Дітмаршен

• Дітма́ршен (нім. Dithmarschen) — сучасна німецька назва; походить від маршів (болотистої місцевості), що характерна для цього приморського регіону.
• Дітма́рсен (нім. Dithmarsen) — запис місцевості у старій орфографії.
• Дітма́рсія (лат. Dithmarsia) — середньовічна і ранньомодерна латинська назва.
• Дітма́ршкен (дан. Ditmarsken; стара орфографія: Dythmerschenn, Ditmersken) — данська навза.
• Дітмарш (англ. Ditmarsh)

Може зустрічатись назва Дітмархен і Дітмарсен. Скажімо один з титулів імператора Всеросійського був — герцог Дітмарсенський.

У давнину Дітмаршен входив до складу Саксонії, яку згодом завоював франкський король Карл Великий^[4].

Від 936 року Дітмаршен належав графському роду фон Штаде^[4].

1180 року Фрідріх I, імператор Священної Римської імперії, передав Дітмаршен Бременському архієпископству. Населення округу вперто опиралося новій владі й після кількох безрезультатних повстань добровільно підкорилося Шлезвігському єпископству^[4].

 

 

Незабаром Дітмаршен перейшов до Данського королівства і залишався у його складі до 1227 року, до поразки данців при Борнгевде^[4]. Відтоді Дітмаршен, фактично, перетворився на селянську республіку (нім. Buurnrepubliek Dithmarschen), окремі райони і парафії якої ревно оберігали свою самостійність^[4]. Вона страждала від міжусобиць впливових родів на набігів морських розбійників^[4].

1321 року в Дітмаршені було укладено збірник Дітмаршенського права й запроваджено Вищий суд, до якого перейшли найважливіші державні справи. 1447 року відбулася перша велика реформа законодавства. 1497 року дітмаршенські закони вперше опублікували, 1567 року — виправили, а 1711 року знову опублікували у Глюкштадті^[4].

Республіка вела виснажливі війни зі східним сусідом — Гольштейнським герцогством. У 1319 і 1404 роках гольштейнські герцоги здійснили великі походи з метою завоювати Дітмаршен, але зазнали поразки. Оборона самостійності коштувала дітмаршенцям великих жертв^[4].

Дітмаршенська республіка формально перебувала у складі Священної Римської імперії, але фактично була незалежною. Коли імператор Фрідріх III наказав передати землі цієї республіки герцогам Гольштейну, його наказ лишився невиконаним^[4].

Сини Крістіана, король Ганс і герцог Фрідріх І Готорпський, намагалися підкорити Дітмаршен, але 1500 року дітмаршенці розбили їхнє військо при Геммінгштедті. Ця перемога селян над герцогським військом була оспівана у багатьох піснях і забезпечила республіці мир на півстоліття^[4].

Основною причиною занепаду республіки стала Реформація, яка внесла розбрат у ряди керівників Дітмаршена. 1524 року місцеві селяни, які дотримувалися католицького вчення, спалили на вогнищі Генріха Цютфенського, одного із перших лютеран-мучеників. Дітмаршенці повставали зі зброєю проти лютеран і наймали іноземні війська для боротьби із ними, але лютеранство поступово поширилося по країні^[4].

Занепадом Дітмаршена скористалися його вороги — данський король Фредерік II, шлезвігський герцог Йоганн і гольштейнський герцог Адольф. Вони провели ряд успішних військових кампаній проти Республіки, внаслідок чого, 2 червня 1559 року, вона скорилася їхній волі^[4].

Данія, Шлезвіг і Гольштейн розподілили землі Дітмаршена. Данські королі додали до свого титулу «герцог Дітмаршенський». Після смерті герцога Йоганна відбувся новий перерозподіл: Південний Дітмаршен із головним містом Мельдорфом отримав король Фредерік ІІ, а Північний Дітмаршен із містом Гайде — герцог Адольф Готорпський^[4].

Згідно з Царськосільським трактатом 1773 року між Данією, Гольштейном і Росією, увесь Дітмаршен увійшов разом із гольштейнськими володіннями до складу Данського королівства^[4].

