Лучани

Луча́ни, лу́чичі (чеськ. Lučané, лат. Liusena, пол. Łuczanie, нім. Lutschanen) — назва двох слов'янських племен, які населяли території сучасних Чехії та України в середньовіччі.

Також лучанами називають мешканців сучасного міста Луцька.^[1][2][3]

Західнослов'янське плем'я, яке жило на берегах річки Огрже в Чеському гірському масиві. Були частиною групи чеських племен поруч з дулібами, пшованами, злічанами, літомерічами, седлічанами, дечанами та лемузами. У кінці ІХ ст. були підкорені племенем чехів та згодом асимільовані. Відомий племінний князь лучан Властіслав (біля 840 р. — 870 р.) з династії Пржемисловичів.

У «Богемській хроніці» XII ст. Козьми Празького згадана легенда про лучан у IX ст. Згадуються лучани й в документах празького єпископства XI ст.

Окрім того відоме і східнослов'янське плем'я лучан^[4][5] яке згадує візантійський імператор Костянтин VII Багрянородний в своєму трактаті «Про управління імперією»^[4] у середині Х ст. Проживало ймовірно на Західній Волині зі столицею у Луцьку («Лучеську»). Деякі з істориків вважають його окремим племенем, яке отримало назву від міста Луцьк^[4]. На думку Михайла Грушевського лучани це пізніша назва мешканців Луцького князівства.

Ян Длугош користуючись манускриптами, рукописами, літописами, що не збереглися на Русі у XV ст. писав про плем'я лучан як складову частину дулібського племінного союзу^[5].

Це незавершена стаття з етнології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Щавелева Н. И. // Древняя Русь в «Польской истории» Яна Длугоша [Архівовано 23 жовтня 2014 у Wayback Machine.]. (Книги I—VI): текст, перевод, комментарий — г. Москва: Памятники исторической мысли, 2004 г. — 493 с.: ил.; 22. — (Древнейшие источники по истории Восточной Европы / редкол.: акад. РАН В. Л. Янин (отв. ред. и др.). Часть текста парал. на рус. и лат. яз. — Библиогр.: с. 453—461, в тексте и в подстроч. прим. — Указатели: с. 463—494. — 800 экз. — ISBN 5-88451-135-3. (рос.) (лат.)
• Русский орфографический словарь. / Российская академия наук. Ин-т рус. яз. им. В. В. Виноградова. — г. Москва: изд. «Азбуковник». В. В. Лопатин (ответственный редактор), Б. З. Букчина, Н. А. Еськова и др.. 1999 г. (рос.)
• В. Эрлихман // «Правители Мира». 2009 г. (рос.)
• TŘEŠTÍK, Dušan. Počátky Přemyslovců. Praha: NLN, 2008. (чес.)
• KOSMA. Kosmova kronika česká. Praha: Paseka, 2005. S. 33-40. (чес.)
• FRANTIŠEK, Palacký. Dějiny národu českého v Čechách a v Moravě. Díl první: Od prvověkosti až do roku 1253. Praha: MF, 1936. Dostupné online. Kapitola kn. II., čl. 2 (6. část). (чес.)
• KARBUSICKÝ, Vladimír. Báje, mýty, dějiny. Nejstarší české pověsti v kontextu evropské kultury.. Praha: MF, 1995. S. 123—132. Usuzuje tak na základě struktury Kosmova popsání pověsti i podle rozboru motivů v textu, které opakují vzory, obvyklé v hrdinské epice. Nejbližším vzorem této písně byl franský epos Píseň o smrti Ermanarichově. (чес.)
• JIRÁSEK, Alois. Staré pověsti české. Ilustrace Mikoláš Aleš. Praha: Cesty, 1999. Dostupné online. — kapitoly Lucká válka, s. 54-65. (чес.)
• Michal Lutovský: Po stopách prvních Přemyslovců. Band 1, Nakladatelství Libri 2006, ISBN 80-7277-308-9. (чес.)
• František Palacký: Z dějin národu českého. Melantrich, Praha 1973. (чес.)
• Naďa Profantová, Martin Profant: Encyklopedie slovanských bohů a mýtů. Nakladatelství Libri, Praha 2000, ISBN 80-7277-011-X. (чес.)
• Bertold Bretholz und Wilhelm Weinberger (Hrsg.): Scriptores rerum Germanicarum, Nova series 2: Die Chronik der Böhmen des Cosmas von Prag (Cosmae Pragensis Chronica Boemorum). Berlin 1923 (Monumenta Germaniae Historica, Digitalisat [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.]) (нім.)