Рамзес II

Рамзес ІІ Великий Усермаатра Сетепенра
Мумія Рамзеса II
фараон
Початок правління:	1290 до н.е.
Кінець правління:	1224 до н.е.
Попередник:	Сеті І
Наступник:	Мернептах
Дата народження:	1314 до н. е.(-1314)
Країна:	Стародавнього Єгипту
Дата смерті:	1224 до н. е.(-1224)
Місце смерті:	Пер-Рамсес
Поховання	KV7d
Діти:	Мернептах
Батько:	Сеті І

Рамзес II Великий або Рамсес ІІ Великий (єгипетсько-мовне тронне ім'я Усермаатра Сетепенра; англ. Ramesses II the Great; 1314 до н. е. — 1224 до н. е.) — фараон (1290—1224 роки до н. е.) Єгипту, третій представник дев'ятнадцятої династії. Правив 66 років і мав неабиякий авторитет у підданих. Рамзеса також називали «Великим Предком» наступників фараонів і єгипетського народу.

Завоював Палестину і Ліван, але програв битву з хетами біля міста Кадеш. Одружився з донькою хетського царя Хаттусілі III для скріплення мирної угоди. Мав понад 160 дітей від багатьох жінок. Єгипетської цариця Мерітамон теж була його донькою^[1].

За його правління могутність Єгипту досягла вершини. Про це свідчить і той факт, що ім'я цього фараона, якого прозвали «Великим», було відоме ще до того, як науковці розшифрували ієрогліфи. Воно жило в переказах, які переходили з покоління в покоління. Про Рамзесову славу і досі свідчать величезні будови в Абу-Сімбелі, Карнаці, Луксорі та в інших місцях. Як вважають історики, саме за його правління в Єгипті проживав біблійний пророк Мойсей; з того часу до нас дійшло слово «фараон», яке було зафіксоване у Біблії.

Витесаний на камені текст договору Рамзеса II з царем хеттів Хаттусілі III (це найдревніший з мирних договорів, збережених в історії) виставлений на огляд в холі нью-йоркської штаб-квартири ООН.

Рамзес II побудував багато статуй і храмів на свою честь у різних куточках Єгипту. Найбільшими на сьогодні є чотири 20-метрові статуї сидячого Рамзеса II в Абу-Симбелі на півдні країни.

Мумія Рамзеса II (виявлена в 1881 році) виставлена у скляній вітрині в Єгипетському музеї в Каїрі.

На початку березня 2017 р. археологи з Єгипту і Німеччини в підземних водах нетрів Каїру виявили залишки стародавньої єгипетської статуї, яка, на їхню думку, могла відтворювати фараона Рамзеса II. Статуя заввишки близько 8 м. Вона складається з кварциту. Її вік близько 3 тисяч років^[2]

Рамзес II зійшов на престол 27 дня третього місяця сезону шему (тобто посухи) у віці близько двадцяти років. Незважаючи на величезну кількість пам'ятників і документів з іменем Рамзеса II, історія його царювання висвітлюється в джерелах досить нерівномірно. Датовані документи існують для кожного року його правління, але вони вкрай неоднорідні: від пам'ятників релігійного призначення до горщиків з-під меду з Дейр-ель-Медіни.

Зміна фараонів часто давала пригнобленим народам надію на вдалі повстання. Від перших місяців правління Рамзеса збереглося зображення приведення ханаанських полонених до фараона, але воно дещо умовне. Повстання в Нубії було, мабуть, настільки значне, що для його придушення була потрібна особиста присутність фараона. Країна була упокорена. Під час цього походу тільки в одній малонаселеній області Ірем було взято у полон 7 тисяч людей. Намісник Рамзеса в Нубії зміг у перші місяці його правління доставити йому багату данину, і був ощасливлений за це нагородами і прихильністю правителя. Можливо, що на початку правління Рамзесу довелося також мати справу з лівійцями, оскільки збереглося зображення його торжества над західним сусідом, що належить до перших місяців його царювання.

