Користувач:Євдоким/Чернетка/Імена литвинів

Імена давніх литвинів — засвідчені в письмових джерелах особові імена титульного народу Великого князівства Литовського — литвинів.

Про давню традицію ототожнювати місцеві литовські (білоруські) форми з їхніми німецькими відповідниками свідчить написання імені Сигізмунда Люксембурзького в кириличному написі в каплиці Святого Хреста Краківського королівського замку (1471), виконаному на замовлення короля і великого князя Казимира Ягеловича: «...з роду кесаря, предка високопреосвященного Сигізмунда Пана землі Австрії, Богемії та Угорщини»^[2][3]. Тим часом великий князь Сигізмунд Кейстутович (1365-1440) у власних латиномовних документах називав себе німецьким іменем Сигізмунд^[4]. Це ж ім'я послідовно вживали в латиномовних документах великі князі з династії Ягайловичів — Сигізмунд Старий і Сигізмунд II Август.

На тотожність імені Вітовт з німецьким іменем Вітольд (Witolt), відомим за багато років до появи великого князя литовського, а також свідчення ототожнення цих імен – латинізація імені Вітольд, що відповідає німецькому імені — звертає увагу польський мовознавець Юзеф Речек^[d]. Він зазначає, що германські імена з формантом -old (або -ald) існували в Польщі ще в XIII-XIV ст.^[5]. Тим часом ім'я Вітольт (повністю відповідає німецькому Witolt) поширилося серед панів Молдавського князівства, яке не прийшло до Молдови з Великого князівства Литовського. Водночас ця форма імені в молдавській писемності відзначається раніше, ніж її поява в українських писемних джерелах^[6].

Історик Павло Урбан у книзі «Стародавні литвини» звертає увагу на те, що прусський хроніст Віганд Марбурзький писав про герцога Альгерда Гоенштайнського^[a], а автор хроніки Східної Фризії — про одного з королів Англії Альгерда ^[b] VIII ст. ^[8]. Спеціаліст у галузі ономастики Олександра Суперанська виводить ім'я Ольгерд з германських мов^[9], таке ж пояснення дається в білоруському «Словнику власних імен», виданому в 2011 році^[10]. Павло Урбан також звертає увагу на те, що автор хроніки Східної Фризії згадує Любарта зі Шмаленберга^[c] у 1422 році, а іншого Любарта з Мюнстера у 1417 році. Крім того, в 1328 році магістр Любарт Балл працював в одному з відділень Тевтонського ордену, який знаходився в місті Утрехт (Нідерланди). Германське походження імені Любарт (Lubart, Lubard, Lubert) підтверджується в етимологічному словнику старопольських особових імен, виданому Польською академією наук^[12].

Альберт Коялович також звернув увагу на тотожність імен литвинів з іменами германців (герулів і лангобардів) у латиномовній «Історії Литви»^[d], виданій 1650 р. У цьому ж творі він згадує Свинторога «in campo Swintoroha», в якому вживає не характерне для литовської мови фрикативне г (h), а інші імена литовців послідовно подає у їх германських формах — Olgerdus, Vitoldus, Gastoldus, Rimundus, Germundus, Sigismundus та ін. На велику схожість імен литвинів з іменами германців (готів) також звернув увагу і Еварист Анджей Куропатніцький у гербовику Польського королівства і Великого князівства Литовського, опублікованому 1789 р.^[e] Германське (північногерманське) походження ряду литовських шляхетських прізвищ (зокрема жамойтських) стверджувалося в статтях «Жамойти» в Універсальній енциклопедії Самуеля Аргельбранда (1868)^[f] і «Литва» енциклопедії «Географічний словник Королівства Польського та інших слов’янських земель» (1884)^[g][h].

Тлумачення імен литвинів з литовської мови, висунуті в руслі політики литвинізації, були рішуче відкинуті лінвістом Владиславом Юргевичем (1818-1898), який народився на Віленщині, визначивши їх як «курйозні»^[18]. Для історика Юзефа Едуарда Пузини (1878-1949), який народився на Берестейщині і походив із давнього княжого роду Пузинів, не викликало сумніву німецьке (північнонімецьке) походження низки імен литвинів. Він також критикував приписування балтійського походження цим іменам^[i]. Те, що імена литовських князів і бояр мали північнонімецьке, а не жемойтське походження, відзначав державний діяч Серединної Литви генерал Люціан Желіговський, який народився і виріс на Ошмянщині^[20].

Французький мовознавець-германіст Раймонд Шмітляйн (1904-1974), який викладав в Університеті Вітовта Великого в Каунасі в 1934-1938 рр., у своїй доповіді^[21] на І Міжнародному конгресі з топоніміки та антропонімії в Парижі (1938) зазначив, що «навіть сьогодні майже всі литовські шляхетські імена мають готське походження "^[j][22]. На підставі власних багаторічних досліджень він дійшов висновку, що багато литовських власних імен або побудовані за німецькими, або запозичені з німецьких^[23]. У 1948 році Раймонд Шмітлайн підкреслив, що гіпотетичні балтійські етимології, розроблені деякими авторами (зокрема, Казимиром Бугою та Рейнхольдом Траутманом) з кінця XIX ст., не мають наукової цінності^[k][24].

Переконливість аргументації Раймонда Шмітлайна щодо литовських імен із формантом -mont- (Сигізмунд та інші) засвідчив американський лінгвіст Альфред Зен^[25]. Після тривалого мовчання латвійської сторони^[26], в 1966 році на сторінках латвійського радянського журналу «Baltistica» з'явилася рецензія литовського радянського топоніміста Александраса Ванагаса^[27] з різкою критикою цих висновків і наступним твердженням: «Що стосується зв'язку литовської антропонімії з німецькою, то необхідно підкреслити складність цього питання». Однак, водночас Ванагас змушений був визнати, що «подібність між деякими найдавнішими литовськими та германськими антропонімами дійсно існує»^[28].

