Координати: 53°39′9.0000001000123″ пн. ш. 38°39′12.600000100004″ сх. д. / 53.65250° пн. ш. 38.65350° сх. д. / 53.65250; 38.65350
Очікує на перевірку

Куликовська битва

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Куликовська битва
Ординське ярмо
Адольф Івон. "Куликовська битва". 1859 рік
Адольф Івон. "Куликовська битва". 1859 рік
Адольф Івон. "Куликовська битва". 1859 рік
53°39′9.0000001000123″ пн. ш. 38°39′12.600000100004″ сх. д. / 53.65250° пн. ш. 38.65350° сх. д. / 53.65250; 38.65350
Дата: 8 вересня 1380 року
Місце: Куликове поле
Результат: перемога Московського князівства
Куликовська битва. Російський лубок, 1890-ті роки.

Кулико́вська би́тва (рос. Куликовская битва, Мамаево побоище, Донское побоище) — битва, яка відбулася 8 вересня 1380 року між військом московського князя Дмитра Донського й військом претендента на ханський престол — Мамая на Куликовому полі між річками Доном, Непрядвою та Красивою Мечею (тепер Тульська область, Росія). Згідно з неофіційними російськими джерелами, це була битва між підконтролькими законному хану Золотої Орди Тохтамишу Москвою, Тверрю і Тулою і між Владимиром та Рязанню, підконтрольними узурпатору Мамаю, наслідком перемоги стала більша самостійність[джерело?] московських князів.

Причини

[ред. | ред. код]

На початку 1360-х татарський темник половецького походження Мамай Кіят захопив владу в Золотій Орді. За законами лише чингісид (нащадок Чингісхана) міг отримати титул хана, тому Мамай проголосив ханом свого ставленика Абдулу. Більшість татарської знаті та васалів Золотої Орди не визнали його, і фактично під владою Мамая залишалася тільки західна частина Золотої Орди.

У 1377 році хан Тохтамиш, за підтримки Тимура, почав завоювання Золотої Орди. За цих умов Московські князі виступили на боці чингісида Тохтамиша й не визнали влади Мамая.

Зауваження щодо чисельності військ

[ред. | ред. код]

Історичні дані

[ред. | ред. код]

Дані щодо чисельності військ, які брали участь у битві, істотно розходяться.

Російський історик Сергій Соловйов у своїй роботі «Історія Росії з давніх часів» (1851-1879) вказує таку чисельність московських військ: 400 тисяч, хоча й зазначає при цьому, що «историк и не имеет обязанности принимать буквально последнего показания»[1].

Велика Радянська Енциклопедія визначає кількість військ Мамая до 100—150 тис. осіб і до 100—150 тис. осіб на боці московського князівства[2].

Радянський військовий історик Євген Разін оцінив загальну чисельність населення Московського князівства наприкінці XIV-го століття в 250—300 тис. мешканців, вважав 10 % мобілізаційну напругу і, відповідно, чисельність війська в 25-30 тисяч воїнів від Московського князівства і 25-30 тис. від союзників (разом 50-60 тис.) малоймовірною[3].

Радянський археолог Анатолій Кірпічніков у роботі «Куликовська битва» шляхом дослідження аналогічних за масштабом битв середньовіччя визначив, що в середньому на кожні 500 метрів фронту припадало не більше як 3-5 тис. воїнів з кожного боку[джерело?].

Сучасні дослідження[джерело?]

[ред. | ред. код]

Методами палеогеографії встановлено, що розмір вільної від лісу частини Куликовського поля становив близько 2 км² — до 1 км завширшки, до 2-х завдовжки. Для порівняння — площа поля Грюнвальдської битви становила близько 4 км² і на ньому розмістилось 66 тисяч війська: 27 тисяч Тевтонського ордена — у дві лінії фронтом 2.5 км та 39 тисяч об'єднаного польсько-литовсько-руського — у три лінії фронтом 2-2.5 км.