Не пізніше 2-го року правління Рамзес здобув перемогу над шерданами — представниками одного з «народів моря» (вважають, що згодом вони заселили острів Сардинію). Єгипетські написи говорять про кораблі ворога, і розгром його під час сну. З цього можна зробити висновок, що справа відбувалася на морі або на одному з нільських рукавів і, що войовничі шердани були захоплені єгиптянами зненацька. Полонені шердани влились до лав єгипетського війська. Пізніші зображення показують їх у битві в Сирії і Палестині у перших рядах воїнів Рамзеса.

Восени 1-го року свого правління, на звільнене місце першого жерця Амона, Рамзес поставив вірного йому Небуненефа (Ніб-унанафа), який раніше обіймав посаду першого жерця Тініського бога Онуриса (Ан-Хари). На 3-му році правління Рамзеса на шестиметровій глибині вдалося знайти воду на золотих копальнях у Ваді-алак, що значно підвищило там видобуток золота.

Зміцнивши таким чином державу, Рамзес почав готуватися до великої війни з хетами. Оскільки Рамзес називав «другою експедицією» кампанію, котра завершилася битвою при Кадеші на 5-му році правління, можна припустити, що стела, встановлена ​​на 4-му році в Нахр ель-Келби, на північ від Бейрута, є нагадуванням про першу кампанію. Незважаючи на те, що практично весь текст загублений, зображення Ра-Хорахті, який протягує руку до царя, що веде бранця, дозволяє говорити про певну військову подію. Імовірно, в 4-й рік правління Рамзес зробив свій перший похід у Передню Азію, спрямований на підпорядкування морського узбережжя Палестини і Фінікії, як необхідної передумови подальшої успішної боротьби з хеттами. У ході цього походу Рамзес взяв місто Беріт і досяг річки Елевтерос (Ель-Кебір, «Собачої річки»), де поставив свою пам'ятну стелу. Те, що Нахр ель-Келби знаходиться на території, яку займали племена амурру, ймовірно, говорить про підпорядкування царя аммуру Бентешіна єгипетською владою. Сталося це, насамперед, через активізацію хеттських набігів, в той час як єгипетська присутність гарантувала хоч якийсь спокій. Саме ця подія стала приводом для оголошення війни між Рамзеса II і хеттським царем Муваталлу: це досить ясно з тексту договору, підписаного Шаушкамуйа, сином Бентешіна і Тудхалією, сином Муваталлу.

Навесні 5-го року свого правління Рамзес, зібравши більш ніж 20-тисячне військо, виступив із прикордонної фортеці Чилу у другий похід. Через 29 днів від дня виступу з Чилу, чотири військові з'єднання єгиптян, названі на честь Амона, Ра, Птаха і Сета, в кожному з яких було близько 5 тисяч вояків, розбили табір на відстані одного переходу від Кадеша. Одне зі з'єднань, що називалося по-ханаанськи «молодці» (Неарія), і складене фараоном, мабуть, з добірних воїнів, ще раніше було послане уздовж морського узбережжя, для подальшого возз'єднання з основними силами у Кадеші. Наступного дня вранці багатотисячне військо єгиптян почало переправу через Оронт у Шабтуна (згодом відомий євреям під назвою Рібла). Введений в оману підісланими в єгипетський табір хеттськими вивідувачами, які запевняли, що хети відступили далеко на північ, до Халеба, Рамзес з одним з'єднанням «Амона», що вже переправилося, не чекаючи переправи всього іншого війська, рушив до Кадеша.