У 1989 році наукове співтовариство Литви фактично визнало, що значення складних назв середньовічної литовської знаті важко пояснити з точки зору литовської мови^[29][A].

  ....... 

Поширення російсько-латвійськими та пруссько-німецькими авторами гіпотези про «спотворення давніх латиських імен» слов'янськими (латинськими, німецькими) книжниками разом із довільним тлумаченням германських (готських) імен і формантів з латиської мови призвело до поява серед литовців псевдонаукових теорій про литовське походження готів: у 1929 р. вийшла книга Аляксандраса Рачкуса^[lt], де він «відновив» оригінальні («литовські») форми імен готів (тобто «не спотворено» латинськими, грецькими та німецькими авторами ^[B]) і походить від литовської мови ^[31] .

Литовський лінгвіст-емігрант Юозас Юркенас^[lt] у своїй монографії, виданій у 2003 р., посилається на дослідження Раймонда Шмітляйна та визнає наявність великої кількості подібних одиниць у стародавній литовській («балтійській») і германській антропонімії, а також зазначає: «мабуть, схожість перелічених одиниць у більшості випадків не є тільки формальним» і що «випадкова подібність значної кількості одиниць такої довжини є малоімовірним»^[C]. (Гаудемунда — Gaudemund, Вільгейда — Williheid, Скірмунт — Sciremunt, Теуда — Teutgerdis, Теутвид— Teutwidis, Румбольд — Rumbold, Гермонт — Geromont, Валімонт — Walmont, Мантигерд — Mundgerd, Монтвіл — Muntwil, Талімонт — Talamund, Сарговд — Saregaud, Відігайло — Widigail, Бірибольд — Beribald, Візігерд — Wisgeard, Вільгард — Vilgerd, Керстын — Kerstin, Гендрута — Genedrudis, Монтвін — Mondawin, Відимонт — Widimunt, Вілімонт — Willimunt, Нарталт — Nartolt, Барталт — Bartolt та інші). Той факт, що велика кількість німецьких відповідників не дозволяє вважати такі збіги випадковістю, зазначив Юркенас ще в 1976 році^[33].

Фахівець у галузі ономастики Ігор Капилов звертає увагу на те, що наукова спільнота не сприймає латиську етимологію литовських імен^[34][35][36]. Лінгвіст і літературознавець-медіавіст Александар Бразгунов розглядає литовський ономастикон як слов’яно-західнобалтійську рецепцію германо-кельтського^[D] іменника. Він звертає увагу на те, що гіпотезу про литовський генезис імен литовських князів і бояр слід відкинути як науково неправдоподібну з таких міркувань:

• Нерепрезентативність лексичного фонду латиської мови для тлумачення подібних назв^[E]
• Передача ненаголошеного о через а в латиській мові^[F]
• У двох головних латиських словах відсутні сполучні голосні^[G]
• Перекручування генетичних основ імен у латиській трансмісії^[H]

Мінський дослідник Альохна Дайліда звертає увагу на те, що всі імена середньовічної литовської знаті природно витлумачені зі східногерманських мов і багато з них мають повні відповідники серед східногерманських імен. Серед германських особливостей назв литовців він відзначає збереження характерного для германських мов і нехарактерного для східнобалтійських мов сполучення -sk- і -sv- (Skirmunt, Svalged), наявність дифтонга -ei- (Eyvild, Eimant), яких немає в латиській мові, а також закінчення -en (Gerdzen, Trojdzen, Viten), -ud/-ut (Herdud, Keistut, Yavnut) та -ila, -ula (Vaidila, Virshula) характерні для германських імен, яких немає в балтійських.

Як резюмує Альохна Дайліда, «балтійська теорія взагалі нічим не підтверджена (включно з назвами). Балтійська теорія не відображає жодних історичних реалій, вона була просто інструментом політичної боротьби єзуїтів проти литовської Реформації та політичної влади литовської держави. Разом із деструктивною програмою Контрреформації, розпочатою після вибуху євангельського відродження в Литві, єзуїти також започаткували цілу ідеологічну програму спотворення історії Литви: крім правдивої історії слов’янізації німецької знаті Литви (пояснена в литовських літописах і добре відома єзуїтам), єзуїтська теорія мала розповісти про походження литовської знаті та створеної нею держави з місцевих напівдиких балтійських племен, і зробила єдиним «цивілізаційним» чинником в історії Литви виключно Католицьку Церкву (з цією ж метою єзуїтська пропаганда почала поширювати гротескні, суто фантастичні плітки про «балтійське язичництво» Литви, яке нібито було основною релігією ВКЛ до Кревської унії). Якщо за часів Речі Посполитої ця теорія мала вигляд маргінального напівнаукового заняття, не сприйнятої литовською шляхтою, то після поділу Речі Посполитої ця єзуїтська пропагандистська схема стала єдиною «науковою» версією історії Литви ХІХ ст.

К ухвале іменя найвышшага Бога Айца ўсемагушчага, пабудавана касьцёлу сяя капліца, павяленьнем вялікага а праслаўнага Караля, прасьветнага Казіміра з Боскай міласьці Польскага і Вялікага Князя Літоўскага, Троцкага і Жамойцкага, і Княжаця Прускага, Пана і дзедзіча тых і іных многа земь Гаспадара, і яго каралевяй пранайясьнейшай паняй Элізабэты з пакаленьня Цэсарскага продка пранайясьнейшага Жыгімонта Пана земь Ракускай, Чэскай, і Вугорскай