Ернст Любіч

Народився 29 січня 1892 в Берліні в сім'ї успішного фабриканта одягу Симона (Сімхи) Любича та його дружини Анні Лінденштадт. У 1899—1902 роках відвідував початкову школу, потім гімназію. 1908 року почав навчання у текстильній крамниці на Кенігштрассе після чого працював бухгалтером в конторі свого батька. Познайомився з актором Віктором Арнольдом і став його учнем. Відбулися перші виступи в кабаре. В 1911—1913 роках Любич грав в театрі Райнгардта. 1913 року дебютував в кіно як актор, граючи невеликі ролі в короткометражних комедіях («Гордість фірми», «Фірма одружується», 1914), і незабаром набув значної популярності як виконавець ролі незграбного єврея, на ім'я Мейєр в цілій серії «комедії ляпасів». 1915 року зайнявся режисурою, продовжуючи зніматись, а починаючи з 1919 року повністю полишив акторську кар'єру, віддавши перевагу режисерській роботі. 1918 року почалася його співпраця з Полою Неґрі і Емілем Яннінгсом. До 1922 року зняв ряд фільмів, які мали великий успіх у глядача: «Мадам Дюбаррі», «Принцеса устриць», «Дружина фараона» і «Полум'я».

У грудні 1922 року разом з Полою Неґрі поїхав до Голлівуду, де поставив фільм «Розіта» з Мері Пікфорд. Фільм не був успішним, після чого Любич уникав роботи з відомими зірками кіно, віддаючи перевагу маловідомим, що легко піддавалися режисерському впливу.

Перший успіх у США Любичу приніс фільм «Шлюбне коло», комедія про холостяка-бонвівана^{[К 1]}, що виявився залученим у два шлюби одночасно. Після гучного успіху цієї стрічки у публіки, Любич створює за його зразком в другій половині 20-х років цілу низку салонових комедій: «Три жінки» (1924), «Заборонений рай» (1924) та ін., що затвердило його репутацію режисера в Голлівуді.

З появою звуку в кіно Любич стає одним з перших американських режисерів, що зуміли знайти справжню кінематографічну форму для перенесення на екран ряду бродвейських музичних комедій і створює серію кінооперет («Любовний парад», 1929; «Монте-Карло», 1930; «Весела вдова», 1934), в більшості з яких співали Моріс Шевальє і Джанет Мак-Доналд.

За більш ніж 30 років роботи в німецькому й американському кінематографі Любич поставив понад 50 стрічок. 1946 року він був удостоєний спеціального «Оскара» за вклад в кінематограф.

Любич помер 30 листопада 1947 в Голлівуді від інфаркту на зніманні фільму «Ця леді в горностаєві» (стрічку завершив Отто Преміґер).

• З 1957 року щорічно присуджують премію, названу на честь Ернста Любича.

• М.М. Черненко (составитель). Режиссерская энциклопедия. Кино Европы / Г.Н. Компаниченко. — М. : Научно-исследовательский институт киноискусства, 2002. — С. 107-109. — ISBN 5-85646-077-4.(рос.)
• НИИК МКРФ, редактор Е.Н. Карцева. «Режиссёрская энциклопедия. Кино США». — М. : Материк, 2002. — С. 93-94. — ISBN 5-85646-096-0.(рос.)

• Кінематограф Ерста Любича [Архівовано 31 березня 2022 у Wayback Machine.](англ.)
• Фото і бібліографія [Архівовано 29 жовтня 2006 у Wayback Machine.](англ.)