Добра стаття
Перевірена версія

Lockheed Martin C-130J Super Hercules

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Lockheed Martin C-130J Super Hercules
C-130J Super Hercules Національної гвардії США в польоті
ТипВійськово-транспортний літак
РозробникLockheed Martin
ВиробникLockheed Martin
Перший політ5 квітня 1996
Початок експлуатації1999
Статусексплуатується
Основні експлуатантиПС США
Див. розділ оператори
Роки виробництва1996 - продовжується
Виготовлено540
Вартість одиниці75,5 мільйонів доларів США, 2017 рік
CMNS: Lockheed Martin C-130J Super Hercules у Вікісховищі

C-130J Super Hercules[прим. 1] — чотиримоторний турбогвинтовий військово-транспортний літак виробництва американської компанії Lockheed Martin, розроблений у 1990-ті роки. Літак є глибоко й усебічно модернізованою версією C-130 Hercules із новими двигунами, кабіною пілотів, цифровізованою авіонікою та іншими оновленнями. C-130J має 19 різних конфігурацій, які включають версії для транспортних перевезень, пожежогасіння, розпилювання з повітря, допомоги при стихійних лихах, медичної евакуації, розвідки погоди, дозаправлення в повітрі тощо.

Станом на 2022 рік літак використовували 26 операторів у 22 країнах. На 22 липня 2024 року флот C-130J у світі складався із 540 літаків і накопичив понад 3 мільйони годин нальоту. Літак встановив 54 світові рекорди, зокрема рекорди швидкості та дальності польотів по замкнутому колу, швидкості на визначеному маршруті, короткого зльоту та посадки, швидкості підйому і висоти польоту з корисним вантажем.

Історія

[ред. | ред. код]

Перші замовлення

[ред. | ред. код]

16 грудня 1994 року компанія Lockheed Martin отримала від уряду Великої Британії замовлення на виробництво для Королівських повітряних сил Великої Британії (англ. Royal Air Force, RAF) нової модифікації транспортного літака C-130 Hercules моделі C-130J Super Hercules[1]. До цього уряд кілька місяців вирішував, чи купувати новий транспортний літак у Європі, чи в Сполучених Штатах. Він мав зобов'язання придбати до 50 літаків European Future Large Aircraft (FLA, які пізніше вироблялися як A400M), щоб забезпечити 20-відсоткову участь Великої Британії в програмі FLA й не підважити позиції British Aerospace як виробника крил для FLA та в майбутніх комерційних проєктах Airbus Group[2][3]; це зобов'язання зменшило розмір замовлення на придбання C-130J. Повітряні сили Великої Британії замовили 25 літаків C-130J за загальною фіксованою ціною 1,6 мільярда доларів США (~ 2.87 мільярда доларів на рівень 2023 року)[4]. Уже перші поставки C-130J дозволили британському міністерству оборони до кінця 1996 року замінити половину парку застарілих літаків Hercules Повітряних сил, тоді як літак FLA очікувався не раніше 2003 року[5]. Реально ж, перші літаки A400M із 25 замовлених поступили на озброєння Повітряних сил Великої Британії в листопаді 2014 року[6].

Щоб прискорити продаж військових і комерційних версій літака, Федеральне управління цивільної авіації (FAA) спершу провело його цивільну сертифікацію. Це не було нормативною вимогою Повітряних сил Великої Британії, але передбачалося контрактами з деякими наступними клієнтами Lockheed Martin, зокрема Повітряними силами США (англ. United States Air Force, USAF) та Королівськими ВПС Австралії (англ. Royal Australian Air Force, RAAF)[7]. 6 листопада 1996 року Повітряні сили США та Lockheed Martin підписали базовий контракт, який містив початкове замовлення на два літаки C-130J та запасні частини, п'ятирічні опціони до 2000 року на додаткові літаки, технічну підтримку й навчання. З 1996 року до 2001 року було заплановано закуповувати щороку по два літаки для заміни літаків C-130E, термін експлуатації яких наближався до завершення.[8].

Удосконалення відповідно до контрактних вимог

[ред. | ред. код]

Програми постачання літаків C-130J замовнику стримувалися перебоями в інтеграції програмного забезпечення, які подовжили графік робіт на три місяці. Потім виникла дев'ятимісячна затримка, спричинена проблемою звалювання літака, усунення якої вимагало істотного доопрацювання судна[5]. Проблема була зумовлена додатковою потужністю двигунів і збільшенням кількості лопатей гвинтів з 4 до 6; це змінило аеродинаміку таким чином, що літак набув схильності звалюватися й кренитися на менших швидкостях[9]. Компанія Lockheed Martin витратила п'ять місяців на 20 невдалих спроб виправлення проблеми[10], але причини звалювання були настільки різними, що корективи, які вносили інженери, стосувалися лише деяких його конкретних умов (наприклад, аварійного вимкнення живлення)[11]. Зокрема, кабіна пілота була доповнена штовхачем штурвала[en], який автоматично відхиляв штурвал, зменшуючи кут атаки, якщо пілот не реагував на попередження про звалювання[9]. Це рішення було тимчасовим, поки не були розроблені аеродинамічні вирішення всіх причин звалювання[11].

Наприкінці 1997 року компанія виявила, що проблеми з креном і звалюванням можуть бути спричинені обледенінням[9]. Встановлені на C-130J двигуни Rolls-Royce AE 2100 D3 були економнішими, ніж попередні Allison T56[en], і не забезпечували достатнього обігрівання хвостової частини літака. Це було очікуваним, та нова система захисту від обледеніння виявилася недостатньо ефективною в екстремальних умовах польоту[12]. Тоді інженери були змушені посилити дію системи, зокрема на вертикальному стабілізаторі. Також для усунення небезпеки від обледеніння було застосоване гумове покриття нижньої частини вертикального оперення C-130J. Загалом антиожеледні рішення затримали програму ще на п'ять місяців[13]. Розв'язуючи ці проблеми, Lockheed Martin перевищила початковий бюджет розробки C-130J на 300 мільйонів доларів США[7].

До травня 1998 року компанія витратила на розробку C-130J понад 900 мільйонів доларів США (~1,57 мільярда доларів на рівень 2023 року)[14], а до кінця 1998 року через затримки постачання літака додатково заборгувала Повітряним силам Великої Британії близько 50 мільйонів доларів США штрафів (~87,2 мільйона доларів на рівень 2023 року)[15]. У вересні 1998 року після 4000 годин льотних випробувань літак був сертифікований FAA[16], а 1999 року розпочалися його постачання для Повітряних сил Великої Британії у модифікаціях Hercules C4 (C-130J-30) і Hercules C5 (C-130J).

23 липня 2004 року Генеральний інспектор армії США у 34-сторінковому звіті стверджував, що літаки C-130J все ще не відповідають контрактним вимогам і тому рекомендував помічнику Міністра повітряних сил з питань закупівель не укладати контракти на додаткову модернізацію допоки не буде поставлено літак, який відповідатиме умовам контракту. Проте, помічник Міністра не погодився з рекомендацією, вважаючи, що компанія Lockheed Martin постачає літаки C-130J, які відповідають умовам контракту, а всі необхідні роботи з модернізації заплановані або вже завершені.[8]. 23 грудня 2004 року заступник міністра оборони США Пол Вулфовіц таки схвалив програму бюджетного комітету щодо припинення 2006 року закупівлі C-130J для Повітряних сил та завершення закупівлі решти KC-130J для Корпусу морської піхоти. Це рішення мало заощадити 5 мільярдів доларів США в бюджеті Пентагону[17]. На підтримку рішення висувалися аргументи про такі недоліки C-130J, як нездатність скинути важке обладнання, виконувати бойові пошуково-рятувальні завдання, ризик удару десантників об фюзеляж під час десантування, неефективність радара під час урагану, перевищення вартості[18]. Проте 10 травня 2005 року міністр оборони США Дональд Рамсфелд скасував це рішення. На думку членів Конгресу США відмова від попередніх замовлень на 62 літаки Повітряних США протягом наступних п'яти років призвела б до приблизно 2 мільярдів доларів США (~3 мільярди доларів США на рівень 2023 року) витрат уряду на розірвання контракту, а це перевищило б саму вартість придбання літаків[19].

З 2004 по 2009 рік з урахуванням застережень військових літаки C-130J були модифіковані за стратегією послідовного удосконалення різних компонентів, зокрема систем зв'язку, навігації, ідентифікації та обробки вантажу. Так, випробування, які тривали з жовтня до грудня 2004 року на авіабазі «Едвардс», визначили остаточні налаштування, необхідні для удосконалення програмного забезпечення C-130J. Тестування 418-ї льотно-випробувальної ескадрильї включали польоти у строю, скидання вантажів з повітря, випробування системи запобігання зіткненням, комп'ютерне тестування заходження на посадку та випробування шуму та вібрацій. До модернізації C-130J міг здійснювати повітряне скидання контейнерів із загальним обмеженням у 12 700 кг за максимально допустимої вантажності літака 19 051 кг. Безпекове обмеження маси було введено через те, що буферні обмежувачі кріплення палет не витримували більшого навантаження. Однак, завдяки здатності літака C-130J здійснювати повітряне скидання на низькій швидкості, можна було збільшити загальну масу вантажів до максимальної вантажності, застосовуючи низькошвидкісні палети більшого розміру, які кріпляться потужнішими якорями, а не буферними обмежувачами[20].

Вперше літаки C-130J «Геркулес» Повітряних сил США були розгорнуті наприкінці 2004 року. У грудні 2004 року літак C-130J зі складу повітряних сил Національної гвардії штату Меріленд вперше вилетів для участі в бойових діях в Іраку, де в січні 2005 року була відпрацьована система повітряної контейнерної доставки зброї й продовольства бійцям на полі бою (до 18 000 кг за один виліт). Зі 168 контейнерів, скинутих з 24 по 28 січня того ж року, жоден не був пошкоджений, отже випробування показали 100-відсоткову живучість десантування[20].

