Монако (футбольний клуб)

1 серпня 1919 року шляхом злиття 5 організацій з князівства Монако і міста Босолей була заснована Спортивна асоціація футболу Монако. Вона стала попередницею Футбольного клубу «Монако»^[2]. Сам клуб був створений 23 серпня 1924 року, і в сезоні 1924/25 клуб зіграв свій перший матч в турнірі південно-східного дивізіону. Через рік клуб став чемпіоном у турнірі цього дивізіону^[3].

У 1930 році, коли у Франції створюється професійна футбольна ліга, «Монако» отримує запрошення увійти в неї. У сезоні 1933/34 клуб взяв участь в Дивізіоні 2 чемпіонату Франції. Однак, втриматися в професійній лізі, команді не вдалося, попри перемогу в першому матчі над «Ніццою» з рахунком 3:2. За підсумками сезону «Монако» зайняв 3-тє місце в Південній групі дивізіону, однак втратив статус професійного клубу через фінансові проблеми^[3].

У 1939 році в місті Фонтвілль для команди був побудований новий футбольний стадіон, названий на честь князя Монако Луї II. Так у клубу з'явився власний тренувальний майданчик, який відповідав всім стандартам того часу. Наявність стадіону дозволило команді знову претендувати на вихід в професійну лігу. Однак задовольнити свої амбіції команда змогла тільки після Другої світової війни.

 

У сезоні 1948/49 «Монако» повернулося у французький професійний футбол. Незважаючи на те, що перша гра у Дивізіоні 2 проти «Ланса», закінчилася поразкою команди — 3:0, вже у другому матчі проти «Ам'єна», на своєму домашньому стадіоні Луї II команда забиває перші м'ячі. За результатами того сезону клуб залишився у Дивізіоні 2. У травні 1949 року в Монако князь Реньє III стає наступником свого діда Луї II, і бере клуб під свою опіку^[4]. У сезоні 1952/53 команді вперше в історії вдається вийти в Дивізіон 1 і закріпитися там. Цьому передує збільшення бюджету клубу до 36 млн старих франків.

 

В середині 1950-х в команду приходять нові сильні гравці: Анрі Бьяншері, Мішель Ідальго, Серж Руа, що дозволяє «Монако» конкурувати з найкращими клубами чемпіонату. Негативний вплив на команду в той період зробила війна в Алжирі, під час якої команда на довгий час залишилась без низки своїх північноафриканських гравців.

У сезоні 1957/58 тренером клубу стає Люсьєн Ледюк. Під його керівництвом в сезоні 1959/60 «Монако» виграє Кубок Франції, здобувши перемогу в фіналі над «Сент-Етьєном» з рахунком 4-2. Це став перший трофей клубу в історії. Після перемоги команду в Монако зустрічали натовпи шанувальників з червоно-білими прапорами. У Монте-Карло, прикрашеному квітами, пройшла тріумфальна хода.

Цей успіх був підкріплений в наступному році, коли клуб вперше в своїй історії переміг у французькому чемпіонаті, отримавши можливість взяти участь у боротьбі за Кубок чемпіонів УЄФА. У тому ж сезоні змінилася забарвлення клубних футболок. Вони за пропозицією княгині Грейс стали червоно-білими з поділом кольорів по діагоналі. Подібна забарвлення зберігається досі.

Сезон 1962/63 команда розпочала з перемоги в міжнародному товариському турнірі — кубку Терезі-Еррера, обігравши у фіналі бразильський клуб «Васко да Гама». У 1963 році під керівництвом Ледюка клуб вдруге переміг у чемпіонаті і завоював свій другий кубок Франції, зробивши таким чином золотий дубль. Однак наприкінці 1963 року в ФК «Монако» відбуваються значні перестановки. Команду покидають головний тренер, президент і кілька найкращих гравців. З цього моменту і до повернення головного тренера Ледюка в другій половині 1970-х клуб перебуває в середині турнірної таблиці, не досягаючи особливих успіхів.

