Лучани: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
правопис |
доповнення |
||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Лучани''', '''лучичі''' ({{lang-cs|Lučané}}, {{lang-la|Liusena}}, {{lang-pl|Łuczanie}}) — [[плем'я]]<ref name="лучани">стор. 1389, том 4, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1994 р. ISBN 5-7707-5493-1</ref> [[Дуліби|дулібів]] ([[Волиняни|волинян]]), котре згадує в своєму творі [[Костянтин VII Багрянородний]]<ref name="лучани"/> у X ст.. Це населення жило на заході [[Волинь|Волині]]<ref name="лучани"/>. Центром ''лучан'' було місто «Лучеськ» (так за 1187 р. в [[літопис]]і згадується м. [[Луцьк]])<ref name="Луцьке">стор. 1387, том 4, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1994 р. ISBN 5-7707-5493-1</ref>. Заселення теренів м. Луцька відбувалося вже з часів [[неоліт]]у<ref name="Луцьке"/>. А з 1154 р. в [[Київська Русь|Київській Русі]] було окремим Луцьким князівством, що увійшло до складу в 1225 р. [[Володимирське князівство|Володимирського князівства]] ([[Волинське князівство|Волинського князівства]]), а потім — до складу [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинської держави]]<ref name="Луцьке"/>. Деякі з [[історик]]ів вважають його окремим племенем, яке отримало назву від міста [[Луцьк]]е<ref name="лучани"/>. Але на думку [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайла Грушевського]]<ref name="лучани"/> це пізніша назва мешканців [[Луцьк]]ого й околиць цього міста. |
'''Лучани''', '''лучичі''' ({{lang-cs|Lučané}}, {{lang-la|Liusena}}, {{lang-pl|Łuczanie}}) — [[плем'я]]<ref name="лучани">стор. 1389, том 4, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1994 р. ISBN 5-7707-5493-1</ref> [[Дуліби|дулібів]] ([[Волиняни|волинян]]), котре згадує в своєму творі [[Костянтин VII Багрянородний]]<ref name="лучани"/> у X ст.. Це [[Східні слов'яни|східнослов'янське]] населення жило на заході [[Волинь|Волині]]<ref name="лучани"/>. Центром ''лучан'' було місто «Лучеськ» (так за 1187 р. в [[літопис]]і згадується м. [[Луцьк]])<ref name="Луцьке">стор. 1387, том 4, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1994 р. ISBN 5-7707-5493-1</ref>. Заселення теренів м. Луцька відбувалося вже з часів [[неоліт]]у<ref name="Луцьке"/>. А з 1154 р. в [[Київська Русь|Київській Русі]] було окремим Луцьким князівством, що увійшло до складу в 1225 р. [[Володимирське князівство|Володимирського князівства]] ([[Волинське князівство|Волинського князівства]]), а потім — до складу [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинської держави]]<ref name="Луцьке"/>. Деякі з [[історик]]ів вважають його окремим племенем, яке отримало назву від міста [[Луцьк]]е<ref name="лучани"/>. Але на думку [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайла Грушевського]]<ref name="лучани"/> це пізніша назва мешканців [[Луцьк]]ого й околиць цього міста. |
||
Збереглася в сучасній мові назва мешканців Луцька: лучани<ref>[http://volynpravda.com/3355-luchane-zavoevali-zoloto-v-turnire-po-futzalu.html Лучане завоевали золото в турнире по футзалу] {{ref-ru}}</ref><ref>[http://www.mar.org.ua/novosti/za-chto-luchane-lyubyat-lutsk..html За что лучане любят Луцк] {{ref-ru}}</ref><ref>[http://poslezavtra24.ru/21411-luchane-ne-verjat-v-staryj-luck-i-hotjat.html Лучане не верят в старый Луцк и хотят дендропарк] {{ref-ru}}</ref> |
Збереглася в сучасній мові назва мешканців Луцька: лучани<ref>[http://volynpravda.com/3355-luchane-zavoevali-zoloto-v-turnire-po-futzalu.html Лучане завоевали золото в турнире по футзалу] {{ref-ru}}</ref><ref>[http://www.mar.org.ua/novosti/za-chto-luchane-lyubyat-lutsk..html За что лучане любят Луцк] {{ref-ru}}</ref><ref>[http://poslezavtra24.ru/21411-luchane-ne-verjat-v-staryj-luck-i-hotjat.html Лучане не верят в старый Луцк и хотят дендропарк] {{ref-ru}}</ref> |
Версія за 18:07, 17 жовтня 2014
Лучани, лучичі (чеськ. Lučané, лат. Liusena, пол. Łuczanie) — плем'я[1] дулібів (волинян), котре згадує в своєму творі Костянтин VII Багрянородний[1] у X ст.. Це східнослов'янське населення жило на заході Волині[1]. Центром лучан було місто «Лучеськ» (так за 1187 р. в літописі згадується м. Луцьк)[2]. Заселення теренів м. Луцька відбувалося вже з часів неоліту[2]. А з 1154 р. в Київській Русі було окремим Луцьким князівством, що увійшло до складу в 1225 р. Володимирського князівства (Волинського князівства), а потім — до складу Галицько-Волинської держави[2]. Деякі з істориків вважають його окремим племенем, яке отримало назву від міста Луцьке[1]. Але на думку Михайла Грушевського[1] це пізніша назва мешканців Луцького й околиць цього міста.