У червні 2008 року ВПС Сполучених Штатів уклали з Lockheed Martin контракт на суму 470 мільйонів доларів (~653 мільйони доларів на рівень 2023 року) на закупівлю шести модифікованих літаків KC-130J для використання ВПС та Командуванням спеціальних операцій США. За контрактом створювалися варіанти HC-130J Combat King II й MC-130J Combat Shadow II, які мали замінити застарілі моделі HC-130 і MC-130[21]. Ці версії C-130J після завершення випробувань надійшли до замовників 2011 року[22]. Наступні модернізації фінансувалися як ВПС США, так й іноземними військовими замовниками[20]. 2008 року вартість базового C-130J становила 62 мільйони доларів США[23], а 2017 року — вже 75,5 мільйонів доларів США[24].

Опис конструкції

[ред. | ред. код]
Шестилопатні гвинти Dowty R391 з регульованим та реверсивним кроком лопатей C-130J-30 в зафлюгованому положенні
Дисплеї HUD перед пілотами в кабіні C-130J Super Hercules

Літак C-130J схожий за силуетом з класичним C-130, але істотно відрізняється від нього технічними компонентами. Нижче описано відмінності конструкції C-130J відносно оригінального літака.

Силова установка

[ред. | ред. код]

Літак оснащений новими турбогвинтовими двигунами Rolls-Royce AE 2100 D3 з шестилопатевими гвинтами Dowty[en] R391 з регульованим (до 35 градусів) та реверсивним кроком композитних шаблеподібних лопатей[25]. Двигуни використовують електронно-цифрову систему управління FADEC (англ. Full Authority Digital Engine Control)[26], яка керує як двигуном, так і його пропелером, безперервно обробляє та аналізує ключові параметри двигуна й керує фазою запуску, а потім усім робочим діапазоном двигуна, від ялового ходу до повного газу, забезпечує автоматичне вимкнення при перевищенні швидкості та попередження в разі виникнення несправностей[27]. Застосована автоматична система управління тягою (ATCS) (англ. Аutomatic Thrust-Control System) автоматично керує асиметричною тягою, яка виникає в результаті відмови одного з двигунів. Якщо під час зльоту один з двигунів вийшов би з ладу на повній потужності, його гвинт відразу без впиву екіпажу виводиться на яловий режим, а потужність протилежного двигуна автоматично зменшується до такої міри, щоб літак зберігав напрямок руху і безпечно продовжував набір висоти.[11]

Двигуни працюють на сертифікованому авіаційному паливі JP-8 з протиожеледними додатками, інгібіторами корозії, додатками мастильних матеріалів й антистатиків, яке з 1995 року в армії США повсюдно замінило паливо JP-4.[28].. Паливна система може бути доповнена додатковими підкрильними паливними баками[11]. Вже на стадії виробництва літак був оснащений приймачем для дозаправки паливом у повітрі[29].

Заміна двигунів покращила льотні характеристики літака порівняно з попередниками C-130, зокрема, на 40 % збільшила дальність польоту, на 21 % — максимальну швидкість і на 41 % зменшила довжину розбігу перед зльотом. Час набору висоти скоротився на 50 %: C-130J міг досягти 28 000 футів всього за 14 хвилин.[30]

Авіоніка

[ред. | ред. код]

Сучасна пілотажна цифрова авіоніка, розрахована на двох пілотів, складається з чотирьох багатофункціональних рідкокристалічних (LCD) дисплеїв, двох голографічних дисплеїв (HUD) в кабіні, які відображають важливі покази приладів перед кожним пілотом, а також електронних цифрових пристроїв для керування польотом літака та систем управління й навігації, нового цифрового автопілота. Дисплеї та загальне освітлення літака сумісні з системою нічного бачення ВПС США. Шина даних 1553 та два блоки інтерфейсу резервної шини дозволяють подвійно резервувати системи літака. Два комп'ютери забезпечують інтегровану систему діагностики, яка реєструє й контролює стан компонентів конструкцій і систем літака.[28]

Завдяки інтегрованій системі навігації в складі метеорологічного і навігаційного радара AN/APN-241, подвійної навігаційної системи — інерційної та GPS (GPS/INS[en]) — і цифрової картографічної системи, C-130J може здійснювати повітряне десантування з одного літака або з'єднання за будь-якої погоди, посадку в умовах, визначених приладами, без маркерів зон.[20] Малопотужний кольоровий радар AN/APN-241 був розроблений компанією Northrop Grumman відповідно до експлуатаційних вимог спеціально для транспортних літаків C-130 «Геркулес». Він забезпечує картографування місцевості з високою роздільною здатністю на кольорових дисплеях, що дозволяє здійснювати точну навігацію, прогнозувати силу і напрям вітру, щоб забезпечити точне десантування. Незалежні режими роботи радара дозволяють двом пілотам отримувати різну інформацію: одночасно і окремо переглядати карти погоди, місцевості, параметри вітру[31].

Нова авіоніка та інтегрована система навігації значно полегшили роботу льотного екіпажу, поліпшили ситуаційну обізнаність пілотів[11] та зробили керування літаком безпечнішим, особливо під час складних маневрів на малих висотах[30]. Літак також оснащений повністю інтегрованими захисними системами: система попередження про ракетний напад AN/AAR-47, система викидання засобів протидії AN/ALE-47, приймач радіолокаційних попереджень AN/ALR-56M[28].

Вантажний відсік

[ред. | ред. код]

Модель «J» виробляється в стандартному (C-130J) та подовженому на 4,57 м варіантах (C-130J-30). Стандартний C-130J має практично ті ж розміри, що і літаки C-130E/H. Подовжена версія має видовжений фюзеляж внаслідок двох вставок: у передній частині перед крилами завдовжки 2,54 м (100 дюймів) та позаду крил завдовжки 2,03 м (80 дюймів)[20]. Розміри стандартного вантажного відсіку C-130J: довжина — 12,5 м, ширина — 3,05 м, висота — 2,74 м. Подовжений варіант фюзеляжу на 30 відсотків збільшує корисний об'єм вантажного відсіку, отже зростає кількість завантажених піддонів, палет, десантних платформ чи місць для сидіння, що забезпечує значні переваги при транспортуванні пріоритетних вантажів чи особового складу коштом скорочення кількості вильотів, необхідних для виконання конкретної місії[28].

На відміну від коротшої модифікації, вантажний відсік якої вміщує 92 військовослужбовці або 64 десантники, подовжений літак C-130J-30 може перевозити до 128 військовослужбовців, або 92 десантники, або комбінацію пасажирів та вантажу, яка не перевищує місткості салону. Його використання на заміну літаків С-130E/H, С130J зменшує кількість необхідних вильотів, що зменшує ризики як для екіпажів, десантників, так і літаків, а також призводить до економії коштів[20].

Завантаження автомобіля Humvee у вантажний відсік C-130J Super Hercules Повітряних сил Австралії, квітень 2016

Літак оснащений комп'ютеризованою диспетчерською системою завантаження, яка дозволяє вантажній бригаді контролювати з багатофункціонального дисплея контролю блока, розташованого біля вхідних дверей для екіпажа, всі аспекти логістики завантаження-розвантаження шляхом забезпечення керованої комп'ютером послідовності всіх операцій[28]. Удосконалена система обробки вантажів дистанційно керує тяговою лебідкою, налаштовує відкидну роликову або плоску підлогу відсіку, забезпечує зменшення тривалості операцій завантаження-розвантаження[32]. Завдяки кормовій вантажній рампі C-130J може вмістити широкий спектр негабаритних вантажів, від універсальних гелікоптерів і шестиколісних броньованих транспортних засобів до стандартних палетованих вантажів і військового персоналу. Під час повітряної доставки з літака можна скидати вантажі вагою до 19 051 кг, або, завдяки удосконаленому шасі, здійснювати доставку з приземленням на нерівні ґрунтові смуги.. Конструкція вантажного відсіку дозволяє налаштовувати його для спеціалізованих місій, значна частина спеціального обладнання для яких є знімною. За потреби можна швидко переналаштовувати відсік для транспортних місій: перевезення обладнання, зброї, продовольства, транспортних засобів, персоналу, десантників, поранених тощо[30].

Зіставлення місткості вантажних відсіків C-130E/H/J і C-130J-30[20]
Тип літака C-130E/H/J C-130J-30
Профіль вантажного відсіку
Тип вантажу Кількість Кількість Збільшення на
Палети типу 463L 5 7 40 %
Медичні ноші 74 97 31 %
Контейнери для скидання 16 24 50 %
Військовики 92 128 38 %
Десантники 64 92 44 %

Протиракетний захист

[ред. | ред. код]

Щоб зменшити вразливість літаків Hercules до переносних зенітно-ракетних комплексів (ПЗРК), які запускають ракети теплового наведення, компанія Lockheed Martin реалізувала програму «засоби інфрачервоної протидії великих літаків» (англ. Large Aircraft Infrared Countermeasures, LAIRCM). Програма передбачала озброєння окремих С-130J спеціального призначення, зокрема паливозаправників, лазерами, здатними пригнічувати системи інфрачервоного наведення ракет. Також була реалізована можливість встановлення газогенераторів для протипожежного захисту, оскільки C-130J був вразливий до пострілів, які влучивши в його крила, могли спричинити пожежу[20].

Екіпаж

[ред. | ред. код]

Зазвичай екіпаж вантажно-транспортного літака C-130J складається з двох пілотів й спеціаліста, відповідального за вантаж (без штурмана й бортінженера). Спеціалізовані військові варіанти літака (наприклад, AC-130J, EC-130J, KC-130J, MC-130J, HC-130J, WC -130J) можуть мати більші екіпажі, доповнені штурманами, офіцерами та рядовими бойових чи спеціалізованих підрозділів[30].

