In the Court of the Crimson King

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
In the Court of the Crimson King
Студійний альбом
ВиконавецьKing Crimson
Дата випуску10 жовтня 1969 року
Записаний21 липня — 21 серпня 1969 року
ЖанрПрогресивний рок
Тривалість43:53
Моваанглійська
ЛейблIsland Records, Atlantic Records
ПродюсерKing Crimson
Хронологія King Crimson
Попередній
←
In the Wake of Poseidon
(1970)
Наступний
→

In the Court of the Crimson King (підзаголовок An Observation by King Crimson) — дебютний студійний альбом британського рок-гурту King Crimson, випущений 10 жовтня 1969 року лейблом Island Records[1]. Альбом є одним із найперших та найвпливовіших у жанрі прогресивного року; гурт поєднав у ньому музичні впливи, на яких була заснована рок-музика, з елементами джазу, класичної та симфонічної музики. Багато критиків вважають його одним із найкращих альбомів прогресивного року всіх часів.

Альбом посів 5-те місце в британському чарті альбомів[2] і 28-ме — в американському Billboard 200[3], де отримав золоту нагороду Американської асоціації компаній звукозапису (RIAA)[4].

Створення альбому

[ред. | ред. код]

Написання

[ред. | ред. код]

Пісня I Talk to the Wind[en] була написана для гурту-попередника King Crimson — гурту Giles, Giles and Fripp[en] (це єдина пісня на альбомі, для якої це було так), але King Crimson випустив її, щоб показати свою «м'яку» сторону[5]. За словами автора слів Пітера Сінфілда[en], пісня написана під впливом Джоні Мітчелл. В інтерв'ю 1997 року Сінфілд сказав, що це його найулюбленіша пісня з усіх ним написаних[5].

Пісню The Court of the Crimson King[en] написали разом Пітер Сінфілд та Іен Макдональд[en], клавішник і гравець на дерев'яних духових інструментах, для їхнього попереднього гурту The Creation. Спершу вона була написана в стилі кантрі і лише у виконанні King Crimson перетворилася на пісню в стилі прогресивний рок[6].

Запис

[ред. | ред. код]

Кілька джерел стверджують, що King Crimson дебютували наживо 9 квітня 1969 року в The Speakeasy Club[en] у Лондоні[7][8], але Сінфілд стверджує, що вони виступили раніше в Ньюкаслі, замінивши скасований концерт King Curtis[9]. Концерт у Speakeasy Club, який Сінфілд описує як їхній другий, був зірваний членами The Pink Fairies Drinking Club (серед яких був Стів Перегрін Тук[en]; інцидент стався за кілька годин до його вильоту в США на дебютне американське турне T. Rex у серпні — вересні 1969 року), які святкували завершення роботи над альбомом Think Pink[en], сольним альбомом Твінка[en][10][11].

У липні 1969 року King Crimson виступав на розігріві у Rolling Stones на безплатному концерті The Stones in the Park[en] у лондонському Гайд-парку перед великою кількістю глядачів, від 250 000 до 500 000 людей, що привернуло до них чималу увагу[12][13].

Початкові сесії альбому відбулися на початку 1969 року з продюсером Тоні Кларком[en], найбільш відомим своєю роботою з The Moody Blues. Вони не дали результату, і групі було надано дозвіл продюсувати альбом самостійно. Альбом був записаний на 1-дюймовому 8-канальному диктофоні в Wessex Sound Studios[en] у Лондоні, розробленому Робіном Томпсоном і за сприяння Тоні Пейджа[14]. Щоб досягти характерних пишних, оркестрових звуків на альбомі, Іен Макдональд витратив багато годин накладення шарів звуків мелотрона та різних дерев'яних духових і язичкових інструментів. У деяких випадках група, щоб створити глибокі багатошарові треки, здійснила п'ять циклів послідовного перезапису[15].

