Індонезія: відмінності між версіями

Індонезія Republik Indonesia
Прапор Герб
Девіз: «Bhinneka Tunggal Ika» (Давньояванська) «Єдність та різноманіття» Ідеологія: Панкасіла
Гімн: Indonesia Raya
Столиця (та найбільше місто)	Джакарта 6°08′ пд. ш. 106°45′ сх. д.country H G O
Офіційні мови	Індонезійська
Форма правління	Президентська республіка
- Президент	Сусіло Бамбанг Юдхойоно (Susilo Bambang Yudhoyono)
- Віце-президент	Джузуф Калла (Jusuf Kalla)
Незалежність	від Нідерландів
- Проголошена	17 серпня 1945
- Визнана	27 грудня 1949
Площа
- Загалом	1 904 569 км² (16-та)
- Внутр. води	4,85 %
Населення
- оцінка 2005	222 781 000 (4-та)
- перепис 2000	206 264 595
- Густота	117/км² (84-та)
ВВП (ПКС)	2005 р., оцінка
- Повний	977,4 млрд. $ (15-та)
- На душу населення	4 458 $[1] (110-та)
ІЛР (2004)	▲ 0,711 (середній) (108-та)
Валюта	рупія (IDR)
Часовий пояс	декілька (UTCвід +7 до +9)
Коди ISO 3166	ID / IDN / 360
Домен	.id
Телефонний код	+62
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Індонезія

Індоне́зія, (Indonesia), Респу́бліка Індоне́зія — країна у Океанії та Південно-східній Азії, що складається з багатьох груп островів, розташованих біля екватора між Індійським і Тихим океанами. Індонезія Малакською протокою відділена від Західної Малайзії і Сингапуру, морями Сулу і Сулавесі від Філіппін, Тіморським і Арафурським морями від Австралії. На Калімантані Індонезія межує зі Східною Малайзією, на о. Нова Гвінея — з Папуа Новою Гвінеєю.

площа 1 919 443 кв. км;

столиця Джакарта;

рельєф: складається з 13 677 тропічних островів, включаючи острови Ява, Мадура, частина Борнео (Калімантан), Суматра, Сулавесі і Белітунг, а також Малі Сунди (Балі, Ломбок, Сумбава, Сумба, Флорес і Тимор, Малакку і частина Нової Гвінеї (Західний Іріан);

Політична система авторитарна націоналістична республіка;

Хоч економіка Індонезії залежить від видобутку та переробки нафти — Індонезія найбільший постачальник нафти в Азії — це сільськогосподарська країна, яка експортує рис, чай, каучук та кокоси. Тут є багаті поклади мінеральних ресурсів.

експорт: кава, деревина, пальмова олія, кокоси, чай, тютюн, нафта, цинк, зріджений природний газ;

населення 187, 726 млн чол. (1989), 203,68 млн чол. (2001) включаючи 30 етнічних груп; Індонезія — найнаселеніша країна в південно-східній Азії та четверта за кількістю населення в світі.

мови: індонезійська (державна), яванська (найбільше широко використовуваний діалект).

Грошова одиниця — індонезійська рупія.

У XIX ст. — першій половині XX ст. територія Індонезії була голландською колонією — Нідерландською (або Голландською) Ост-Індією. 17 серпня 1945 сили національно-визвольного руху Індонезії проголосили незалежність своєї країни. Офіційна передача суверенітету сталася 27 грудня 1949. Територія провінції Іріан-Джая на о. Нова Гвінея знаходилася під контролем Нідерландів аж до 1962. У 1963 ця територія перейшла під управління індонезійської влади, а в 1969 була законодавчим шляхом включена до складу Індонезії. Після придушення комуністичного руху до влади прийшов генерал Сухарто, який правив країною в 1966-1998 роках.

У 1975 Індонезія ввела війська в Східний Тимор (колишню колонію Португалії в північно-східній частині о. Тімор), а в 1976 оголосила його своєю провінцією.