Спеціалізовані функції

[ред. | ред. код]

Пожежогасіння з повітря

[ред. | ред. код]
Ракети «Hellfire» під крилом KC-130J, як елемент системи «Harvest HAWK», Camp Dwyer (Афганістан), 24 березня 2011 року

Для виконання спеціалізованих функцій базові варіанти літаків C-130J доповнюють спеціальним обладнанням. Так, Лісова служба США (USFS) використовує військові літаки C-130J Super Hercules, оснащені 2008 року модульною системою повітряного пожежогасіння MAFFS II (Модульна система повітряного пожежогасіння[en]) другого покоління. Ця автономна установка дозволяє використовувати літак як повітряну цистерну для боротьби з лісовими пожежами.[33] Система MAFFS II була вперше застосована для гасіння пожежі в липні 2010 на літаку C-130J Super Hercules[34] 146-го повітряно-транспортного крила — єдиного підрозділу Лісової служби, який використовує її на літаках C-130J.[35]

Вогневе ураження

[ред. | ред. код]

Літак Корпусу морської піхоти США KC-130J, оснащений комплексною системою ISR (Intelligence, surveillance and reconnaissance)/ Weapon Mission Kit під назвою «Harvest HAWK» (Hercules Airborne Weapons Kit), поєднує функції спостереження й ближньої вогневої підтримки з повітря. Його стандартне озброєння — це 4 ракети AGM-114 Hellfire, 10 GPS керованих ракет AGM-176 Griffin[en], крилаті керовані бомби GBU-44 Viper Strike[en], 30 мм автоматична гармата.[36] Система «Harvest HAWK» була інтегрована з KC-130J протягом 18 місяців. За зовнішнім силуетом літак з «Harvest Hawk» відрізняється від інших літаків KC-130J пусковою установкою для чотирьох ракет «Hellfire» під лівим крилом на місці шлангової заправної капсули. Електрооптичний, інфрачервоний і лазерний датчики наведення ракет на ціль встановлені у порожньому зовнішньому паливному баку лівого крила. Другим компонентом вогневого ураження «Harvest Hawk» є ракети AGM-176 Griffin, які порівняно з ракетами AGM-114 Hellfire мають меншу боєголовку й менш потужний двигун. Пускова установка в перших екземплярах літака розташовувалася на вантажній рампі, в пізніших випусках — в лівих парашутних дверях. Бойовий дебют першого модифікованого літака KC-130J Harvest HAWK відбувся в Афганістані в жовтні 2010 року[37]. Помимо функції вогневого ураження літак KC-130J Harvest HAWK зберігає свої функції як заправника (з правої заправної капсули) чи транспортного літака, оскільки за потреби система вогневого ураження може бути демонтована менш ніж за добу.[38]

Екіпаж KC-130J Harvest Hawk складається із 7 осіб. Командир повітряного судна є керівником польоту, забезпечує перед запуском ракети звільнення повітряного простору від дружніх літаків, допомагає офіцеру вогневого ураження (ВУ) планувати атаку на ціль і, коли літак займе позицію, дає згоду на запуск ракети. Другий пілот відповідає за навігацію та керування літаком, зв’язок із повітряними засобами й наземним командуванням. Начальник екіпажу зазвичай керує дозаправленням, змінює радіочастоти та спостерігає за ситуацією за бортом судна. Головний офіцер ВУ у вантажному відсіку літака координує спостереження, підтримує контакт з наземними військами, визначає, відстежує та позначає цілі. Поруч з ним сидить другий резервний офіцер ВУ. Два вантажники крім своєї основної роботи допомогають офіцерам спостерігати за показами приладів, завантажують ракети AGM-176 Griffin. Для здійснення атаки пілот й офіцер ВУ спільно переводять літак в оптимальне положення для стрільби й фіксують ціль. Отримавши дозвіл командування, пілот дає згоду на вогонь, а офіцер натискає кнопку запуску ракети «Hellfire».

Можливості й переваги над С-130

[ред. | ред. код]

Упроваджені нові системи, технології й удосконалення конструкції забезпечили такі переваги C-130J над його попередником C-130:

  • покращені приблизно на 50 % надійність систем та ремонтопридатність;
  • простіше і менш часте технічне обслуговування (C-130 потребував понад 20 людино-годин технічного обслуговування на одну льотну годину, C-130J — потребує не більше 10 людино-годин);
  • до 50 % скорочена кількість персоналу для польотів і обслуговування[20].

Ці переваги зменшують майже наполовину витрати на експлуатацію та підтримку оперативних дій ескадрильї C-130J[28].

Літак моделі J, який здатний виконувати польоти з нерівних ґрунтових смуг, здійснювати широкий діапазон оперативних місій як у мирних, так і у воєнних умовах, є основним транспортним засобом для десантування військ і техніки у ворожі райони. Базові та спеціалізовані версії літака можуть виконувати специфічні функції, такі як аеромедичні місії, розвідка погоди, місії з повітряного розпилення, гасіння лісових пожеж та місії порятунку від стихійних лих[30].

Версії базового літака C-130J

[ред. | ред. код]

Існує 19 сертифікованих варіантів C-130J з різними функціями, які можуть бути заводськими або переобладнаними під час експлуатації[39].

C-130J Super Hercules
Військово-транспортний літак короткої версії. У Королівських повітряних силах Великої Британії за британською системою позначення військових літаків позначався як Hercules C4.
C-130J-30
Літак з подовженим (на 4,6 м) фюзеляжем. До 2002 року ВПС США позначали його як CC-130J, після 2002 року перейшли на позначення C-130J[40][41][42]. У Королівських повітряних силах Великої Британії за британською системою позначення військових літаків позначався як Hercules C5.
C-130J-SOF
Версія, оснащена поліпшеним устаткуванням інтегрованого отримання й аналізу розвідувальних даних для сил спеціальних операцій. Представлена в червні 2017 року[43].
EC-130J Commando Solo в тренувальному польоті
EC-130J Commando Solo
Літак, призначений для проведення інформаційних, психологічних операцій і мовлення на каналах в AM, FM, HF, TV і військових діапазонах зв'язку. Використовується 193-м крилом Сил спеціальних операцій армії США, (Гаррісбург, штат Пенсільванія), зокрема для розкидання листівок інформаційного чи психологічного змісту[44].
HC-130J Combat King II Бойового командування Повітряних сил США
HC-130J Combat King II
Літак, який експлуатується Бойовим командуванням Повітряних сил США й спеціалізується на виконанні тактичних завдань, операцій з пошуку та евакуації в суворих кліматичних умовах. Командування освіти та тренувань Повітряних сил США також експлуатує літаки HC-130J для підготовки екіпажів до виконання оперативних завдань[45].
Літак Берегової охорони США HC-130J Combat King II
Два літаки KC-130J Корпусу морської піхоти США в тренувальному польоті
HC-130J Coast Guard
Пошуково-рятувальний варіант C-130J, який використовується Береговою охороною Сполучених Штатів для морського патрулювання на далеких відстанях та рятувальних місій. Місійна система літака забезпечує автоматичну ідентифікацію та пеленгування пошукової цілі, має багаторежимний радар дальнього радіуса дії, електрооптичну та інфрачервону сенсорну капсулу, яка відтворює зображення та дані про ціль, а також широкий набір засобів зв'язку. HC-130J має на 20 % більшу швидкість і висоту польоту та на 40 % більшу дальність польоту порівняно з літаком Lockheed HC-130[46].
KC-130J
Версія авіатанкера-заправника та тактичного транспортного літака. Літаки KC-130J приписані до підрозділів Корпусу морської піхоти США. KC-130J є новітньою розробкою, яка базується на перевірених у боях паливозаправниках KC-130, використовуючи при цьому значні технологічні та експлуатаційні покращення[47]. Літак здатний дозаправляти паливом в повітрі гелікоптери, літаки з поворотним гвинтом і нерухомим крилом, використовуючи дві заправні штанги, змонтовані на крилах, які перепомповують 1136 літрів палива за хвилину кожна. Це дозволяє заправляти два літальні апарати одночасно. Паливо, яке використовується для польоту літака й дозаправлення (27 215 кг), зберігається у внутрішніх баках в крилах, двох ємностях, встановлених під крилами літака. Можливе також використання додаткового алюмінієвого резервуара всередині фюзеляжу, місткістю 11 000 кг палива. KC-130J може також забезпечувати швидку наземне заправлення гелікоптерів, транспортних засобів та паливних цистерн. Для цього двигуни переводять у режим малої потужності (25 %), достатньої, щоб живити генератори та паливні насоси, але не створювати сильних аеродинамічних струменів повітря позаду літака, що дозволяє персоналу під час перепомповування палива працювати у відносно спокійних умовах.[48] Літак KC-130J може бути переобладнаний для перевезення вантажів з постачанням шляхом десантування, зокрема з малих висот, або приземлення. Як транспортний літак може також перевозити 64 десантника з обладнанням або 92 — без обладнання, забезпечувати екстрену евакуацію особового складу, обладнання; як медична евакуаційна платформа, може перевозити 74 пацієнта із медичним супроводом.[48]
MC-130J Commando II
Версія, яка замінила застарілі літаки MC-130N/P Combat Shadow Командування спеціальних операцій Повітряних сил США. Виконує завдання з інфільтрації, ексфільтрації та забезпечення з повітря компонентів сил спеціальних операцій (таємного або малопомітного дозаправлення на низьких висотах гелікоптерів і літаків спеціального призначення; проникнення, виведення та поповнення запасів сил спеціальних операцій з повітря або з суші на політично чутливих або ворожих територіях). Перший літак MC-130J був доставлений до першого оперативного підрозділу 522-ї ескадрильї Сил спеціальних операцій на авіабазі Кеннон, штат Нью-Мексико, 2011 року[49].
MC-130J Commando II Amphibious Capability
Пропонована версія двопоплавкового літака-амфібії для підтримки операцій на морі та в прибережних районах; початкові льотні випробування неодноразово відкладалися[50][51][52].
AC-130J Ghostrider злітає з авіабази Нелліс Повітряних сил США, 5 грудня 2022 року
WC-130J Hercules зі складу 53-ї ескадрильї метеорологічної розвідки «Мисливці за ураганами» в польоті
AC-130J Ghostrider («Примарний вершник»)
Частина літаків MC-130J була модифікована з конвеєра до конфігурації, яка отримала пакет високоточних засобів ураження від літака AC-130W Stinger II. Гібридний AC-130J Ghostrider поєднує в собі повітряні можливості MC-130J з бойовими функціями «повітря — земля» AC-130. Високоточний ударний комплекс, розроблений для підтримки сухопутних військ у надзвичайних ситуаціях за кордоном, складається з електрооптичного й інфрачервоного давачів, 30-мм гармати, ракет AGM-175 Griffin і всепогодного радара із синтезованою апертурою. Комплекс також забезпечує для AC-130J можливість випускати бомби малого діаметра. Місця розташування екіпажу та зони постачання киснем захищені від набоїв калібру 7,62 мм легкою композитною бронею. Давачі дозволяють екіпажу літака візуально або електронно ідентифікувати цілі навіть за несприятливих кліматичних умов. AC-130J оснащений приймачем радарного попередження AN/ALR-56M, системою попередження про ракети AN/AAR-47, системою запобігання вибуху незаповненого паливом об'єму. Після майже року переобладнання перший AC-130J вперше піднявся в повітря 31 січня 2014 року на авіабазі Еглін (штат Флорида). Розроблений для ударних операцій Сил спеціальних операцій США, Ghostrider забезпечує безпосередню повітряну підтримку військ, які перебувають у контакті з противником, супроводжує конвої, здійснює точкову протиповітряну оборону[49][53].
WC-130J Weatherbird («Птах погоди»)
Літак метеорологічної служби Командування резерву повітряних сил США. Десять літаків C-130J були модифіковані на конвеєрі до конфігурації WC-130J. Ці літаки, приписані до 53-ї ескадрильї метеорологічної розвідки на авіабазі Кіслер, штат Міссісіпі, призначені для польотів під час ураганів і тропічних штормів з метою відстеження й моніторингу штормових умов під час місій тривалістю дванадцять годин або більше. З 2003 року на WC-130J почали літати мисливці за ураганами[49].
LM-100J
Цивільна версія, яка базується на подовженому варіанті Lockheed Martin C-130J -30 Super Hercules. 2000 року програма була заморожена, оскільки компанія Lockheed Martin зосередилася на військових версіях[54]. Пізніше компанія відновила реалізацію цієї програми й на початку 2017 року презентувала комерційний вантажний літак LM-100J сімейства C-130J Super Hercules. LM-100J може діяти з коротких непідготовлених аеродромів без наземного допоміжного обладнання, забезпечує швидке завантаження та розвантаження на висоті вантажівки. Засоби переналаштування дозволяють йому підтримувати різноманітні місії: повітряне розпилення, пожежогасіння, медичну доставку та евакуацію, гуманітарну допомогу та VIP-перевезення[55].
SC-130J Sea Hercules
Пропонований морський патрульний і пошуково-рятувальний літак великої дальності, призначений для моніторингу берегової лінії, прибережного патрулювання, з можливістю запуску торпед для боротьби з підводними човнами[49][56][57].