Дизайн альбому

[ред. | ред. код]

Дизайн обкладинки альбому створив Баррі Годбер (Barry Godber, 1946—1970) — програміст і друг Пітера Сінфілда. Як моделі він використав власне обличчя, видимо крізь дзеркало[16]. Годбер помер у лютому 1970 року від серцевого нападу, невдовзі після виходу альбому. Це була єдина обкладинка, як він створив; оригінал картини зараз належить Роберту Фріппу[17]. Фріпп говорив про роботи Годбера:

Коли Пітер [Сінфілд] приніс цю картину, вона дуже сподобалася гурту. Нещодавно я знайшов оригінал в офісі [керуючого лейблу E.G. Records], там його тримали під яскравим світлом, ризикуючи його зіпсувати, тож я зрештою забрав його. Обличчя зовні — це Шизоїдна людина [Schizoid Man, якій присвячена перша пісня], а всередині — Багряний король [Crimson King]. Якщо прикрити усміхнене обличчя, то в очах ви побачите неймовірний смуток. Що тут додати? Це віддзеркалення музики[18].

Реліз

[ред. | ред. код]

Альбом посів 5-те місце в британському UK Albums Chart[2] та 28-ме місце в американському Billboard 200[19], де отримав золотий сертифікат від Американської асоціації компаній звукозапису[4].

Перевидання

[ред. | ред. код]

Альбом In the Court of the Crimson King кілька разів перевидавали в 1980-х і 1990-х роках на лейблах Polydor та E.G. Records, причому віддруковували його з копій, які вже кількаразово знімалися зі стереофонічної субмастерної стрічки. Через це якість звуку на них була низькою і було чутно шипіння стрічки.

Перевіряючи майстер-стрічку, Іен Макдональд[en] виявив проблему на її правій доріжці, а оскільки з 1969 року майстер-стрічки першого покоління були відсутні[20], цю проблему усунули лише у 2002 році за допомогою еквалайзера. Фріпп припустив, що проблема була спричинена некомпетентністю інженерів мастерингу[en].

…деякі стрічки зводилися в різних країнах на апаратах, які не дуже добре обслуговувалися, або з копій, зроблених у країні-джерелі (це зазвичай США або Велика Британія, коли йдеться про рок-музику), де другий апарат не дуже добре обслуговувався. Потім ці касети надсилали в країни-ліцензіати, які не мали можливості належних чином їх порівняти і довіряли вихідному матеріалу з головного офісу звукозаписної компанії. Магнітофони працювали з різною швидкістю, і іноді тривалість звучання альбомів виявлялася на кілька секунд менше або більше[21].

У 1982 році студія звукозапису Mobile Fidelity Sound Lab[en] випустила версію альбому на вінілі, зроблену Стеном Рікером (Stan Ricker) методом напівшвидкісного мастерингу[en] за допомогою системи Ortofon Cutting System[22]. У 1989 році Роберт Фріпп і Тоні Арнольд (Tony Arnold) зробили ремастеринг альбому для його дебютного видання на компакту-диску; ця версія увійшла до серії The Definitive Edition, яка складалася з інших ремастированих альбомів гурту[23][24].

У 1999 році альбом був знову ремастирований знову з нагоди 30-річчя гурту, цього разу з використанням 24-бітної апаратури і технології HDCD[en]. Ремастеринг здійснювали Саймон Гейворт[en], Роберт Фріпп і Девід Сінглтон[en]. Це видання увійшло до серії 30th Anniversary Edition, яка складалася з ремастированих видань бек-каталогу King Crimson з нагоди 30-річчя[25][26].

Три роки по тому, у 2002 році, в архівах студії Virgin Records знайшлися оригінальні майстер-касети, на яких ще були присутні склеювальні стрічки між піснями, а перехід між піснями I Talk to the Wind[en] та Epitaph[en] ще не був створений. У 2004 році Саймон Гейворт зробив новий ремастер, використовуючи ці стереофонічні майстер-копії першого покоління, і того ж року він був випущений із 12-сторінковим буклетом. Цей реліз отримав назву Original Master Edition; він був створений за допомогою тієї ж технології HDCD і 24-бітної апаратури, що й ремастер 1999 року[27][28][29].

У жовтні 2009 року Фріпп разом із музикантом і продюсером Стівеном Вілсоном здійснили ремікс оригінальних майстер-записів у новому стереозвучанні та форматі об'ємного звуку 5.1 і випустили їх як ювілейне видання, присвячене 40-річчю альбому[30][31][32]. Видання продавалося у трьох різних комплектаціях:

  • набір із двох компакт-дисків зі старою й новою стереоверсіями;
  • набір із CD і DVD із новими стерео- і 5.1-звучанням;
  • шестидискова (5 CD + 1 DVD) версія з усіма міксами і бонусними аудіо- та відеотреками.