Унітарна конституція прийнята в 1950 після формальної передачі суверенітету від Голландії за рік до того. Західна Нова Гвінея передана Нідерландами в 1963. Анексія з застосуванням сили колишньої португальської колонії Східний Тимор у 1976. Розстріл демонстрантів у Східному Тиморі в 1991 серйозно зашкодив міжнародній репутації Індонезії.

Див. Географія Індонезії

Фізична структура Індонезії унікальна і складна, тому що острови знаходяться на стику трьох найбільших тектонічних плит на Землі. Індонезійський архіпелаг, оточений важливим сполученням тектонічних плит, є одним із найнезвичайніших місць у світі та місце зустрічі багатьох культур Азії та Океанії. Це створило надзвичайно різноманітне довкілля, загальними елементами якого є висока сейсмічна та вулканічна активність, близькість до моря та вологий, тропічний клімат.

Найбільші острови Індонезії оточені мілиною і кораловими рифами та характеризуються безліччю вулканічних гір, що вкриті густими тропічними лісами. Тут часто зустрічаються болота. Найбільшу площу обробленої землі займають посіви рису, який вирощують на гірських насипах.

Борнео, третій найбільший острів в світі, має горбисту місцевість, проте, рідко вищу ніж 1700 метрів, а висота більшості островів не перевищує 300 метрів над рівнем моря. Індонезійська частина Борнео займає три четвертих острова. Структурні відхилення тут визначенні не так добре, як на сусідніх островах, хоча головна гірська система простягається приблизно з північного сходу на південний захід. Вона включає найвищу вершину острова — Кінабалу (4125 м) в Малайзії.

Острів Суматра розташований в західній частині лінії рідконаселених невулканічних островів. Суматра має витягнуту форму довжиною 1600 км, і тягнеться із північного заходу на південний-схід. Острів ділиться на чотири головні фізичні області: вузьку рівнинну частину вздовж заходу; гірську територію, яка тягнеться по всій довжині острова біля західного краю; внутрішню невулканічну зону; та широку смугу низин, що має ширину 240 км та не вищу ніж 30 метрів над рівнем моря, і яка займає східну частину острова.

Ява близько 1060 км в довжину та 200 км в ширину. Тут фізичний розподіл не такий виразний, як на Суматрі, через те що континентальний шельф швидко знижується в південній частині острова. Яву можна розділити на п'ять широтних фізико-географічних районів. Серію невеликих вапнякових плато, що простягаються біля південного узбережжя; території, на деяких ділянках яких формуються розмиті водою карстові райони, що ускладнюють зв'язок та проживання. Пояс вулканів в центральній частині, що включає 55 активних конусів та 22 вулкани, останні виверження більшості з яких відбувалися порівняно недавно. Та алювіальний пояс на півночі.

Гірські породи на Яві переважно вулканічні (темно-сірого кольору, що складаються головним чином з олігоклазу та польового шпату), в той час як ріоліти домінують на Суматрі, граніти на островах Ріау, осадові породи на Калімантані та Папуа. Таким чином, ґрунти в вогких зонах в основному латеритові (містить в собі оксиди заліза та гідроксид алюмінію) і змінює свою родючість залежно від характеру гірських порід. Чорноземи зустрічаються тільки в областях з чітко вираженими сухими порами року.

Постійні високі температури та рясні опади в Індонезії стали причиною швидкої ерозії та глибокого хімічного визолювання, що стало причиною виснаження ґрунтів. В зонах, які вкриті тропічними лісами, наприклад Калімантан, ґрунти захищені лісовим циклом: коли рослина помирає, вона швидко розкладається, звільняючи поживні речовини для росту нових рослин. Хоча такі ґрунти підтримують багату рослинність, вони не можуть утримувати велике населення, тому що після вирубки лісів швидко прискорюється погіршення ґрунту.

Мінерали, що вимиваються з ґрунтів поповнюються наносними осадами з річок. Найродючішим в Індонезії є вулканічний попіл, який переноситься вітром і відкладається однорідним шаром; він також наноситься потоками річок та зрошувальних каналів.