Зіставлення характеристик C-130J і його відповідників

[ред. | ред. код]
Кресленик загального виду з ортогональними проєкціями силуету C-130J Super Hercules
Порівняння розмірів транспортних літаків: (зверху вниз) — C-130J, C-130J-30, Airbus A400M Atlas, C-17 Globemaster III
Миття C-130J Super Hercules в мийній системі на базі Повітряних сил США в Міссісіпі
Зіставлення льотно-технічних характеристик C-130J Super Hercules і його попередника C-130 Hercules
C-130 Hercules [58] C-130J Super Hercules[28]
Зовнішній вигляд
Перший політ, рік 1954 1996
Прийнятий на озброєння, рік 1956 1999
Габаритні розміри літака
розмах крила, м 40,41 40,41
довжина, м 29,79 29,79
висота, м 11,66 11,84
Розміри вантажного відсіку
довжина, м 12,19 12,50
ширина, м 3,02 3,05
висота, м 2,74 2,74
довжина рампи, м 3,12 3,25
Вантажність, кг 18 955 21 770
Швидкість, км/год
максимальна 590 на висоті 6 100 м 670 на висоті 6 700 м
крейсерська 541 644
Дальність, км 3 800 3 300 з вантажем 15 422 кг;
4 408 з вантажем 8 839 кг
Стеля, км
порожній 10 000 12 310
з вантажем 19 050 кг 7 000 8 500
Маса, кг
порожнього літака 34 382 34 274
максимальна зльотна 70 307 70 307
Дальність зльоту, м 1 093 завантаженого, маса 70 307 кг 1 783 завантаженого, маса 74 389 кг
Силова установка
турбогвинтові двигуни Allison T56-A-15 Rolls-Royce AE 2100 D3
потужність, кВт 4 × 3420 4 × 3458
пропелери 4-лопатні Hamilton Standard 54H60 6-лопатні Dowty R391
Зіставлення льотно-технічних характеристик C-130J Super Hercules та його аналогів Embraer C-390 Millennium і Airbus A400M
Країна, тип літака Бразилія Бразилія, Embraer C-390 Millennium[59] США США, C-130J-30[60][61] Європейський Союз Європейський Союз, Airbus A400M[62][63]
Зовнішній вигляд
Перший політ, рік 2015 1996 2009
Прийнятий на озброєння, рік 2019 1999 2013
Розробник Бразилія Бразилія, Embraer США США, Lockheed Martin Європейський Союз Європейський Союз, Airbus Military
Виробник Бразилія Бразилія, Embraer США США, Lockheed Martin Європейський Союз Європейський Союз, Airbus Military
Розмах крила, м 35,05 39,70 42,40
Довжина, м 35,20 34,69 45,10
Маса порожнього, т 35,0 39,1 76,5
Вантажність, т 26,0 21,8 37,0
Габарити вантажного відсіку (д × ш × в), м 18,50 × 4,45 × 2,95 12,2 × 3,1 × 2,7 17,7 × 4,0 × 3,8
Маса палива у внутрішніх баках, т 23,0 20,5 50,5
Максимальна злітна маса, т 87,0 74,4 141,0
Максимальна швидкість, км/год 988 802 670
Крейсерська швидкість, км/год 870 640 780
Максимальна стеля, м 11 000 12 300 12 200
Практична дальність, км 2 720 (з вантажем 23 т) 3150 (з вантажем 16 т) 6300 (з вантажем 20 т)
Перегінна дальність, км 6 240 5 250 8 900
Двигуни 2 × турбовентиляторний двигун IAE V2500-Е5[en] 4 × Турбогвинтовий двигун Rolls-Royce AE 2100 4 × Турбогвинтовий двигун Europrop TP400[en]
Потужність, к. с. 4 × 4700 4 × 11 000
Злітна тяга, кН 2 × 139.4
Вартість 125 млн євро (2023 рік)[64] 65 млн доларів США (2008 рік) 145,0 млн євро (2012 рік)

Світові й національні рекорди

[ред. | ред. код]

Літак C-130J у стандартному виконанні до 2000 року в класі турбогвинтових літаків C-1.N групи II важких літаків (від 60 000 кг до 80 000 кг) побив 15 існуючих і встановив 6 нових рекордів (загалом 21 рекорд), які були сертифіковані як світові. Серед них рекорди від 20.04.1999 року[28]:

  • за швидкістю польоту 637,57 км/год по замкнутому маршруту завдовжки 1000 км і 2000 км з корисним навантаженням (кг) — 1000; 2000; 5000; 10 000; 15 000; 20 000 і без навантаження;
  • за висотою польоту 10 972,8 м з корисним навантаженням (кг) — 1000; 2000; 5000; 10 000; 15 000; 20 000 і без навантаження.

Ще 29 рекордів висоти й швидкості набору висоти були сертифіковані в класі N групи II як національні рекорди США. Серед них рекорди[28]:

- від 14.05.1999 року

  • з корисним навантаженням 10 115,11 кг літак досяг висоти 2000 м;
  • з корисним навантаженням (кг) 1000; 2000; 5000; 10 000 і без навантаження піднімався на висоту 12 309,65 м;
  • досягнув максимальної висоти в горизонтальному польоті 11 903 м (Примітка: треба витримати не менше 90 секунд).
  • час підйому на висоту 3000 м 3 хв 49 сек з корисним навантаженням (кг): 1000; 2000; 5000; 10 000;
  • час підйому на висоту 6000 м 8 хв 0 сек з корисним навантаженням (кг): 1000; 2000; 5000; 10 000;
  • час підйому на висоту 9000 м 15 хв 12 сек з корисним навантаженням (кг): 1000; 2000; 5000; 10 000;

- від 7-8.12.1999 року

  • швидкість 666,25 км/год на визначеному курсі тривалістю 10 годин 58 хвилин 14 секунд;

- від 12-13.02.2000 року

  • швидкість 671,1 км/год з корисним навантаженням 15 422 кг на визначеному курсі тривалістю 10 годин 58 хвилин 14 секунд.

У загальній кількості ці 54 світові й національні (США) рекорди продемонстрували, що C-130J може швидко:

  • перевозити корисний вантаж на типові дистанції оперативних місій;
  • злітати й приземлятися з корисним навантаженням на коротких відстанях;
  • набирати висоту зі значним навантаженням;
  • долати стратегічну відстань без зовнішніх паливних баків і зупинок для дозаправки[28].