У 2010 році оригінальний стереомікс 1969 року був ремастирований і перевиданий на 200-грамовому надважкому вінілі. Це видання було зведене Джоном Дентом (John Dent) на студії Loud Mastering, схвалене Робертом Фріппом і містило код для завантаження на швидкості 320 кбіт/с оригінального вінілу 1969 року[33].

У 2019 році Стівен Вілсон знову реміксував альбом у форматі 5.1 і стерео для ювілейного бокс-сету, присвяченого 50-річчю альбому. Він висловив задоволення своїм реміксом 2009 року, але заявив, що ремікс до 50-річчя є значним покращенням: завдяки 10-річному досвіду Вілсону вдалося досягти того, що новий ремікс точніше відповідає оригінальному запису 1969 року[34]. До складу бокс-сету входять три компакт-диски та Blu-ray. Blu-ray містить абсолютно нові стереозаписи і мікси 2019 року у форматі 5.1, закодовані з роздільною здатністю 24/96, Original Master Edition 2004 року з міксом 1969 року (також закодованим із роздільною здатністю 24/96), повну альтернативну версію альбому, зокрема мікси Стівена Вілсона 2019 року та інструментальні мікси 2019 року, а три компакт-диски бокс-сету містять новий стерео мікс 2019 року, розширене видання альтернативного альбому на Blu-ray та Original Master Edition, а також додаткові треки[35].

Сприйняття

[ред. | ред. код]
Професійні огляди
Оцінки оглядів
Джерело Рейтинг
All About Jazz 5/5 зірок[36]
AllMusic 5/5 зірок[37]
Classic Rock 9/10 зірок[38]
Encyclopedia of Popular Music[en] 5/5 зірок[39]
The Great Rock Discography 9/10[40]
Mojo 5/5 зірок[41]
MusicHound[en] 4/5 зірок[42]
Pitchfork 10/10[43]
The Rolling Stone Album Guide 3.5/5 зірок[44]
The Village Voice D+[45]

In the Court of the Crimson King отримав схвальні відгуки в британській музичній пресі. Нік Логан[en] із журналу New Musical Express сказав, що хоча альбом недостатньо «обкатаний» на живих концертах, вплив різноманітних музичних стилів — попмузики, джазу та класики — дав «абсолютно оригінальний і скрізь захоплюючий» результат, і заявив, що «King Crimson на цьому шоу мають все необхідне, щоб бути великими»[46]. Melody Maker також зазначив, що альбом не повністю передає силу живих виступів гурту, але він «все одно має величезний вплив», і що «він вартий прослуховування»[47]. Журнал Disc and Music Echo[en] описав альбом як «блискучу суміш мелодійності й екстазу, швидкого й повільного, атмосферного й електричного, і все це підкріплене словами Пітера Сінфілда[en]». Журнал заявив, що «його потрібно слухати як єдине ціле» і дійшов висновку, що він «утвердить King Crimson як великий талант»[48]. У США Джон Мортленд (John Morthland) з Rolling Stone сказав, що King Crimson «поєднав аспекти багатьох музичних форм і створив сюрреалістичний твір великої сили й оригінальності»[49]. З іншого боку, критик Роберт Крістгау з журналу Village Voice охарактеризував альбом як «ерзац-лайно»[50].

Пізніші рецензії на In the Court of the Crimson King були позитивними: AllMusic в оригінальній рецензії Ліндсі Планер (Lindsay Planer) схвалив його як «у певному сенсі пророчий: King Crimson створили безпросвітний і чіткий зразок пост-психоделічного року» і охарактеризував його як «визначальний» і «зухвалий»[51]. У рецензії на перевидання King Crimson 2009 року в журналі Classic Rock Александр Мілас (Alexander Milas) описав In the Court of the Crimson King як альбом, який «вибив двері музичних умовностей і назавжди закріпив за цими квінтесенційно британськими новаторами місце в історії року»[52].

У своїй книзі Rocking the Classics, виданій у 1997 році, критик і музикознавець Едвард Макан (Edward Macan) зазначає, що альбом In the Court of the Crimson King — «імовірно, найвпливовіший альбом прогресивного року з усіх коли-небудь випущених». Далі Макан стверджує, що цей альбом є прикладом всіх важливих елементів зрілого жанру прог-року, і зазначає, що прогрокові тенденції, які лише в майбутньому перетворяться на традиції, сконцентрувалися в ньому в єдине полотно. Вплив цих змін, на його думку, полягає в тому, що альбом не тільки унаочнює тогочасний стан прогресивного року, а й визначає його подальший розвиток у цілому на десятиліття вперед[53].

