Сурілов Олексій Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сурілов Олексій Васильович
Народився17 березня 1928(1928-03-17)
Гнилякове, Одеський район, Одеська округа, Українська СРР, СРСР
Помер6 березня 1999(1999-03-06) (70 років)
Дачне, Біляївський район, Одеська область, Україна
Країна СРСР
 Україна
Діяльністьнауковець
Alma materОДУ ім. І. І. Мечникова (1949)
ЗакладОНУ ім. І. І. Мечникова
Одеський національний економічний університет
Державний університет Молдови
Національний університет «Одеська юридична академія»
Аспіранти, докторантиХаритонов Євген Олегович
Нагороди
заслужений діяч науки і техніки України

Сурілов Олексій Васильович (17 березня 1928, с. Гниляково, зараз в межах села Дачне Одеського району Одесської області, УРСР — 6 березня 1999, Одеса, Україна) — український правознавець, доктор юридичних наук (1966), професор (1967), Заслужений діяч науки і техніки України.

Життєопис

[ред. | ред. код]

У 1949 року закінчив юридичний факультет Одеського державного університету імені І. І. Мечнікова (ОДУ), а у 1952 року — аспірантуру ОДУ. Працював у цьому вузі старшим викладачем кафедри теорії та історії держави і права. З 1954 року доцент Одеського кредитно-економічного інститу. З 1955 — старший викладач Одеського, а потім Кишинівського філіалу Всесоюзного юридичного заочного інституту (ВЮЗІ). Після перетворення 1959 Кишинівського філіалу ВЮЗІ на юридичний факультет Кишинівського університетуту працював там доцентом, а згодом — завідувачем кафедри державно-правових дисциплін. З 1968 — завідувач кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету ОДУ, з 1997 — завідувач кафедрою теорії держави і права Одеської державної юридичної академії.

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

Активно співпрацював з міжнародними організаціями. 1974 року О. В. Сурілова було призначено членом Постійної палати Міжнародного третейського суду, розташованого в Гаазі (Нідерланди). Також він читав лекції з проблем теорії держави і права та правової охорони довкілля в університетах міст Регенсбург і Пассау, а також в Мадриді, Сегеді, Любліні, Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі[1].

З 1980-х років приділяв багато уваги проблемам захисту природного середовища і екологічної правосвідомості. Він був керівником перспективного напряму, над яким працював колектив очолюваної ним кафедри, — «Природоохоронна функція держави». На цю тему були підготовлені дві монографії — «Державно-правове управління якістю навколишнього середовища» (1983), «Державно-правове управління прибережних вод моря» (1986). О. В. Сурилов першим підготував 10 кандидатів наук — екологів права, з них троє — іноземці[2].

Наприкінці 1980-х років О. В. Сурілов почав систематизацію проблемних питань теорії держави і права. Результатом цієї роботи став вихід у світ навчального посібника «Теория государства и права» (1989), рекомендовану Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник. Пізніше О. В. Сурілов опублікував навчальний посібник «Основи загальної теорії держави і права» (1995), який став одним із перших у незалежній Україні з цієї дисципліни[1][3].

Сурилов О. В. був автором понад 90 фундаментальних праць з питань теорії та історії держави і права, серед яких 6 монографій. Він створив власну наукову школу, з якої вийшли 27 кандидатів і 5 докторів юридичних наук. Успішно захистили дисертації шість претендентів з Німеччини, Йорданії, Непалу, Афганістану і Ємену[3].

Благодійна діяльність

[ред. | ред. код]

Був членом правління першої в СРСР неурядової благодійної організації Фонду соціальної допомоги імені доктора Ф. П. Гааза[4][5]

Літературна творчість

[ред. | ред. код]

У творчій спадщині О. В. Сурілова як літератора шість історичних романів, у яких відображена епоха кінця XVIII — початку ХХ ст. Це трилогія про засновників Одеси: адмірала Дерібаса, дюка Ришельє, фельдмаршала Воронцова; романи «Месть гайдука» — про події на Балканах у XVIII ст. і роман «Омут» — про драматичні події громадянської війни на Півдні України. Останній роман «Государь император Александр ІІ» був присвячений одній з найцікавіших історичних постатей ХІХ століття[1].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в [1] [Архівовано 2021-04-25 у Wayback Machine.] Сурілов Олексій Васильович
  2. «Одеський національний університет імені І. І. Мечникова. Історія та сучастнісь (1865—2015)». Одеса: ОНУ, 2015—964 с. ISBN 976-627-689-113-0
  3. а б «Всё остается людям» — Газета «Порто-Франко» № 35 от 9.09.2008 г.(рос.)
  4. «Философия достоинства, свободы и прав человека». — Киев: Парламентское издательство, 2009 г.: ISBN 978-966-611-679-9(рос.)
  5. «Портрет правозащитника в социальном интерьере» — газета «2000», № 9 за 2.03.2016 г. [Архівовано 2016-03-06 у Wayback Machine.](рос.)

Праці

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]