Оператори

[ред. | ред. код]
Поточні (синій колір) та потенційні (зелений колір) оператори C-130J Super Hercules станом на березень 2014 року
C-130J Super Hercules Повітряних сил Австралії в аеропорту Wagga Wagga, 30 жовтня 2020
Зліт C-130J Super Hercules Повітряних сил Бангладеш
Тренувальний політ C-130J Super Hercules до дня Повітряних сил Індонезії, Джок'якарта, квітень 2024 року
C-130J Королівських повітряних сил Норвегії прибуває на Royal International Air Tattoo, 2014 рік
Австралія Австралія
Повітряні сили Австралії — дванадцять C-130J-30 на озброєнні, станом на 2014 рік[65] Ще 20 літаків C-130J-30 замовлено в липні 2023 року[66].
Алжир Алжир
Повітряні сили Алжиру — два C-130J на озброєнні та ще два — замовлені, станом на червень 2022 року[67].
Бангладеш Бангладеш
Повітряні сили Бангладешу — з п'яти екс-RAF C-130J замовлених[68][69] чотири — отримано, станом на вересень 2020 року[70].
Бахрейн Бахрейн
Повітряні сили Бахрейну — один екс-RAF C-130J на озброєнні, додатковий — замовлений, станом на грудень 2018 року[71].
Велика Британія Велика Британія
Повітряні сили Великої Британії — перший замовник. Чотирнадцять літаків (один C-130J і тринадцять C-130J-30) були в експлуатації станом на 2020 рік. Офіційно зняті з експлуатації 30 червня 2023 року[72].
Данія Данія
Королівські повітряні сили Данії — чотири C-130J-30 перебували в експлуатації станом на грудень 2018 року[73].
Єгипет Єгипет
Повітряні сили Єгипту — два C-130J замовлені з умовою поставки у 2019 році[74].
Ізраїль Ізраїль
Повітряні сили Ізраїлю — шість C-130J-30 замовлених з поставкою навесні 2013 року[75]. Було заплановано придбати 2008 року дев'ять C-130J-30[76], сім отримано станом на січень 2019 року[77].
Індія Індія
Повітряні сили Індії — двадцять C-130J-30 в експлуатації, станом на грудень 2019 року[78]. Один розбився у 2014 році[79], був замінений у 2019 році[80].
Індонезія Індонезія
Повітряні сили Індонезії — п'ять C-130J-30 в експлуатації, станом на травень 2024 року[81].
Ірак Ірак
Повітряні сили Іраку — три C-130J-30 в експлуатації, станом на грудень 2014 року[65] із загальної кількості шести замовлених C-130J-30.[82]
Італія Італія
Повітряні сили Італії — двадцять літаків (4 — C-130J, 10 — C-130J-30, 6 — KC-130J) в експлуатації, станом на січень 2022[83].
Канада Канада
Повітряні сили Канади — сімнадцять C-130J-30 в експлуатації станом на грудень 2018 року[84].
Катар Катар
Повітряні сили Катару — чотири C-130J-30 в експлуатації, станом на січень 2014 року[65].
Кувейт Кувейт
Повітряні сили Кувейту — три KC-130J з початком поставок з грудня 2013; заплановані поставки ще трьох мілітаризованих L-100, станом на 2011 рік[85].
Лівія Лівія
Повітряні сили Лівії — два C-130J-30 замовлені станом на 2013 рік[86].
Німеччина Німеччина
Повітряні сили Німеччини — три C-130J-30 і три KC-130J замовлені до складу спільного французько-німецького підрозділу, станом на 2018 рік[87].
Нова Зеландія Нова Зеландія
Королівські військово-повітряні сили Нової Зеландії — п'ять C-130J-30 замовлені в червні 2020 на заміну наявного флоту C-130[88].
Норвегія Норвегія
Королівські повітряні сили Норвегії — чотири C-130J-30 в експлуатації станом на січень 2014 року[65].
Оман Оман
Королівські повітряні сили Оману — один C-130J-30 в експлуатації станом на січень 2014 року[65], ще два C-130J замовлені з поставкою у 2014 році[89].
Південна Корея Республіка Корея
Повітряні сили Республіки Корея — чотири C-130J-30 замовлені з доставкою 2014 року[90]. Два з чотирьох літаків були поставлені 2014 року[91].
Саудівська Аравія Саудівська Аравія
Повітряні сили Саудівської Аравії — два заправники KC-130J в експлуатації, станом на 2016 рік[92].
США США
Повітряні сили США — 273 літаки C-130J і його варіанти в експлуатації, станом на березень 2022 року[93]. Корпус морської піхоти США/Військово-морські сили США — 65 літаків C-130J і його варіантів в експлуатації, станом на березень 2022 року[93]. Берегова охорона США — 15 літаків C-130J і його варіантів в експлуатації, станом на березень 2022 року[93].
Туніс Туніс
Повітряні сили Тунісу — два C-130J-30 отримані станом на грудень 2014 року[94].
Туреччина Туреччина
Повітряні сили Туреччини — заплановано отримати дванадцять C-130J-30 від Повітряних сил Великої Британії.
Філіппіни Філіппіни
Повітряні сили Філіппін — три C-130J-30 замовлені[95] із завершенням поставки 2027 року[96].
Франція Франція
Повітряно-космічні сили Франції — два C-130J-30 і два KC-130J в складі французько-німецького підрозділу[97][98]. Перший C-130J прийнятий на озброєння в січні 2018 року[99].

Бойове застосування

[ред. | ред. код]

Бойові місії в Іраку

[ред. | ред. код]

У грудні 2004 року літак C-130J зі складу повітряних сил Національної гвардії штату Меріленд вперше вилетів для участі в бойових діях в Іраку. У січні 2005 року там була успішно відпрацьована система повітряного контейнерного постачання зброї й продовольства бійцям на полі бою. З 24 по 28 січня з літаків C-130J було скинуто 168 контейнерів, жоден з яких не був пошкоджений після приземлення. Надалі літаки C-130J Super Hercules Повітряних сил США та Корпусу морської піхоти США були широко задіяні для виконання транспортних операцій під час війни в Іраку.[20] Паливозаправники KC-130J, приписані до підрозділів морської піхоти США, налітали в Іраку понад 20 000 годин[100].

У листопаді 2023 року підтримувані Іраном бойовики, які діяли в Іраку, атакували балістичною ракетою коаліційні сили, спричинивши легкі поранення військовиків та незначні ушкодження інфраструктури. Тоді військовий літак Сил спеціальних операцій США AC-130J Ghostrider піднявся в повітря, виявив бойовиків та завдав удару відплати[53].

Місія в Ісламській Республіці Афганістан

[ред. | ред. код]

Під час війни в Афганістані піддрозділи транспортної авіації міжнародної коаліції, основу яких складали літаки C-130J, забезпечували не лише логістичну, а й штурмову підтримку операцій «Нескорена свобода» та «Вартовий Свободи» (англ. Freedom's Sentinel). Так, зокрема, 4 листопада 2010 року відбувся успішний бойовий дебют KC-130J Harvest Hawk зі складу транспортної ескадрильї авіазаправників VMGR-352 Корпусу морської піхоти США: на підтримку бою морських піхотинців було випущено одну ракету Hellfire, якою знищено 5 ворожих повстанців. Його місія в Афганістані полягала в тому, щоб не тільки надавати безпосередню вогневу підтримку з повітря, але й проводити розвідувальні місії спостереження та розвідки, знаходити саморобні вибухові пристрої. Були розгорнуті дві транспортні ескадрильї морської піхоти — VMGR-352 і VMGR-252, які мали крім С-130J, попервах по одному літаку KC-130J Harvest Hawk. У перших застосуваннях екіпажі «Harvest Hawk» запустили понад 100 «Hellfire», з майже 100-відсотковим влучанням у ціль без жодної жертви серед цивільних.[37]

Королівські повітряні сили Канади також використовували у цій війні свої літаки CC-130J. 22 серпня 2011 року керівництво Повітряних сил Канади оголосило, що підрозділ тактичної транспортної авіації продовжуватиме здійснювати польоти в рамках міжнародної коаліційної місії сприяння безпеці в Ісламській Республіці Афганістан (ISAF) під егідою НАТО[34].

Операції коаліційних сил в Лівії

[ред. | ред. код]

C-130J з кількох країн були розгорнуті під час громадянської війни в Лівії 2011 року[34] для підтримки спільних операцій НАТО й коаліційних сил, таких як «Одіссея. Світанок» та «Unified Protector» (укр. Об'єднаний захисник). Канада надала 2 транспортні літаки C-130J Super Hercules, а Данія — один літак C-130J-30 Super Hercules.

Гуманітарні місії

[ред. | ред. код]

У травні — червні 2008 року ескадрилья морських літаків-заправників KC-130J VMGR-152 «Sumos» (англ. Marine Aerial Refueler Transport Squadron 152 (VMGR-152)), яка дислокується на авіаційній базі Корпусу морської піхоти США в Івакуні (Японія), була задіяна для надання допомоги М'янмі в ліквідації наслідків після руйнувань, спричинених смертоносним циклоном Наргіз, який забрав життя 32 000 людей. Загін літаків, розгорнутий для операції «Caring Response», за цей час здійснив 312 вильотів загальною тривалістю 481,8 години й доставив у зону стихійного лиха 1 274 120 кг вантажу. Серед доставлених вантажів — рис, брезент, вода, гігієнічні набори, аптечки, намети, ковдри, різні будівельні матеріали, продукти харчування, кухонне приладдя тощо.[101]

У липні 2010 року загін із двох літаків KC-130J ескадрильї VMGR-152 «Sumos» вирушив до Бангладеш, перевозячи морських піхотинців та їхнє обладнання для підтримки місії з будівництва шкіл для бангладеських дітей. Загалом загоном VMGR-152 перевезли в цій місії понад 16 000 кг вантажу та більш як 40 пасажирів.[101]

Протягом жовтня 2010 року ескадрилья VMGR-152 «Sumos» виконувала операції з надання гуманітарної допомоги в Республіці Філіппіни після тайфуну Мегі, який пронісся над північним островом Лусон зі швидкістю вітру понад 180 км за годину й спричинив стихійні лиха на своєму шляху. Ескадрилья здійснила 14 вильотів, перевізши 144 пасажири й 39  000 кг вантажу для надання допомоги громадянам Республіки Філіппіни, а також евакуювала морських піхотинців і моряків з авіабази Кларк.[101]

Після повені в Пакистані 2010 року літаки KC-130J ескадрильї VMGR-352 «Raiders» (англ. Marine Aerial Refueler Transport Squadron 352 (VMGR-352)) Корпусу морської піхоти США доставили понад 90 000 кг вантажу по всій території Пакистану на підтримку зусиль з ліквідації наслідків повені[102].