В «Історії прогресивного року» Пола Стампа (Paul Stump. History of Progressive Rock)[54], опублікованій того ж року, говориться:

Якщо можна сказати, що у прогресивного року як окремого жанру була певна відправна точка, то, імовірно, нею є якраз альбом In the Court of the Crimson King. У ньому присутні всі елементи, які характеризують зрілість прогресиву: джазові й блюзові мотиви строго вписані в загальну композиційну структуру, окреслену західними класичними симфонічними аранжуваннями за допомогою меллотрона… Вражаюче віртуозні мелодії окремих інструментів та їх сумісні переривчасто-ритмічні пасажі на межі збочення також є компонентами єдиного тонального цілого, яке, утім, залишається доступним будь-якому слухачеві як класичної, так і попмузики.

Стамп також зазначив, що хоча альбом визначається авангардизмом і виточеними аранжуваннями, він все ж спілкується мовою, доступною цінителям року[16].

Визнання

[ред. | ред. код]

Піт Таунсенд, лідер гурту The Who назвав альбом «надприродним шедевром»[55]. У Classic Special Edition Pink Floyd & The Story of Prog Rock альбом посів 4-те місце у списку «40 космічних рок-альбомів»[56]. За версією журналу Classic Rock, альбом увійшов до списку «50 альбомів, які створили прогрок»[57]. У 2014 році читачі журналу Rhythm[en] голосуванням присудили його партіям ударних 8-ме місце в історії прогресивного року[58]. У 2015 році журнал Rolling Stone назвав In the Court of the Crimson King 2-м альбомом у рейтингу альбомів прогресивного року всіх часів: він поступився лише альбому The Dark Side of the Moon гурту Pink Floyd[59]. Альбом також увійшов до книги «1001 альбом, які ви повинні почути, перш ніж померти». Він посів 193-тє місце у списку «1000 найкращих альбомів усіх часів[en]» Коліна Ларкіна[en][60].

Хіпхоп-виконавець Каньє Вест використав семпли 21st Century Schizoid Man у своїй пісні Power зі свого альбому My Beautiful Dark Twisted Fantasy 2010 року. У 2022 році компанія Declan Colgan Music Ltd, власник механічної ліцензії[en] на пісню, подала судовий позов до Веста, стверджуючи, що він використав семпли без ліцензії[61].

Список композицій

[ред. | ред. код]

Сторона 1

[ред. | ред. код]
  1. 21st Century Schizoid Man (including Mirrors) — 7:24
  2. I Talk to the Wind[en] — 6:04
  3. Epitaph[en] — 8:49

Тривалість — 22:17

Сторона 2

[ред. | ред. код]
  1. Moonchild[en] — 12:13
  2. The Court of the Crimson King[en] — 9:26

Тривалість — 21:39

Розширений та відновлений оригінальний альбом

[ред. | ред. код]
  1. 21st Century Schizoid Man (Radio Version) — 6:41
  2. Talk to the Wind (Duo Version) — 11:44
  3. A Man, a City (Live at the Fillmore West) — 4:45

Тривалість — 23:10

  • Після закінчення The Court of the Crimson King на деяких виданнях є прихований трек, який звучить з 9:41 до 10:00[62].
  • Хронометраж на внутрішній стороні обкладинки оригінальних видань, де вказано, що загальна тривалість альбому становить 42:00, є невірним.

