Мірошниченко Євгенія Семенівна: відмінності між версіями

Євгенія Семенівна Мірошниченко
Основна інформація
Дата народження	12 червня 1931(1931-06-12)
Місце народження	Радянське, Вовчанський район, Українська СРР, СРСР
Дата смерті	27 квітня 2009(2009-04-27) (77 років)
Місце смерті	Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Роки активності	1957 —1997
Громадянство	СРСР →  Україна
Професії	оперна співачка, педагог, професор
Освіта	Київська консерваторія
Праця в операх	Національна опера України Ла Скала, Мілан, Італія
Співацький голос	сопрано (колоратурне)
Інструменти	вокал[d]
Жанри	опера
Заклад	Національна музична академія України імені П. І. Чайковського
Нагороди
Премії

Мірошниче́нко Євге́нія Семе́нівна (12 червня 1931(19310612), Графське, Вовчанський район, Харківська область, Українська РСР, СРСР — 27 квітня 2009, Київ, Україна) — радянська та українська оперна співачка; педагог, професор. Народна артистка СРСР, лауреат Державної премії СРСР (1981) та Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка (1972). Герой України (2006). Почесна громадянка Києва та Харкова.

Входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України^[1].

Народилася 1931 року в селі Радянське (зараз Графське Вовчанського району Харківської області, Україна). У сільській родині Мірошниченків. Батько загинув на фронті, мати залишилась з трьома дітьми одна.^[2]

Після визволення Харкова від німецько-фашистських загарбників у 1943 році Євгенія вступила до технікуми де навчалась на слюсара. Де почала брати участь у ходожній самодіяльності, де хормейстер і композитор Зиновій Заграничний першим розгледів її талант.

У 14-річному віці Євгенія заспівала "Вечірню пісню" Стеценка на сцені "Большого" - для Сталіна.^[2]

У 1951–1957 роках навчалася в Київській консерваторії у класі професора Марії Донець-Тессейр.

У 1961 році стажувалася у міланському театрі «Ла Скалі».

У 1957–1997 роках — солістка (лірико-колоратурне сопрано) Київського театру опери та балету.

З 1980 викладала в Київській консеваторії на кафедрі сольного співу, з 1990 року — професор.

У 2002 році заснувала Благодійний фонд імені Є. С. Мірошниченко.

Померла 27 квітня 2009 року в Києві. Похована в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52а).

Коронні оперні партії: Лючія («Лючія ді Ламмермур» Г. Доніцетті), Цариця ночі («Чарівна флейта» В. А. Моцарта), Лакме («Лакме» Л. Деліба).

Інші партії — Розіна («Севільський цирульник» Дж. Россіні), Віолетта («Травіата» Дж. Верді), Мюзетта («Богема» Дж. Пуччіні), Манон («Манон» Ж. Массне)…

Записувалася на радіо, грамплатівки.

Знімалася в музичних фільмах; зокрема, співала в фільмі С. Параджанова «Українська рапсодія» (1961). Проводила концертну діяльність.

Гастролювала в США, Канаді, країнах Західної Європи.

Серед учнів — Валентина Степова, О. Нагорна, Наталія Шелепницька, О. Терещенко, К. Стращенко, Р. Кулиняк, О. Гаєвська, С. Чахоян, Т. Ходакова, О. Ярова, Т. Гузун, О. Пащук, О. Кириловська, Л. Таран, О. Верба, К. Абдуліна, С. Мерліченко, І. Зябченко, С. Пількевич, О. Арбузова, О. Савченко, Г. Грегорчак, Д. Іванченко, В.Семенова, О. Безсмертна, О. Казанцева-Кабка.

Останні роки свого життя співачка докладала багато зусиль для створення Малої опери на базі Лук'янівського народного будинку (тоді ще Клубу трамвайників) — концертного майданчика, де б могли ставитися рідко виконувані класичні оперні шедеври, здійснюватися експериментальні постановки, розвивати свій талант молоді музиканти. За її ініціативи 2004 року було засновано Київську малу оперу. Однак оперна діва пішла з життя так і не побачивши кінцеву реалізацію свого задуму.^[3]

Грамплатівки LP (всі — М.: Мелодия):

• Евгения Мирошниченко. Фрагмент и арии из опер / Кам. орк. Киев. гос. академ. театра оперы и валета им. Т. Шевченко. — С33-013ВЗ. 1966;
• Евгения Мирошниченко. / Орк. Большого театра СССР / М. Аииер — С10 12283-4. 1979;
• Р. Глиер: Концерт для голоса с оркестром, соч. 82 / Е Мирошниченко (сопрано), орк. Большого т-ра СССР / М. Зрмлер. — С10 12751-2. 1979.