Після землетрусу 11 березня 2011 року в Тохоку в Північно-Східній Японії й нищівного цунамі, ескадрилья VMGR-152 «Sumos» відправила вісім своїх KC-130J до Івакуні для надання допомоги в ліквідації наслідків стихійного лиха та підтримки японського народу в рамках «Operation Tomodachi». У квітні ескадрилья продовжувала підтримувати «Operation Tomodachi».[101]

2017 року об'єднаний флот літаків C-130, L-100, C-130J і LM-100J відіграв важливу роль у наданні гуманітарної допомоги Пуерто-Рико під час ліквідації наслідків стихійних лих після урагану «Марія». Військові й комерційні екіпажі доставляли життєво необхідні вантажі до громад, які постраждали від руйнівного шторму.[55]

Аварійні інциденти

[ред. | ред. код]

Деякі з відомих аварійних інцидентів за участю літаків моделі C-130J:

  • 12 лютого 2007 року літак Повітряних сил Великої Британії Hercules C4 (C-130J-30), побудований 1998 року, був серйозно пошкоджений під час приземлення на пустельній злітно-посадковій смузі в провінції Майсан поблизу Басри (Ірак) внаслідок підриву на саморобних вибухових пристроях, встановлених уздовж посадкової смуги. Екіпаж і пасажири не постраждали, але планер літака був пошкоджений так, що не підлягав відновленню, і згодом був знищений вибухівкою на місці катастрофи, щоб запобігти потраплянню до рук ворога[103].
  • 15 березня 2012 року літак Королівських повітряних сил Норвегії C-130J-30 (найновіший з чотирьох літаків C-130J на озброєнні Норвегії), виконував рейс з авіабази Евенс в Норвегії до Кіруни (Швеція), де мав забрати солдатів і повернутися на норвезьку базу для участі в навчаннях НАТО «Cold Response». Унаслідок несприятливих погодніх умов літак врізався в схил гори Кебнекайсе на висоті 1500 метрів і розпався на частини. Усі п'ять членів екіпажу загинули[104].
  • 28 березня 2014 року літак Повітряних сил Індії C-130J-30 розбився поблизу Гваліора (Індія) менше ніж через десять хвилин після зльоту. Загинули всі п'ять членів екіпажу[105]. Літак проводив тренування з польотів на низькій висоті приблизно 90 метрів, рухаючись за літаком C-130J. Під час підйому на висоту 300 метрів через помилку пілота він потрапив у турбулентність від переднього літака, що спричинило падіння[106].
  • 2 жовтня 2015 року літак Військово-повітряних сил США C-130J, що входив до складу 455-го експедиційного авіаційного крила авіабази Баграм, розбився приблизно через 28 секунд після зльоту з аеропорту Джелалабад (Афганістан). Загинули всі одинадцять осіб, які перебували на борту (шість американських військовослужбовців і п'ять цивільних підрядників), а також троє афганських військових в сторожовій вежі на землі. Пілот попередньо футляром від окулярів нічного бачення заблокував штурвал керування, але під час наступного зльоту забув вийняти футляр[107].
  • 6 грудня 2018 року під час нічного тренувального польоту в момент дозаправлення відбулося зіткнення винищувача F/A-18 Hornet із літаком-заправником KC-130J. П'ять членів екіпажу KC-130J і пілот F/A-18 Hornet загинули. Єдиним, хто вижив, був офіцер з озброєння F/A-18. Обидва літаки належали Корпусу морської піхоти США й базувалися на авіабазі Івакуні (Японія).[108]
  • 29 вересня 2020 року винищувач F-35B зіткнувся в повітрі над південною Каліфорнією з заправником KC-130J (BUNO 166765, з авіабази Мірамар в Каліфорнії)) під час дозаправлення в рамках інструкторського курсу з тактики на авіастанції морської піхоти Юма (англ. Marine Corps Air Station Yuma), (штат Аризона). F-35B врізався в правий бік заправника, пошкодивши два двигуни правого крила, шасі й пропелери зовнішнього двигуна лівого крила[109]. Винищувач розбився й впав поблизу парку в місті Солтон-Сіті, спричинивши пожежу, яку загасили місцеві пожежники. Пілот F-35B катапультувався, отримавши легкі поранення. Екіпаж KC-130J зміг впоратися з керуванням літака й здійснив аварійну посадку на морквяне поле неподалік від злітно-посадкової смуги регіонального аеропорту Жаклін Кохран в Термалі. Усі 8 осіб на борту не постраждали.[108]

Виробництво літаків C-130J

[ред. | ред. код]

На середину 2024 року компанія Lockheed Martin випродукувала й поставила замовникам понад 540 літаків C-130J, які сумарно налітали понад 3 мільйони годин[110].

Рік 1998[111] 1999[112] 2000[113] 2001[114] 2002[115] 2003[115] 2004[116] 2005[117] 2006[118] 2007[119] 2008[119] 2009[120] 2010[121] 2011[122]
Кількість 19 30 20 15 8 15 13 15 12 12 12 16 25 33
Рік 2012[123] 2013[124] 2014[125] 2015[126] 2016[127] 2017[128] 2018[129] 2019[130] 2020[131] 2021[132] Загальна кількість
Кількість 34 25 24 21 24 26 25 28 22 22 496

Попри появу на ринку військово-транспортних літаків новішого конкурента C-130J Super Hercules бразильського реактивного двомоторного літака середньої дальності Embraer C-390 Millennium (перший політ 2015 року) з аналогічними функціями, компанія не планує згортати виробництво C-130J. 2024 року керівник програми розвитку міжнародного бізнесу компанії Ніколас Смайт повідомляв, що компанія виготовляє 20 літаків на рік і планує це робити «до 2040 року або далі»[110].

Хоча з червня 2022 року по грудень 2023 року компанія Lockheed Martin втратила кількох операторів (Австрія, Нідерланди, Південна Корея) на користь реактивного Embraer C-390 Millennium, водночас вона отримала замовлення від Австралії, Філіппін та уряду США, який планує замінити десятки застарілих C-130 на Super Hercules[110].