На півночі, на невеликому мисі при злитті Оронта з його лівою притокою, громадилися зубчасті стіни і вежі Кадеша. У зарічній рівнині, на північний схід від фортеці, приховане містом у повній бойовій готовності стояло все військо Хеттського царства і його союзників. За єгипетськими джерелами, хеттська армія мала 3500 колісниць з трьома воїнами на кожній і 17 тисяч піхоти. Загалом приблизно 28 тисяч воїнів. Військо хеттів було змішаним і значною мірою найманим. Крім хеттських воїнів у ньому були представлені майже всі анатолійські і сирійські царства: Арцава, Лукка, Кіццуватна, Араванна, приевфратська Сирія, Каркемиш, Халаб, Угарит, Нухашше, Кадеш, кочові племена тощо. Кожен з цих різноплемінних союзників з'явився під керівництвом своїх володарів і, отже, Муваталлу було вкрай важко керувати всім цим скопищем. Цар Хатти Муваталлу мав усі підстави уникати сутички з єгиптянами у відкритому бою. Розраховувати з подібними полчищами здолати у відкритому бою єгипетське військо, згуртоване, вишколене і скеровуване єдиною волею, було важко. Подальша шістнадцятирічна боротьба показала, що війська Хатти уникали битв на відкритій місцевості й більше відсиджувалися в сирійських фортецях. На жодному з багатьох пам'ятників Рамзеса II не показано жодного великого бою з царством Хатти поза міськими стінами після битви під Кадеші. Але й сама битва при Кадеші доводить, що хетти більше покладалися на обман і раптовість нападу, ніж на свою військову силу.

Після переправи через Оронт, з'єднання «Ра» не стало чекати з'єднань «Птаха» і «Сета», які ще навіть не підійшли до броду, і пішло на північ для зустрічі з фараоном. Тим часом південніше Кадеша, поза увагою єгиптян, зосередилася основна маса колісничих військ ворога. Переправа його колісниць через Оронт, очевидно, відбувалася завчасно і минула непомітно для єгиптян. З'єднання «Ра» у похідному порядку, не готове до бою, піддалося нападу ворожих колісниць, і було блискавично розсіяно, а колісниці обрушилися на з'єднання «Амона», яке розбивало табір. Частина єгипетських воїнів почала тікати, а частина разом із фараоном була оточена. Єгиптяни зазнали величезних втрат. Рамзесу вдалося згуртувати навколо себе свою гвардію і зайняти кругову оборону. Порятунку Рамзеса від неминучої поразки сприяло лише те, що хеттська піхота не змогла переправитися через бурхливі води Оронта і не прийшла на допомогу своїм колісницям. Щаслива випадковість — несподівана поява на полі битви ще одного з'єднання єгиптян, того самого, яке йшло берегом моря, трохи покращило становище, і єгиптяни змогли протриматися до вечора, коли до Кадеша підійшло з'єднання «Птаха». Хети були змушені відступити за Оронт, зазнавши втрат при переправі через річку. У цій битві загинули два брати хеттського царя Муваталлу, кілька воєначальників і багато інших знатних хетів і їхніх союзників. Наступного дня вранці Рамзес знову напав на хеттське військо, але зломити ворога не вдалося і в цій битві — жодне джерело не говорить про те, що фараон опанував Кадеш. Хеттський цар Муваталлу запропонував фараонові перемир'я, що дало Рамзесу можливість із честю відступити й успішно повернутися до Єгипту. Хеттський цар успішно продовжив свої дії з метою підпорядкувати Амурру і, врешті, змістив правителя Бентешіна. Хетти навіть просунулися далі на південь і захопили країну Убе (тобто, оазу Дамаска), що раніше належала Єгипту.

Битва при Кадеші вразила Рамзеса II, який наказав відтворити розповідь про цю подію і грандіозні панорамні «ілюстрації» до неї на стінах багатьох храмових комплексів, зокрема, в Абідосі, Карнаці, Луксорі, Рамессеума і Абу-Сімбелі. Основні джерела, що розповідають про події, — три різні тексти: довга детальна розповідь з включеними ліричними відступами — так звана «Поема Пентаура»; коротка розповідь, присвячена подіям самої битви — «Доповідь» та коментарі до рельєфних композицій. Про битву при Кадеші згадують і кілька хеттських документів.

