Намисто

Українське національне вбрання
Намисто
Жіночий стрій
Вбрання Гуня Ґуґля Жупан Кептар Кожух Корсетка Лейбик Манта Сардак Свита Сорочка Чуга Юпка
Поясний одяг Андарак Дерга Димка Запаска Літник Обгортка Плахта Пояс Спідниця Фартух
Головне вкриття Бавниця Кибалка Кораблик Намітка Очіпок Убрус Хустина
Оздоби Ґердан Дзумбал Дукач Зґарда Коралі Намисто Сережки Стрічки Вінок Уплітки Чапраги Чільце
Чоловічий стрій
Вбрання Байбарак Бунда Сорочка Делія Жупан Кафтан Кирея Кобеняк Кунтуш Куртка Манта Опонча Сіряк Чуга Чемліт Черкеска Чумарка
Поясний одяг Крайка Пояс Штани
Головне вкриття Бриль Йолом Клепаня Кресаня Кучма Магерка Шапка
Оздоби та приналежності Дзьобня Кубок Перстень Стрічка Табівка Топірець Ціпок Шпонка
Взуття Личаки Постоли Ходаки Сап'янці Черевики Чоботи
Історія
Доба Трипільська Скіфська Княжа Козацька шляхта козаки міщани
Географія
Стрій Бойківський Буковинський Волинський Гуцульський Закарпатський Запорозький Лемківський Підляський Подільський Подніпровський Поліський Покутський Полтавський Слобідський Черкаський Чернігівський
Категорія • Портал • Ілюстрації
п о р

Нами́сто або буси (від ар. búsra, пор. бісер^[1]), рідко мони́сто — прикраса з перлів, коралів, камінців та ін., яке носять на шиї. Намиста є одною з найдавніших прикрас, відомих з доби палеоліту^[2][3]. Зараз їх носять переважно жінки, але історично й чоловіки використовували їх як прикраси. Намисто може називатися також за матеріалом — «коралі», «бісері», «пацьорки». Один елемент намиста (перл, камінець тощо) називається намисти́на^[4] (рідше буси́на)^[5].

Слово «намисто» є результатом метатези ранішого «монисто» (прасл. *monisto), яке вважають спорідненим з давн.в-нім. mana («грива», «шия»), menni («намисто»), давн-англ. mene, англ. mane («грива»), санскр. मन्य («шия», «потилиця») і виводять від пра-і.є. *mono- («потилиця», «шия»)^[6][7].

Намисто — найстарша й найпоширеніша з жіночих нашийних прикрас на всій території України.

Сестру Дідона мала Ганну, Насправді дівку, хоть куди, Проворну, чепурну і гарну; Приходила і ся сюди, В червоній юпочці баєвій, В запасці гарній фаналевій, В стьонжках, намисті і ковтках.

І. П. Котляревський «Енеїда»

Намисто було різним як за матеріалом, кольором, формою, так і за способами носіння. Раніше складалося із скойок, гарних рослинних плодів, зерен, кісточок овочів, які згодом заступили намистинки з каменю, металу чи скла. Найбільше цінувалося намисто з дорогих природних матеріалів — коралів, бурштину, перлів, гранатів, скла, смальти. Дорого цінувалося гуцульське намисто з венеційського різноколірного скла з вкрапленнями іншого кольору або золота, яке завозилося з Італії.

На Лівобережній Наддніпрянщині було поширене намисто зі «щирого» бурштину, що добувався в околицях Києва. Вважалося, що це принесе здоров'я і щастя. Частіше носили одну довгу й масивну низку бурштину в сполученні з кораловим намистом.

На Східному Поділлі розповсюджене намисто зі шліфованих річкових перлів, що мало назву «баламути».

Штучне намисто називали дурним, дутим, несправедливим. Намисто з доброго натурального каміння на початку XX століття вийшло із селянського ужитку. Його замінило скляне (не дуте) намисто фабричного виробу («пацьорки»), що поширилося в Україні з середини XIX століття. Воно було білого, блакитного, зеленого, жовтого, червоного, вишневого, чорного кольорів. Іноді на одну нитку нанизували різноколірні намистини. Намистини різного кольору також нашивалися на колан. На Лівобережжі, срібні намистини (рифи, пугвиці) додавалися до разка коралів.

Дрібне скляне намисто використовували для силяння ґерданів на західній Україні.

Намисто завжди було дуже важливим в строї жінок та дівчат: чим більші були намистини й чим більше разків було на шиї, тим заможнішою була їх власниця. Найбідніші повинні були мати 2-3 шнурки коралів, а найбагатші 10-15. Коралі були занизані на шовковий шнурок і розташовані в певному порядку. Спочатку надівався невеликий шнурок з малими намистинами. Далі величина шнурків та намистин поступово збільшувалася. Між коралами розташовували дукачі, які теж були меншими та більшими. В заможних міщан дукачі були завжди золоті, а в менш заможних були срібні з позолотою. Таких дукачів у заможних міщанок було від 6 до 12 штук.

Влітку 2024 року на щорічному фестивалі Яворівської забавки та свята меду, який відбувся на Львівщині, було виготовлено унікальне деревʼяне намисто довжиною 37 метрів. Намисто оздобили яворівським розписом, а саму подію урочисто зафіксували як новий рекорд України^[8].

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Намисто

• Коралі
• Гривна (прикраса)
• Зґарда
• Пектораль
• Кольє
• Ланцюжок
• Художнє скло

• О. Д. Огуй. Монисто // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 65. — ISBN 978-966-00-1061-1.
• Українська минувшина: ілюстрований етнографічний довідник. — К.: Либідь, 1993. — С. 130—132
• Катерина Матейко. Український народний одяг: етнографічний довідник. — К.: Наукова думка, 1996. — С.149-159
• Хведір Вовк. Студії з української етнографії та антропології. — К.: Мистецтво, 1995. — С.129-131

• Намисто // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 1073-1074. — 1000 екз.
• МУЗЕЙ НАРОДНОЇ АРХІТЕКТУРИ ТА ПОБУТУ У ЛЬВОВІ «Шевченківський Гай». Одяг.
• http://ck.ridna.ua/2016/11/29/namysto-z-dutoho-skla-nosyly-stolittya-tomu-na-cherkaschyni-foto/

Це незавершена стаття про ювелірні вироби. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.