Остфоршунг
«Остфоршунг» (нім. Ostforschung — «Вивчення Сходу») — науковий напрямок, мережа дослідницьких установ і система вивчення країн Центральної, Східної і Південно-Східної Європи, які, виникнувши в другій половині XIX століття в Австрії та Німеччині, забезпечили створення ідеологічного фундаменту доктрини «Натиску на схід» (Дранґ нах Остен).
Офіційне оформлення «Остфоршунга» завершилося у 1902 році, коли в Берлінському університеті почався курс викладання східновропейського країнознавства й історії[1].
Координаційним органом «Остфоршунга» виступило створене у жовтні 1913 року «Німецьке товариство з вивчення Росії», в установчій грамоті якого було зазначено: «... для кращого знання Росії, її історії та сучасності повинно робитися більше, ніж раніше...». Крім координаційних завдань, товариство займалося питаннями Європейського Сходу в цілому і надавало допомогу державним органам.
У роки Першої світової війни робота організації була на деякий час припинена, проте в липні 1918 року відновлена під назвою «Німецьке товариство з вивчення Східної Європи»[1]. Активність товариства різко зросла після укладення між Радянською Росією і Німеччиною Раппальского договору 1922 року, Товариство деякою мірою відігравало роль культурної та наукової інстанції, що виконувало функції посередника між радянськими і німецькими державними структурами.
З приходом до влади Гітлера основний напрямок діяльності було націлено на потреби режиму нацистів. У дослідницькій роботі почав затверджуватися напрямок політики завоювання нових територій на Сході, знищення і поневолення слов'янських народів, обґрунтовувалася теорія «життєвого простору на Сході», забезпечувалось ведення розвідувальної і підривної роботи проти східних держав і т. п.[2][неавторитетне джерело][джерело?][1].
У 1949 році система «Остфоршунг» була відроджена у Західній Німеччині, а в 1952 році, в доповнення до неї, з'явилося «Товариство Південно-Східної Європи»; обидві організації задекларували своєю метою розвиток багатопрофільних контактів з країнами Східної і Південно-Східної Європи[1][неавторитетне джерело][джерело?].
- ↑ а б в г «Остфоршунг» // Военная энциклопедия / П. С. Грачёв. — Москва : Военное издательство, 2002. — Т. 6. — С. 179. — ISBN 5-203-01873-1.
- ↑ «Остфоршунг» // Советская историческая энциклопедия / Гл. ред. Е. М. Жуков. — Москва : Советская Энциклопедия, 1967. — Т. 10. — С. 660.