Лучани

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 8 травня 2021, заснована на цій версії.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Лучани (значення).
Лучани на чеській карті

Лучани, лучичі (чеськ. Lučané, лат. Liusena, пол. Łuczanie, нім. Lutschanen) — плем'я[1] дулібів[2] (волинян), котре згадує в своєму творі Костянтин VII Багрянородний[1] у X ст. Це східнослов'янське населення жило на заході Волині[1]. Центром лучан було місто «Лучеськ» (так за 1187 р. в літописі згадується м. Луцьк)[3]. Заселення теренів м. Луцька відбувалося вже з часів неоліту[3]. А з 1154 р. в Київській Русі було окремим Луцьким князівством, що увійшло до складу в 1225 р. Володимирського князівства (Волинського князівства), а потім — до складу Галицько-Волинської держави[3]. Деякі з істориків вважають його окремим племенем, яке отримало назву від міста Луцьке[1]. Але на думку Михайла Грушевського[1] це пізніша назва мешканців Луцького й околиць цього міста.

Збереглася в сучасній мові назва мешканців Луцька: лучани[4][5][6].

Але відомо про чеське плем'я лучан із західних слов'ян у IX–XII ст.[7]. Яке жило біля річки Огрже в Чеському гірському масиві зі столицею Жатець. «Богемська хроніка» Козьма Празького згадує лучан у XII ст., переказ легенди від IX ст.. Згадуються лучани й в документах празького єпископства XI ст.. Ймовірно, первинно назва лучан (лучичів) походить від слова «лук» (звідси слово влучити — тобто влучно, прицільно стріляти з лука), «луг» (пасовище для скотарства) або «луг» (лужне середовище). Вони були частиною групи чеських племен нарівні з дулібами, пшованами, злічанами, літомерічами, седлічанами, дечанами, лемузами. Вони програли племені чехів у боротьбі за панування серед племен Чехії і були поглинені асиміляцією чехів після 870 року, часу завоювання чехами (див. «Історія Чехії»). Відомий племінний князь лучан Властіслав (біля *840 р. — †870 р.) династії Пржемисловичів.

Ян Длугош користуючись манускриптами, рукописами, літописами, що не збереглися в Русі стверджував у XV ст. про плем'я лучан як складову частину дулібського племінного союзу[2].


Етнологія Це незавершена стаття з етнології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в г д стор. 1389, том 4, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1994 р. ISBN 5-7707-5493-1
  2. ↑ а б с. 486, Щавелева Н. И. // Древняя Русь в «Польской истории» Яна Длугоша. (Книги I–VI): текст, перевод, комментарий — г. Москва: Памятники исторической мысли, 2004 г. — 493 с.: ил.; 22. — (Древнейшие источники по истории Восточной Европы / редкол.: акад. РАН В. Л. Янин (отв. ред. и др.). Часть текста парал. на рус. и лат. яз. — Библиогр.: с. 453–461, в тексте и в подстроч. прим. — Указатели: с. 463–494. — 800 экз. — ISBN 5-88451-135-3. (рос.) (лат.)
  3. ↑ а б в стор. 1387, том 4, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1994 р. ISBN 5-7707-5493-1
  4. ↑ Лучане завоевали золото в турнире по футзалу [Архівовано 24 жовтень 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  5. ↑ За что лучане любят Луцк [Архівовано 17 жовтень 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  6. ↑ Лучане не верят в старый Луцк и хотят дендропарк (рос.)
  7. ↑ Список славянских племён (рос.)

Джерела

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
  • Щавелева Н. И. // Древняя Русь в «Польской истории» Яна Длугоша. (Книги I–VI): текст, перевод, комментарий — г. Москва: Памятники исторической мысли, 2004 г. — 493 с.: ил.; 22. — (Древнейшие источники по истории Восточной Европы / редкол.: акад. РАН В. Л. Янин (отв. ред. и др.). Часть текста парал. на рус. и лат. яз. — Библиогр.: с. 453–461, в тексте и в подстроч. прим. — Указатели: с. 463–494. — 800 экз. — ISBN 5-88451-135-3. (рос.) (лат.)
  • Русский орфографический словарь. / Российская академия наук. Ин-т рус. яз. им. В. В. Виноградова. — г. Москва: изд. «Азбуковник». В. В. Лопатин (ответственный редактор), Б. З. Букчина, Н. А. Еськова и др.. 1999 г. (рос.)
  • В. Эрлихман // «Правители Мира». 2009 г. (рос.)
  • TŘEŠTÍK, Dušan. Počátky Přemyslovců. Praha: NLN, 2008. (чес.)
  • KOSMA. Kosmova kronika česká. Praha: Paseka, 2005. S. 33-40. (чес.)
  • FRANTIŠEK, Palacký. Dějiny národu českého v Čechách a v Moravě. Díl první: Od prvověkosti až do roku 1253. Praha: MF, 1936. Dostupné online. Kapitola kn. II., čl. 2 (6. část). (чес.)
  • KARBUSICKÝ, Vladimír. Báje, mýty, dějiny. Nejstarší české pověsti v kontextu evropské kultury.. Praha: MF, 1995. S. 123–132. Usuzuje tak na základě struktury Kosmova popsání pověsti i podle rozboru motivů v textu, které opakují vzory, obvyklé v hrdinské epice. Nejbližším vzorem této písně byl franský epos Píseň o smrti Ermanarichově. (чес.)
  • JIRÁSEK, Alois. Staré pověsti české. Ilustrace Mikoláš Aleš. Praha: Cesty, 1999. Dostupné online. — kapitoly Lucká válka, s. 54-65. (чес.)
  • Michal Lutovský: Po stopách prvních Přemyslovců. Band 1, Nakladatelství Libri 2006, ISBN 80-7277-308-9. (чес.)
  • František Palacký: Z dějin národu českého. Melantrich, Praha 1973. (чес.)
  • Naďa Profantová, Martin Profant: Encyklopedie slovanských bohů a mýtů. Nakladatelství Libri, Praha 2000, ISBN 80-7277-011-X. (чес.)
  • Bertold Bretholz und Wilhelm Weinberger (Hrsg.): Scriptores rerum Germanicarum, Nova series 2: Die Chronik der Böhmen des Cosmas von Prag (Cosmae Pragensis Chronica Boemorum). Berlin 1923 (Monumenta Germaniae Historica, Digitalisat) (нім.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лучани&oldid=31608169