Враховуючи висновки Анатолія Кірпічнікова щодо існуючих на той час норм насиченості поля бою військами та зважаючи на довжину фронту 1 км, загальна чисельність військ у Куликовській битві не могла перевищувати 10-12 тисяч воїнів з кожного боку.

Зауваження щодо місця битви, результатів

[ред. | ред. код]

Попри багаторічні дослідження на визначеному місці битви, площу якого у 25 гектарів повністю дослідили, не віднайдено жодних слідів побоїща, що є дуже дивним, для такої великої кількості воїнів[4][5][6].

Альтернативна версія

[ред. | ред. код]

Логічним поясненням відсутності археологічних знахідок за шість століть є відсутність самої битви, або її незначний масштаб[7]. Історики зазначають[8] можливість зустрічі противників, що включало авангардні бої, проте Мамай з отриманням звістки про наближення Тохтамиша, уникаючи двох битв за дуже малий проміжок часу, відступив у степ для бою[9] із сильнішим за Дмитра ворогом — Тохтамишем[10].

Є значні суперечності в тезах Великої Радянської Енциклопедії про розгром на Куликовському полі 100—150 тисячного війська Мамая[11] та втрати ним 8/9 воїнів[12], з урахуванням, що той самий Мамай з такими ж силами через два тижні зійшовся в битві з ханом Тохтамишем на ріці Калці. Неможливо за два тижні зібрати нове військо. Сумнівною є і сама чисельність військ Мамая та Дмитра, яка є завищеною мінімум в 2-4 рази[13][14][неавторитетне джерело].

Велика битва між московитами й татарами (1380) згадується в текстах німецьких хронік XIV—XVI століть. Однак, на відміну від московських джерел, там також зазначається, що після цієї битви навперейми московитам прийшли литовці (у яких татари просили допомоги), і, побивши, відібрали у них здобич. Вочевидь, тут мається на увазі військо литовського князя Ягайла, який ішов на допомогу Мамаю, але не встиг до початку Куликовської битви[15].

Символічним є той факт, що після перемоги 1380 року на Куликовому полі князь Дмитро Іванович Донський не звільнив московські землі від залежності й утік зі столиці Москви 1382 року[16]. Князю був виданий ярлик на московське княжіння[17], його сина Василя взято в почесні заручники[18], на державу було накладено вдвічі більшу данину, ніж раніше[19], і загалом Московське князівство ще майже сто років платило данину степнякам.[20]

Наслідки

[ред. | ред. код]

За офіційною версією, після поразки Мамай відправився назустріч війську Тохтамиша, де на річці Калка зазнав поразки та втік на землі Кримського ханства і Великого Князівства Литовського[джерело?]. Його син Мансур–Кият, нащадок Чингісхана по лінії родоводу від матері, прийняв підданство великого князя литовського, православну віру і титул князя Глинського разом із городом-фортецею Глинськ у сучасній Сумській області. Серед його нащадків Іван Грозний (який також був нащадком Дмитра Донського), а також перші козацькі отамани Запорізької Січі.

У 1382 році хан Тохтамиш захопив і спалив Москву. З міста втекли князь Дмитро Донський, митрополит Кипріан, а її оборону очолив литовський князь Остей, який привіз перші гармати. Згідно з однією з гіпотез, Мамай із кіннотою покинув поле бою, вирушивши назустріч Тохтамишу, а Дмитро Донський винищив союзну Мамаю генуезьку піхоту з Криму.