У 1864 — 1866 роках, за підсумками пруссько-данської війни, Дітмаршен став частиною Прусського королівства, яке 1871 року перетворилося на Німецьку імперію. Німці включили Дітмаршен до прусської провінції Шлезвіг-Гольштейн і поділили на два повіти: Північний Дітмаршен (нім. Kreis Norderdithmarschen) і Південний Дітмаршен (нім. Kreis Süderdithmarschen)^[4].

1946 року, внаслідок адміністративної реформи, Північний і Південний Дітмаршенські повіти увійшли до складу федеральної землі Шлезвіг-Гольштейн. 1970 року їх об'єднали у один Дітмаршенський повіт^[5].

 

Район складається з двох самостійних міст, а також 114 міст і громад (нім. Gemeinden), об'єднаних у 6 об'єднань громад (нім. Ämter).

Дані про населення наведені станом на 31 грудня 2020^[3].

Об'єднання громад:

Зірочками (*) позначені центри об'єднань громад.

 

Герб Дітмаршена — офіційний символ округу. У червоному полі галопуючий срібний кінь із золотим сідлом, збруєю і синім чепраком; на ньому сидить лицар у золотому обладунку і шоломом зі срібним плюмажем, який заносить срібного меча над головою^[5]. Цей герб затверджений 30 червня 1971 року^[5] і базується на повітовій символіці XVI ст.

Старий герб Дітермаршена, який використовувався на печатках до XVI ст., має зображення Богородиці з маленьким Ісусом і святого Освальда, патронів селянської республіки. На печатках після 1559 року фігурувала Страждаюча Богоматір, із мечем у серці, що, ймовірно, було алюзією до втраченої незалежності^[5].

Сучасний герб Дітмаршена із «лицарем» походить з південної частини, яка належала Данському королівству. Він зустрічається на печатках Фредріка ІІ. Цей герб символізував святого Юрія, але був дуже непопулярним серед дітмаршенців, оскільки сприймався ними як «данський лицар» — знак перемоги загарбників над Республікою^[5]. З кінця XVII у Північному Дітмаршені так само стали використовувати південно-дітмаршенський герб^[5]. До ХХ ст. лицаря і збрую коня малювали срібною.

1934 року, після утвердження націонал-соціалістичної влади у Німеччині, «данського лицаря» замінили «німецьким орлом» з патріотичних мотивів. Проте 1946 року британська окупаційна влада повернула на герби Північного і Південного Дітмаршена «лицарів»^[5]. Після об'єднання обох округів у один Дітмаршенський округ в 1970 році, їхні ідентичні герби були взяті за основу нового окружного герба^[5].

• Кірстен Роде — пірат, що служив московському царю Івану IV Грозному.

• Дітмаршенська республіка представлена у комп'ютерній грі «Europa Universalis IV»^[6]

• Nehlsen, R. Dithmarscher Geschichte nach Quellen und Urkunden. Hamburg: Verlagsanstalt und Druckerei A. G., 1895. [1]

• Alberts, K. Friede und Friedlosigkeit nach den Dithmarscher Landrechten von 1447 und 1539. Heide, 1978.
• Geschichte Dithmarschens. Heide, 2000.
• Meier, O. Die Naturschutzgebiete in Dithmarschen. Heide, 1982.
• Nissen, G. Typisch Dithmarscher. Ansichten und Profile eines legendären Volkes. Heide, 1992.
• Nissen, N. Kleine Geschichte Dithmarschens. Heide, 1986 (2-е вид.: 1999).
• Stoob, H. Geschichte Dithmarschens im Regentenzeitalter. Heide, 1959.
• HISTOUR Dithmarschen. Der historisch-touristische Führer zu Natur- und Kulturdenkmalen in Dithmarschen. Heide, 2003.
• Dithmarschen. Zeitschrift für Landeskunde, Kultur und Natur. Heide, 1925.

• Дитмаршен [Архівовано 14 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. Санкт-Петербург, 1893, Т. 10, С. 678.

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Дітмаршен

• Офіційний сайт [Архівовано 8 листопада 2006 у Wayback Machine.]
• Крайовий музей [Архівовано 27 червня 2021 у Wayback Machine.]