Шарль де Вайї

Народився в Парижі. Рано виявив художні здібності, що стало в перешкоді при ввивченні латини та французької граматики. Батьки мріяли бачити сина філологом, бо філологію вивчав їх старший син.

Але Шарль обрав художню кар'єру і вже в юнацтві наполегиво копіював картини і репродукції з відомих творів мистецтва. Сам почав збирати твори мистецтва і гравюри.

В роки опановування архітектури приятелював із Марі-Жозефом Пейром, з яким співпрацюватиме надалі над деякими проєктами. Серед його вчителів — Жак-Франсуа Блондель, Жан-Лоран Леже, Ніколо Сервандоні.

Був здібним студентом і виробився в талановитого малювальника-графіка, механіка і дизайнера. 1752 року, по закінченні навчання, виборов перший приз з архітектури і право на пенсіонерську Римську премію, котра надавала право на стажування в Римі (Французька Академія в Римі). Шарль наполягав на наданні першої премії також Моро (Pierre-Louis Moreau-Desproux), і шляхетно розділив її з ним, бо останній виборов лише другу премію без права подорожі до Риму.

Стажувався в Римі протягом трьох років. Разом із Моро брав участь в розкопках Терм Діоклетіана. Болонський інститут обрав де Вайї власним членом. З 1767 року став членом Королівської Академії архітектури в Парижі.

 

Перебуваючи в Римі, архітектор вивчав архітектурні проєкти Лоренцо Берніні, відомого представник римського бароко^[1]. Тим не менше, у Шарля де Вайї виробилась особлива художня манера без цитат із барокового репертуару, яку розцінили як «Грецький стиль». Він не цурався пластичних об'ємів і наслідків французької архітектури XVII століття, зберігав рови з водою, руст на кутах, колонади, активно використовував скульптуру на парапетах чи в парковому оточенні. Але його архітектурні об'єми тяжіли до спокійних геометричних фігур на кшталт кола, кулі, прямокутника. Скупий декор іноді переходив в майже повну відмову від нього, коли на виглажених фасадах залишена обмаль елементів (карниз, круглі наші з декоративними погруддями та вікна різної форми в театральному павільйоні Сенефського замку).

Еволюція архітектурного стилю Шарля де Вайї йшла шляхом відмови від декоративності до елегантної простоти. Проте, радикальні тенденції французьких архітекторів кінця XVIII століття знайшли у нього відгук. Останній проєкт перебудов Пантеону в Парижі на Храм Республіки часів Французької революції 1789–1793 років вже несе риси педантичного символізму і холодного, неемоційного академізму.

•  
  Замок Монмусар: розріз і план, варіант проєкту.
•  
  Проєкт перебудови Пантеону в Парижі на храм Республіки
•  
  Проєкт Малого театру, фасад і план, Сенефський замок.

 

Серед найкращих реалізованих споруд архітектора у Франції — замок-палац Монмусар неподалік міста Діжон. Компактний двоповерховий палац має досить простий план — це два кола на одній осі, оточені бічними прямокутними блоками. Але спрощений план компенсований монументальними деталями і пластичною красою. Парадний вхід в палац створений у вигляді круглого двору, напівциркульна частина якого висунута уперед і створена наскрізною колонадою та парадними сходами з помпезною алегоричною скульптурою. Перше коло плану порожнє, відкрите у простір і в небо на всю висоту споруди. В контраст з першим колом друге займає ротонда, крита величним куполом, запозиченим з римських ренесансних і барокових церков. Декор споруди довершували монументальний кутовий руст, пишний важкуватий карниз і парапет, прикрашений декоративною скульптурою. Замок запроєктували на острівці, поєднаного з оточенням кам'яними містками. Збережено і рови з водою, декоративні якості яких зберігали ще Луї Лево чи Жермен Бофран. (Гру з пластичними об'ємами запам'ятає російський учень архітектора Старов Іван Єгорович і використає в палаці садиби Нікольське-Гагаріно для князя С. С. Гагаріна).

План і архітектурний образ замку Монмусар визнавав вдалим і сам Шаль де Вайї. Коли він отримав замову на парковий павільйон наук і мистецтв від російської імператриці Катерини ІІ, то використав варіант власного проєкту замку Монмусар.