Окрім продовження виробництва C-130J, Lockheed Martin розробляє наступне оновлення сімейства Hercules під назвою Block X, з більшим радіусом дії, можливістю керування літаком одним пілотом у разі необхідності, з новітніми системами, які забезпечать більшу живучість літака, зокрема на тихоокеанському театрі дій[110].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Індекс C (cargo) в чинній системі позначень авіації та ракетного озброєння США означає «транспортний літак»;
    J — порядковий індекс, який ідентифікує серійну модель літака та його основні модифікації.
  1. ↑ Clark, Bruce (December 17–18, 1994). A lukewarm reception from potential partners. News: UK. Financial Times. № 32552. с. 7. ISSN 0307-1766.
  2. ↑ Blitz, James; Baxter, Andrew (December 17–18, 1994). Deal over RAF cargo aircraft averts cabinet rift. Financial Times. № 32552. с. 1, 26. ISSN 0307-1766.
  3. ↑ Baxter, Andrew; Adburgham, Roland (December 17–18, 1994). Aerospace industry celebrates a silver lining. News: UK. Financial Times. № 32552. с. 7. ISSN 0307-1766.
  4. ↑ $1.3 billion contract goes to Lockheed. Baltimore Sun. New York Times News Service. 17 грудня 1994. ISSN 1930-8965.
  5. ↑ а б Murray, Brendan (17 February 1997). Lockheed delays shipments: New C-130J cargo planes held up by testing glitches. Atlanta Business Chronicle. ISSN 0164-8071.
  6. ↑ Reed Business Information Limited. UK's first A400M arrives at Brize Norton home. flightglobal.com. Архів оригіналу за 2 липня 2015. Процитовано 9 травня 2015.
  7. ↑ а б Murray, Brendan (13 April 1998). Lockheed delays debut of plane till late summer. Atlanta Business Chronicle. ISSN 0164-8071.
  8. ↑ а б C-130J. Development. Global Security. 2016.
  9. ↑ а б в Nicoli, Alexander (14 April 1998). Lockheed battles to avoid more delays to aircraft. News: UK. Financial Times. № 33572. с. 6. ISSN 0307-1766.
  10. ↑ Lockheed Martin completes final tests on C-130J stick-pusher. Flight International. 7 жовтня 1997. ISSN 0015-3710.
  11. ↑ а б в г д Henley, Peter (16 грудня 1997). From strength to strength. Flight International. ISSN 0015-3710.
  12. ↑ U.K. will receive first C-130J soon, Defense Daily, т. 198, № 94, 12 травня 1998, ISSN 0889-0404
  13. ↑ Gerzanics, Michael (17 серпня 1999). Ready for work: Development problems overcome, the C-130J is being prepared for entry into service. Flight International. ISSN 0015-3710.
  14. ↑ Pincus, Walter (23 липня 1998), Congress insists Air Force buy unwanted C-130s, South Florida Sun-Sentinel, Washington Post, ISSN 0744-8139
  15. ↑ Weight off Hercules. Forbes. 28 грудня 1998. ISSN 0015-6914.
  16. ↑ Goyer, Robert, ред. (May 1999). First C-130Js delivered to USAF. Reporting points. Flying. Т. 126, № 5. ISSN 0015-4806.
  17. ↑ Sherman, Jason (2 січня 2005). Pentagon slashes $30 billion from major Navy, Air Force, missile defense programs. Inside Defense. Процитовано 29 червня 2022.
  18. ↑ Wayne, Leslie (25 березня 2005). Budget fight looms over flawed cargo plane. International Herald Tribune. с. 18. ISSN 0294-8052.
  19. ↑ Tirpak, John A., ред. (July 2005). Rumsfeld retreats from C-130J termination plans. Washington Watch. Air Force Magazine. Т. 88, № 7. с. 12. ISSN 0730-6784.
  20. ↑ а б в г д е ж и к л C-130J - Design. Global Security. 2016.
  21. ↑ Trimble, Stephen. «Lockheed Martin C-130J selected for new special operations role.» [Архівовано 30 червня 2008 у Wayback Machine.] Flightglobal, 18 June 2008. Retrieved 17 July 2010.
  22. ↑ «HC-130J Completes Developmental Testing.» [Архівовано 2012-07-01 у Wayback Machine.] Lockheed Martin Press Release, 22 March 2011.
  23. ↑ «FY 2009 Budget Estimates.» [Архівовано 2008-10-03 у Wayback Machine.] United States Air Force via saffm.hq.af.mi, February 2008, p. 81.
  24. ↑ Lockheed Martin C-130J Super Hercules. Military Transport Planes.
  25. ↑ «C-130J Advanced propeller system (six-blade R391 propeller).» [Архівовано 2010-04-01 у Wayback Machine.] Dowty Propellers. Retrieved 31 July 2009.
  26. ↑ AE 2100 turboprop (PDF). Rolls-Royce plc. March 2009.
  27. ↑ Electricity and electronics.Digital Engine Control. SAFRAN Group.
  28. ↑ а б в г д е ж и к л «C-130J Spec Book» [Архівовано 2011-07-06 у Wayback Machine.]Retrieved 1 August 2010.
  29. ↑ Petrescu, p. 23.
  30. ↑ а б в г д C-130J Hercules. Global Security. 2016.
  31. ↑ Tactical Transport Radar AN/APN-241 (PDF). Northrop Grumman Corporation. Avionics Systems.
  32. ↑ Petrescu, pp. 22, 23.
  33. ↑ http://www.fs.fed.us/fire/aviation/fixed_wing/maffs/index.html «Modular Airborne FireFighting Systems (MAFFS)».] [Архівовано 2010-09-07 у Wayback Machine.] U.S. Forest Service, 24 June 2008. Retrieved 9 October 2010.
  34. ↑ а б в Petrescu, p. 24.
  35. ↑ Krenke, Lt. Col. Ellen. «MAFFS responds to brush fires in California.» [Архівовано 2010-07-20 у Wayback Machine.] national Guard, 16 July 2010. Retrieved 9 October 2010.
  36. ↑ General James T. Conway on The Posture of the United States Marine Corps. zumwaltfacts.info. 14 травня 2009. Архів оригіналу за 21 листопада 2018. Процитовано 1 серпня 2010.
  37. ↑ а б Jeff Rhodes (12 December 2012). KC-130J Harvest Hawk Operations In Afghanistan. Code One.
  38. ↑ Flurry, SSgt Christopher (1 квітня 2011). KC-130J Harvest Hawk: Marine Corps teaches old plane new tricks in Afghanistan. 2nd Marine Aircraft Wing (Fwd). Camp Dwyer, Afghanistan: United States Marine Corps. Архів оригіналу за 2 червня 2011. Процитовано 5 квітня 2011.
  39. ↑ C-130J Super Hercules. One Aircraft, Many Missions. Lockheed Martin. 2024.
  40. ↑ Simmons, Peter. «More Lockheed Martin C-130J Aircraft Now on Contract.» [Архівовано 2006-09-09 у Wayback Machine.] Lockheed Martin, March 2002.
  41. ↑ Non-Standard DOD Aircraft Designations. Архів оригіналу за 27 вересня 2011. Процитовано 19 лютого 2019.
  42. ↑ MODEL DESIGNATION OF MILITARY AEROSPACE VEHICLES (PDF). 19 січня 2022. Архів оригіналу (PDF) за 19 січня 2022. Процитовано 18 березня 2023.
  43. ↑ Hoyle, Craig (20 червня 2017). PARIS: Lockheed unleashes C-130J for international special forces. FlightGlobal. Paris. Архів оригіналу за 22 червня 2017. Процитовано 22 червня 2017.
  44. ↑ EC-130J Commando Solo. Information, Psychological and Civil Affairs Ops. Lockheed Martin. 2024.
  45. ↑ HC-130J Combat King II. Lockheed Martin. 2024.
  46. ↑ HC-130J Coast Guard. Lockheed Martin. 2024.
  47. ↑ KC-130J Tanker. The Global Leader in Aerial Refueling. Lockheed Martin. 2024.
  48. ↑ а б John Pike. KC-130J. Globalsecurity.org. Архів оригіналу за 11 червня 2009. Процитовано 8 травня 2012.
  49. ↑ а б в г Jeff Rhodes (2014). C-130J Super Hercules Celebrates One Million Flight Hours. Code One.
  50. ↑ The US Air Force's special operators are hustling to turn their biggest planes into flying boats. Business Insider. 16 вересня 2021. Процитовано 16 вересня 2021.
  51. ↑ Air Force plans more tests of amphibious, armed MC-130J airlifter. Air Force Times. 22 вересня 2022. Процитовано 22 вересня 2022.
  52. ↑ C-130 Seaplane Program Put On Back Burner. The Drive. 2 лютого 2023. Процитовано 3 лютого 2023.
  53. ↑ а б Andrew Salerno-Garthwaite (22 листопада 2023). AC-130J Ghostrider engages militants in Iraq with transponder active. Airforce Technology.
  54. ↑ Rogoway, Tyler (10 лютого 2017). First Civilian Version of the C-130J Super Hercules Rolls Off the Assembly Line. The Drive. Архів оригіналу за 11 лютого 2017. Процитовано 11 лютого 2017.
  55. ↑ а б LM-100J. One aircraft, many capabilities (PDF). Lockheed Martin.
  56. ↑ SC-130J Sea Hercules. lockheedmartin.com. Lockheed Martin. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 12 червня 2014.
  57. ↑ Lockheed Martin's Sea Hercules unveiled. stratpost.com. StratPost. 16 квітня 2012. Архів оригіналу за 12 жовтня 2014. Процитовано 12 червня 2014.
  58. ↑ Eden, 2004.
  59. ↑ C-390 Millennium Brochure (PDF). Embraer Defense. 2023.
  60. ↑ C-130 HERCULES.
  61. ↑ C-130J Super Hercules [Архівовано 2017-07-18 у Wayback Machine.].
  62. ↑ A400M Grizzly [Архівовано 2017-07-30 у Wayback Machine.].
  63. ↑ A400M на сайті виробника [Архівовано 2014-07-01 у Wayback Machine.].
  64. ↑ Linus Höller (21 вересня 2023). Austria to buy four Embraer C-390 cargo planes for over $500 million.
  65. ↑ а б в г д «World Military Aircraft Inventory». 2014 Aerospace. Aviation Week and Space Technology, January 2014.
  66. ↑ New Super Hercules transporters for RAAF. Scramble. NL. 24 липня 2023. Процитовано 25 липня 2023.
  67. ↑ L'Algérie reçoit son premier avion de transport américain C-130J. Algérie Eco (фр.). 23 січня 2022. Процитовано 14 березня 2022.
  68. ↑ Bangladesh picks Marshall support for secondhand C-130Js. 10 травня 2018. Архів оригіналу за 10 травня 2018. Процитовано 10 травня 2018.
  69. ↑ Bangladesh receives first of five UK-surplus C-130J transport aircraft.
  70. ↑ বিমান বাহিনীতে যুক্ত হলো অত্যাধুনিক সি ১৩০ জে. somoynews.tv (амер.). Процитовано 17 вересня 2020.
  71. ↑ Hoyle, p.39.
  72. ↑ The C-130J Hercules completed its farewell flypast. RAF. UK: MoD. 15 червня 2023. Процитовано 10 липня 2023.
  73. ↑ Hoyle, p.43.
  74. ↑ Lockheed Martin still sees the C-130J as being the solution to SAAF airlift capacity. defenceweb.co.za. Архів оригіналу за 21 квітня 2016. Процитовано 13 квітня 2016.
  75. ↑ Israel orders addisional C-130J-30 Hercules airlifter. Janes. Архів оригіналу за 7 грудня 2013. Процитовано 12 грудня 2013.