• «Пісні над Дніпром» (1958, вокал)
• «Лючія ді Ламмермур» (1980, фільм-опера; Лючія)
• «Українська рапсодія» (1981, Оксана (закадровий вокал) — роль О. Петренко)

• Осяяний усмішкою Музика. — 1999. — № 5;
• 3 села Радянського // КіЖ. — 1978. — 16 квіт.;
• Я хочу бачити свою країну щасливою // Урядовий кур'єр. — 1999. — 18 березня;
• Я називаю такі наміри злочинними // Дзеркало тижня. — 1999. — 3—5 березня.

• 26 серпня 2006 року указом Президента України В. Ющенка нагороджена званням Героя України.
• Лауреат Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка (1972).
• Лауреат Міжнародного конкурсу вокалістів у Тулузі (Франція, 1958), Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Москві (1957).
• Кавалер ордена Ярослава Мудрого, ордена «За розбудову України», ордена Слави «На вірність Вітчизні», ордена «Знак Пошани», «За досягнення в культурі», міжнародної нагороди — ордена св. Станіслава.
• Володарка Почесного титулу «Зірка українського мистецтва».
• Орден Леніна (1967) Орден Жовтневої Революції(1976) Орден Дружби народів (1981)
  Почесний громадянин Києва. Почесний громадянин Харкова(2001).
  

На пленарному засіданні Київської міської ради 10 листопада 2016 року депутати ухвалили рішення перейменувати вулицю Софії Перовської на вулицю Євгенії Мірошниченко^[4].

24 жовтня 2021 в Національній опері України був презентований збірник вокальних творів з концертно-камерного репертуару Євгенії Мірошниченко «Душа — се конвалія ніжна…» авторів-упорядників: кандидатки мистецтвознавства, співачки, піаністки, доцентки Київської муніципальної академії музики імені Р. М. Глієра, учениці Євгенії Семенівни — Орисі Баланко та диригента, аранжувальника, композитора Віталія Фізера.^[5]

• Мірошниченко Євгенія Семенівна // Українська музична енциклопедія / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2011. — Т. 3 : [Л – М]. — С. 409-410.
• Біографія Є. С. Мірошніченко [Архівовано 30 квітня 2009 у Wayback Machine.]
• Інтерв'ю з Євгенією Мірошніченко (рос.)
• Інтерв'ю з Євгенією Мірошніченко у передачі «В гостях у Дмитрия Гордона» (2000) [Архівовано 3 жовтня 2021 у Wayback Machine.] (рос.)
• Кроп Т. «Травіата» назавжди // Укр. тиждень. — 2011. — 22 червня [Архівовано 14 грудня 2011 у Wayback Machine.]
• Меморіальна дошка Є. Мирошніченко у Києві [Архівовано 23 вересня 2019 у Wayback Machine.]
• Golynska, Olga (11 травня 2019). Про Євгенію Мірошниченко – співачку, педагога, Людину. МУЗИКА (укр.). Архів оригіналу за 6 січня 2020. Процитовано 9 квітня 2020.
• ^[1]

• Історія вокального мистецтва / О. Д. Шуляр: [монографія]: Ч.ІІ. — Івано-Франківськ, «Плай» 2012. — С.341-342
• Бондарчук П. М. Мірошниченко Євгенія Семенівна [Архівовано 24 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 749. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С»
• Гнидь Б. П. Виконавські школи України. — К.: НМАУ, 2002.
• Швачко Т.О..Мірошниченко, Євгенія Семенівна // Українська музична енциклопедія. — К. : Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, 2011. — Т. 3. — С. 409–410
• Антонюк В. Г. Нездійснена мрія Євгенії Семенівни Мірошниченко // Часопис НМАУ імені П. І. Чайковського. № 4 (33) (Київ, 2016);

1. ↑ Скульптура из белого камня: в Киеве открыли памятник знаменитой украинской певице Евгении Мирошниченко. culture.fakty.ua (рос.). Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.