Джерела, які стосуються подальшого ходу війни з хетами, дуже бідні, і порядок подій не цілком достовірний. Війни в Азії, які Рамзес II вів після 5-го року правління, були спричинені найперше новим посиленням Хеттського царства, ворожістю сирійської півночі та втратою Амурру. На 8-му році правління Рамзес знову вторгся у Передню Азію. Підсумком цього походу стало взяття Дапуру. За сприяння своїх синів, Рамзес осадив і взяв цю стратегічно важливу фортецю. Взяття Дапуру, зображене на стінах Рамессеума, Рамзес вважав одним зі своїх найславніших діянь. Він надавав цьому подвигу друге місце після «перемоги» під Кадеші. Дапур, що розташований, за єгипетськими текстами, «в країні Амуру, в області міста Туніп», ймовірно, до цього часу вже увійшов до Хеттської імперії, оскільки у деяких джерелах говориться про його розташування одночасно і «в країні Хатти». Як зазвичай, наступу передувала битва на рівнині під фортецею, а незабаром і вона сама була взята, і до Рамзеса вийшов представник царя Хатти, ведучи призначеного в дар фараонові тільця, в супроводі жінок, які несли посудини і кошики з хлібом.

До Рамзеса II військове мистецтво єгиптян зробило крок уперед порівняно з часом повільних прийомів Тутмоса III, який заснував двома століттями раніше «єгипетську світову державу». Той волів брати укріплені міста змором і часто, не досягнувши мети, в безсилій люті спустошував навколишні сади і ниви. Війни Рамзеса II перетворилися на безперервне взяття приступом великих і малих фортець. При тому скрутному становищі, в якому єгиптяни виявилися в Сирії-Палестині, фараон не міг витрачати час на тривалу облогу. Перелік міст, «захоплених Його Величністю» в Азії, зберігся на стіні Рамессеума. Багато топонімів погано збереглися, деякі досі не локалізовано. У країні Кедах, можливо, розташованої на підступах до Анатолії, було взято укріплене місто з чудовим князівським палацом. Вочевидь, в цей же час були взяті і розграбовані Акко на фінікійському узбережжі, Ієно на кордоні з півднем Лівану, та інші північно-палестинські міста, також згадані у списку Рамессеума. Хоча жоден з документів не говорить про взяття Кадеша, але з огляду на те, що Рамзес робив завоювання далеко на півночі від цього міста, останній, безсумнівно, був захоплений єгиптянами. Рамзес також взяв місто Туніп, де поставив свою власну статую. Після повернення Рамзеса до Єгипту хетти знову зайняли Туніп, і на 10-му році свого правління Рамзес знову брав це місто. Причому, під час цього з ним знову стався якийсь випадок; Рамзесові, чомусь, довелося навіть воювати без обладунків, але відомості про цей подвиг, на жаль, надто уривчасті, щоб точно скласти собі уявлення про те, що ж з ним відбулося. Ця подія згадується в тексті стели в долині Нахр ель-Келби.

Очевидно, в період боротьби Рамзеса в Сирії або дещо пізніше, відбулися якісь заворушення в Палестині. Недатоване сцена в Карнаці зображує підпорядкування міста Ашкалон. На 18-му році Рамзес вів військові дії в районі міста Бейт-Шеана. Між 11-м і 20-м роками свого правління Рамзес зміцнював єгипетське панування в Палестині. Недатовані військові кампанії зображені на стінах Луксора, Карнака і Абідос. Серед рельєфів Луксора згадана військова кампанія в регіоні Моава; також відомо, що Рамзес воював з племенами шасу на півдні Мертвого моря в районі Сеїру, пізніше перейменованого в Едом. На сході від Генісаретського озера Рамзес поставив плиту в ознаменування свого відвідування цього району. Список Рамессеума згадує Бет-Анат, Балканах та Мером, міста, які за біблійною традицією розміщуються в Галілеї. Написи Рамзеса стверджують, що він підкорив Нахаріна (Приєвфратські області), Нижній Речену (Північна Сирія), Арвад, Кефти (о. Кіпр), Катна. Втім, незважаючи на багато перемог, «світова» держава Тутмоса III повністю відновлена ​​не була: у всіх починаннях Рамзесу заважало царство Хатти, будучи опорою дрібних князьків Сирії-Палестини. В остаточному підсумку, Північна Сирія і навіть царство Амурру залишилися за царством Хатти. Лише в прибережній смузі, вже за свідченням єгипетських джерел, володіння фараона доходили, щонайменше, до Сіміри.

