Nothing Special   »   [go: up one dir, main page]
Вікіпедія

Фіно-угорські мови

гілка споріднених мов у складі уральської мовної сім'ї

Фі́но-уго́рські мо́ви (або у́гро-фі́нські мо́ви) — група мов, яка входить до уральської мовної сім'ї і поширена частково на своїй прабатьківщині — на Уралі та Поволжі, а частково — у Балтії, та Подунав'ї.

Поширення

ред.
На карті Європи 
На карті Європи

У всіх північних областях Європи ці мови є доіндоєвропейськими. Угорську мову принесли з собою до центральної Європи давні угри 1000 років тому з приуральських степів; найближчі мовні родичі їх — ханти й мансі — живуть тепер понад річкою Об на схід від Уралу. Три найбільші мови — угорська (15 млн.), фінська (5 млн.) і естонська (1 млн.) мають статус державних відповідно в Угорщині, Фінляндії та Естонії. Чимало інших — статус парціальних мов у суб'єктах Російської Федерації.

Особливості

ред.

Ступінь близькості між мовами в межах кожної групи неоднаковий. Саамська з численними діалектами тяжіє до балтійсько-фінської групи, однак не включається до неї. Волзько-фінські досить відмінні одна від одної. Угорська (мадярська) дуже відрізняється від ханти й мансі. Взаємне розуміння при спілкуванні кожного своєю мовою неможливе між удмуртом і комі. Деякі хантийські діалекти являють собою швидше окремі хантийські мови (Б. Серебренников).

Чимало спільних рис угрофінських мов свідчать про їхнє походження з однієї прамови: спільна частка словникового запасу, матеріальний збіг словотвірних і словозмінних морфем, присвійні афікси тощо. Разом з тим очевидна і яскрава своєрідність груп і окремих мов. Географічно східні угрофінські мови — типово аглютинативні; західні — переважно флективні. Поширені різні типи фіксованого наголосу — на останньому, передостанньому або першому складі слова (такий, зокрема, у фінській мові); трапляються також мови з рухомим наголосом. У пермсько-фінських численні приголосні й мало дифтонгів, у балтійсько-фінських, навпаки, приголосних мало, а дифтонги численні. Кількість відмінків вагається від 3 у хантийській мові до 15 у фінській і 20 й більше в угорській. Особливістю угрофінських мов є відсутність дієслова «мати» (замість нього вживають добре відому слов'янам конструкцію типу «в мене є» або спеціальні суфікси, наприклад в угорській: pénzem van «гроші-мої є»), а також наявність спеціального заперечного дієслова. Проте в угорській та естонській мовах, очевидно, під сильнішим і тривалішим впливом сусідніх індоєвропейських мов, заперечення при дієслові виражається заперечною часткою. Система вказівних займенників тричленна: tä mä, tuo, se.

Чималі розбіжності в синтаксисі: географічно східні угрофінські мови тяжіють до давнього синтаксису тюркського типу, в західних — сильний вплив індоєвропейських мов (шведської, німецької, російської). До інновацій (нових структурних рис), вироблених упродовж власного історичного розвитку мови, відносять розгалуженість відмінкової системи в угорській та скорочення числа приголосних у фінській (суомі): за даними історії мови видно, що в угрофінській прамові було мало відмінків, а система приголосних була багатшою.

Під порівняно пізніми шарами запозичених слів з тюркських і слов'янських мов виявлені давні індоєвропейські запозичення з балтійських, германських, іранських і навіть тохарських мов. Угорська, фінська й естонська мови мають багатовікову писемну традицію і високорозвинені літературні мови.

Словникова система, зокрема, фінської мови, побудована на власному запасі коренів, є самодостатньою і справляє на носіїв індоєвропейських мов враження «герметичної» системи (справді, лише в 5 % словника можна без спеціальної підготовки впізнати європейські запозичення або загальнохристиянські особові імена). Порівняно невелика частка словника досі впізнавана як спільна між фінською та угорською мовами. Помічено субстратний вплив фінських мов на синтаксис пізніших індоєвропейських мов (французької, слов'янських); можливим протофінським субстратом можна пояснити й спрощення у вимові початкових груп приголосних в англійській, шведській та норвезькій мовах: англ. (k)now, (k)nee, (k)nife, ()luck, швед. Lycka (пор. нім. Glück).

Історія вивчення

ред.

Класифікація

ред.

Генеалогічно сучасні угрофінські мови поділяються на 5 груп:

Запозичення до української мови

ред.

Фінські запозичення в українській: сауна, лайба, миза, мойва, камбала, корюшка, нарти, ряпушка, тундра; пельмені (з комі).

З угорської походять такі українські слова як: гайдук, ґазда, гусар, гуляш, чота, шабля; назви річок: Вись, Лозоватка, Сироватка і численні інші з коренем -ват- «берег».