У 1975 році Жан-Луї Кампора, син колишнього президента Шарля Кампори, стає головою клубу. Він умовляє Люсьєна Ледюка повернутися на посаду головного тренера на два роки з 1977 по 1979 рік. Після цього в 1978 році клуб втретє стає чемпіоном Франції. Після остаточного відходу Ледюка його місце займають спочатку Жерар Банід, а потім Люсьєн Мюллер. При Баніді клуб виграв кубок Франції в сезоні 1979/80, а 1982 року здобуває четвертий титул чемпіона Франції. При Мюллері команда також в сезоні 1984/85 виграє кубок Франції.

У 1987 році головним тренером клубу стає Арсен Венгер, який написав ще одну зоряну сторінку в історії клубу. При ньому в клуб прийшли такі футболісти як Джордж Веа, Глен Годл, Юрген Клінсманн і Юрій Джоркаєфф. При Венгері в сезоні 1987/88 клуб вп'яте стає Чемпіоном Франції, а в сезонах 1990/91 і 1991/92 — срібним призером чемпіонату Франції. Також в сезон 1990/91 команда вп'яте виграє кубок Франції, після чого ще двічі стає фіналістом кубка.

Після відходу Венгера в 1994 році команді вже не вдавалося завоювати настільки велике число нагород за такий проміжок часу. Клуб двічі завоював статус чемпіона: 1997 року році під керівництвом Жана Тігана і в 2000 — під керівництвом Клода Пюеля.

 

На початку 2000-х років, попри звання одного з найсильніших клубів у Франції, «Монако» починає зазнавати труднощів через своє фінансове становище. В 2003 році клуб мав борг у розмірі 50 мільйонів євро (68 мільйонів доларів)^[5], попри це клуб того сезону вперше в історії виграв Кубок французької Ліги. Наявність боргу спонукало президента клубу Жана-Луї Кампору, який очолював клуб 28 років, подати у відставку. На зміну йому прийшов П'єр Сварра, який був імовірно близький до еліти князівства, але не мав особистого досвіду роботи з футбольними клубами.

 

Наступний сезон 2003/04, враховуючи фінансовий стан клубу, був дуже вдалим. Команда під керівництвом колишнього капітана національної футбольної команди Франції Дідьє Дешама мала у своєму складі таких гравців як Фернандо Морієнтес, Людовик Жюлі, Жером Ротен і Дадо Пршо, посіла третє місце в Лізі 1 і вперше в історії дісталась до фіналу Ліги чемпіонів УЄФА, перемігши на шляху мадридський «Реал» і «Челсі».

Однак з 2004 року фінансове становище клубу починає позначатися і на його грі. Починаючи з 2005 року з команди йдуть найсильніші гравці. З 2003 по 2011 рік у «Монако» чотири рази змінюються президенти клубу, проте поліпшити фінансове становище клубу так і не вдається. У результаті в сезоні 2010/11 «Монако» покидає Лігу 1 Франції, що змушує акціонерів розглянути можливість продажу контрольного пакету клубу.

Після того, як акціонерам клубу протягом декількох років не вдалося вирішити фінансові проблеми клубу, було ухвалене рішення про можливість передачі контрольного пакету клубу іноземному інвестору. 23 грудня 2011 року після кількох тижнів переговорів офіційно оголошено про придбання контрольного пакету клубу (66,67 %) компанією MSI (Monaco Sport Invest), що представляє інтереси сім'ї Дмитра Риболовлєва^[6].

Через кілька тижнів після придбання змінюється управлінська структура клубу. На посаду виконавчого директора «Монако» призначається Євген Смоленцев, а на пост генерального директора запрошується Філіп Дондт. Євген Смоленцев зайнявся посиленням складу команди в трансферний період, підготовкою пропозицій щодо поліпшення організаційної структури клубу, підбором фахівців-управлінців. Через 2 місяці, коли основні завдання, покладені на нього, були виконані, Євген Смоленцев залишає посаду виконавчого директора^[7].