На клімат в Індонезії впливають структури островів та близькість екватору, що створює рівні високі температури. Найвищі температури вздовж узбережжя від 23 до 31 °C впродовж року, та помірні на висоті близько 600 метрів. Є тільки одна вершина в Індонезії висока настільки, щоб пішов сніг — це гора Маоке на Папуа. Денна відмінність температур в Джакарті щонайменше в п'ять разів більша ніж різниця між найвищими температурами січня і липня. Найвища зареєстрована в Джакарті температура 37 °C, найнижча — 19 °C.

На більшості території Індонезії впродовж року випадає дуже багато опадів, найбільше — в період з січня по березень. На території від центральної Яви до Австралії існує також посушливий сезон (з червня по жовтень), впродовж якого на островах Тімор і Сумба випадає дуже мало опадів. Найбільше опадів випадає в гористих районах Суматри, Калімантану, Целебесу та Папуа (близько 2000 мм). На східній частині Яви, Балі, південного та центрального Целебесу і Тимору від 1500 до 2000 мм, в той час як на Малих Зондських островах кількість опадів не перевищує 1500 мм.

У 2004 році в Індонезії стався землетрус.

Дивіться також:

• Природа Індонезії
• Геологія Індонезії
• Гідрогеологія Індонезії

• Ачех
• Північна Суматра
• Західна Суматра
• Ріау
• Ямбі
• Бенгкулу
• Південна Суматра
• Лампунг
• Джакарта
• Західна Ява
• Центральна Ява
• Джок'якарта
• Східна Ява
• Балі
• Центральний Калімантан
• Західний Калімантан
• Східний Калімантан
• Південний Калімантан
• Західна Нуса Тенггала
• Східна Нуса Тенггала
• Східне Сулавесі
• Південно-західне Сулавесі
• Центральне Сулавесі
• Північне Сулавесі
• Східний Тімор
• Молуккські острови
• Північні Молуккські острови
• Папуа

Індонезія передусім сільська країна (більшість на населення живе в селах). Це дві третіх від усього населення Яви, Мадури і Балі. Сільське населення також чисельне в деяких районах Суматри і Целебесу. Більшість інших регіонів це дикі території, більшість населення яких складається з невеликих родових громад.

Невеликі села — найпоширеніші населені пункти на Яві. Місцеві мешканці в основному займаються вирощуванням рису на гірських терасах. В густонаселених областях центральної та східної Яви є тисячі таких поселень, деякі з них мають населення чималого розміру.

Люди з кожного села формують групи, що однорідні і в економічних умовах, і в соціальних інтересах. Часто, особливо в районах із штучним зрошуванням, існує також взаємний обмін робочої сили. Перенаселеність в деяких районах призвела до зменшення розміру середньої ферми та збільшила число безземельних селян.

Кожне село має джерело питної води, мечеть та початкову школу. Товари постачаються вуличними торговцями, малими крамницями (warung) чи з базарних міст, які часто є місцевими урядовими центрами. Каркаси більшості будинків будуються з бамбуку, а дахи устелюються червоною черепицею чи кокосовими волокнами. Будинки, побудовані із цегли, стають все більше і більше поширеними, особливо серед багатих селян.

Рівень урбанізації в Індонезії низький порівняно з країнами, які знаходяться на приблизно такому ж рівні економічного розвитку. Але це явище не постійне чи «маятникове»: люди з сіл живуть та працюють в містах, але вони повертаються до себе додому щонайменше раз у шість місяців. Хоча є деякі місцеві відмінності в рівні урбанізації, але здебільшого великі міста швидко ростуть.

Ріст великих міст не супроводжується паралельним ростом промисловості, і світогляд більшості міського населення залишається сільським. Велика кількість населення, навіть у Джакарті, живуть у копіях сіл, які характеризуються сільськими звичаями. Хоча міські жителі більш забезпечені ніж сільські і якість обслуговування зростає, але забезпечення житлом, питною водою чи громадським транспортом залишається на критично низькому рівні.

