Синдик
Синдик (дав.-гр. σύνδικος або συνήγορος) — у греків захисник у суді. Синдиками називалися також в Афінах після вигнання 30 тиранів чиновники, які складали особливу присутність для розгляду питань про передачу конфіскованого майна приватній особі або державі, що пред'являє своє право на отримання такого майна або частини його.
У новий час синдиком називали посадову особу, яка здійснює судові справи якоїсь установи; так, бували міські синдики, синдики установи, спілки, акціонерного товариства і т. д. У Пруссії коронні синдики — особи, які за пропозицією короля давали свої висновки з сумнівних державно-правових питань; вони призначалися королем з числа відомих юристів і за законом 1883 року були членами палати панів.
Наприклад до обов'язків львівського синдика входило дбати про права міста (тобто бути представником міста ззовні), піклуватися про сиріт і бідних міщан, вести кореспонденцію з різними особами щодо справ міста[1].
- ↑ Капраль М. М. Функціонування органів влади Львова у ХІІІ-XVIII ст. (нарис історії інститутів магдебурзького права) / М. М. Капраль // УІЖ. — Київ, 2006. — № 5. — С. 125.
- Синдик // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- Левус Н. Львівський синдик Павло Щербич // Acta studiosa historica: Збірник наукових праць. — Львів, 2015. — Ч. 6. — С. 43 — 56.
- Синдик [Архівовано 20 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.