Учасники запису

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ In the Court of the Crimson King - King Crimson | Album | A (англ.), процитовано 18 березня 2024
  2. ↑ а б https://www.officialcharts.com/charts/albums-chart/19691026/7502/
  3. ↑ King Crimson | Biography, Music & News. Billboard (амер.). Процитовано 18 березня 2024.
  4. ↑ а б Gold & Platinum. RIAA (амер.). Процитовано 26 березня 2024.
  5. ↑ а б Stump, Paul (1997). The Music's All that Matters: A History of Progressive Rock. Quartet Books Limited. pp. 52–54. ISBN 0-7043-8036-6.
  6. ↑ Stump, Paul (1997). The Music's All that Matters: A History of Progressive Rock. Quartet Books Limited. pp. 46–47. ISBN 0-7043-8036-6.
  7. ↑ Bell, Robin (20 червня 2017). The History of British Rock and Roll: The Psychedelic Years 1967 - 1969 (англ.). Lulu Press, Inc. ISBN 978-91-981916-8-4.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  8. ↑ Epitaph (CD). King Crimson. Discipline Global Mobile. 1997.
  9. ↑ Vibeindex (video) «The History of King Crimson (1969)»
  10. ↑ Farren, Mick (2001). Give The Anarchist A Cigarette. Pimlico. ISBN 9780712667326.
  11. ↑ Stump, Paul (1997). The Music's All that Matters: A History of Progressive Rock. Quartet Books Limited. p. 35. ISBN 0-7043-8036-6.
  12. ↑ Shteamer, Hank; Shteamer, Hank (14 січня 2019). Flashback: King Crimson Open for the Rolling Stones in Hyde Park. Rolling Stone (амер.). Процитовано 28 червня 2022.
  13. ↑ Hyde Park, 1969: the counterculture's greatest day. And the Rolling Stones came too. the Guardian (англ.). 6 квітня 2013. Процитовано 28 червня 2022.
  14. ↑ Наклейки на оригінальному виданні Island Records (ILPS-9111).
  15. ↑ Interview: Steven Wilson on the King Crimson 40th Anniversary Reissue Project. Musoscribe: Bill Kopp's Music Magazine (амер.). 24 січня 2011. Процитовано 21 березня 2024.
  16. ↑ а б Stump, Paul (1997). The Music's All that Matters: A History of Progressive Rock. Quartet Books Limited. pp. 52–54. ISBN 0-7043-8036-6.
  17. ↑ Barry Godber (English, 1946-1970). www.batguano.com. Процитовано 25 березня 2024.
  18. ↑ Interview with Robert Fripp in Rock and Folk - ETWiki. www.elephant-talk.com. Процитовано 25 березня 2024.
  19. ↑ King Crimson | Biography, Music & News. Billboard (амер.). Процитовано 26 березня 2024.
  20. ↑ Live, D. G. M. (9 жовтня 2008). DGM HQ A landlordly butcherly. DGM Live (англ.). Процитовано 28 березня 2024.
  21. ↑ Live, D. G. M. (20 січня 2006). DGM HQ Hooray The grey. DGM Live (англ.). Процитовано 28 березня 2024.
  22. ↑ Crimson, King (1982). In The Court of the Crimson King (An Observation By King Crimson) (Liner Notes and Runout) (Vinyl). King Crimson. United States: Mobile Fidelity Sound Lab.
  23. ↑ https://www.discogs.com/label/290712-The-Definitive-Edition?page=1
  24. ↑ In The Court of the Crimson King (Booklet). King Crimson. E.G. Records Ltd. (EGCD 1). 1989.
  25. ↑ https://www.discogs.com/label/235087-30th-Anniversary-Edition?page=1
  26. ↑ In The Court of the Crimson King (An Observation By King Crimson) (Booklet). King Crimson. Virgin Records (7243 8 44065 2 3). 1999.
  27. ↑ Live, D. G. M. (1 вересня 2004). Today at the Vicarage Old. DGM Live (англ.). Процитовано 30 березня 2024.
  28. ↑ Live, D. G. M. (12 грудня 2004). A day gentling with The. DGM Live (англ.). Процитовано 30 березня 2024.
  29. ↑ In The Court of the Crimson King — An Observation By King Crimson (Booklet). King Crimson. Discipline Global Mobile (DGM0501). 2004.
  30. ↑ King Crimson — In The Court Of The Crimson King (An Observation By King Crimson) (2009, Jewel Cases, Box Set) на Discogs (англ.)
  31. ↑ Live, D. G. M. (2 листопада 2016). King Crimson, In The Court Of The Crimson King 40th Anniversary, 2009. DGM Live (англ.). Процитовано 31 березня 2024.