Кожне велике місто має свої характерні ознаки. Джакарта, як столиця та центр фінансів має багато великих урядових будинків, великі дороги, і зростаючу кількість багатоповерхових готелів та офісних будинків. Сурабая — найбільший порт та промислове місто. В Бандунзі, курортному та військовому центрі, є багато університетів та підприємств легкої промисловості. Семаранг — адміністративна столиця та торговельний центр на Яві. Джок'якарта — місце проживання султана і великий центр яванської культури. Тут також знаходиться найбільший університет, багато шкіл мистецтва, народних танців та музики.

Соціальний та економічний характер жителів великих міст Індонезії все ще залишається темою вивчення. Соціальна ієрархія тут приблизно така: вищі кола урядових службовців, військові офіцери, та бізнес керівники; зростаючий середній клас громадських службовців, учителів, інших спеціалістів та кваліфікованих працівників, яким часто недоплачують і вони змушені боротися за своє економічне становище; і велика кількість бідно освічених чорноробів, торговців та інших членів неформального господарства.

Індонезійський національний девіз «Єдність та різноманіття» робить натяк на надзвичайну різноманітність населення: тут є більше ніж 300 етнічних груп та 250 окремих мов. Більшість населення говорить мовами, що мають Малайсько-Полінезійську основу та сповідують іслам. Найбільша підгрупа — яванці, мова яких також найпоширеніша.

Індонезія розташована на точці зустрічі двох світових груп населення, азіатці на заході та маланезійці на сході. Абсолютна більшість населення Індонезії тісно зв'язана з народами Східної Азії, хоча з плином часу до місцевого населення домішувалися араби, індійці та європейці. Проте, на східних островах більшість людей маланезійського походження.

Більшість мов, якими говорять в Індонезії, мають австранезійське походження. Хоча мови Папуа, які теж дещо поширені відносяться зовсім до іншої мовної сім'ї. Австронезійська мовна сім'я розділена на 18 груп з мовами, які тісно пов'язані, але помітно відмінні. На Яві говорять в основному яванською, сунданейською та мадурейською мовами, тоді як на Суматрі їх 15, багато з яких мають безліч діалектних варіантів. В межах торайської групи відносно мале населення центрального Целебесу має шість основних мов. А в східній Індонезії кожен острів має свою мову, яка не завжди зрозуміла мешканцям сусідніх островів.

Сучасна державна мова — Індонезійська, розвинулася з малайського діалекту, яким говорили жителі східної Суматри. Вона має багато спільного і з іншими малайськими діалектами, які колись служили місцевою лінгвою-франка. Індонезійська відносно проста та поширена тут мова, що не має зв'язку ні з одною панівною етнічною групою та є силою народного об'єднання. Її зараз разом із регіональними мовами вивчають всі школярі. В 1972 р. перероблений стандарт правопису був узгоджений між Індонезією та Малайзією так, щоб покращився зв'язок, та полегшити обмін літературними надбаннями.

Більшість індонезійців сповідують іслам, який часто змішують з елементами індуїзму, буддизму та місцевих язичницьких релігій. Прихильники індуїзму живуть переважно на Балі, а християни розсіяні по всій країні. Дві третини з усього християнського населення Індонезії — протестанти, інші переважно римські католики. Також тут багато буддистів та конфуціанців. У віддалених областях дуже поширені родові релігії.

Іслам найбільш строго сповідують на західній Суматрі, Яві, південно-східному Калімантані та Малих Зондських Островах. В інших районах тільки одна третя частина із тих, хто вважають себе мусульманами дотримуються всіх ритуалів.

Індонезія — четверта в світі країна за кількістю населення. Розподіл та густота населення тут дуже різні: на островах Ява, Балі та Мадура проживає близько дві третини з усього населення. Близько 1960 р. в Індонезії відбулося різке підвищення рівня народжуваності і населення з тих часів зросло вдвічі. Смертність також зменшилася, в основному завдяки покращенню охорони здоров'я, якості їжі та питної води.

Вікова структура населення Індонезії подібна до структури населення інших країн, які розвиваються. Близько одній третині населення тут виповнилося менше 15 років. Середня довжина життя — 65 років для чоловіків та 69 для жінок.

