Nothing Special   »   [go: up one dir, main page]
Вікіпедія

Наше серце

«На́ше се́рце» (фр. «Notre cœur») — роман французького письменника Гі де Мопассана, виданий у 1890 році.

«Наше серце»
«Notre cœur»
Формароман
АвторГі де Мопассан
Мовафранцузька
Опублікованотравень — червень 1890 («Revue des Deux Mondes»)
Країна Франція
Виданнячервень 1890 — видання Оллендорфа
ПерекладО. П. Косач-Кривинюк. Харків, «Книгоспілка», 1930, 168 с.
Q:  Цей твір у Вікіцитатах

Історія

ред.

У травні 1889 року Гі де Мопассан опублікував роман «Сильна, мов смерть». У Парижі того часу відкривається Всесвітня виставка. Мопассан відвідує головну прикрасу виставки — Ейфелеву вежу, яку зненавидів ще з самого початку її зведення. Письменнику швидко набридає паризький численний натовп і він оселяється на віллі «Штільдорф», що знаходилася в Трієлі[1]. Саме тут Гі де Мопассан вирішує провести залишок літа і відпочиваючи від гамірливого Парижу та світських салонів, письменник розпочав роботу над новим романом, який у майбутньому отримав назву «Наше серце»[1][2].

Через хворобу очей та шлунку роман давався Мопассану з надзвичайними зусиллями. Окрім постійного болю в очах письменник нездужав. Стають частішими галюцинації та посилюється страх перед дзеркалом. Так, одного разу, саме коли Мопассан працював над твором, йому привиділося, ніби за його спиною відчинилися двері і до кімнати неквапливо зайшов його двійник. Він зупинився перед Гі, сів навпроти нього та взяв його голову в свої руки. Не випускаючи голову з рук, він почав надиктовувати Мопассану текст. Коли письменник підняв голову — двійник щез. Цю галюцинацію Мопассан записав того ж вечора. Подібні випадки ставалися з ним дедалі частіше, що підтверджують і спогади однієї з його коханок Жизель д'Есток[3]

Наприкінці березня 1890 року слуга Мопассана Франсуа Тассар писав[2]:

  «Пан почуває себе краще, але ще недостатньо добре для того, щоб взятися за останні розділи „Нашого серця“…»  

Мопассан закінчив роботу над твором у другій половині травня 1890 року, коли перебував у Каннах, де зупинився в пансіоні «Марі-Луїз». Паралельно з романом він написав новелу «Маслиновий гай», яка потім увійшла до збірки оповідань «Марна краса»[4].

«Рукопис «Нашого серця» залишає 271 лист форматом in - 8 °. За великою кількістю виправлень, а також покинутих або перероблених місць видно, що цього разу для Мопассана процес писання, здається, був скрутний. З усіх рукописів Мопассана, які ми маємо, жодна не свідчить, як ця, про великих коливання в обробці фрази»

/з приміток «Нашого серця» видання Конара/[2]

Про безперервні авторські труднощі в написанні та «відшліфуванні» тексту говорить і той факт, що спочатку в рукописному варіанті роману перша частина включала чотири розділи, згодом Мопассан переробив початок та об'єднав два перші розділи в один, «значно їх скоротивши»[2]. І це крім велику кількість відкинутих та викреслених варіантів написання тих чи інших епізодів і описів[5].

За час написання роману письменник, окрім хворобливого фізичного стану, переживає ще й родинну трагедію: помер його брат, Ерве де Мопассан, який наприкінці свого життя збожеволів[4]. Смерть брата та його божевілля буде невідступно переслідувати письменника в останні роки його життя.

У травні — червні 1890 року новий роман друкували у двотижневому паризькому журналі «Revue des Deux Mondes». Мопассан з гордістю писав, що «Наше серце» вихваляють у двотижневику і «обіцяють багато доброго». Хоча раніше автор роману був зовсім іншої думки про цей журнал. Так, він заявив одного разу Жюлю Клареті[4]:

  «Я ніколи не одружуся. Я ніколи не буду нагороджений. Я ніколи не буду кандидатом в Академію. Я ніколи не буду писати в „Revue des Deux Mondes“»  

Однак свою обіцянку Мопассан не виконав лише стосовно журналу — «задушливого передпокою Академії», як зазначав колись сам письменник.

