Волкобій Петро Миронович
Петро Миронович Волкобій (26 червня 1859, Полтавська губернія — 15 жовтня 1918, м. Київ) — генеральний значковий армії Української Держави.
| Петро Миронович Волкобій | ||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Генерал-лейтенантгенеральний значковий | ||||||||||
 | ||||||||||
| Загальна інформація | ||||||||||
| Народження | 26 червня 1859 Полтавська губернія | |||||||||
| Смерть | 15 жовтня 1918 (59 років) м. Київ | |||||||||
| Військова служба | ||||||||||
| Приналежність |  Гетьманат | |||||||||
| Командування | ||||||||||
| 7-й Харківський корпус | ||||||||||
| Нагороди та відзнаки | ||||||||||
| ||||||||||
Життєпис
ред.Походив із селян Потавської губернії. Навчався у Лубенській гімназії, згодом закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище за 2-м розрядом (1881), вийшов підпрапорщиком до 130-го піхотного Херсонського полку (Київ).
У складі 21-го Східносибірського стрілецького полку брав участь у Російсько-японській війні (дістав контузію). З 21 дистопада 1906 — полковник. З 3 жовтня 1907 року командир Башкадикларського резервного батальйону (Телав). Згодом командир 147-го піхотного Самарського полку (Оранієнбаум).
З 19 дипня 1914 — генерал-майор, начальник 1-ї Фінляндської стрілецької бригади. З 24 вересня 1914 начальник 3-ї Фінляндської стрілецької дивізії. 13 листопада 1915 присвоєно звання генерал-лейтенант.
З 22 квітня 1917 начальник 44-го армійського корпусу, проводив його українізацію. Служив в арміях УНР та Української Держави. З 17 квітня 1918 командир 7-й Харківського корпусу.
Помер від хвороби 15 жовтня 1918, похований в Києві.
Джерела
ред.- Литвин М. Р., Науменко К. Є. Збройні сили України першої половини XX ст. Генерали і адмірали / Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. — Львів; Харків: «Видавництво Сага», 2007. — 244 с. Стор.179-180