З іншого боку, угорська також засвоїла з української чимало слів, найдавніші з яких: barazda (перша згадка 1086 рік), szer(е)da і cseret («очерет») — {1231 рік, moh («мох») — 1270, csin («чин») — 1273, ritka («редька») — 1338, burjan — 1343, szoknya, abrosz і szamsztril (XIV ст.), eszterha («стріха») і haluska (XV ст), а також dosztig («досить»), kiszil, patics, kocserha та багато інших (Істван Кнєжа).

Докладніше: Слов'янізми в угорській мові та Мадяризм

Вплив на російську мову

ред.

Запозичення з фіно-угорських мов присутні й у російській мові, здебільшого це запозичення з балтійсько-фінських, саамських і пермських мов: пурга, пельмени, тундра, морж, салака, сани, пахтать, акула, нарты, сауна, корюшка[1]. Лексичний вплив фіно-угорських мов на сучасну російську літературну мову незначний, але слова балтійсько-фінського і волзько-фінського походження частіші в російських діалектах[2], а також у численних топонімах Центральної і Північної Росії[3] (див. докладніше «Топонімія»). У той же час число росіянізмів у фінських мовах незрівняно більше[4].

Часто ставилося питання щодо ролі фінського субстрату у формуванні російської мови. Тему досліджували М. Фасмер, В. Фенкер, О. О. Шахматов та ін. Можливі сліди фінського субстрату в російській мові розглядали як в області лексики, так і в областях фонології, морфології і синтаксису. Найчастіше з фінським впливом пов'язують такі риси, як акання, цокання у (північних говірках), звороти типу «у меня есть» (замість «я имею»), «жили-были» тощо. У мовознавців нема одностайної думки з цього приводу[2]. Не слід забувати також про те, що на території Центральної Росії у І тис. н. е. проживали й балтомовні племена (голядь), отже, треба розглядати наявність і балтійського субстрату, який проявився зокрема, у топонімії.

  • Змішання звуків [ц] і [ч] («цокання») у низці північно-російських говірок багато дослідників пояснюють результатом фіно-угорського субстрату[5][2]. Але інші дослідники проводили паралель з південно-польським «мазуренням», доводячи спорідненість давньоновгородського діалекту з лехітськими мовами[6]
  • Російське акання, що виникло на південному сході, можливо має волзько-фінське (мокшанське) походження. Втім, існують й інші теорії походження акання: балтійський субстрат, питомий характер акання, причини якого лежать ще в праслов'янській фонетиці[2].
  • Мовний зворот «у меня есть» часто розглядають як приклад впливу синтаксису фіно-угорських мов, оскільки вживання дієслова зі значенням «мати» для них є нехарактерним. Слід, проте, мати на увазі, що зворот «у мене є» засвідчений у всіх давніх слов'янських мовах, зокрема, старослов'янській (милость бо и гнѣвъ оу него (Бога) єсть (Ізборник Святослава, 1076 р.)[7], будут-ли оу них дѣтки (1489 p.), у Єго Милости мѣсца мало было (1513 р.)[8]), він має, очевидно, ще праслов'янське походження[2]. Трапляються, хоча нечасто, подібні звороти і в інших індоєвропейських мовах: наприклад, паралельні форми в класичній латині habeo domum («маю дім») і domus mihi est («дім мені є»)[9].
  • Казковий зачин «жили-были» також можливо, є результатом конвергенції форми слов'янського плюсквамперфекта і характерного фінського подвійного дієслова[10].
  • Частка «-ка» у «пом'якшеній» формі наказового способу може мати фінське походження (у комі-перм'яцькій мові «-ко» означає пом'якшену просьбу)[11], але вона може мати й питоме слов'янське походження[2].
  • Іменникові односкладові речення (наприклад «Отвертку!» замість «Дай отвертку!») теж, скоріше за все, мають фіно-угорське походження, хоча ця гіпотеза не є остаточно доведеною[2].

Російська лексика фіно-угорського походження

ред.

Слова балтійсько-фінського, волзько-фінського, пермсько-фінського і саамського походження

ред.

Слова угорського походження (мадяризми)

ред.
  • гайдук
  • гусар
  • гуляш
  • кулеш
  • мадьяр
  • ментик
  • палаш
  • сабля
  • чардаш

Мадяризмів у російській мові порівняно мало: угорські слова потрапляли до неї переважно через польське посередництво

Див. також: Мадяризми в українській мові

Топонімія

ред.

В Україні

ред.

Угрофінське походження мають, очевидно, назви річки Сейм, а також міста Белз.

У Росії

ред.

