Артикуляція (мовознавство)

Артикуля́ція (лат. articulatio, від articulo — «розчленовую») — робота органів мовлення, спрямована на продукування звуків^[1].

Уся сукупність навичок артикуляції, засвоєних людиною з дитинства разом із опануванням мови, створює т. зв. артикуляційну базу, властиву кожному мовному колективу.

Артикуляцію контролюють мовні зони кори й підкіркових утворень головного мозку, отримуючи зворотній відгук через слух і кінестетику. Недорозвинення фонематичного слуху істотно ускладнює формування правильної артикуляції.

• приступ (екскурсія) — підготовка апарату мовлення до вимови звуку;
• витримка (експозиція) — вимова звуку зі збереженням відповідного положення органів;
• відступ (рекурсія) — закінчення вимови звуку, при якому органи мовлення змінюють своє розташування для творення наступного звуку чи переходять у стан спокою.

У реальних умовах звичайно вимовляють не окремі звуки, а мовленнєвий ланцюжок, тоді приступ наступного звуку накладається на відступ, іноді й на витримку попереднього звуку.

1. ↑ Розенталь Д. Е. «Словник лінгвістичних термінів»

• Техніка мовлення
• Артикуляція (акустика)

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Психологический словарь(рос.)

Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.