Очікує на перевірку

Фатальні яйця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Рокові яйця)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фатальні яйця
Роковые яйца
Жанрсатирико-фантастичний роман (повість)
Формароман
АвторМихайло Булгаков
Моваросійська
Написано1924
Опубліковано1925
Країна СРСР

«Рокові яйця» (рос. Роковые яйца) — сатирико-фантастичний роман[1][2] (за іншими джерелами повість) російського письменника Михайла Булгакова, вперше опублікований у 1925 році. Також книга була надрукована скорочено під назвою «Промінь життя» (рос. Луч жи́зни) того ж року.

Події твору відбуваються у 1928 році.

Сюжет

[ред. | ред. код]

Геніальний зоолог професор Володимир Іпатійович Персиков випадково виявляє дивовижний феномен стимуляції ембріонів світлом червоної частини спектру. Зародки в ікринках, опромінені променем, який відкрив Персиков, починають розвиватися набагато швидше і досягають набагато більших розмірів, ніж звичайні організми, однак також вони стають більш агресивними і дуже швидко розмножуються.

У той же час по всій країні прокочується куряча епідемія, й один радгосп на чолі з людиною на прізвище Рокк вирішує використати відкриття Персикова для відновлення поголів'я курей. Згідно з наказом згори Рокк забирає у Персикова камери-опромінювачі і вивозить їх у село. Рокк замовляє за кордоном курячі яйця, а Персиков — зміїні, крокодилячі і страусові яйця для дослідів. Унаслідок помилки, ящики з яйцями переплутали, і замовлення Персикова потрапляє до Рокка. Побачивши на «курячих» яйцях «якийсь бруд» Рокк телефонує Персикову з питанням, чи можна їх мити, однак професор сприймає все як помилку невігласа. Рокк опромінює яйця, і до вечора з них вилуплюються анаконди, крокодили і страуси жахливих розмірів, вони убивають дружину Рокка і викликаних чекістів. Персиков, який отримав курячі яйця, обурюється такою халатністю, але його помічник Іванов показує йому екстрений випуск газети з повідомленням про анаконду… у Смоленській губернії. Персиков розуміє, що ящики з яйцями переплутали, а «бруд» насправді був візерунком на зміїних яйцях.

Плазуни постійно розмножуються, їх полчища наближаються до Москви, поперед них у Москву тікають натовпи людей. Бої з рептиліями починають частини РСЧА, застосовуючи хімічну зброю, але не витримують натиску. Країну і столицю охоплює паніка, люди божеволіють і, вважаючи, що це Персиков напустив гадів, вриваються в інститут, де працює професор, і убивають його. Країну рятує раптовий для серпня 18-градусний мороз упродовж двох днів, рептилії, не витримуючи його, гинуть. Певний час ще тривають епідемії серед людей і провадиться очищення земель від трупів, але небезпека минула.

Доцент Іванов, що став завідувачем інституту, намагається знову отримати дивний промінь, однак у нього нічого не виходить.

Історія публікації

[ред. | ред. код]

Уперше книгу було опубліковано в журналі «Недра» № 6 за 1925 рік.

Також вона увійшла в збірки

  • Булгаков М. Дьяволиада. М.: Недра, 1925;
  • Булгаков М. Роковые яйца. Рига: Литература, 1928.

Скорочено під назвою «Промінь життя» (Луч жизни) у вигляді повісті «Рокові яйця» друкували у виданні «Красная панорама» в номерах з 19 по 22 за 1925 рік.

Театральні постановки

[ред. | ред. код]

Екранізації

[ред. | ред. код]

Цікаві факти

[ред. | ред. код]

Сюжет книги перегукується з написаним у 1904 році романом Герберта Веллса «Їжа богів». У романі двоє вчених винаходять порошок, що викликає значний ріст тварин і рослин. Експерименти з порошком на старій фермі призводять до непередбачуваних наслідків, появи в Англії гігантських щурів і ос, що нападають на людей, гігантських курей, рослин і людей-велетів.

Переклади українською

[ред. | ред. код]

Станом на 2018 рік, не зроблено жодного перекладу твору українською.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. The Fatal Eggs – Mikhail Bulgakov (1925)
  2. The Fatal Eggs, Barons Court Theatre, review. Архів оригіналу за 17 травня 2019. Процитовано 17 травня 2019.
  3. Всі спектаклі театру «Сфера» [Архівовано 14 квітня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
  4. Казанский русский большой драматический театр им. В. И. Качалова. Кругосвет. (рос.)
  5. «Я и во сне ставлю спектакли». Чистосердечные признания «опасного» режиссёра Андрея Житинкина [Архівовано 2015-04-02 у Wayback Machine.] (рос.)[недоступне посилання]
  6. Житинкин, Андрей Альбертович (Кругосвет) (рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]