Фіно-угорські топоніми (частіше гідроніми) поширені у багатьох центральних областях Росії — Рязанській, Владимирській, Московській, Ярославській, Костромській, Нижегородській областях — далеко за межами національно-територіальних утворень фіно-угрів Росії (Мордовія, Марій Ел, Удмуртія, Ханти-Мансійський автономний округ — Югра, Республіка Комі, Республіка Карелія, Комі-Перм'яцький округ, Ненецький автономний округ, Ямало-Ненецький автономний округ)[3]. Так, фінську та угрську (хантийську і мансійську) етимологію мають такі географічні назви: Ільмень, Кама, Карелія, Коломна (за однією з версій), Холмогори, Куршська коса, Ладога, Онега, Мурманськ, Хібіни, Кейви, Кийські острови в Білому морі, Нева, Перм, Арзамас, Селігер, Тамбов, Вологда, Урал, річка Київський Юган (Західний Сибір), історична назва «Кийські гори» (тепер — Кузнецький Алатау). Гідронім «Москва» теж має, згідно з одною з версій, фінське походження.

Див. також

ред.

Коментарі

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Выходцева И. С. Процессы заимствования в русском литературном языке элитарной культуры [Архівовано 25 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Актуальные проблемы гуманитарных и естественных наук. Научное издательство «Институт стратегических исследований», 2015. № 2-1. Страницы: 236—239
  2. ↑ а б в г д е ж Х. Бирнбаум Еще раз о завоевании Северо-Восточной Европы славянами и о вопросе финно-угорского субстрата в русском языке [Архівовано 18 травня 2016 у Wayback Machine.] // Российская Академия Наук. Институт славяноведения и балканистики. Балто-славянские исследования 1988—1996. Сборник научных трудов. Отв. ред. Т. М. Судник, Е. А. Хелимский. М.: «Индрик», 1997
  3. ↑ а б А. К. Матвеев К лингвоэтнической идентификации финно-угорской субстратной топонимии [Архівовано 18 травня 2016 у Wayback Machine.] // Российская Академия Наук. Институт славяноведения и балканистики. Балто-славянские исследования 1988—1996. Сборник научных трудов. Отв. ред. Т. М. Судник, Е. А. Хелимский. М.: «Индрик», 1997
  4. ↑ Русские заимствования в финском языке. Архів оригіналу за 16 вересня 2016. Процитовано 28 липня 2016. [Архівовано 2016-09-16 у Wayback Machine.]
  5. ↑ С. М. Глускина О второй палатализации заднеязычных согласных в русском языке (на материале северо-западных говоров) [Архівовано 13 вересня 2016 у Wayback Machine.]
  6. ↑ В. Б. Крысько. Заметки о древненовгородском диалекте (ІІ, Varia) // Вопросы языкознания. — М. : Наука, 1994. — С. 28.
  7. ↑ Словарь древнерусского языка (XI—XIV вв.) : В 10 т.— М., 1988.— Т. 1.— С. 339; див. повніше про це: Safarewiczowa H. Obocznosc я имею і у меня есть w jçzyku rosyjskim dzis і dawniej.— Wroclaw ; Warszawa ; Kraków, 1964.— S. 14—17. (Цит. за О. Тараненко Про манеру викладу чужих думок і ведення полеміки в одній монографії [Архівовано 25 січня 2016 у Wayback Machine.])
  8. ↑ Словник староукраїнської мови XIV—XV ст. : В 2 т.— К , 1977.— Т. 1.— С. 138; Словник української мови XVI — першої половини XVII ст.— Л., 1996.— Вип. 3.— С. 120. (Цит. за О. Тараненко Про манеру викладу чужих думок і ведення полеміки в одній монографії [Архівовано 25 січня 2016 у Wayback Machine.])
  9. ↑ В. А. Плунгян Язык и картина мира [Архівовано 29 серпня 2016 у Wayback Machine.] (из книги «Почему языки такие разные»)
  10. ↑ П. В. Петрухин Жили-были: вопрос закрыт? [Архівовано 18 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Русский язык в научном освещении, 2007, № 2 (14). С. 268—282.
  11. ↑ Лыткин В. И. (ред.) Коми-пермяцкий язык. Введение, фонетика, лексика и морфология. Кудымкар: Коми-пермяцкое книжное издательство, 1962.
  12. ↑ а б Акула // Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973
  13. ↑ Заимствованные слова русского на Бас-
  14. ↑ Вахта // Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973
  15. ↑ а б в г д е ж и к л Мызников С. А. Русские говоры Обонежья: Ареально-этимологическое исследование лексики прибалтийско-финского происхождения
  16. ↑ а б Ковылять // Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973
  17. ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
  18. ↑ Лабаз // Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973
  19. ↑ мымра // Историко-этимологический словарь
  20. ↑ Нельма // Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973
  21. ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
  22. ↑ Пай // Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973
  23. ↑ Пахтать // Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973
  24. ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
  25. ↑ Сниток // Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973
  26. ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
  27. ↑ Топоров — Трубачев, Лингв. анализ гидронимов Верхнего Поднепровья. М., 1962, стр. 246.
  28. ↑ Щука // Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973

Джерела

ред.

Посилання

ред.


Мовознавство  Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Фіно-угорські_мови&oldid=43925149