Спортивним директором призначається Тор Крістіан Карлсен. У період з лютого по кінець квітня 2012 року команда проводить безпрограшну серію з 10 матчів. Цей результат дозволяє команді претендувати на повернення у Лігу 1, Однак завершує сезон команда на 8 місці. За підсумками сезону в клубі відбувається зміна головного тренера. На зміну Марко Сімоне приходить Клаудіо Раньєрі, з яким був підписаний контракт на 2 сезони, з можливістю продовження. На нього було покладено завдання повернути клуб у Лігу 1^[8].

В першому ж сезоні італійському фахівцю вдається виграти Лігу 2 і повернути монегаський клуб в еліту.

Перед стартом в елітному дивізіоні монегаски значно підсилили свій склад, запросивши до команди багатьох відомих гравців. Зокрема до клубу приєдналися колумбійці Радамель Фалькао («Атлетіко») і Хамес Родрігес («Порту»), португалець Жуан Моутінью («Порту»), французи Жеремі Тулалан («Малага») і Жоффрей Кондогбія («Севілья»), а також молодий нападник Антоні Марсьяль («Олімпік» Ліон). На правах вільних агентів перейшли досвідчені Ерік Абідаль («Барселона») і Рікарду Карвалью («Реал Мадрид»). Всього на трансферну кампанію було витрачено близько 112 мільйонів фунтів. У сезоні 2013/14 «Монако» посів друге місце у чемпіонаті, набравши 80 очок і пропустивши вперед лише діючого чемпіона «Парі Сен-Жермен». Протягом сезону до команди також прийшли болгарський нападник Дімітар Бербатов («Фулгем») і туніський захисник Аймен Абденнур («Тулуза»). Здобутий результат дозволив «Монако» отримати право на участь у Лізі Чемпіонів на наступний сезон.

Влітку 2014 команду залишили Радамель Фалькао («Манчестер Юнайтед»), Ерік Абідаль («Олімпіакос») і зірка Чемпіонату світу-2014 Хамес Родрігес, перехід якого до мадридського «Реалу» за 60 мільйонів фунтів став найдорожчим трансфером в історії клубу. Новим наставником став португалець Леонарду Жардім, який замінив Клаудіо Раньєрі^[9]. Сезон 2014/15 монегаски завершили на третьому місці, випередивши наприкінці чемпіонату марсельський «Олімпік». У Лізі Чемпіонів «Монако» впевнено подолав груповий етап, посівши перше місце у групі D, де також грали німецький «Баєр 04», російський «Зеніт» і португальська «Бенфіка». При цьому червоно-білі забили лише чотири голи у шести матчах, але пропустили всього один м'яч (найменший показник серед усіх учасників). У 1/8 монегаскам протистояв лондонський «Арсенал», головним тренером якого був колишній наставник команди Арсен Венгер. У першому матчі «Монако» сенсаційно переміг на виїзді із рахунком 1:3 завдяки голам Жоффрея Кондогбія, Дімітара Бербатова і Янніка Феррейра-Карраско^[10]. У матчі-відповіді «Арсенал» зумів забити двічі і перемогти 0:2, але далі за правилом виїзного голу пройшов «Монако». У чвертьфіналі червоно-білі зустрілися з італійським «Ювентусом». У Турині «Монако» поступився 1:0 (єдиний гол з пенальті забив Артуро Відаль), а вдома не зміг вразити ворота суперника, зігравши 0:0. Тим не менш, враховуючи те, що це був перший виступ команди у турнірі за 10 років, його було оцінено як безумовно успішний.

Влітку 2015 клуб залишили Жоффрей Кондогбія («Інтер» Мілан) і Антоні Мартьяль («Манчестер Юнайтед»), за перехід яких червоно-білі сумарно отримали більше 60 мільйонів фунтів. Натомість до команди було запрошено чимало молодих гравців, серед яких Тома Лемар, Фарес Балулі і Стефан Ель-Шаараві і вже через два роки монегаски створили сенсацію, вигравши Лігу 1. У наступній першості «Монако» також демонстрував видовищну гру, посівши друге місце у сезоні 2018/19. Утім через рік команда ледь не понизилася в класі, дивом уникнувши перехідних матчів.