Невдовзі роман «Наше серце» виходить окремою книгою у видавництві Оллендорфа[2].

Прототипи Мішель де Бюрн

ред.

 

«Горда своїми чарами, що їхню силу вона не раз випробовувала, закохана в свою своєрідну, чудну і звабливу красу, впевнена в тонкості свого сприйняття, що давало їй змогу вгадувати й розуміти силу речей, яких не бачать інші, пишаючися своїм розумом, що його так високо цінували стільки видатних людей, і не усвідомлюючи обмеженості свого кругозору, вона вважала себе за істоту, ні з чим не зрівнянну, за коштовну перлину в цьому банальному світі, який видавався їй порожнім і нудним, бо вона для цього занадто гарна. Ніколи вона не здогадувалася, що то вона сама — неусвідомлена причина своєї постійної болючої нудьги...»

Гі де Мопассан «Наше серце»

Критика

ред.

«В останні чотири роки творчого життя Мопассан працював переважно в галузі великої прозової форми. За цей короткий строк він написав чотири романи: «Монт-Оріоль» (1886), «П’єр і Жан» (1887-1888)», «Сильна як смерть» (1889), «Наше серце» (1890). Всі вони позначені не лише посиленим інтересом до внутрішнього світу героїв, їхньої психології, а й, крім «Монт-Оріоль», помітним відходом від значних соціальних проблем часу, камерністю звучання. Загалом ці останні романи вважаються слабкішими за попередні, хоча талант Мопассана-психолога і знавця людської душі, майстра стилю виявився і в них. Читати ці твори цікаво й захопливо»

Кіра Шахова[6]

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Труайя А. Ги де Мопассан. — Москва: Эксмо, 2005.[недоступне посилання] (рос.)
  2. ↑ а б в г д Данілін Ю. Историко-литературная справка к 9 тому. // Ги де Мопассан. Полное собрание сочинений в 12 тт. Том 9. Библиотека «Огонёк», Изд. «Правда», М.: 1958 (рос.)
  3. ↑ Лану А. Мопассан. — Москва: Молодая гвардия, 1971. — 300,301 с. (рос.)
  4. ↑ а б в Труайя А. Ги де Мопассан. — Москва: Эксмо, 2005.[недоступне посилання] (рос.)
  5. ↑ Лану А. Мопассан. — Москва: Молодая гвардия, 1971. — 309,310 с. (рос.)
  6. ↑ Шахова К. Передмова. // Мопассан, Гі де. Любий друг: Роман, новели / Переклад з французької. — Харків: Фоліо, 2004. — ISBN 966-03-2229-1
 
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Наше серце

Література та джерела

ред.
  • Данілін Ю. Историко-литературная справка к 9 тому. // Ги де Мопассан. Полное собрание сочинений в 12 тт. Том 9. Библиотека «Огонёк», Изд. «Правда», М.: 1958 (рос.)
  • Лану А. Мопассан. — Москва : Молодая гвардия, 1971. — 392 с. — (ЖЗЛ) — 150 000 прим. (рос.)
  • Мопассан Г. Твори у восьми томах. — Київ : Дніпро, 1972. — Т. 8. — 600 с. — 45 000 прим.
  • Меніаль Е. Ги де Мопассан. — Ростов-на-Дону : Феникс, 1999. — 320 с. — (След в истории) — ISBN 5-85880-377-6. (рос.)
  • Пащенко В. І. Передмова // Гі де Мопассан. Твори в двох томах. — Київ : Дніпро, 1990. — Т. І. — С. 14. — 100 000 прим. — ISBN 5-308-00741-1.
  • Сардарян А. 100 великих историй любви. — 2006. — (100 великих) — ISBN 5-9533-0409-9. (рос.)
  • Труайя А. Ги де Мопассан. — Москва : Эксмо, 2005. — 416 с. — ISBN 5-699-10477-1. (рос.)
  • Шахова К. Передмова. // Мопассан, Гі де. Любий друг: Роман, новели / Переклад з французької. — Харків: Фоліо, 2004. — 352 с. — [Бібліотека світової літератури] — ISBN 966-03-2229-1
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Наше_серце&oldid=39452806