Хоч Індонезії має великі запаси ресурсів та вигідне географічне положення, вона грала скромну роль у світовій економіці після здобуття незалежності. Але тим не менш, Індонезія — один з найбільших у світі експортерів сирої нафти та природного газу. Індонезія також великий постачальник каучуку та широкого діапазону інших товарів, наприклад кави, чаю, тютюну, копри, спецій. Хоча Індонезія має репутацію постачальника сировини на світові ринки, це також важливий виробник промислових товарів для внутрішнього споживання та експорту. Однак, більшість Індонезійської робочої сили все ще залишається аграрною. Незалежні фермери — основні виробники сільськогосподарської продукції, переважно рису.

Деякий час розвиток економіки в Індонезії бува сильно пригальмований через брак досвіду, невмілі дії влади та невідповідність вимогам статистичної та іншої інформації. Необхідні були крупні фінансові вливання як допомога виконання економічних програм та проектів. Навіть зараз низька зарплатня та умови праці сприяють корупції, яка погіршує розвиток та стала справжнім тягарем.

В Індонезії є багато, часто нерозвіданих, покладів корисних копалин, включаючи нафту, природний газ, олово, марганець, мідь, нікель, вугілля та боксити. Найбагатші поклади олова знаходяться на островах Банка, Сінґкеп та Беллітон. Нікелю — на Целебесі, Галмагері та Папуа. Поклади марганцю розташовані на центральній Яві, Суматрі, Калімнтані і Целебесі. Мідь знаходиться переважно на Папуа. На островах Ріау, Банка, Сінґкеп та на Калімантані знайдені боксити, а вугілля на Суматрі. В Індонезії також є поклади заліза, сіри, золота та срібла, але на економіку вони мало впливають.

На межі ХХ-ХХІ ст. І. постачає на світовий ринок ряд важливих сировинних товарів, зокрема: нафту і природний газ (2/3 експортних прибутків), олово, нікелеві руди. Основа енергобалансу І. — нафта (бл. 80 %), а також природний газ (18,1 %). На кам'яне вугілля припадає всього 0,9 %, гідроенергію — 1,4 % ВВП.

Стійкий мусонний клімат і рівний розподіл кількості опадів зробили можливим вирощування сільськогосподарських культур майже по всій території Індонезії. Однак, землі для посівів займають тільки одну десяту частину суші. На Яві більшість обробленої землі займають тераси для вирощування рису, здебільшого вздовж північних береговий та центральних рівнин. В сухішій східній частині Яви вирощують кукурудзу, маніоку, солодку картоплю, земляний горіх (арахіс), сою, тютюн та каву.

Розвиток на Суматрі та інших зовнішніх островах не такий інтенсивний і складається переважно з невеликих ферм. Проте, навколо Медану лежать великі плантації, які вирощують тютюн, каучукові дерева, пальмову олію, капок, чай та каву. Рис, кукурудзу та маніоку вирощують в основному у районі рідкого лісу на півночі та Палембангу на південному сході.

Худоби відносно мало — близько 15 млн кіз, 12 млн голів великої рогатої худоби і 10 млн свиней. Проте курей розводять дуже багато, у 2002 їх було понад міліард. За підтримки Японії розвивається рибальство у великих масштабах.

Заміщення імпорту та підтримка сільськогосподарського сектору довго були двома основними цілями індустріальної політики. Заміщення імпорту було застосоване для таких товарів як їжа, текстильні вироби, добрива і, в результаті цього широкомасштабна політика індустріалізації не розпочалася до кінця 80-х років ХХ ст. Через це промисловість зростала дуже повільно і зараз оцінюється не більше ніж одна четверта частина ВВП.