Збереглася в сучасній мові назва мешканців Луцька: лучани[3][4][5]
Але відомо про чеське плем'я лучан із західних слов'ян у IX–XII ст.[6]. Яке жило біля річки Огрже в Чеському гірському масиві. Ймовірно, первинно назва лучан (лучичів) походить від слова «лук» (звідси слово влучити — тобто влучно, прицільно стріляти з лука), «луг» (пасовище для скотарства) або «луг» (лужне середовище). Вони були частиною групи чеських племен нарівні з дулібами, пшованами, злічанами, літомерічами, седлічанами, дечанами, лемузами. Вони програли племені чехів у боротьбі за панування серед племен Чехії і були поглинені асиміляцією чехів. Відомий племінний князь лучан Властіслав династії Пржемисловичів.
Це незавершена стаття з етнології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Див. також
Примітки
- ↑ а б в г д стор. 1389, том 4, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1994 р. ISBN 5-7707-5493-1
- ↑ а б в стор. 1387, том 4, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1994 р. ISBN 5-7707-5493-1
- ↑ Лучане завоевали золото в турнире по футзалу (рос.)
- ↑ За что лучане любят Луцк (рос.)
- ↑ Лучане не верят в старый Луцк и хотят дендропарк (рос.)
- ↑ Список славянских племён (рос.)
Джерела
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Русский орфографический словарь. / Российская академия наук. Ин-т рус. яз. им. В. В. Виноградова. — г. Москва: изд. «Азбуковник». В. В. Лопатин (ответственный редактор), Б. З. Букчина, Н. А. Еськова и др.. 1999 г. (рос.)
- TŘEŠTÍK, Dušan. Počátky Přemyslovců. Praha: NLN, 2008. (чес.)
- KOSMA. Kosmova kronika česká. Praha: Paseka, 2005. S. 33-40. (чес.)
- FRANTIŠEK, Palacký. Dějiny národu českého v Čechách a v Moravě. Díl první: Od prvověkosti až do roku 1253. Praha: MF, 1936. Dostupné online. Kapitola kn. II., čl. 2 (6. část). (чес.)
- KARBUSICKÝ, Vladimír. Báje, mýty, dějiny. Nejstarší české pověsti v kontextu evropské kultury.. Praha: MF, 1995. S. 123–132. Usuzuje tak na základě struktury Kosmova popsání pověsti i podle rozboru motivů v textu, které opakují vzory, obvyklé v hrdinské epice. Nejbližším vzorem této písně byl franský epos Píseň o smrti Ermanarichově. (чес.)
- JIRÁSEK, Alois. Staré pověsti české. Ilustrace Mikoláš Aleš. Praha: Cesty, 1999. Dostupné online. — kapitoly Lucká válka, s. 54-65. (чес.)
- Michal Lutovský: Po stopách prvních Přemyslovců. Band 1, Nakladatelství Libri 2006, ISBN 80-7277-308-9. (чес.)
- František Palacký: Z dějin národu českého. Melantrich, Praha 1973. (чес.)
- Naďa Profantová, Martin Profant: Encyklopedie slovanských bohů a mýtů. Nakladatelství Libri, Praha 2000, ISBN 80-7277-011-X. (чес.)
- Bertold Bretholz und Wilhelm Weinberger (Hrsg.): Scriptores rerum Germanicarum, Nova series 2: Die Chronik der Böhmen des Cosmas von Prag (Cosmae Pragensis Chronica Boemorum). Berlin 1923 (Monumenta Germaniae Historica, Digitalisat) (нім.)