Анаграма

Анагра́ма (грец. ανα- — знову та γράμμα — літера) — переставлення літер у слові, завдяки чому утворюється нове значення, прочитуване у зворотному напрямку (тік — кіт), постають псевдоніми (Симонов — Номис) чи слова (мука — кума, літо — тіло). Винахідником анаграм вважають грецького граматика Лікофрона (III століття до н. е.)^[1]. Ця стилістична фігура добре відома в українській поезії, використовується з метою римування чи створення різних ефектів, зокрема комічного, як у поемі І. Котляревського «Енеїда» (частина IV)^[2]:

«Борщів як три не поденькуєш,
На моторошні засерчить;
І зараз тяглом закишкуєш,
їв буркоті закеньдюшить».

Можливості анаграм привернули увагу схильних до версифікаційних експериментувань авангардистів (Д. Алексич, К. Швіттерс, Ґео Шкурупій та ін.), які намагалися шляхом почленування і довільного монтажу мовного матеріалу витворити нову поетичну якість^[2].

• Ананім
• Панграма

• Анаграма [Архівовано 11 березня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1957. — Т. 1, кн. I : Літери А — Б. — С. 28. — 1000 екз.