За традицією, найрозвиненішими галузями промисловості в Індонезії були ті, що займалися обробкою сільськогосподарських ресурсів та корисних копалин. Зараз велику частину виробництва займають малі та середні приватні підприємства, більшість з яких виготовляють товари загального вжитку. Багато малих підприємств належать китайцям, які емігрували зі своєї батьківщини. Ці невеликі майстерні виробляють такі товари загального вжитку як меблі, побутові прилади, текстильні вироби та займаються друкарською справою. Основний центр приватної промисловості — західна Ява, хоча ця галузь також розвинута в Джакарті. З середини 80-х в Індонезії повільно, але стійко почали розвиватися великомасштабні та високотехнологічні підприємства, які виробляють телекомунікаційні, електронні товари та автомобілі.

Найбільшою галуззю промисловості, що переробляє імпортовані сировинні матеріали, є текстильна промисловість. Прядильні фабрики в більшості належать державі чи знаходяться в руках іноземних фірм, тоді як ткацькі та апретурні підприємства, які сконцентровані в Бандунзі, переважно невеликі та належать місцевим підприємцям.

Файл:Bank Indonesia headquarters.jpg

Загалом мета урядової кредитної та фінансової політики — забезпечити умови для особистої ініціативи в ситуації фінансової ортодоксії. Проте субсидовані кредитні та відсоткові ставки використовуються згідно з загальними пріоритетами уряду. Споживчий та торговельний кредит значною мірою визначається такою системою, але є й певне поле діяльності для приватного банкування та лихварства. Але приватний фінансовий сектор слабкий і в мобілізації внутрішніх коштів відіграє тільки допоміжну роль. Неабиякі зусилля докладаються для лібералізації фінансової системи, відповідно до умов розвитку заохочуються іноземні капіталовкладення та допомога. Систему роботи з іноземною валютою в Індонезії дуже спрощено й іноземні інвестиції приймаються схвально.

«Bank Indonesia», центральний банк, відповідає за випуск рупій, національних грошей. Є й інші фінансові установи (які належать уряду), в тому числі «Bank Mandiri», який було утворено в 1999 році завдяки злиттю «Bank Ekspor Impor Indonesia» (експортно-імпортного банку), «Bank Bumi Daya» (банку землеволодіння та лісового господарства), «Bank Pembangunan Indonesia» (банку розвитку) та «Bank Dagang Negara» (банку іноземної валюти); «Bank Rakyat Indonesia» та «Bank Negara Indonesia», що спеціалізуються на кредитуванні відповідно сільського господарства та промисловості, «Bank Tabungan Negara», державний ощадний банк. Кожен банк надає широкий спектр послуг і діє незалежно. В Індонезії працюють також іноземні банки. Небанківські фінансові установи обмежуються. В Джакарті та Сурабаї є також фондові біржі.

У країні сформувався складний та досить розвинений комерційний сектор, який спирається на маркетинг та експорт сільськогосподарської продукції, постачання споживчих товарів та надання послуг для внутрішнього ринку. Тут панує китайська громада, хоча на нижчих рівнях зросла й участь корінного населення та неофіційна діяльність армії.

Нафта та природний газ, промислові товари (лісоматеріали, текстильна продукція) та готовий одяг і взуття — це головні експортні товари Індонезії. Сільськогосподарський експорт охоплює каучук, каву, копру (сушене ядро кокосового горіха), чай, перець, тютюн та вироби з олійної пальми. Імпорт складається здебільшого з промислового та транспортного устаткування, мінерального палива, хімікатів та промислових товарів. Найважливішими торговельними партнерами Індонезії є Японія, США, Сінгапур, Південна Корея та Китай. Упродовж років країна має позитивний баланс торгівлі. Економічно важливим як джерело іноземної валюти стає туризм.

Індонезія — острівна країна, тому морський транспорт відіграє тут важливу роль в доставці сировинних матеріалів та сільськогосподарських продуктів з місця їх видобутку на ринок. Фізична природа країни сприяє розвитку морських з'єднань для перевозки вантажів і повітряних для пасажирів. На багатьох диких районах Індонезії прокладання транспортних шляхів спричинює великі труднощі, що дуже перешкоджає розвитку економіки.