  32. ↑ Wayback Machine. web.archive.org. 13 травня 2011. Архів оригіналу за 13 травня 2011. Процитовано 31 березня 2024.
  33. ↑ In The Court of the Crimson King (Media Notes). King Crimson. Discipline Global Mobile/Panegyric/ Inner Knot (KCLP1). 2010.
  34. ↑ Instagram. www.instagram.com. Процитовано 2 квітня 2024.
  35. ↑ King Crimson / In The Court of the Crimson King 3CD+blu-ray – SuperDeluxeEdition (амер.). 5 вересня 2019. Процитовано 2 квітня 2024.
  36. ↑ Kelman, John (14 листопада 2009). King Crimson: In The Court of the Crimson King (40th Anniversary Series). Allaboutjazz.com. All About Jazz. Архів оригіналу за 29 липня 2014. Процитовано 3 квітня 2018.
  37. ↑ Eder, Bruce. In the Court of the Crimson King. AllMusic. Процитовано 10 січня 2012.
  38. ↑ Milas, Alexander (November 2009). King Crimson – Reissues. Classic Rock. № 138. с. 95.
  39. ↑ Larkin, Colin (2011). Encyclopedia of Popular Music (вид. 5th). Omnibus Press. ISBN 978-0857125958.
  40. ↑ Martin C. Strong (1998). The Great Rock Discography (вид. 1st). Canongate Books. ISBN 978-0-86241-827-4.
  41. ↑ Mike Barnes (November 2009). Royal Flush. Mojo. London: Bauer Media Group (192): 106. ISSN 1351-0193.
  42. ↑ Gary Graff, ред. (1996). MusicHound Rock: The Essential Album Guide (вид. 1st). London: Visible Ink Press. ISBN 978-0-7876-1037-1.
  43. ↑ Reed, Ryan (11 листопада 2019). King Crimson: In the Court of the Crimson King (50th Anniversary). Pitchfork. Процитовано 11 листопада 2019.
  44. ↑ DeCurtis, Anthony; Henke, James; George-Warren, Holly (1992). The Rolling Stone Album Guide. Random House. ISBN 0-679-73729-4.
  45. ↑ Christgau, Robert (11 грудня 1969). Consumer Guide (5): King Crimson: In the Court of the Crimson King. The Village Voice. Процитовано 5 грудня 2011 — через robertchristgau.com.
  46. ↑ Logan, Nick (18 October 1969). «King Crimson at Last». NME. p. 12.
  47. ↑ «King Crimson: In the Court of the Crimson King». Melody Maker. 25 October 1969. p. 29.
  48. ↑ «King Crimson: In the Court of the Crimson King». Disc and Music Echo. 25 October 1969. p. 19.
  49. ↑ King Crimson: In The Court Of The Crimson King : Music Reviews : Rolling Stone. web.archive.org. 22 жовтня 2007. Архів оригіналу за 22 жовтня 2007. Процитовано 3 квітня 2024.
  50. ↑ Robert Christgau: Consumer Guide (5): Dec. 11, 1969. www.robertchristgau.com. Процитовано 3 квітня 2024.
  51. ↑ In the Court of the Crimson King - King Crimson | Album | A (англ.), процитовано 6 квітня 2024
  52. ↑ Milas, Alexander (November 2009). «King Crimson — Reissues». Classic Rock. No. 138. p. 95.
  53. ↑ Macan, Edward (1997). Rocking the Classics: English Progressive Rock and the Counterculture, Oxford University Press, ISBN 0-19-509888-9, p. 23.
  54. ↑ Stump, Paul (1997). The Music's All that Matters: A History of Progressive Rock (англ.). Quartet Books. ISBN 978-0-7043-8036-3.
  55. ↑ https://www.dgmlive.com/kc/index.htm?bio=true
  56. ↑ Q Classic: Pink Floyd & The Story of Prog Rock, 2005.
  57. ↑ Classic Rock magazine, July 2010, Issue 146.
  58. ↑ https://www.teamrock.com/news/2014-10-03/rush-neil-peart-influential-prog-drummer
  59. ↑ Dimery, Robert, ред. (2006). 1001 albums you must hear before you die. New York, NY: Universe. ISBN 978-0-7893-1371-3. OCLC 63515375.
  60. ↑ Larkin, Colin (1999). All Time Top 1000 Albums (англ.). Virgin. ISBN 978-0-7535-0354-6.
  61. ↑ Yossman, K. J. (26 квітня 2022). Kanye West’s King Crimson Sample in ‘Power’ Sparks Lawsuit Against Universal Music. Variety (амер.). Процитовано 14 квітня 2024.
  62. ↑ King Crimson - The Court Of The Crimson King (укр.), процитовано 15 квітня 2024

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=In_the_Court_of_the_Crimson_King&oldid=43206923