Наші часи

19 липня 2020 року «Монако» підписав трирічний контракт із Ніко Ковачем, який у сезоні 2020/21 здобув з командою бронзові нагороди чемпіонату та право брати участь у кваліфікації до Ліги чемпіонів. Третій етап французька команда подолала, здобувши перемогу над чеською «Спартою» (2:0, 3:1). Утім на шляху до групового раунду монегасків в раунді плей-оф зупинив донецький «Шахтар» (0:1, 2:2). У Лізі Європи «Монако» здобув перемогу у групі, але в 1/8 поступився португальській «Бразі» (1:1, 0:2). Через незалежні результати керівництво монегасків 1 січня 2022 року звільнило Ніко Ковача і через два дні команду прийняв бельгійський спеціаліст Філліп Клеман. Під його керівництвом клуб у кінцівці сезону 2021/22 здійснив фантастичний ривок, вигравши поспіль 9 матчів і одного разу зігравши внічию. Завдяки цьому «Монако» посів третю позицію і знову потрапив до кваліфікації ЛЧ, яку у третьому раунді традиційно провалив, поступившись ПСВ (1:1, 2:3). У Лізі Європи монегаски з другого місця вийшли у стикові ігри, але пройти леверкузенський «Баєр 04» підопічним Філіппа Клемана не вдалося. Після обміну перемогами і поразками з рахунком 3:2 німці у серії післяматчевих пенальті пройшли в 1/8 Ліги Європи.

4 червня 2023 року Філліпа Клемана звільнили з поста головного тренера «Монако», а через місяць новим наставником команди став австрієць Аді Гюттер. Під його керівництвом монегаски провели доволі успішний сезон 2023/24, посівши в підсумку друге місце в Лізі 1, і вперше за останні 5 років право грати у основному раунді Ліги чемпіонів 2024/25.

Ліга 1

• Чемпіон (8): 1961, 1963, 1978, 1982, 1988, 1997, 2000, 2017

Кубок Франції

• Володар (5): 1960, 1963, 1980, 1985, 1991

Кубок Французької Ліги

• Володар (1): 2003

Суперкубок Франції

• Володар (4) 1961, 1985, 1997, 2000

Кубок Гамбарделла

• Володар (2): 1962, 1972

Ліга чемпіонів УЄФА

• Фіналіст (1): 2004

Кубок володарів кубків

• Фіналіст (1): 1992

Кубок УЄФА

• Півфіналіст (1): 1996/97

Кубок Альп

• Володар (3): 1979, 1983, 1984

Станом на 18 жовтня 2024

№ Поз. Нац. Гравець 1 ВР   Радослав Маєцький 2 ЗХ   Вандерсон 4 ЗХ   Джордан Тезе 5 ЗХ   Тіло Керер 6 ПЗ   Деніс Закарія (капітан) 7 ПЗ   Ельєсс Бен-Сегір 8 ПЗ   Еліот Матазо 9 НП   Фоларін Балогун 10 ПЗ   Олександр Головін 11 ПЗ   Магнес Акліуш 12 ЗХ   Кайо Енріке 13 ЗХ   Крістіан Мавісса 15 ПЗ   Ламін Камара

№ Поз. Нац. Гравець 16 ВР   Філіпп Кен 17 ЗХ   Вільфрід Сінго 18 НП   Такумі Мінаміно 20 ЗХ   Кассум Уаттара 21 НП   Джордж Іленіхена 22 ЗХ   Мохаммед Салісу 27 НП   Крепен Діатта 36 НП   Брель Емболо 37 ПЗ   Едан Діоп 47 ПЗ   Лукас Міхал 50 ВР   Ян Лінар 88 ЗХ   Сунгуту Магасса

 

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Монако (футбольний клуб)

• Офіційний сайт (фр.)
• Неофіційний сайт [Архівовано 14 грудня 2021 у Wayback Machine.] (фр.)
• Профіль клубу на сайті pari-et-gagne.com [Архівовано 28 грудня 2015 у Wayback Machine.] (фр.)

Це незавершена стаття про футбольний клуб. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.