В Індонезії тільки на островах Ява, Мадура і Суматра є мережі доріг з твердим покриттям достатньої якості. На Яві дороги достатньої якості та можуть бути розширені щоб зустріти потреби зростаючого населення. Через невеликі відстані, пріоритет тут поставлений на дорожній транспорт. Незважаючи на це, залізничний транспорт також важливий для перевезення вантажів і пасажирів. Через велику чисельність та густоту населення, Ява не зовсім придатна для будівництва нових залізниць.

Індонезійська Державна Залізниця (Perusahaan Jawatan Kereta Api) працює на Яві, Мадурі та Суматрі. Географічні особливості і склад товару зменшили конкурентноздатність залізниці. Для далекого транспортування великої кількості товарів в Індонезії найчастіше використовують морський транспорт.

Більшість доріг з твердим покриттям знаходяться на Яві і Мадурі. Багато доріг нижчої якості є і на Суматрі, Целебесі, Калімантані та Балі, але на Папуа є тільки декілька доріг, які найчастіше зв'язують найнаселеніші регіони.

Більшість високонаселених міст мають доступ до моря, тому судноплавство тут дуже розповсюджене. Внутрішні моря Індонезії відносно спокійні, тому що Індонезія лежить поза поясом тайфунів та сильних вітрів. Тому що в Індонезії мало портів для розвантаження високотонажних кораблів, тут зазвичай використовують ліхтери та інші малі судна.

Тут є багато портів, але тільки невеликий відсоток з них може прийняти корабель більше 500 тонн. Основні порти для завантаження сухого вантажу: Тан'юнгперіук в Джакарті, Тан'юнгперак в Сурабаї та Белаван у Медані. Полембанґ на південній Суматрі — головний нафтовий порт країни.

Міжнародні повітряні перевозки доступні тільки у Джакарті, Медані та Денпасарі. Послуги авіаперевезення надають «Garuda Indonesia», національна авіалінія, та «Merpati Nusantara», що частково субсидується урядом. Є також кілька менших авіаліній.

Дивіться також:

• Корисні копалини Індонезії
• Історія освоєння мінеральних ресурсів Індонезії
• Гірнича промисловість Індонезії.

Незалежність Індонезії від Нідерландів була проголошена у 1945 р. Республіка Індонезія включала територію від Себанґу на Суматрі до Марауке на Папуа, або іншими словами всю територію колишньої Східної Голландської Індії. В цей час Нідерланди ще утримували більшу частину цієї території, але почали швидко її втрачати після спалаху революції.

Коли боротьба за незалежність закінчилася, була створена Республіка Сполучених Штатів Індонезії. Проте, федеральна система не прижилася і у 1950 р. федеративні штати одноголосно вирішили повернутися до республіканської форми правління.

Виконавча влада знаходиться у руках президента, якому допомагає віце-президент. До 2002 р. обоє обиралися Народними Дорадчими Зборами (Majelis Permusyawaratan Rakyat; MPR) кожні п'ять років, але цього року був прийнятий указ про обрання президента безпосередньо народом. Міністри та голови департаментів призначаються та звільняються президентом, який також є головнокомандувачем армії, військово-морського флоту та повітряних сил. В президента є повноваження видавати розпорядження, забезпечити виконання указів та укладати договори з іноземними державами. Президенту допомагає кабінет містрів з різних урядових відомств.

• Indonesia
• 
  Національний музей Індонезії в Джакарті
• Національний пам'ятник
  Національний пам'ятник
• 
  Wisma 46, найвищий хмарочос Індонезії
• 
  Головний проспект у центрі Джакарті
• 
  Поїзд на станції Гамбір
• 
  Стадіон Банг Карно здатний вмістити 100 тисяч глядачів
• 
  Маліоборо, найзнаменитіша вулиця міста у Джок’якарті

• Список міст Індонезії

• Українсько-Індонезійські відносини
• Посольство України в Республіці Індонезія
• Кругосвет(рос.)
• Indonesia: History, Geography, and Culture(англ.)
• Карти Індонезії(англ.)
• Православна місія в Індонезії

Шаблон:Link FA Шаблон:Link FA Шаблон:Link FA Шаблон:Link FA Шаблон:Link FA Шаблон:Link GA Шаблон:Link GA