Зі смертю Муваталлу, що сталася, ймовірно, на 10-му році правління Рамзеса II, клімат відносин між Єгиптом і Хатти помітно потеплішав. Син Муваталлу, Урхі-Тешуб успадкував престол під ім'ям Мурсілі III, проте незабаром був скинутий своїм дядьком Хаттусілі III, який уклав з Єгиптом мир. Може бути, що примиренню суперників поступово сприяло утворення сильної Ассирійської держави і пов'язані з цим побоювання.

На початку зими 21 року царювання Рамзеса II посол Хаттусілі ІІІ в супроводі перекладача-єгиптянина прибув до столиці фараона Пер-Рамзес і вручив єгипетському царю від імені свого повелителя срібну дощечку з клинописним текстом договору, завіреного печатками, що зображали царя і царицю Хатти в обіймах їхніх божеств. Договір був перекладений єгипетською мовою і згодом увічнений на стінах Карнака і Рамессеума. Текст договору, який фараон відіслав Хаттусили в обмін на його дощечку, також був клинописним, складеним міжнародною тоді аккадською мовою. Його фрагменти збереглися в Богазкейському архіві. В основному договір був спрямований на забезпечення взаємної недоторканності володінь і надання допомоги, піхоти та колісниць, у разі нападу на одну з договірних сторін або повстання підданих. Обидві сторони взяли зобов'язання видавати перебіжчиків. Це був перший у світовій історії дипломатично оформлений договір, що дійшов до наших днів.

Після підписання цього договору або внаслідок погіршення здоров'я закінчився період активних військових походів Рамзеса II. Почався час активного дипломатичного листування між двома країнами. У Богазкейському архіві були виявлені послання Рамзеса II, його сім'ї та візира Пасера, адресовані цареві Хаттусілі III і його дружині Пудухепе. Єгипетські лікарі часто посилалися до хеттського двору.

Наслідком договору, через тринадцять років після його підписання, на 34-му році правління єгипетського фараона, став шлюб Рамзеса II і старшої дочки Хаттусілі III, що прийняла єгипетське ім'я Маатхорнефрура. Маатнефрура (Ма-нафру-Ріа, «зрячий красу Сонця», тобто фараона). Царівна стала не однією з другорядних дружин царя, як це зазвичай траплялося з іноземками при єгипетському дворі, а «великою» дружиною фараона. Зустріч майбутньої цариці була обставлена ​​дуже урочисто. Царівну супроводжували воїни її батька. Перед нею везли багато срібла, золота і міді, тяглися раби і коні «без кінця», рухалися цілі стада биків, кіз і овець. З єгипетського боку царівну супроводжував «царський син Куша». Дочка царя Хатти «була приведена до його величності, і вона припала до серця його величності».

Велике будівництво й безкінечні війни, які вів Рамзес II, виснажили країну. По його смерті в Єгипті настав хаос, на троні змінилося дев'ять Рамзесів, які мали зі своїм великим предком лише спільне ім'я, і лише Сетнахт, засновник XX династії, міг про себе сказати: «Я навів лад у всій країні, де раніш не вщухали повстання. Я розгромив повстанців, що були в єгипетській землі. Я очистив великий трон Єгипту».

В історико-археологічному регіоні Сан аль-Хагар, що в єгипетській провінції Шаркія, відновили статую правителя Стародавнього Єгипту — Рамзеса II Великого. Статуя Рамзеса II виточена з рожевого граніту, її висота становить 6,5 м, вага близько 30 т^[3]

• Рамзес ІІ Великий: Біографія (рос.)

Портал «Єгипет»