єкті війни. Складається враження, що потрібно змінити усталені стереотипи сприйняття РФ у світі. Але задовільної відповіді на те, яким чином це можна зробити, наразі не існує. Когнітивна метафоризація в умовах війни Війна як особливий соціальний контекст очікувано здійснює вплив на процеси концептуалізації. Одним із нетривіальних прикладів такого впливу виявляються когнітивні метафори. У теорії концептуальної метафори прийнята загальна теза про конкретні значення як джерело для формування абстрактних, а буквальні, чи прямі, значення розглядають як основу для фігуральних. Останнім часом здійснено спроби переглянути в когнітивній метафоризації сфери буквального у бік її звуження [Kövecses]. Натомість деякі наші дані дають підстави висунути інше припущення – вплив війни на «втілений досвід» спричиняє рух у зворотному напрямку, внаслідок чого звужується сфера фігурального. Такий процес можна позначити як реактуалізацію метафор – фігуральні ріки крові і гори трупів в умовах війни перетворюються на - 225 - буквальні фізичні складники життєвої реальності та підсилюють дієвість архетипних символів. Якщо звернутися до власне воєнних метафор, вони є дуже поширеними і належать до лінгвокультурних універсалій. Напад, битва, удар, противник, вибух, зброя, стріляти etc.регулярно вживають у переносному сенсі в політиці, медицині (напад, удар), при описі емоцій (вибух гніву), в економіці (вибух цін), у побутових ситуаціях (відстрілятися – завершити справу). Зміна у сприйнятті таких метафоричних висловів в Україні розпочалася після 2014 р., і тим більше після 22 лютого 2022. З’явилося відчуття, що неправильно говорити про вибухи у переносному сенсі, коли їх буквально чутно, а спалахи від ракет видно у небі за вікном. Полеміка у соціальних мережах про доречність/недоречність метафор війни, зокрема слова фронт, показує порушення автоматизму сприйняття та їхнього вживання в дискурсі. Інший аспект – людське тіло, що в умовах війни найбільш вразливе. Тому особливо підкресленою стає увага до тіла, конкретний «втілений досвід» (embodiment). Досвід війни – це поранені військові в госпіталях, ампутації кінцівок, основи тактичної медицини (як правильно накласти джгут, зупинити кровотечу, що робити при осколкових пораненнях). Це поранення не тільки військових на фронті, але й цивільних, у містечках і містах. На сайті Київської міської адміністрації розміщена сторінка під назвою «Що робити у разі ушкодження кінцівок та при кровотечі?». Там написано, як розрізнити артеріальну кровотечу (кров яскраво-червоного кольору «б’є фонтаном») і венозну (колір крові темніший), і як їх зупинити [Що робити…]. Ці речі нині перейшли до категорії повсякденних, і сприймаються конкретно. Складається також враження, що під час війни тіло описують як фрагментоване – кров, м’ясо, кістки. М’ясо – це тіло, плоть. Нові вторинні номінації – м’ясні штурми, рос. мясные штурмы (BBC) – штурми, коли людські втрати не рахують. Пор. нім. Kanonenfutter (гарматне м’ясо) – корм для гармат. - 226 - Після обстрілу селища Гроза 6 жовтня 2023 р. українська служба ВВС писала: «Сусідній ігровий майданчик, де було найбільше тіл, усіяний гумовими рукавичками медичних бригад. На землі все ще видно плями крові». Ракетний обстріл після похорону – 52 людини загинули, серед них діти. Цілили в цивільних, як визнала ООН. У репортажі плями крові на землі вжито в прямому значенні, метафоричний образ землі, политої кров’ю, стає буквальним. Кореспонденти європейської служби BBC повернулись туди 22.02.2024 і написали: «Many who died there were parents, and Hroza now is known as a village of orphans» (Серед тих, хто загинув, у багатьох були діти. Гроза тепер відома як село сиріт) [Ukraine war…]. Висновки. Драматичні зміни фізичної і соціально-дискурсивної реальності під час війни позначаються на когнітивній діяльності людей, також у частині когнітивної метафоризації. Досвід сприйняття вразливості людського тіла – індивідуального і колективного – змінюється. Загострюються механізми, пов’язані із сенсорним сприйняттям. на рівні когнітивної метафоризації тіло втрачає цілісність, постає фрагментованим. Людське тіло уподібнюється розчленованому тілу тварин. І корму для гармат. Втрата автоматизму у використанні воєнних метафор приводить до усвідомлення первісної мотивації, часткового відкидання фігуральних назв, що раптово перетворюються на буквальні. ЛІТЕРАТУРА У Каховське водосховище повертається вода. Супутникові знімки. URL: https://texty.org.ua/fragments/111993/kahovske-vodoshovyshe-znovu-napovnyuyetsyavodoyu/?fbclid=IwAR1ELuGJ3q0uiufw8rwWaY1pNnSFyPa1Rch6fjgdYvCOyAd_8JQSsqHi94 (дата звернення 14.03.2024). Яворська Г. М. Гібридна війна як дискурсивний конструкт. Стратегічні пріоритети. 2016. № 4. С. 41–48. - 227 - Що робити у разі ушкодження кінцівок та при кровотечі. Офіційний портал Києва. Київська міська рада. Київська міська державна адміністрація. URL: https://kyivcity.gov.ua/likarni_ta_medytsyna/persha_dolikarska_dopomoha/scho_robiti_u_raz i_ushkodzhennya_kintsivok_ta_pri_krovotechi/ (дата звернення 12.03.2024). Bartmiński J. Bardziej nas łączy kultura ludowa niż narodowa. 26 września 2016. URL: https://www.polityka.pl/tygodnikpolityka/ludzieistyle/1676930,1,prof-jerzy-bartminski-bardziejnas-laczy-kultura-ludowa-niz-narodowa.read (дата звернення 02.05.2023). Chilton P. Deictic Space Theory: Integrating language, discourse and cognition (unpublished). URL: https://www.academia.edu/32375854/Deictic_Space_Theory_Integrating_language_discourse _and_cognition (дата звернення 15.03.2024) Dinstein Y. War, Aggression and Self-Defence. 6th ed. Cambridge : Cambridge University Press, 2017. 438 p. Hodges A. (ed.) Discourses of War and Peace. Oxford University Press; 2013. 304 p. Horkheimer, M. Critical Theory: Selected Essays, New York, 1972. 290 p. Kövecses Z. Extended Conceptual Metaphor Theory. Cambridge: Cambridge University Press, 2020. xiii+196 p. Kulessa R. von, Seth C. L’idée de l’Europe: Au Siècle Des Lumières. Open Book Publishers. 2017. 174 р. URL: https://www.jstor.org/stable/j.ctt1sq5vcp (дата звернення 12.03.2024). Ukraine war: Village children of Hroza orphaned by Russian missile. BBC Monitoring. URL: https://www.bbc.com/news/world-europe-68346891 (дата звернення 02.05.2023). Vaillant A. Le slaviste. Revue des Études Slaves. Année 1936. 16-3-4 p. 198–205. URL: https://www.persee.fr/doc/slave_0080-2557_1936_num_16_3_7622 12.03.2024). - 228 - (дата звернення