  76. ↑ Eshel, David. «Israel Considers Renewing its C-130 Fleet with C-130J-30.» Aviation Week, 8 November 2008.
  77. ↑ Israeli Air Force receives seventh Super Hercules C-130J aircraft. Air Force Technology. 2 січня 2019. Архів оригіналу за 2 січня 2019. Процитовано 2 січня 2019.
  78. ↑ Hoyle, p.46.
  79. ↑ Gulshan Luthra. IAF to replace crashed C-130J medium-lift aircraft // Business Standard. — 2014. — 19 серпня.
  80. ↑ Dave Allport. India receives attrition replacement C-130J-30 // Key Military. — 2020. — 30 жовтня.
  81. ↑ Handoyo (17 травня 2024). Pesawat Super Hercules C-130J Unit Kelima Pesanan Indonesia Telah Tiba. kontan.co.id (індонез.). Процитовано 18 травня 2024.
  82. ↑ «Final three C-130Js for Iraq set for delivery.» [Архівовано 2013-05-05 у Wayback Machine.] Shephardmedia.com, 2 May 2013. Retrieved 16 August 2013.
  83. ↑ I C-130J dell’Aeronautica Militare hanno raggiunto le 75.000 ore di volo. The Italian Aerospace Information Web. Aeromedia. Рress release by Lockheed Martin Aeronautics. 2008.
  84. ↑ Hoyle, p.41.
  85. ↑ «Lockheed Martin Awarded Contract for Kuwait Air Force KC-130J Tankers.» [Архівовано 2011-07-09 у Wayback Machine.] defpro.com, 27 May 2010. Retrieved 17 July 2010.
  86. ↑ «Government to spend $588 million on US military transport planes.» [Архівовано 2013-06-15 у Wayback Machine.] Libya Herald. Retrieved 16 August 2013.
  87. ↑ «Germany — C-130J and KC-130J Aircraft» [Архівовано 2018-10-08 у Wayback Machine.]. DSCA news release, 4 May 2018. Retrieved 8 October 2018
  88. ↑ Nick Perry (5 червня 2020). New Zealand military buys 5 Lockheed Hercules planes for $1 billion. Defense News (амер.). Associated Press. Процитовано 8 червня 2020.
  89. ↑ Parsons, Gary. «Oman orders extra C-130Js.» [Архівовано 2010-10-26 у Wayback Machine.] AirForces Monthly, 25 August 2010. Retrieved 25 August 2010.
  90. ↑ Kinder, Brian. «South Korea Super Hercules.» [Архівовано 2011-06-14 у Wayback Machine.] codeonemagazine.com, 2 December 2010. Retrieved 10 February 2011.
  91. ↑ Republic Of Korea Air Force Accepts First Lockheed Martin C-130J Super Hercules. 30 березня 2014. Архів оригіналу за 7 квітня 2014. Процитовано 4 квітня 2014.
  92. ↑ Royal Saudi Air Force to receive two KC130J Super Hercules from Lockheed. Airforce Technology. 14 березня 2016. Процитовано 14 березня 2016.
  93. ↑ а б в Hoyle, Craig. C-130J deliveries pass 500 aircraft: we analyse type's global fleet mix // FlightGlobal. — .
  94. ↑ Lockheed Completes two C-130J for Tunisian Airforce. Архів оригіналу за 13 грудня 2014. Процитовано 12 грудня 2014.
  95. ↑ Nepomuceno, Priam. DND gives 'green light' to acquire 3 new transport planes. Philippine News Agency. Процитовано 17 жовтня 2023.
  96. ↑ Mendoza, John Eric (17 жовтня 2023). DND says PH to acquire 3 brand new C-130 aircraft from US firm. Inquirer.net. Архів оригіналу за 17 жовтня 2023. Процитовано 17 жовтня 2023.
  97. ↑ L'Armée de l'Air, opérationnelle sur Super Hercules dès 2016. avionslegendaires.net (фр.). 17 грудня 2015. Архів оригіналу за 18 березня 2016. Процитовано 27 квітня 2016.
  98. ↑ Fiorenza, Nicholas (20 жовтня 2017). Germany and France agree on details of joint C-130J squadron. IHS Jane's 360. Архів оригіналу за 22 жовтня 2017. Процитовано 22 жовтня 2017.
  99. ↑ Jennings, Gareth (16 січня 2018). France inducts first C-130J airlifter. IHS Jane's 360. London. Архів оригіналу за 16 січня 2018. Процитовано 16 січня 2018.
  100. ↑ Petrescu, p. 25.
  101. ↑ а б в г Marine Aerial Refueler Transport Squadron 152. 1st Marine Aircraft Wing.
  102. ↑ Kin, SSgt. Andy M. (31 серпня 2010). Marine Corps KC-130 arrives in Pakistan. U.S. Air Force.
  103. ↑ MoD 'covered up' Hercules bombing. BBC. 18 березня 2008. Архів оригіналу за 3 серпня 2014. Процитовано 24 листопада 2020.
  104. ↑ Hoyle, Craig (19 березня 2012). Norway, Sweden investigate 'mystery' C-130J crash. FlightGlobal. London: FlightGlobal – Reed Business Information. Архів оригіналу за 23 березня 2012. Процитовано 23 березня 2012.
  105. ↑ IAF's C130 J 'Super Hercules' transport aircraft crashes, all five personnel on board dead. The Economic Times. The Economic Times – Bennett, Coleman & Co. Ltd. 29 березня 2014. Архів оригіналу за 1 квітня 2014.
  106. ↑ Manu Pubby (23 квітня 2014). 'Wake turbulence' led to C-130 J aircraft crash. The Indian Express. New Delhi. Архів оригіналу за 24 квітня 2014. Процитовано 24 листопада 2020.
  107. ↑ Swarts, Phillip (18 квітня 2016). C-130J crash that killed 14 caused by forgotten night-vision goggle case. Air Force Times. AirForceTimes – Sightline Media Group. Процитовано 24 листопада 2020.
  108. ↑ а б Joseph Ditzler (30 вересня 2020). Marine Corps F-35B collides with refueler over California; crews safe. Stars and Stripes.
  109. ↑ USMC accident: F-35B crash, KC-130J emergency landing. Scramble. Dutch Aviation Society. 30 September 2020.
  110. ↑ а б в г Steve Trimble (22 липня 2024). The Debrief: Lockheed Counters Myths Of C-130’s Demise. Aviation Week Network.
  111. ↑ «1998 Annual Report for Lockheed Martin Corporation.» [Архівовано 2011-11-04 у Wayback Machine.] Lockheed Martin. Retrieved 28 August 2012.
  112. ↑ «Lockheed Martin Corporation Report Fourth Quarter 1999 Net Earnings.» Lockheed Martin, 28 January 2000.
  113. ↑ «Lockheed Martin Reports 2001 Earnings.» [Архівовано 2011-09-27 у Wayback Machine.] Lockheed Martin, 25 January 2002.
  114. ↑ «Lockheed Martin Completes C-130J Deliveries for 2001.» Lockheed Martin Press Release. Retrieved 16 April 2011.
  115. ↑ а б «Lockheed Martin Reports 2003 Results.» Lockheed Martin, 27 January 2004.
  116. ↑ «Lockheed Martin Announces 2004 Fourth Quarter And Year-End Results.» Lockheed Martin, 27 January 2005.
  117. ↑ «Lockheed Martin Prepares to Deliver Two More New C-130J Aircraft to the Hercules Center of Excellence in Little Rock.» [Архівовано 2011-08-09 у Wayback Machine.] cc-130j.ca, 20 December 2005.
  118. ↑ «Lockheed Martin Corporation 2006 Annual Report.» [Архівовано 2011-11-04 у Wayback Machine.] Lockheed Martin. Retrieved 4 May 2011.
  119. ↑ а б «Lockheed Martin Announces 2008 Fourth Quarter And Year-End Results.» Lockheed Martin, 22 January 2009.
  120. ↑ «Lockheed Martin Announces Fourth Quarter And Year-End Results.» [Архівовано 2010-04-11 у Wayback Machine.] Lockheed Martin, 28 January 2010.
  121. ↑ «Lockheed Martin Announces Fourth Quarter 2010 Results.» [Архівовано 2012-01-09 у Wayback Machine.] Lockheed Martin, 27 January 2011.
  122. ↑ Lockheed Martin Corporation 2011 Annual Report (PDF). Lockheed Martin. Архів (PDF) оригіналу за 24 жовтня 2021. Процитовано 27 грудня 2021.
  123. ↑ Lockheed Martin Corporation 2012 Annual Report (PDF). Lockheed Martin. 27 грудня 2021. Архів (PDF) оригіналу за 18 листопада 2021. Процитовано 27 грудня 2021.
  124. ↑ Lockheed Martin Corporation 2013 Annual Report (PDF). Lockheed Martin. Архів (PDF) оригіналу за 21 листопада 2021. Процитовано 27 грудня 2021.
  125. ↑ Lockheed Martin Corporation 2014 Annual Report (PDF). Lockheed Martin. 27 грудня 2021. Архів (PDF) оригіналу за 3 грудня 2021. Процитовано 27 грудня 2021.
  126. ↑ Lockheed Martin Corporation 2015 Annual Report (PDF). Lockheed Martin. 27 грудня 2021. Архів (PDF) оригіналу за 21 жовтня 2021. Процитовано 27 грудня 2021.
  127. ↑ 2016 Annual Report Lockheed Martin Corporation (PDF). Lockheed Martin. 27 грудня 2021. Архів оригіналу (PDF) за 23 жовтня 2021. Процитовано 27 грудня 2021.
  128. ↑ 2017 Annual Report Lockheed Martin Corporation (PDF). Lockheed Martin. 27 грудня 2021. Архів (PDF) оригіналу за 3 грудня 2021. Процитовано 27 грудня 2021.
  129. ↑ Lockheed Martin Corporation 2018 Annual Report (PDF). Lockheed Martin. 27 грудня 2021. Архів (PDF) оригіналу за 3 грудня 2021. Процитовано 27 грудня 2021.
  130. ↑ Lockheed Martin Corporation 2019 Annual Report (PDF). Lockheed Martin. 27 грудня 2021. Архів (PDF) оригіналу за 27 грудня 2021. Процитовано 27 грудня 2021.
  131. ↑ Lockheed Martin Corporation 2020 Annual Report (PDF). Lockheed Martin. 27 грудня 2021. Архів (PDF) оригіналу за 1 грудня 2021. Процитовано 27 грудня 2021.
  132. ↑ Lockheed Martin Corporation 2021 Annual Report (PDF). Lockheed Martin. Процитовано 15 березня 2022.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Borman, Martin W. Lockheed C-130 Hercules. — Marlborough, UK : Crowood Press, 1999. — 320 p. — ISBN 978-1-86126-205-9.
  • Eden, Paul. Lockheed C-130 Hercules. — Encyclopedia of Modern Military Aircraft. — London : Amber Books, 2004. — ISBN 1-904687-84-9.
  • Gerard Frawley. The International Directory of Military Aircraft, 2002/03. — Fyshwick, ACT, Australia : Aerospace Publications Pty Ltd, 2002. — 193 p. — ISBN 1-875671-55-2.
  • Hoyle, Craig. World Air Forces Directory // Flight International. — 2018. — Т. 194, вип. 5665 (1 грудня). — С. 32–60. — ISSN 0015-3710.
  • Reed, Chris. Lockheed C-130 Hercules and Its Variants. — Atglen, Pennsylvania : Schiffer Publishing, 1999. — Vol. `194. — 136 p. — ISBN 978-0-7643-0722-5.
  • Relly Victoria Petrescu, Florian Ion Tiberiu Petrescu. Lockheed Martin Color. — Norderstedt : Books on Demand GmbH, February 2013. — 112 p. — ISBN 978-3848230730.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Lockheed_Martin_C-130J_Super_Hercules&oldid=43530752