Дещо пізніше замок Монмусар визнають серед найкращих пам'яток доби класицизму у Франції. Серед поціновувачів творчості архітектора — філософ Дені Дідро. Твори Шарля де Вайї увійшли ще за життя в французьке видання «Енциклопедії» і також у видання «Опис Франції».

 

Ситуація напередодні французької революції 1789—1793 рр. в будівництві Франції була складною. Будівельні роботи або скорочуються, або припиняються. Ситуація набула контрасту між скороченням замов і наявністю плеяди високо обдарованих архітекторів без замов, серед яких — Ніколо Сервандоні, П'єр-Луї Моро, Марі Жозеф Пейр і сам Шарль де Вайї. Архітектор Шарль-Луї Клеріссо взагалі перейшов на позиції дослідника античної архітектури і малювальника.

Тому де Вайї охоче брався за проєкти для закордонних замовників. Серед цих замов — поради для фасаду палацу Шереметєва в садибі Кусково (Російська імперія), для Королівського палацу де Лекен, Бельгія, Малий театр в парку Сенефського замку для валлонського багатія Жозефа II Депестра, Бельгія.

Вайї багато працював над проєктами театральних споруд. Він автор проєкту першого загальнодоступного театру в Парижі «Одеон» (в співавторстві з Марі Жозефом Пейром). Але загальна кількість виконаних архітектором замов невелика в порівнянні з творчими можливостями митця.

Він, однак, відхиляв пропозиції покинути Париж і перебратися на працю архітектора чи викладача в Німеччину чи в Російську імперію. Катерина ІІ запросила його на посаду викладача в Петербурзьку Академію мистецтв з високою платнею за рік, але він не прийняв спокусливої пропозиції, як це зробив архітектор-француз Валлєн Деламот.

Востаннє він значно прислужився войовничому французькому урядові не як архітектор, коли після військового приєднання Нідерландів відбув туди у відрядження з метою конфіскації видатних творів мистецтва та перевезенню їх у Париж.

В творчому доробку митця — дизайнерські проєкти. Так, він працював над перебудовами і декоруванням палаццо Крістофоро Спінола в місті Генуя. Скрочення архітектурної практики спонукало до пошуків інших джерел прибутку. Перебування в Італії використав для придбання антикварних скульптур, котрі потім перепродав заможним колекціонерам.

Разом із скульптором Огюстеном Пажу, художниками Жаном-Оноре Фрагонаром (1732—1806), Луї Лагрене (1725—1805), Шарлем Жозефом Натуаром (1700—1777)та ін. декорував інтер'єри такої державної установи в Парижі, як Орлеанська канцелярія^[1].

Майстер архітектурної графіки, Шарль де Вайї також залишив серію малюнків (архітектурних пейзажів), котрі нагадували архітектурні фантазії італійця Піранезі. Шарль де Вайї — постійний учасник виставок в Паризькому Салоні, де демонстрував власні кресленики і архітектурні моделі.

• замок-палац Монмусар біля Діжона
• замок Дез'Орм
• парковий павільйон мистецтв, замок Менар
• проєкт паркового павільйона для замку Меран
• малий театр в парку замку Сенефф, Бельгія
• Королівський палац де Лекен, Бельгія
• салон палацу Крістофоро Спінола, Генуя
• театр Одеон в Парижі (в співавторстві з Марі Жозефоп Пейром)
• малий театр-павільйон в замку Сенефф (Бельгія)
• проєкт театру Комеді Франсез, Париж
• проєкт реконструкції театра Ла Монне, Брюссель
• проєкт реконструкції Парижа, частково використаний в 19 ст.
• Проєкт реконструкції історичного центру міств Кассель, Німеччина
• план нового французького порту Пор Вандр
• Павільйон наук і мистецтв (для імператриці Катерини ІІ)

• Бароко
• Класицизм
• Павільйон
• Архітектурна модель
• Філіп де Прето

• Лавале. Notice historique sur Charles Wailly, an VII.
• Плюшар Адольф Александрович. «Энциклопедический лексикон», том 8. — Типография А. Плюшара; С.-П., 1837 — с. 141 (Вальи, Карлъ).
• Кючарианц Д. А. «Иван Старов», серия «Зодчие нашего города», Лениздат, 1982
• Гос. Эрмитаж. Каталог «Западноевропейская живопись», т 1, «Аврора», Ленинград, 1976