Цікаві факти

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 3 жовтня 2009. Процитовано 10 червня 2009.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 серпня 2009. Процитовано 10 червня 2009.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 22 червня 2017. Процитовано 10 червня 2009.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  4. ↑ [Была ли Куликовская битва (рос.). Архів оригіналу за 15 вересня 2015. Процитовано 1 вересня 2015. Была ли Куликовская битва (рос.)]
  5. ↑ Искатели — Призраки Куликова поля(рос.)
  6. ↑ [Абдулхан АХТЯМЗЯН \"Татарские новости" № 5-6 (82-83), 2001 Куликовская битва — миф и трагедия (рос.). Архів оригіналу за 10 вересня 2015. Процитовано 1 вересня 2015. Абдулхан АХТЯМЗЯН \"Татарские новости" № 5-6 (82-83), 2001 Куликовская битва — миф и трагедия (рос.)]
  7. ↑ Куликівська битва 1380. Другий міф Москви.
  8. ↑ Рудаков В. Н. Неожиданные штрихи к портрету Дмитрия Донского (бегство великого князя из Москвы в оценке древнерусского книжника) // Древняя Русь. Вопросы медиевистики. 2000. № 2. С. 15—27.
  9. ↑ Почекаев Р. Ю. «Цари ордынские». Биографии ханов и правителей Золотой Орды. — СПб.: Евразия, 2010. — 408 с.: ил. — (Clio) (рос.).
  10. ↑ Каргалов В. В. Русь и кочевники / Гл. ред. С. Н. Дмитриев, ред. М. К. Залесская. — М.: Вече, 2008. — 480 с. — (Тайны Земли Русской). — ISBN 978-5-9533-2921-7.
  11. ↑ https://oval.ru/enc/42038.html. Архів оригіналу за 28 червня 2018.
  12. ↑ «Задонщина» - (список XVII в, — РГБ, собр. Ундольского, № 632); Ждановском (список ХѴII в., отрывок — БАН, № 1. 4. 1); Историческом первом (список конца XVI в., без начала — ГИМ, собрание Музейское, № 2060); Историческом втором (список начала XVI в., отрывок — ГИМ, собрание Музейское, № 3045); Кирилло-Белозерском (список 1470-х гг. — РНБ, собрание Кирилло-Белозерского монастыря, № 9/1086); Синодальном (список XVII в. — ГИМ, Синодальное собрание, № 790). Архів оригіналу за 8 липня 2009.
  13. ↑ КУЛИКОВСКАЯ БИТВА – МИФЫ И ПРАВДА (ru-ru) . Архів оригіналу за 24 березня 2018. Процитовано 23 березня 2018.
  14. ↑ WebCite query result. www.webcitation.org (англ.). Архів оригіналу за 30 серпня 2018. Процитовано 23 березня 2018.
  15. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 24 листопада 2021. Процитовано 15 жовтня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  16. ↑ Вернадский Г. В. Тохтамыш и Тамерлан // История России // Кн. 3: Монголы и Русь / Пер. с англ. Е. П. Беренштейна, Б. Л. Губмана, О. В. Строгановой. — Тверь—М.: Леан—Аграф, 1997. — 480 с. — ISBN 5-85929-004-6.
  17. ↑ Шефов Н. А. Древняя Русь. Московское царство. Российская империя / Гл. ред. С. Н. Дмитриев, ред. М. В. Чудова. — М.: Вече, 2004. — 464 с. — (Все войны мира). — ISBN 5-9533-0170-7.
  18. ↑ Послан отцом в Орду кланяться Токтамышу в 1383 году. Оставлен в Орде залогом в 8-ми тысяч рублей московского долга (М.Д. Хмыров. "Алфавитно-справочный перечень Государей Русских и замечательнейших особ их крови". СПб.1870г. стр. 17).
  19. ↑ Соловьёв, С. М. История России с древнейших времён / С. М. Соловьёв. — 2-е изд. — СПб. : Товарищ. «Общественная польза», 1851—1879.
  20. ↑ 1382 г. Нашествие Тохтамыша на Москву: Дата похода: Поход был проведен в августе 1382 г. Успеху похода. texts.news (англ.). Архів оригіналу за 17 жовтня 2018. Процитовано 23 березня 2018.
  21. ↑ «Чернець Мамая як побив» // Енеїда. IV:40.

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Куликовська битва
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Куликовська_битва&oldid=43631752